Таїсія Рубаняк — правозахисниця з Тернопільщини, яка опікується правами жінок і працює у сфері протидії домашньому насиллю. Вона також є членкинею Асоціації жінок-юристок «ЮрФем» та учасницею проєкту «ВзаємоДія».
Ми поговорили з Таїсією Рубаняк про актуальність боротьби з домашнім насиллям в умовах війни та динаміку звернень від українок.
Поки подружки гралися з ляльками, я «захищала» права жінок
Як ви обрали професію?
Ще в дитинстві вирішила, що маю бути видатною адвокаткою, до якої телефонуватимуть клієнти з Києва та Львова. У моїй родині не було жодного правника, але мама іноді цікаво розповідала про роботу знайомого поліцейського. Напевно, ці історії вплинули на мене. Принаймні, коли подружки гралися з ляльками, я закривалася в кімнаті, брала мамин блокнот і «нотувала» своїх клієнтів. Уявляла собі, що захищаю права жінок.
На початку шостого класу вже твердо знала, що буду вступати на юридичний. А коли у дев’ятому класі з’явилося правознавство, я знала зміст підручника напам’ять. Потім вступила до Коломийського коледжу права і бізнесу, а згодом — до Одеської юридичної академії.
Які у вас зараз напрямки роботи?
Сімейне та цивільне право. Через війну нам довелося дуже швидко підлаштовуватися до нових реалій, тому я також працюю з військовими справами. Займаюся тим, що стосується допомоги військовослужбовцям. Надаю консультації щодо відстрочки, права на звільнення, якщо є підстава, допомагаю складати документи, працюю із ВЛК-постановами (військово-лікарськими комісіями — авт.).
Як часто і з якими питаннями до вас звертаються жінки?
Жінки звертаються щодня. Питання різні. Щодо розлучення, стягнення аліментів, поділу майна, цивільні справи…
Я членкиня та регіональна координаторка Асоціації жінок-юристок України «ЮрФем», у яку входить понад 300 представниць правничої професії. Від початку повномасштабної війни «ЮрФем» підтримує потерпілих від сексуального насильства та всіх видів гендерної дискримінації. Також ми займаємося захистом постраждалих від домашнього насилля.
Читайте також: У Раді зареєстрували законопроєкт про вдосконалення протидії сексуальному насиллю
Важливо працювати на випередження
Як правозахист допомагає вирішувати проблеми із домашнім насиллям?
Навчаючи людей, ми можемо підсвітити цю проблему. Минулого року я зі своїми колежанками заснувала громадську організацію «4WOMEN». Наша діяльність спрямована на запобігання та протидію домашньому насиллю у громадах. Нині в Заліщицькій громаді, де я живу й працюю, ми реалізовуємо проєкт «ВзаємоДія», який спрямований на запобігання домашньому насиллю. Я вважаю, що важливо працювати на випередження, а не з випадком, який уже стався.
Проєкт реалізується у межах співпраці з UNFPA та громадською організацією «Інноваційні соціальні рішення» за підтримки уряду Канади. Він спрямований на співпрацю зі старостами сіл та представниками й представницями Заліщицької ОТГ. Ми хочемо надати їм потрібні навички, інструменти для запобігання домашньому насиллю у нашій місцевості. Важливо, щоб кожен очільник чи очільниця села або міста робили все можливе, працювали на випередження у сфері запобігання домашньому чи гендерно зумовленому насиллю.
Читайте також: Ірина Твердохліб: Усі ініціативи мають бути з підходом «не робіть для нас без нас»
Також ми організували форум, де об’єднали практично всіх суб’єктів, які працюють у цій сфері. Вівся предметний діалог щодо ситуації з домашнім насиллям в громаді, під час якого з’ясувалося, де ми не допрацьовуємо та як маємо діяти на випередження. Після закінчення форуму відділ освіти реалізував цілу компанію із запобігання домашньому насиллю по всіх школах громади. Ми налагодили більш тісну взаємодію з поліцією та місцевим самоврядуванням. Найближчим часом плануємо відкрити три кризові кімнати в селах і одну в місті Заліщики.
Починали працювати в Тернопільській області, але зараз маємо запит на Буковину, де у квітні в нашому заході будуть задіяні чотири громади: Чернівецька, Сторожинецька, Путильська, Вижницька.
Зараз люди почали більше звертатися. І щодо домашнього насилля також
Як війна вплинула на динаміку домашнього насилля у громадах Західної України?
На початку повномасштабної війни (з березня по червень) у нашому регіоні було менше повідомлень про вчинення домашнього насильства, порівняно з минулим роком. Це пов’язано з тим, що багато жінок із дітьми виїхали за межі України, а чоловіки пішли на фронт. Крім того, багато хто відклали особисті інтереси на друге місце і не повідомляли про випадки вчинення домашнього насилля.
Наприклад, у мене була клієнтка, яка не повідомляла про домашнє насилля, тому що в країні війна. «Я не хочу турбувати правоохоронні органи щодо таких дрібниць», — казала вона. Зрештою її співмешканець пішов на фронт, а вона тепер хоче розлучитися з ним і подати документи на стягнення аліментів. Я підозрюю, що таких історій немало.
Зараз люди почали більше звертатися. І щодо домашнього насилля також.
Читайте також: Не нашкодити: як змінилися підходи до реагування на сексуальне насилля?
Хто найчастіше є постраждалою особою?
У моїй практиці частіше звертаються жінки, які жаліються на чоловіків та співмешканців. Я починаю правовий шлях захисту постраждалих осіб із винесення обмежувального припису. Ми пишемо заяву, звертаємося до суду і вирішуємо питання, які озвучує жінка. Але першочергове завдання для нас — притягнути кривдника до відповідальності.
Чи дієве покарання у 170 гривень?
Яка відповідальність передбачена в українському законодавстві для кривдника, що скоїв домашнє насилля?
Якщо домашнє насилля було вчинене раз чи два, застосовується адміністративна відповідальність (173 стаття з позначкою 2). Якщо ж воно вчиняється систематично (три чи більше разів), настає кримінальна відповідальність.
Адміністративна відповідальність передбачає при першому зверненні стягнення штрафу в розмірі від 10-ти неоподаткованих мінімумів від доходу громадян (170 гривень), виправні роботи або арешт.
Чи дієве покарання у 170 гривень?
Є думка, що стягнення всього 170 гривень нічого не дасть. Але насправді притягати кривдника до відповідальності потрібно обов’язково, бо якщо ці випадки будуть повторюватися, за систематичне вчинення домашнього насилля його можна притягнути до кримінальної відповідальності. Якщо вперше його притягнуть, то це можуть бути виправні роботи, якщо з обтяжуючими обставинами — арешт від шести місяців до двох років.
Читайте також: В Україні зафіксували понад 170 випадків сексуального насильства, вчиненого російськими військовими
Були випадки, які вам запам’яталися найбільше?
Кожен випадок особливий. Мене вразила історія жінки, яка потерпала від домашнього насилля, але їй ніхто не вірив, бо кривдником був чоловік із інвалідністю. Вона розповідала такі страшні речі, що я три дні не могла оговтатися. Найбільше мене вразило, як на випадки насилля реагувало наше суспільство. Жінка просила допомоги у знайомих, викликала правоохоронні органи, але їй ніхто не вірив. Вона довго не могла піти від чоловіка, бо не мала куди йти. Зрештою пішла.
Ще один стереотип у суспільстві — жінка не йде від кривдника, бо її все влаштовує. Але абсолютно нікого не влаштовує насилля. Людина не може піти з різних причин. Найчастіше — це страх, що немає куди йти, нема кому захистити, що не впорається, що нікому не потрібна, що може втратити дитину (часто кривдники маніпулюють дітьми і кажуть, що відберуть їх).
Ми повинні бути готовими до того, що наші захисники повернуться іншими людьми
Нині ми часто чуємо «не на часі» про будь-що, не пов’язане з війною. Як ви вважаєте, наскільки зараз є актуальним рух із запобігання домашньому насиллю?
Говорити про домашнє насилля як ніколи на часі. Це актуальний рух, бо сани треба готувати з літа. Якщо думати на випередження, то треба готувати суспільство до того, що після перемоги захисники і захисниці будуть потребувати психологічної підтримки. Тенденція домашнього насилля зросте, адже психіка деяких воїнів після жахіть війни буде скаліченою. Ми повинні бути готовими до того, що наші захисники повернуться іншими людьми. Зараз ми про це говоримо тихесенько, щоб нікого не образити, і щоб усе було толерантно. Але ми маємо про це говорити. Потрібно все робити для того, щоб отримати перемогу. Але ми ні в якому разі не повинні замовчувати злочини. Домашнє насилля — це не побутова сварка, а злочин. Ми маємо пояснювати, як запобігати домашньому насиллю, і як себе захищати.
Допомога буде ставати ефективнішою
Що зараз повинні знати люди про захист від домашнього насилля?
У першу чергу, не треба мовчати. Про випадки домашнього насилля слід повідомляти в поліцію, і після того, як буде зареєстроване звернення, можна звертатися до адвокатів, розраховувати на безоплатну правову допомогу чи просити захисту у відповідних громадських організацій.
Також у законі зазначено, що якщо дитина була присутньою при вчиненні домашнього насилля щодо матері, бабусі чи когось іншого, вона отримує статус постраждалої особи. На жаль, цю деталь ми часто не враховуємо. Тобто коли потерпіла особа повідомляє про домашнє насилля, вона повинна зазначити, що воно було скоєне в присутності дитини. У нас спрацьовує інстинкт захисту дитини, але це неправильно, бо все має правовий наслідок у майбутньому.
Читайте також: Відсіч насильству: як менструальний календар «Крила» стане в пригоді жінкам
Коли дитина є постраждалою особою, вона може сама повідомити про це в поліцію. Є телефони Національної дитячої «гарячої» лінії: 116 111 (з мобільних), 0 800 500 225 (зі стаціонарних та мобільних). Допомога надається безкоштовно й анонімно.
Також діти можуть звернутися до вчителів чи керівників гуртків.
І в мене прохання до дорослих — не будьте байдужими до дітей! Якщо дитина раптово змінилася, почала агресувати чи навпаки замкнулася, якщо помітили подряпини чи синці на тілі, реагуйте на це.
Що у планах в українських юристів і юристок, якщо ми говоримо про протидію домашньому насильству та гендерній дискримінації?
Зараз багато правозахисних організацій працюють у цьому напрямку. Вони об’єдналися в правовому та інформаційному полі, що дуже тішить. У минулому році ратифікували Стамбульську конвенцію (конвенцію про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами — ред.), сьогодні вона імплементується, держава виконує міжнародні правові норми. Документ передбачає механізми захисту як чоловіків, так і для жінок, які зазнали домашнього насильства. Тому допомога буде ще ефективнішою.
Іноді треба зібрати себе докупи, щоб рухатися вперед
Ви брали участь у виборах до Заліщицької ОТГ в 2020 році. Чи стикалися з проявами гендерної дискримінації?
Були сексистські жарти. А оскільки я працюю в цій сфері, то вмію на них правильно реагувати.
Читайте також: Місцеві вибори-2020: Сексизм як елемент «чорного піару»
А як правильно реагувати на сексистські жарти?
По-перше, треба не мовчати, а відразу відповідати. Наприклад, якщо кажуть: «Дорогенька, ти така гарненька. Нащо тобі ця політика, краще йди в перукарню. Політика — це для чоловіків». Треба відповідати щось на кшталт: «Я перепрошую, але ви не маєте права мені казати, що є для мене, а що — ні. Я вважаю, що моє місце в політиці, і я можу принести багато користі суспільству, будучи депутаткою міської ради».
Я брала участь не лише у виборах, а й у проєкті «Вибори без сексизму», де ми з колежанками надавали правову допомогу і захищали інтереси осіб, які потерпали від сексизму чи дискримінації. До нас на «гарячу лінію» телефонувала клієнтка, яка поскаржилася на цькування в інтернеті з боку іншої особи. Ми подали заяву до суду стосовно захисту її честі та гідності.
Ви активна громадська діячка та юристка. Як в сім’ї ставляться до вашої діяльності?
Був такий період, коли часу на родину практично не залишалося, і я бачила, що моя діяльність шкодить сім’ї. Із часом навчилася ставити межі. Тепер я працюю з понеділка по п’ятницю, а в суботу та неділю маю повноцінні вихідні дні, коли приділяю час сім’ї — чоловікові, синові, батькам. Але діє єдине правило — я завжди беру слухавку, тому що іноді дзвонять постраждалі, які не можуть почекати до понеділка.
Щоб відволіктися, я читаю паперові книжки, п’ю каву чи бігаю під класичну музику. Усі дивуються, як можна бігати під Баха, Моцарта й інших композиторів, але мені це якось вдається.
А ще я люблю побути на самоті. Це буває дуже рідко, але в емоційно важкі періоди я повинна побути сама хоча б дві години (в машині чи кімнаті). Іноді треба зібрати себе до докупи, щоб рухатися вперед.
Альона Семко
