Залякування, цькування, вибухові пакети під дверима квартири, погрози та звільнення з посади – все це довелося пережити депутатці Таїровської селищної ради (Одеська область) Світлані Мораитес, з якою 50% спілкувалися в рамках кампанії проти насильства щодо політично активних жінок #НеЦінаПолітики/#NotTheCost.
Світлана заповнила форму за посиланням. Якщо ви активістка чи політикиня і зіткнулися із випадком насильства, повідомте про це. В анкеті можна обрати, вказувати повне ім’я чи тільки ініціали, тобто є можливість заповнити форму анонімно.
«На жаль, бути депутатом чи депутаткою в Таїровській ОТГ – небезпечно. Наші ЗМІ неодноразово писали про такі випадки – одному моєму колезі підірвали гараж, іншого побили напередодні сесії, а ще одному депутатові підпалили катер. Тому я змушена говорити й писати про це в різні інстанції з надією на захист. Сподіваюся, що мене нарешті почують правоохоронні органи, втрутяться в ситуацію в нашій громаді, подбають про безпеку представників депутатського корпусу і завершать розслідування по усіх резонансних кримінальних справах (а їх десятки!), що стосуються тиску та залякувань депутатів», – говорить Світлана Мораитес.
Попри тиск із боку опонентів, вона продовжує працювати в селищній раді. Політикиня розповіла нам про те, як давати відсіч кривдникам, розвінчувати гендерні стереотипи та ігнорувати сумнівні домовленості, а також чому не можна замовчувати подібні факти.
Світлано, ви давно працюєте на державній службі?
Із 2005-го по 2019 роки я працювала в Державній екологічній інспекції. Розпочинала як звичайна спеціалістка. Згодом стала керівницею посту екологічного контролю. У липні 2019 року перемогла у відкритому конкурсі й мене призначили на посаду начальниці відділу соціального захисту та охорони здоров’я Таїровської ОТГ…
Чому ви пішли в депутатки?
Насправді мені просто створили такі умови, що я змушена була звільнитися з попереднього місця роботи. У грудні 2017 року я стала депутаткою селищної ради, перемігши по одному з виборчих округів, що розташований безпосередньо в адміністративному центрі громади – селищі Таїрове. Проблеми на роботі почалися відразу після отримання депутатського мандату. Чомусь у системі державної служби не завжди підтримується прагнення працівника до роботи в органах місцевого самоврядування. Так сталося і зі мною. Спочатку все було нібито й без перешкод, але й без розуміння та підтримки…
Так сталося, що саме люди запропонували мені взяти участь у місцевих виборах, тож вирішила спробувати. І я переконана, що так і має бути: не кандидат повинен бігати до виборців і кричати «виберіть мене!», а навпаки – виборці мають самі звертатися до когось авторитетного, за кого готові голосувати.
Власне, мене підтримали люди, які мене знають з дитинства. Я виросла в своєму дворі, закінчила школу, здобула освіту, створила тут свою родину, виростила сина і продовжую жити серед цих людей. Якби не відчувала їхньої підтримки й довіри, нічого б не вийшло.
Як минула передвиборча кампанія? Складно було?
Головна складність полягала в тому, що вибори були позачерговими – першими до складу майбутньої територіальної громади. Передвиборча кампанія блискавична – тривала лише два тижні. Найбільше заважали стереотипи. Мені говорили: «Ти ж жінка, який із тебе депутат?! В тебе дитина – навари борщу і заспокойся!».
Не буду приховувати – фінансові труднощі теж були. Я ж ішла на вибори як самовисуванка, принципово не шукала підтримки в жодної з партій. А провести повноцінну передвиборчу кампанію за грошове забезпечення державного службовця дуже складно. Проте можливо. Сама написала програму і сама презентувала її серед людей, друкувала агітаційні листівки. Так, можливості були обмежені, але цього виявилося цілком достатньо для того, щоб донести виборцям своє бачення про основні кроки для поліпшення життя в громаді.
Моя позиція була така – я збирала людей і говорила: «Або ми щось разом змінюємо, або доведеться змиритися, що влада в нас корумпована й малоефективна». Апелювала до того, що за 5-10 років наша мальовнича громада з унікальними можливостями може перетворитися на депресивний спальний мікрорайон.
За той час, що ви є депутаткою, чи доводилося вам стикатися із насильством, тиском і погрозами?
На жаль, так. Справа в тому, що наша громада є одною з найбагатших у області. Бюджет розвитку у 2020 році становить 260 мільйонів гривень. Не таємниця, що за окремими депутатами стоять олігархічні сили, по суті, вони утримують депутатську більшість, яка голосує так, як потрібно їм, зокрема й по земельних питаннях. Я також із перших днів своєї каденції зіштовхнулася з певними особами, які пропонували «зустрітися, поговорити, дізнатися, чи мені щось потрібно», і «чого мені в житті не вистачає». Я ігнорувала ці спроби «домовитися», але потім почалися погрози і залякування. Зрештою ці люди перейшли від розмов до конкретних справ. У серпні 2018 року невідомі за допомогою вибухового пристрою підірвали вхідні двері до моєї квартири й залишили нецензурні написи в під’їзді та на асфальті перед будинком. На той момент я ще навіть нічого не встигла зробити як депутатка, лише висловила свою позицію, що буду працювати чесно, для людей і без «господарів зверху».
Ви зверталися до правоохоронців?
Так, викликала і поліцію, і дільничного інспектора. Написала заяву, вони опитали сусідів. Процесуально все було дотримано, як того потребує закон. Внесли справу до Єдиного реєстру досудових розслідувань. І на цьому все. Минуло півтора року. Мене відтоді жодного разу не допитували і не інформували про хід розслідування. Інколи сама телефоную слідчому, але розумію, що йому нічого мені сказати. Розслідування по суті не ведеться. Це якраз той випадок, що наші реалії дуже відрізняються від того, що прописано в законодавстві.
Чи була реакція з боку колег? Хтось став на ваш бік, робив якісь заяви?
На роботі співчували. Депутати також поділяли занепокоєння. Але за справжню підтримку я завжди буду вдячна колишньому голові Таїровської селищної ради Хасану Хасаєву (нині, на жаль, покійному). Він публічно заявив про відкритий тиск на мене і став на мій захист.
Ви сказали, що змушені були звільнитися. Це після цього інциденту?
Так, почався тиск на роботі. Мене викликали до керівництва, обережно просили не відмовлятися від зустрічей з окремими персонами. Але я відмовлялася, бо розуміла, що за всіма цими зустрічами насправді стоїть. Так я втратила роботу. Не відразу, але втратила. Спочатку мене перевели на іншу посаду із меншим окладом. Зрештою я відчула, що умови праці стають просто нестерпними, тож звільнилася сама. Попри те, що за 15 років державної служби зарекомендувала себе як кваліфікований фахівець (навіть була переможницею другого туру Всеукраїнського конкурсу за звання «Найкращий державний службовець»). Але недаремно кажуть, що все, що нас не вбиває, робить сильнішими. В Таїровській громаді якраз розпочалося формування апарату управління. Я подалася на конкурс начальника відділу соцзахисту та охорони здоров’я і перемогла.
Зараз тиск припинився чи продовжується?
Опоненти вигадують нові засоби боротьби – намагаються мене дискредитувати, погрожують. Не втомлюються підходити з пропозиціями перейти на чийсь бік. Одні відверто цькують. Інші просто нагадують про сформовану більшість. Мовляв, іди туди, і буде у тебе все гаразд. Мета тиску очевидна – сподіваються, що не витримаю і самовільно складу повноваження або піду з посади за власним бажанням.
Навіть почали писати брехливі листи та запити з вимогами про складання мною депутатських повноважень і звільнення з посади керівника відділу соціального захисту. Крім того, нещодавно я намагалася створити міжфракційне депутатське об’єднання «За рівні права та можливості». У нас у раді лише 6 жінок із 26. У складі об’єднання мало бути четверо депутатів (із них двоє жінок і двоє чоловіків). І сталося так, що це питання не винесли на порядок денний, а один із депутатів відкликав свою згоду. Попри це, під час сесії я все одно повідомила, що об’єднання створене, а я є його головою.
А як щодо жіночої солідарності? Жінки в раді гуртуються, підтримують одна одну?
Термін «солідарність» має чітке визначення – це соціальна єдність, заснована на взаємній підтримці. Серед жіночого колективу депутатського корпусу, на жаль, це поняття майже відсутнє. Проте у нас у громаді дуже багато жінок, які контролюють владу, займаються волонтерством та соціальною допомогою. Причому, таких жінок в рази більше, ніж чоловіків.
Ви долучилися до створення благодійної організації «Волонтери Таїрова». Хто туди входить і чим будете займатися?
Ця організація була створена в січні, щоб допомогти тим, хто цього потребує – малозабезпеченим, багатодітним сім’ям, людям із інвалідністю, людям похилого віку, тим, хто опинився у різних складних життєвих ситуаціях тощо. Готові усім допомагати й підтримувати. Основний акцент – що творити добро – це легко і надзвичайно приємно. Уже долучилися до загальноміської акції допомоги воїнам АТО «Від щирого серця Одеси». Їздили на Схід в зону бойових дій, відвідали й відвезли необхідні речі тим, хто боронить нашу землю від ворога, і завдяки кому ми тут живемо в мирі й злагоді.
Ви обрали тактику відкрито говорити про погрози та залякування. Що порадите тим політично активним жінкам, які потерпають від подібних речей, але не афішують цього?
Замовчувати – це визнати свою поразку. Тому всім, хто стикається з подібними речами, хочу дати пораду – не опускайте руки, не замикайтеся в собі, заручайтеся підтримкою близьких та рідних. Не сумнівайтеся в тому, що саме в ваших силах змінити ситуацію. І обов’язково звертайтеся до правоохоронних органів. Будь-який факт публічно оприлюднюйте. Бо коли ганебний випадок набуває розголосу і про нього починають говорити у суспільстві, прийняти неправомірне рішення стає набагато складніше.
Вікторія Кобиляцька, 50%
