Що таке гендерний розрив в оплаті праці, чому освіта для дорослих має стати новим пріоритетом та як отримати грант від Уряду на розвиток власної справи, в інтерв’ю NV розповідає заступниця міністра економіки України Тетяна Бережна.
Тетяна Бережна — заступниця міністра економіки України. Займається такими напрямами, як реформування трудової сфери, розробка та реалізація політик у сфері праці та зайнятості, боротьба з безробіттям, повернення вимушених мігрантів, які виїхали з країни у зв’язку з війною, подолання гендерного розриву в оплаті праці тощо.
В інтерв’ю NV Тетяна Бережна розповідає, скільки втрачає економіка України через відтік кадрів за кордон після 23 лютого 2022 року, та пояснює, чому жінки та чоловіки на однакових посадах можуть заробляти по-різному.
За кордон виїхав людський капітал України з дуже цінними навичками, знаннями та досвідом, які потрібні Україні для повоєнного відбудовування
Через повномасштабну війну багато людей з України мігрували за кордон, переважно це жінки працездатного віку та діти. Як така міграція вплинула на нашу економіку?
За різними оцінками, зараз за кордоном перебуває близько 6,2 млн українців, які виїхали через повномасштабну війну. З них майже половина, тобто 46% — це жінки, трохи менше, 35% — діти. Жінки ці переважно віком від 35 до 60 років, мають вищу освіту. Виїхав людський капітал України з дуже цінними навичками, знаннями та досвідом, які потрібні Україні для повоєнного відбудовування.
Коли жінки виїжджають разом з дітьми, їхній час часто вимірюється не календарними роками, а навчальними: якщо дитина пішла навчатися у школу за кордоном 1 вересня, мабуть, протягом цього навчального року жінка з дитиною додому поки не повернеться.
У намаганнях досягти тих економічних цілей, які ми перед собою ставимо, — а це зростання приблизно по 7% ВВП за рік впродовж наступних 10 років — нам необхідно буде залучити в Україну додатково 4−5 млн працездатного населення. Зокрема наших жінок. Після перемоги у нас можуть бути два варіанти: або жінки з дітьми повернуться до своїх чоловіків назад в Україну, або ж навпаки — чоловіки можуть виїхати до них. Зараз потрібно робити все для того, щоб це був перший варіант.
Читайте також: Ольга Айвазовська: Державі треба думати, як мотивувати українок та українців повертатися додому
У питанні повернення українців головний аспект — це безпека. Звісно, передусім усе залежить від Збройних сил, але Міністерство економіки, зокрема, також працює в цьому напрямі — займається стратегічним плануванням та координацією гуманітарного розмінування, запуском ринку послуг з гуманітарного розмінування, залученням фінансування та інноваційних підходів.
Ще один важливий момент — доступ до фінансування та можливості для людей відкрити власну справу. Для цього ми впроваджуємо грантові програми, а також програми, які надають можливість навчатись, отримати нові знання, які необхідні для подальшого кар’єрного зростання.
Є також і магніти нефінансового характеру, які мали б мотивувати повертатися: наші цінності, ідентичність. Людина розумітиме, що умови для неї — приблизно однакові і в Україні, і за кордоном. Має бути відчуття того, що в українців є готовність, бажання, можливо, обов’язок приїжджати в Україну і будувати країну тут для своїх дітей, для подальших поколінь.
Питання повернення наших громадян має не лише економічний характер. Це питання на зрізі роботи багатьох міністерств: Мінкульту, Мінекономіки, Міністерства соцполітики, Міносвіти, Міністерства охорони здоров’я.
Українці, які поїхали в Європу, — це свого роду і є наш перший крок на шляху до євроінтеграції
Як багато втратить українська економіка, якщо припустити, що більшість із тих, хто вимушено виїхали, не повернуться?
Припустимо, що за наступні 10 років наші вимушені мігранти не повернуться. Це може призвести до недоотримання близько $45 млрд податкових надходжень. Люди, які поїхали — не лише платники податків, вони також споживачі українських товарів і послуг. Зараз вони все це роблять в інших країнах, чим інвестують в розвиток їхньої економіки.
З іншого боку, є така цікава думка: українці, які поїхали в Європу, — це свого роду і є наш перший крок на шляху до євроінтеграції. Багато з цих людей демонструють, що наш народ — працелюбний, підприємливий. Вони швидко вчаться, можуть бути амбасадорами України за кордоном, що пришвидшить повернення України у європейську сім’ю. Адже до неї ми насправді й належимо. Й маємо туди повернутися.
Із якими проблемами у працевлаштуванні, кар’єрному розвитку стикаються внутрішньо переміщені особи?
Зараз ми маємо 5 млн офіційно зареєстрованих ВПО, які стоять на обліку. Проте роблять це не всі.
Внутрішньо переміщені особи стикаються з низкою проблем на місцях: звикання до нового місця після переїзду, до нового середовища. Може бути, що навички людини не відповідають потребам роботодавців на нових місцях.
Ще у квітні минулого року Мінекономіки запустило програму, яка стимулювала роботодавців працевлаштовувати переселенців: роботодавець, який приймає на роботу ВПО, має можливість компенсувати заробітну плату цієї людини протягом двох перших місяців роботи [коштом фонду по безробіттю]. Зараз це сума у 6,7 тис. грн, тобто мінімальна заробітна плата. Наступного року це буде 7,1 тис. грн, а вже у квітні наступного року обсяг мінімальної заробітної плати підвищиться до 8 тис. грн. Це хороший стимул від держави зробити працевлаштування й адаптацію ВПО на нових територіях легшою.
За такою програмою вже працевлаштовано понад 28 тис. осіб, 11 тис. підприємців скористалися програмою. У бюджеті фонду по безробіттю, звідки ця програма фінансується, на наступний рік закладено 300 млн грн. Програма триває і показує свою ефективність. Більшість людей, які працевлаштовуються у таких роботодавців, продовжують працювати і після перших двох місяців. Зловживань, коли їх взяли на роботу, а через два місяці звільнили, немає. У мене відсутня інформація про упередження роботодавців. Ми як Уряд працюємо над тим, щоб такі упередження в принципі не виникали.
Сьогодні намагаємося максимально змінити філософію Державної служби зайнятості
ВПО також можуть зареєструватися у Державній службі зайнятості як безробітні. Статус безробітного у нас насправді дещо стигматизований, тому що раніше служба зайнятості асоціювалася лише з виплатною функцією.
Та ми сьогодні намагаємося максимально змінити філософію Державної служби зайнятості. Коли ви звертаєтеся до цієї служби і стаєте на облік як безробітна особа, що, до речі, можна зробити через застосунок Дія, вам пропонується багато варіантів того, як інтегруватися на ринок праці та зайнятості. Можна навчатися у центрах профтехосвіти при Державній службі зайнятості і здобути робітничу професію. За даними Держслужби зайнятості, понад 76% тих, хто завершив таке навчання, згодом працевлаштувались.
По-друге, пропонуються також можливості відкрити власну справу. Це програма мікрогрантів, за якою можна отримати до 250 тис. грн на розвиток власного бізнесу. Ці гроші не треба повертати. Умови їх отримання — сплата податків і зборів до бюджету і, відповідно, повернення гранту впродовж трьох років роботи підприємства, а також працевлаштування однієї – двох людей, залежно від суми гранту. Зараз за цією програмою ми отримали 34 тис. заявок — подаються в рівній мірі і чоловіки, і жінки. Проте цікаво, що переможців серед жінок більше, тому що вони готують якісніші заявки. І ще є дуже цікавий феномен: якщо йдеться про сукупну кількість грошей, які попросили й отримали грантери, то чоловіки загалом отримали більше, тому що вони більше просять. Тобто жінки самі оцінюють свої проєкти дешевше. Ми з цим намагаємося боротися.
Наше завдання — створити новий Кодекс законів про працю
Чи має Україна стратегію з повоєнного відновлення ринку праці? Як це має виглядати?
У межах реалізації стратегії повоєнного відновлення у сфері людського капіталу ми почали працювати, зокрема, над стратегією зайнятості населення. Цей крок також відображений у переліку реформ, необхідних для отримання фінансування у рамках Ukraine Facility.
Тут — кілька напрямів. Перший — спрощення доступу до ринку праці. Зараз трудові відносини регламентуються старим Кодексом законів про працю, який ухвалений ще в 1971 році — тоді, коли держава була єдиним роботодавцем. Він змінювався більше ніж 150 разів — туди вносили зміни, щоб адаптувати його до умов сьогодення. У тому самому документі згадується сучасне слово «мобінг», а також слово «комсомол».
Ми хочемо скасувати цей кодекс і ухвалити новий. І наше завдання тут — зробити так, щоб в Україні було не 9,2 млн офіційно працевлаштованих осіб, а 15 млн. Це допоможе побороти тіньову зайнятість, залучити ще більше людей на ринок праці.
Читайте також: «У центрі — людина та її потреби»: як має відбуватися повоєнне відновлення України
Зараз ми переобтяжені документацією та маємо чимало різних нюансів. Наприклад, для одиноких матерів, які мають дітей до 14 років, відсутній випробувальний термін. Це нерідко зменшує шанси працевлаштування такої жінки, тому що роботодавець думає: «У мене немає можливості перевірити навички кандидатки, краще я її взагалі не прийматиму на роботу».
Ми працюємо над тим, щоб Україну більше ніколи не сприймали у світі як країну з дешевою робочою силою
Другий напрям стратегії повоєнного відновлення у сфері зайнятості — доступ до підприємництва, можливість отримати грант для відкриття власної справи. З моменту запуску цієї програми Міністерство економіки вже видало 8,6 тис. грантів, а у наступному році на цю програму виділили до 3,5 млрд грн. Це великі кошти, які допоможуть ще більшій кількості українців стати підприємцями. З огляду на нашу історію, такий дух і такі здібності в українців завжди були, хоча їх всіляко намагалася притискати злочинна радянська влада. Людей називали спекулянтами, куркулями, забирали у них власність. Велике завдання — зробити так, щоб ці найкращі риси українців і підприємців знов проявити для розвитку нашої економіки.
І третій напрям — не останній, але важливий — це можливість отримати нові навички. Такий концепт, як освіта протягом життя, раніше в Україні популярним не був. Був стереотип, що ось людина відучилася в університеті, почала працювати й далі розвивається уже на роботі. Проте необхідно розвиватися загалом. І освіта дорослих — це один із наших пріоритетів. Часто нам потрібна можливість не перевчитися, а саме довчитися.
Ми працюємо над тим, щоб Україну більше ніколи не сприймали у світі як країну з дешевою робочою силою. Маємо прагнути, щоб умовно в Польщі чи у Словаччині були оголошення: «Робота в Україні», а не навпаки. Для того щоб це зробити, у новому Трудовому кодексі, над яким триває робота зараз, ми пропонуємо форми зайнятості, які можна легко поєднувати. Людина зможе працювати неповний робочий день і поєднувати цю роботу з іншою. Зміни створять можливості працювати й отримувати не стільки, скільки тобі платять, а скільки хочеш і де хочеш.
Читайте також: Якою буде роль жінок у відновленні України?
Ще один аспект — робота над тим, щоб залучати на наш ринок праці людей, які тимчасово виїхали з країни у зв’язку з війною. Повернути ці 6,2 млн, залучити їх на ринок праці України.
Варто враховувати також, що на ринку праці з’явиться багато ветеранів — станом на зараз це понад півтора мільйона захисників і захисниць, які боронять чи боронили нашу державу. Після перемоги або на шляху до неї, коли почнеться демобілізація, у держави має бути чіткий план дій для таких людей.
Наша грантова програма також має ветеранський компонент — для ветеранів, ветеранок, їхніх дружин чи чоловіків. Тобто можна взяти грант на запуск чи розширення власної справи вже не на 250 тис. грн, а до 1 млн грн. Це можливість займатися бізнесом, необхідним для відбудови.
Сьогодні жінки в Україні отримують на 18,6% менше, ніж чоловіки
Кабмін схвалив Національну стратегію подолання гендерного розриву в оплаті праці до 2030 року. Що передбачає стратегія?
Насправді історія цього документу починається ще з 2020 року, тоді, коли Україна приєдналася до партнерства Біарріц за рівні можливості. Це ідея та ініціатива першої леді Олени Зеленської. Приєднання до цього партнерства поставило перед нами ряд зобов’язань. Одним із них було подолання гендерного розриву в оплаті праці. Це означає, що нам необхідно зробити всі умови для того, щоб жінки отримували стільки ж як чоловіки за працю рівної цінності.
Сьогодні жінки в Україні отримують на 18,6% менше, ніж чоловіки. Якщо припустити, що жінка і чоловік працюють в середньому 35 років за життя, у зв’язку з цим розривом жінка фактично працює 6,5 років безкоштовно. До порівняння, у Люксембурзі різниця в оплаті праці дуже маленька — там чоловіки отримують стільки, як і жінки. В Латвії — 22,3%. В середньому по ЄС цей показник становить 13%.
Але в нас була позитивна тенденція зменшення цього розриву. Наприклад, за останні шість років він скоротився на 7,4 відсоткових пункти. Власне, щоб цю тенденцію позитивно продовжити, ми ухвалили Стратегію подолання гендерного розриву в оплаті праці. Це комплексне рішення щодо того, що повинна робити держава, громадські організації, роботодавці, бізнеси, щоб цей розрив зменшувати. Робота над цим документом почалася давно, але Уряд затвердив його 15 вересня 2023 року. Відповідно, тепер у нас є конкретний операційний план.
Це стратегічна ціль, і для того, щоб досягти цієї цілі, ми маємо реалізовувати певні завдання. Кожне завдання складається з переліку заходів, для яких передбачені чіткі терміни та конкретні виконавці. Важливо, що по цій роботі прописані також індикатори моніторингу, тобто як ми загалом по цьому рухаємося. Усе дуже вимірювано. Замірявши ці показники, пізніше можна буде сказати, наскільки нам вдалося виконати поставлені перед собою задачі.
Найбільший розрив — у сферах фінансів і страхування
У яких сферах діяльності цей розрив найбільший? Чому?
Найбільший розрив — у сферах фінансів і страхування, там, відповідно до даних 2021 року, зарплата чоловіків більша від зарплати жінок на 68%, у сфері культури — на 67%. Можливо, поясненням цьому є те, що у цих сферах жінки часто обирають адміністративні посади. Чоловіки ж — керівні. Проте в будь-якому разі має бути рівна оплата за працю рівної цінності. Це праця, яка приносить рівноцінні результати для роботодавця незалежно від того, на однаковій чи різних посадах працюють люди, в одному відділі чи у різних. Мається на увазі, що їхній внесок у розвиток компанії загалом є рівноцінним.
Буває, що навіть в одній сфері, коли жінка і чоловік перебувають на ідентичній посаді, роблять однакову роботу, жінки все одно отримують менше. Чому? В них такий самий розмір посадових обов’язків, робочого часу. Але вони отримують менше тільки через те, що вони жінки.
Проблема може полягати в тому, що деякі жінки самі просять меншу зарплату або ж їм пропонує менше роботодавець. Але причина тут глибша — у стереотипах і моделях поведінки, які жінці може нав’язувати соціум. Один із кроків подолання цього розриву — комунікаційна стратегія, яку ми маємо втілювати спільно з нашими партнерами з Міністерства культури, та з різними громадськими організаціями.
Є цікаве дослідження, що коли жінки і чоловіки подаються на вакансію, яка складається з п’яти вимог до кандидатів, жінка, бачачи, що вона відповідає чотирьом з п’яти вимог, думає: «Ні, напевне я не достойна, ця робота не для мене». Коли чоловік бачить, що він відповідає трьом вимогам з п’яти, він каже: «О, клас, знаю більш ніж половина, все вдасться».
Наше завдання як держави, крім тих речей, які ми робимо на рівні нового трудового законодавства — подолати стереотипи. Ми хочемо показати жінкам: ви взяли на себе зараз різноманітні ролі, це і захист України на фронті, часто забезпечення родини, а ще і сім’я, і господарство, і виховання дітей, і догляд за родиною, наприклад, коли чоловік на фронті, або коли жінка з дітьми за кордоном, а її партнер в Україні. Та до цих всіх обов’язків, які ви берете на себе, вам додаються також права і можливості.
Жінки просять вдвічі меншу зарплату, ніж чоловіки на ті ж самі вакансії
Для того щоб ми прийшли до рівних зарплат, потрібно працювати зокрема і з самими роботодавцями. Тому що, як ви сказали вище, приходять чоловік і жінка влаштовуватися на однакові посади, він просить більше, вона — вдвічі менше, і компанія погоджується на це. Платить, скільки просять, навіть розуміючи, що ця оплата не рівна.
Для цього є різні інструменти. Наприклад, проведення гендерних аудитів — коли анонімно опитують, яка зарплата в чоловіків і жінок на рівних посадах, яка кількість жінок і чоловіків на керівних позиціях у компанії тощо. Після того можна зробити висновок, чи це підприємство правильно впроваджує свої політики.
Також є різноманітні практики, які давно впроваджуються у світі, як-от розгляд резюме без розуміння того, якої статі людина, яка його подає. Ця інформація просто не вказується або прибирається.
Крім цього, необхідно проводити різноманітні навчання для роботодавців на робочому місці, пояснюючи, як впровадження рівних зарплат зможе допомогти досягти бажаних результатів. Усе складається з дрібних кроків.
Якою ви вбачаєте роль медіа у подоланні гендерного розриву в оплаті праці в Україні?
У згаданій вище Національній стратегії подолання гендерного розриву в оплаті праці до 2030 року є медійна складова — пункт, який полягає у подоланні стереотипів через забезпечення масштабної інформаційної кампанії. Вона передбачає залучення до участі в проведенні інформаційної кампанії представників громадських організацій, медіа, неформальних лідерів. Ми організовуємо цю кампанію спільно з іншими міністерствами та з міжнародними організаціями. Тобто медійна складова є, і вона дуже важлива, тому що все починається з подолання стереотипів.
Нам потрібно побудувати безпечне та інклюзивне освітнє середовище, зокрема йдеться про дошкільну освіту
З якими ще складнощами можуть стикатися сучасні жінки в Україні під час працевлаштування або вже безпосередньо на робочому місці?
Одна з проблем — це складність поєднання сімейних і трудових робочих обов’язків. Раніше тільки жінки мали право на декретну відпустку у зв’язку з народженням дитини. Зараз чоловіки також можуть це зробити.
Одним із кроків нашої стратегії є збільшення кількості дошкільних навчальних закладів та відповідної інфраструктури, що, своєю чергою, допоможе жінкам легше інтегруватися у ринок праці після народження дитини. Ще один аспект — розбудова безпечного та інклюзивного освітнього середовища, зокрема йдеться про дошкільну освіту. Розвиток мережі закладів дошкільної освіти сприятиме більш ефективному залученню жінок до ринку праці.
Читайте також: Декретна відпустка на власний розсуд: що змінилося після ухвалення нового закону
Ми працюємо також і над змінами до законодавства про рекламу, яке містить, серед іншого, правила опублікування вакансій. Так, до прикладу, в оголошеннях про найм на роботу заборонено вказувати бажану стать кандидатів.
У 2017 році МОЗ скасував перелік професій, які раніше були забороненими для жінок. Як багато жінок долучилося до цих сфер діяльності, куди йдуть найбільш охоче?
Жінки мають такі ж самі можливості займатися всіма видами робіт, як і чоловіки. І заборона з боку держави — це рудимент. Це стереотип, який має бути подоланий.
Міністерство економіки спільно з Державною службою зайнятості видають ваучери на навчання на 27 тис. грн. Серед професій, які бажають освоїти жінки — будівництво, інженерія, навчання на охоронниць, машиністок, трактористок. Раніше ці професії здавалися стереотипно чоловічими. Жінки-саперки — це взагалі дуже цікава історія, їх охоче приймають на ці роботи. Втім, є і зворотний бік проблеми: класифікатор по всіх видах професій, які є в Україні, до 2020 року не містив професії «медбрат» — була тільки «медична сестра». Відповідно, чоловіків, які здобували цю професію, у трудовій також записували «медсестрою».
Якщо проаналізувати міжнародні тенденції, бачимо, що зараз взагалі уникають гендерного компонента в назвах професій. Наприклад, раніше були стюард і стюардеса, а тепер — flight attendant. Не fireman і firewoman, a firefighter.
Держпраці працює з роботодавцями щодо недопущення дискримінації у сфері праці
Чи є якісь швидкі й зрозумілі механізми, якими могли б скористатися потерпілі від таких ситуацій, як сексуальні домагання, харасмент, інші порушення прав на робочому місці?
Найдієвіший спосіб — це звернутися до правоохоронних органів.
Та найперше, що потрібно зробити, це попередити самого керівника, щоб він розумів, що відбувається на підприємстві, та ухвалив відповідне рішення.
Можна писати звернення на ім’я омбудсмена, на Державну службу з питань праці. Якщо вичерпані всі заходи національного захисту, є Європейський суд з прав людини.
Зазначу, що Держпраці також працює з роботодавцями щодо недопущення дискримінації у сфері праці — з початку цього року інспектори праці провели понад 53,5 тис. інформаційних відвідувань роботодавців, зокрема з питань забезпечення рівних прав і можливостей жінок та чоловіків у трудових відносинах.
Які найбільші виклики для Міністерства економіки ви бачите у 2024 році?
Повертаючись на початок нашої розмови, я думаю, що найбільший виклик для нас зараз — повернути тих, хто виїхав через війну. Що більше часу минає, то більше ці люди асимілюються з місцевими громадами у країнах ЄС і переходять зі статусу тимчасових мігрантів у статус мігрантів трудових. А за кілька років вони, можливо, стануть діаспорою. Тоді їхні зв’язки з новими місцями проживання будуть настільки сильними, що буде важко їх повернути.
Тож потрібно чітко розуміти нашу важливу роль і відповідальність у тих напрямах, над якими ми працюємо. Безпека, працевлаштування, підприємництво, додаткове навчання. Щоб люди знали, що в Україні на них чекають можливості. І сама Україна теж чекає на них.
Олександра Горчинська, для NV
