Home Статті Тетяна Паутова, Полтавська міськрада: «Кожна б жінка здригнулася, якби уявила себе на моєму місці»

Тетяна Паутова, Полтавська міськрада: «Кожна б жінка здригнулася, якби уявила себе на моєму місці»

Депутатка Полтавської міської ради Тетяна Паутова вже кілька днів змушена не з’являтися  вдома. Невідомі зловмисники замастили сходові клітини кров’ю, залишили нецензурні написи на її під’їзді та гаражі, а також розклеїли по місту брудні листівки, вказавши номер телефону Тетяни. До цього додалися численні повідомлення та дзвінки з погрозами.

«Я не можу зрозуміти логіки. Чого ці люди хочуть? Залякати мене? Але чим більше хтось робить подібної гидоти, тим більше в мене бажання відповісти. Хоча я не планувала виносити сміття з хати, просто думала вийти і все», – каже політикиня, маючи на увазі свій вихід із фракції Блоку Петра Порошенка «Солідарність». Саме з цим вона пов’язує тиск на себе.

Чому довелося оголосити про вихід, як на ці шокуючі події реагують представники інших фракцій, і чому мовчить БПП – про це 50% поговорили із Тетяною Паутовою в рамках кампанії проти насильства щодо політично активних жінок #НеЦінаПолітики/#NotTheCost.

Тетяна також погодилася заповнити форму й долучитися до кампанії. Якщо ви є активісткою чи політикинею і зіткнулися із проявами насильства, то закликаємо й вас написати про це. Умови участі передбачають, що анкету можна заповнити анонімно.


 

– Тетяно, розкажіть, що сталося?

– Із лютого я є депутаткою Полтавської міської ради. Людина, яка була до мене, склала повноваження, бо мала проблеми зі здоров’ям. Я є фахівцем у сфері місцевого самоврядування, це моя професія, я розбираюся у законах, у бюджетних питаннях, працюю з сотнями громад. Думала, що тим самим буду займатися в міськраді – ми ж тут не займаємося великою політикою. Міськрада – це якісь реальні речі на кшталт ремонту водогону, освітлення чи будівництва тротуарів. Саме з такими думками я йшла.

Але коли потрапила у фракцію, у мене виникли певні питання, тому що спосіб управління, на мій погляд, був дещо тоталітарним. Мені спочатку здавалося, що я новенька, тому, можливо, мене не вводять у курс справ чи, може, я просто ще не все розумію. Так тривало кілька місяців, а потім фракція перейшла в опозицію. І почалося суцільне критиканство всього, що робить міська рада. Причому критикують навіть те, що робили самі до переходу в опозицію.

Немає питань, які не можна вирішити діалогом. Тому я відразу сказала: «Шановні, я у ваших діях бачу єдине: ви втратили посади, втратили якісь доходи, і хочете нашими депутатськими руками вирішувати якісь свої питання. Я у цих брудних справах брати участі не буду». Серед колег я була першою, хто наважився висловити свою позицію. Мені після цього заявили: «Або ти робиш усе так, як ми кажемо, або іди своїм шляхом». Але ж я прийшла у раду, бо хочу зробити щось корисне…

– Що сталося на останньому засіданні містобудівної комісії? Чому воно стало для вас переломним моментом?

– Насправді не було жодного засідання. Мені повідомили, що його скликали за ініціативою представника моєї вже колишньої фракції (до речі, він сам на це засідання не прийшов), щоб розглянути питання про невиконані депутатські запити. У мене таких запитів було кілька, тому я налаштувалася іти, скасувала всі свої робочі плани. Приходжу, а мені говорять: «Комісія не зібралась, всі йдемо до кабінету заступника голови, зараз ми з нього все спитаємо!». На мій погляд, це виглядало як «давайте зараз влаштуємо великий скандал», адже були представники преси. Але ж можна спокійно записатися до людини на прийом і запитати все, що потрібно. Навіщо публічний скандал, який у ньому сенс? Я відмовилася. Скандалу не відбулось, бо туди пішли аж два представники фракції, що теж вказує на «підтримку» методів іншими. Після того мені зателефонував близький соратник голови фракції й почав вичитувати. Мовляв, «ти підставила фракцію». Я поклала слухавку – саме їхала за кермом. І для мене це справді був переломний момент, тому що я не скандалістка, я хочу займатися своєю справою. А ці люди просто не звикли до того, що хтось може мати свою думку й висловлювати її, вони вважають, що депутат фракції – це їхня власність. Такий собі раб. Принаймні, я для себе проводжу таку аналогію.

– Ви не очікували, що буде така реакція на ваш вихід із фракції?

– Так, навіть не уявляла, що буде такий резонанс і скандал. Я хотіла заздалегідь поспілкуватися із паном Матковським (очільник фракції БПП «Солідарність» у Полтавській міській раді – ред.). Але він був у Києві, а коли за день до сесії зателефонував і хотів зустрітися, то вже я не змогла, бо мала свої плани. Тому просто сказала: «Вибачте, у нас із вами співпраця не склалася, я буду оголошувати про вихід із фракції, а далі будемо дивитися. Якщо є якісь спільні конструктивні проекти, що стосуються міста, я їх буду підтримувати, а всі оці справи, які для мене неприйнятні, я робити не буду. Працюватиму в статусі позафракційної депутатки». А потім почалися дзвінки. Я їх демонструвала пресі неодноразово (якби була до цього готова, то записала б більше).

– Ви якось для себе можете пояснити, чому ваш вихід так когось зачепив?

– Коли я приймала рішення про вихід, я не думала, що буде аж так. Але з того, що я почула потім в розмові, десь «нагорі» з кимсь були певні домовленості. Тому що було сказано: «Ти не розумієш, на що йдеш, у нас усе скоро зміниться». Тобто виходить так, що мінус один голос, і це завадило їм щось переформатувати. Я поставила зустрічне питання: «Почекайте, ви робите мене заручницею того, про що ви там домовилися. Але ж мені про це ніхто не повідомляв і не запитував, що я про це думаю».

Тут почалися істерики і крики про те, що всім буде… кінець (насправді, вживали інше слово, звісно). Кричали: «Може ти хочеш посаду?». Але я подякувала й відмовилася, у мене з роботою все добре. Далі почалися погрози, лунала різна нецензурщина, і я зрозуміла, що того дня мені не варто йти додому, тож залишилася ночувати в друзів.

Ранок у мене почався із того, що зателефонували знайомі: «Тетяно, а що у вас там чергують під гаражем, під дверима… Щось сталося?». Тобто мене чекали. Паралельно почали діставати численними дзвінками. Після цього полювання на себе я тільки впевнилася в тому, що мушу йти на сесію й зробити заяву про вихід із фракції.

– Вам закидали, що ви стали «перебіжчицею»?

– Було таке, але я ні до кого не пішла, я просто вийшла із фракції й буду працювати й підтримувати ті рішення, які будуть стосуватися інтересів виборців. А політичні ігрища мене не цікавлять.

– Що було після того, як ви офіційно оголосили про вихід?

– Почали надходити повідомлення із погрозами. Причому пишуть і відразу витирають, тож я встигла зробити лише кілька скріншотів. Додому так і не повернулася. Мене всі питають, чи мені страшно. Я вже, чесно кажучи, розгубила всі емоції, тому не страшно. Я просто приймаю ситуацію, яка є. Але мене обурює інше. Уявіть собі, що живе будинок, де багато людей похилого віку, малих дітей, а там по всьому під’їзду розлита кров. Це кого зачіпає – мене чи людей? Люди тут до чого?..

Оця порнографія – взяте моє фото з Фейсбуку, мій номер телефону… Так, я жінка, то що, мене треба виставити повією? У мене зараз заблоковані всі незнайомі контакти. 100 дзвінків на день – не думала, що це користується таким попитом. Перший дзвінок був десь о другій годині ночі. Телефонували якісь хлопці й просили до них приїхати. Я кажу: «Хлопці, а ви хто?». «Так ви ж оголошення давали, що ви «масаж» робите!». Я попросила сказати, де такі оголошення розклеєні. «Ви знаєте, мабуть, хтось пожартував, а на моєму місці може бути й ваша сестра чи дружина». І мені вже вночі надіслали цей фотомонтаж. А на ранок знову написав найближчий соратник голови фракції БПП, вирішивши, що має повідомити мені новину. Мовляв, «уявляю, що тепер буде, коли твоя родина це побачить». І потім я дізналася про написи на стінах… Діти змушені ходити й читати матюки… Цими агітками обклеїли дитячі майданчики, автомобілі… Причому, клеїли на такий клей, що неможливо  віддерти.

– Це тільки у вашому мікрорайоні чи скрізь по місту?

– Я не знаю, але можу єдине сказати, що заблокованих номерів у мене сотні. До того ж, ще й на електронку почали надходити листи: «… я побачив ваше оголошення на сайті знайомств». То я так розумію, що й десь в інтернеті є оголошення.

– Після цього ви скликали пресконференцію…

– Так, і вважаю, що вчинила дуже правильно, і що це треба було робити набагато раніше. Дуже показово, що на пресконференцію прийшли представники різних фракцій Полтавської міськради, тому що таке з’ясування стосунків – це неадекватно. Я взагалі не очікувала, що скільки людей мене підтримають. Я не перший депутат, який виходив з фракції, але такого цькування ще нікому не влаштовували. І я навіть логіки не можу зрозуміти. Чого ці люди хочуть? Залякати мене? Але чим більше хтось робить подібної гидоти, тим більше в мене бажання відповісти. Хоча я не планувала виносити сміття з хати, просто думала вийти і все.

– Чи була реакція з боку фракції БПП «Солідарність»? Вони робили якісь офіційні заяви після всього, що сталося?

– Я про це не знаю. Єдине – Андрій Матковський написав у Фейсбуку, нібито через те, що в мене померла бабуся (він чомусь вважає доцільним це згадувати), у мене стався нервовий зрив. Як бачите, зриву в мене немає, я досить стресостійка людина, я абсолютно спокійно і тверезо мислю.

– Як відреагували правоохоронці?

– Я подала заяви в СБУ і в міліцію. Надала скріншоти й аудіозаписи, які мені вдалося записати. Але ж вони коли телефонують, то не кажуть: «Я тебе вб’ю». Натомість: «Кохана, ми з тобою будемо зустрічатися щодня і щоночі, і ти дізнаєшся…». Зараз XXI сторіччя. Люди з мого будинку просто в шоці. Вони почуваються незахищеними через те, що отакі речі можуть відбуватися серед білого дня.  Хочете, щоб у цій країні щось змінилося? Тоді треба покарати винних.

– Скажіть, чому ви обрали саме цю політичну силу, щоб балотуватися до міськради?

– Усі заходили за списками. Я балотувалася як безпартійна від «Солідарності». Бо місцева влада не може бути в опозиції до державної влади. Я просто йшла з провладною партією. Для мене будь-яка опозиційна партія на місцевому рівні – це нонсенс. Вона повинна бути провладною, щоб ефективно вирішувати проблеми містян.

Не вступала в партію і наразі не планую. Якби була можливість балотуватися без жодних списків, я б це зробила. Знаю, що є законодавчі ініціативи, які пропонують від цього принципу відійти, бо в усьому світі депутати групуються навколо місцевих проблем, а не навколо партій.

– А чому ви взагалі вирішили балотуватися?

– Самоврядування – це моя професія. Мій батько був у самоврядуванні багато років. Я є кандидаткою наук із державного управління за спеціальністю «місцеве самоврядування». У 2011 році захищала дисертацію про адмінреформу. Працювала в податковій, колись займалася викладацькою діяльністю, але мені більше подобається робота з людьми. Останні роки я працювала над темою децентралізації з об’єднаними громадами. Проект охопив понад 200 громад у 14-ти областях України. Мені цікаво, я із задоволенням цим займаюся.

– А як щодо жіночої солідарності? Чи жінки висловлювали вам свою підтримку?

– У моїй колишній фракції було найбільше жінок – троє із восьми. Взагалі ж, здається, лише шестеро жінок у раді. Нас мало.

Сьогодні спілкувалася з однією знайомою, то зрозуміла, що всі дуже бояться. Багатьох ці події налякали. Я думаю, що кожна б жінка здригнулася, коли уявила себе на моєму місці. Але вони сидять і мовчать. Можливо тому, що на відміну від мене працюють у Полтаві, переживають за роботу, та й взагалі – даються взнаки залишки радянської ментальності. Типу якщо людина опиняється «у центрі подій», її обговорюють, – то це проблема в людині. Натомість у мене ФОП, я надаю консультації й послуги, всі мої партнери не мають стосунку до місцевого бюджету. І я впевнена, що коли розроблялася стратегія дискредитації, то прагнули зробити так, щоб я більше ніколи не отримувала ніяких контрактів від жодної пристойної організації. Хотіли, щоб я залишилася без роботи. Справді, я вимушена мати певні проблеми, пов’язані з професійною діяльністю. Це цілковито зіпсована ділова репутація. Не знаю, яким був тираж тих листівок, але я ж не поясню кожній людині, що, вибачте, але я таким не займаюся.

Знаєте, була б я чоловіком… Чоловікові б такого не додумалися зробити, правда ж? А тут вирішили, що нема чого зі мною дискутувати, вести якісь перемовини. Треба принизити і виставити повією. Один із керманичів фракції так і сказав: «Ти хто така, щоб із тобою домовлятися?!». Я була готова до роботи в команді, але навіть уявити собі не могла отаких відверто брудних речей. Навіть зараз не можу повірити, що це зі мною відбувається. Ще у свій під’їзд поки що не заходила, психологічно не готова…

От уявіть, о шостій ранку дзвінок: «Таню, ти вибач, що я тебе турбую, я ж твій сусід, пригадуєш? Тут таке в під’їзді! Я б тобі допоміг, але на роботу треба бігти, хай хтось прийде».

Дуже хочеться якоїсь підтримки. Дехто це розуміє і просто говорить: «Таню, тримайся». А дехто пише: «Ваш гараж у мене під вікнами. Скільки ми на це будемо дивитися?».

Не всі розуміють, що відбувається, і я не впевнена, що коли повернуся у свій під’їзд, то мене будуть сприймати як людину, яка постраждала, а не створила їм проблеми й зіпсувала настрій. Пише сусідка: «Таня, что случілось, почему такоє? Дєлай что-нібуть!!!». А що я маю зробити – померти, зникнути?.. Є й такі, що пишуть: «Вона собі піар замовила». Та не дай Господь вам такого піару.

– Як ваша сім’я реагує на цю ситуацію?

– Рідні мене підтримують. Батько – досвідчений управлінець, 10 років був мером Миргорода. Знаю, що на нього намагалися також якось вийти, щоб він «щось із мною зробив», на що він відповів: «У мене доросла донька, вона особистість, і сама вирішить, що їй робити».

– Що плануєте робити далі?

– Робота – найкращий лікар. Працюю. От хтось мені каже: «Чого ти якась весела?». Насправді – невесела, просто якщо ще зараз почну плакати, то точно на цьому все закінчиться. З усього треба робити висновки. І я для себе зробила: чим більше вони будуть залякувати, тим більше я працюватиму. А чим усе закінчиться? Що Бог дасть, те й буде.

Вікторія Кобиляцька, 50%

Більше публікацій
Більше публікацій Вікторія Кобиляцька
Більше публікацій Статті