Головна Статті Ціль № 5: Чого бракує Україні, щоб досягти гендерної рівності?

Ціль № 5: Чого бракує Україні, щоб досягти гендерної рівності?

3
1,334

«Більшість працівників апарату Верховної Ради, 68%, є жінками. Водночас на посадах керівників структурних підрозділів апарату та їх заступників жінок — 44%, а чоловіків — 56%. У керівництві апарату Верховної Ради України на 7 посад немає жодної жінки — і це треба змінювати», — про це йдеться у програмній статті, яку написали для офіційного парламентського видання «Голос України» заступниця голови Верховної Ради Олена Кондратюк та постійна представниця Програми розвитку ООН в Україні Дафіна Герчева.

Майбутнє належить поколінню рівності. В ООН сподіваються, що саме це покоління, яке невдовзі займе провідне місце в суспільстві, — проявить себе якнайкраще в усіх сферах життя та дасть змогу людству досягнути цілей сталого розвитку 2030.

Одна із сімнадцяти Цілей сталого розвитку, яку всі країни — члени ООН зобов’язалися виконати, а саме ціль № 5, стосується саме ґендерної рівності. Переконані, що поколінню рівності цілком до снаги реалізувати цю амбіцію, але для цього їм потрібна наша допомога, наставництво, інституційний фундамент. Розумні, сильні, самостійні та успішні жінки, які всього добилися самі, як суддя Верховного суду США Рут Гінзбург є рольовою моделлю для багатьох жінок та дівчат. Але, крім цього, провідні державні інституції так само повинні подавати приклад суспільству. Кому, як не Верховній Раді України, яка виконує функцію представницького народовладдя, бути прикладом зрілості та цивілізованості в цьому питанні?

Читайте також: Суддя Верховного Суду США Рут Гінзбург: Жінкам місце скрізь, де ухвалюють рішення

За останні роки представництво жінок в Українському парламенті збільшилося. Це позитивна тенденція та результат спільних зусиль багатьох організацій, рухів за рівні права чоловіків і жінок та самих депутаток.

Так до Верховної Ради першого скликання було обрано лише 13 жінок (3% від усіх представників парламенту). А у Верховній Раді дев’ятого скликання цей показник зріс до 21%. У середньому у світі 25% представників парламентів становлять жінки. Проте у країнах Європи цей показник становить 30% і більше. На-приклад, у парламенті Іспанії 44% жінок, або 154 із 350 місць. Тож українському парламенту ще є до чого прагнути.

Одне з нових досягнень руху за рівність — впровадження 40-відсоткової квоти для осіб однієї статі на місцевих виборах в Україні, які відбулися 25 жовтня 2020 року. Вперше в Україні відбулися кроки, які свідчать про те, що суспільство готове надати жінкам повноваження, яких раніше їм не довіряли.

Читайте також: 43% жінок у списках: проміжні результати гендерного моніторингу

Ми очікуємо, що українські жінки та відповідальні політичні партії скористаються цим новим вікном можливостей. Це збільшить представництво жінок в місцевих і обласних радах, підвищить їх участь та роль у житті громад. Це ще на один крок наблизить Україну до досягнення цілі сталого розвитку № 5.

Проте не все має такий оптимістичний вигляд, коли поглянути глибше на ці питання. Якщо окремі негативні тенденції продовжуватимуться, Україна так і не досягне ґендерного паритету в органах влади до 2030 року. На жаль, останнім часом ми спостерігаємо певний регрес у цьому питанні. Зокрема, збільшення кількості випадків сексизму в українському парламенті.

Чинний уряд України, який формується парламентом і за яким Верховна Рада України здійснює парламентський контроль, також є одним із найменш представницьких для жінок. У той час, як, на-
приклад, уряд Канади під керівництвом Джастіна Трюдо формується за принципом 50 на 50, а в уряді Фінляндії жінок більшість, включно з прем’єр-міністеркою Санною Марін.

Типовою ситуацією є те, що жінкам в місцевих радах відводиться місце кураторок гуманітарного напряму, освіти, медицини, культури, молоді. Вони переважно не мають можливості впливати на рішення стосовно бюджету, власності, інфраструктури тощо. Збільшення лише самого представництва жінок в парламенті та на місцевому рівні вже недостатньо. Ключове питання: хто і як ухвалюватиме рішення на рівні держави і громади.

Така ситуація загалом видається дуже несправедливою, коли жінки становлять 54% населення України, однак вони все ще мало представлені в органах влади і найголовніше — не можуть впливати на ключові рішення.

Відтак ми маємо розуміти, що ніколи не побудуємо в Україні справедливе суспільство, країну загального добробуту, рівних прав і можливостей, щасливих та успішних людей, якщо не почнемо зміни на рівні інституцій та спочатку не досягнемо ґендерного паритету самі — там, де формується політика.

То як парламенту України стати прикладом такого паритету, успішною історією для покоління рівності? Для цього необхідно переглянути принципи, на яких працює апарат Верховної Ради і сам парламент, перейти до ухвалення ґендерно-орієнтованих законопроектів, формувати парламентські комітети та уряд України таким чином, щоб жінки нарівні з чоловіками ухвалювали ключові рішення.

За підтримки Європейського Союзу, Програма розвитку ООН та керівництво Верховної Ради створили Офіс парламентської реформи. У рамках наших спільних зусиль щодо досягнення ґендерної рівності у грудні 2019 року була розроблена та затверджена Стратегія розбудови кадрового потенціалу апарату Верховної Ради України до 2022 року. План дій з реалізації цієї Стратегії на 2020 рік передбачає запровадження в апараті стандартів ґендерної рівності. Він включає у себе проведення щорічного ґендерного аудиту, навчання працівників(ць), розробку методичних рекомендацій та посібників, призначення в підрозділах апарату фахівців, відповідальних за забезпечення стандартів ґендерної рівності. Зокрема, експертами(ками) ПРООН було розроблено та видано посібник «Інтеграція ґендерних підходів та підвищення інституційної спроможності діяльності апарату Верховної Ради України з реалізації комплексного ґендерного підходу».

Більшість працівників апарату Верховної Ради, 68%, є жінками. Водночас на посадах керівників структурних підрозділів апарату та їх заступників жінок — 44%, а чоловіків — 56%. У керівництві апарату Верховної Ради України на 7 посад немає жодної жінки — і це треба змінювати.

Також дуже важливо в перспективі досягти паритетного становища жінок та чоловіків при формуванні комітетів Верховної Ради України. Серед 23 комітетів у парламенті дев’ятого скликання лише 5 очолюють жінки. Наприклад, у ключовому Комітеті з питань бюджету — 34 члени. Проте лише 4 жінки і жодної — на рівні голови чи першого заступника голови бюджетного комітету.

Насамкінець нормою законотворчості в Україні має стати ґендерно-правова експертиза законопроєктів. Ґендерні питання є скрізь: суспільство складається з чоловіків і жінок, і майже кожен закон впливає як на жінок, так і на чоловіків. Проте вплив може бути неоднаковим.

Ось чому експерти/ки кажуть, що перед внесенням законопроєкту слід провести відповідну ґендерну експертизу. Ґендерна експертиза законопроєктів мала б бути невід’ємною складовою законодавчого процесу, відповідно до загальної практики багатьох успішних країн.

Який мав би бути механізм такої експертизи? На нашу думку, вона має складатися з трьох етапів. На першому етапі при підготовці законопроекту до першого читання він надсилається на експертизу щодо відповідності принципу рівних прав та можливостей жінок і чоловіків до Головного науково-експертного управління апарату Верховної Ради України.

Читайте також: Україна хоче приєднатися до міжнародних коаліцій з гендерної рівності

На другому етапі експертизу законопроекту здійснює визначений головний комітет, в секретаріаті якого за ґендерно-правову експертизу законодавства буде відповідати призначений працівник(ця), який(а) має необхідні фахові знання та навички.

На третьому етапі, під час підготовки законопроекту до другого читання, експертизу законопроекту здійснює Головне юридичне управління апарату Верховної Ради України. Відтак і в самому управлінні необхідно передбачити наявність відповідних фахівців.

Як показує практика, ґендерно-правова експертиза дає змогу приймати більш якісні закони, які є однаково справедливими як для чоловіків, так і для жінок. Суспільство лише виграє від такої паритетності, адже унеможливлюється вирішення одних питань за рахунок інших.

Десятиліттями щодо статусу жінок на робочому місці дискутували скрізь: від зали для засідань парламенту до судової трибуни. Працюючі жінки часто піддаються упередженню за ознакою статі, незважаючи на численні закони та норми, які забороняють дискримінацію жінок у сфері праці. Саме тому необхідні ґендерно-збалансовані закони для забезпечення рівних умов для всіх. Дослідження показують, що коли жінки займають активну позицію на робочому місці, коли створено рівні умови для самореалізації, тоді ціла країна отримує користь завдяки покращенню соціально-економічних показників.

Європейська практика свідчить, що жінок необхідно якомога більше залучати до владних інституцій та прийняття рішень. Це є нормою життя, запорукою ефективності та успішності багатьох європейських країн, таких як Німеччина, Данія, Норвегія, Швеція, Фінляндія, де рівень життя є достатньо високим. Один із секретних інгредієнтів рецепту успіху цих держав є ґендерний паритет, ґендерно-орієнтоване бюджетування на всіх рівнях та ґендерна експертиза в законодавчому процесі. Україна має величезний невикористаний потенціал, який може бути розкритий на повну завдяки впровадженню кращих практик досягнення рівних прав і можливостей чоловіків та жінок в усіх сферах життя.

Олена Кондратюк, Дафіна Герчева

Голос України

Більше публікацій
Більше публікацій 50%
Більше публікацій Статті