Home Статті «Цінності, гідність, родина»: тривожні роздуми з відтінком люті

«Цінності, гідність, родина»: тривожні роздуми з відтінком люті

Уперше за шість років від початку Революції Гідності я відчула себе по-справжньому загроженою. Я почувалася у безпеці на Майдані, з постійним ризиком штурму; я почувалася в безпеці у Дніпрі, коли всього за 200 кілометрів від дому на українські землі вкочувалася слизька хвиля гібридної війни. Напевно, тому, що перед лицем спільного ворога, пліч-о-пліч із тими, хто теж готовий боротися, почуваєшся в безпеці. А от тоді, коли твоя держава починає наступати на важливі для тебе цінності, і ти тверезо розумієш, що ризики цього усвідомлює лише невелика частина суспільства, стає не по собі.

Нарешті граємо у відкриту

Відчуття загрози посіло мене тоді, коли я про читала про створення у Верховній Раді нечувано широкого міжфракційного об’єднання «Цінності, Гідність, Родина». Ні, для мене ніколи не було секретом, що український політикум наповнений людьми, які відстали від реальності століття так на півтора. Містичний страх перед словом «гендер» у цих людях органічно поєднується зі здатністю замовляти секс-послуги просто з сесійної зали, і нема на те поки що ніякої ради.

Український парламент виявляв свою неготовність розуміти та підтримувати цінності прав людини багато разів – вносячи законопроекти про заборону абортів чи про «пропаганду гомосексуалізму» або ж укотре провалюючи ратифікацію Стамбульської конвенції.

Можна було би сподіватися на певний прогрес, зважаючи на те, що український парламент із останніми виборами суттєво помолодшав. Середній вік депутатів зменшився на 7,4 роки в порівнянні з попереднім скликанням, і тепер становить 41 рік. У тому числі, саме до цього складу Верховної Ради було обрано наймолодшого депутата за історію української незалежності.

Якою ж дивною і злою іронією долі є те, що лицем нового міжфракційного об’єднання виступив саме цей наймолодший депутат, Святослав Юраш, якому на момент обрання виповнилося всього 23 роки. Втім, сам він, очевидно, вже не почувається молодим, адже в пості про створення об’єднання пише: «Мушу признатись вам всім, що я прихильник вічних цінностей. В молодості (виділення моє – В.Н.) пройшов через усі стадії деконструктивістських дуростей, релативістських банальностей і інших деструктивних фрівольностей. На щастя – виріс» (орфографія оригіналу – В.Н.).

У тому самому пості міститься абзац тексту, гучно названий «маніфестом»: «Метою міжфракційного депутатського об’єднання є захист вічних цінностей українського суспільства і протидія спробам знищити фундаментальне природне право в ім’я політичної моди; підготовка та прийняття законів, які сприятимуть зміцненню родинних цінностей, принципів гідного суспільства та вихованню на основі сімейних цінностей дітей та молоді; а також популяризація та донесення широкого спектру світової консервативної думки до української інтелектуальної спільноти». Саме під цим текстом, за словами Святослава, підписувалися депутати. Сумнівів бути не може – конституційна більшість українського парламенту (до об’єднання увійшло 307 депутатів) оголосила відданість традиціоналістському дискурсу та відкритий наступ на європейські цінності свободи, самовираження та гідності в Україні.

Цікаво, що навіть Петро Порошенко з його «Армія. Мова. Віра» не дозволяв собі такої відвертості. Донині традиціоналістські випади українських політиків носили доволі безсистемний характер: заяви окремих осіб (як-от нашуміла колонка Турчинова проти ратифікації Стамбульської конвенції), мізогінні чи гомофобні ляпи в інтерв’ю, подання одіозних законопроектів (поки що завжди безуспішних). Ніколи раніше держава не оголошувала офіційний курс на консервативні цінності. Вочевидь, не тільки епоха бідності закінчилася в Україні зі зміною влади.

Багато чого в цьому лаконічному «маніфесті» виглядає таємничим і незрозумілим. «Протидія спробам знищити фундаментальне природне право в ім’я політичної моди» – про яке «природне право» йдеться? Це синонім «природного закону»? Чи це про «природні права»? Якщо останнє, то в якому сенсі? В сенсі американської Декларації незалежності, де таким правом є також і право боротися за щастя (привіт ЛГТБКІ-активістам)? Чи в розумінні Лока, де, в принципі, теж про рівність і свободу, а також про право на захист життя і власності, а про патріархальну родину та інші «вічні цінності українського суспільства» там ні слова? В будь-якому разі, виникає відчуття, що світ авторів цього «маніфесту» – це скоріше світ Просвітництва, аніж світ метамодернізму.

Запізнілістю на два з половиною століття відгонить і патерналістська пиха наміру «доносити широкий спектр світової консервативної думки до української інтелектуальної спільноти» – аякже, українська інтелектуальна спільнота зі знайомством з консервативною думкою не впорається без просвітницьких зусиль парламентаріїв, серед яких, як ми знаємо, зібрано найерудованіших мислителів країни.

Які саме приховані погрози містяться в миролюбному на перший погляд формулюванні про  «підготовку та прийняття законів, які сприятимуть зміцненню родинних цінностей, принципів гідного суспільства та вихованню на основі сімейних цінностей дітей та молоді»? На практиці це цілком може, при найгіршому повороті подій, вилитися в заборону абортів та обмеження права на мирне зібрання у вигляді заборони на акції феміністичного та ЛГБТКІ-спрямування. Це однозначно означає кінець гендерної експертизи підручників (привіт, нав’язування ригідних моделей гендерної поведінки) та будь-яких спроб запровадити сексуальну просвіту в школах (привіт, підліткові вагітності та венеричні захворювання). Це означає багато всього, що завдасть суттєвої шкоди економічному і соціальному розвитку нашої країни та її конкурентній спроможності в колі інших європейських країн, але це мало хто розуміє.

Зрештою, які саме в українського суспільства «вічні цінності»? Бити дружину та дітей – якщо зважати на твердолобе небажання Верховної Ради ратифікувати Стамбульську конвенцію? Ходити по неділях до церкви – попри те, що Україна є світською державою, яка забезпечує свободу віросповідання, тож і цінності у її суспільства мали б бути якимись більш універсальними? Загалом, стає страшно, коли доля держави знаходиться в руках людей, які так погано вчили історію, що досі вірять в існування «вічних» цінностей, а також мають ілюзію, що словосполучення «вічні цінності суспільства» всі члени суспільства розуміють однаково.

Для чого це треба і чого поки що не розуміє український електорат?

Конституційна більшість під прикриттям пристойної мети захищати сімейні цінності багато для чого може знадобитися. Втім, моє відчуття таке, що її головна функція зараз – пускати пил в очі електорату. Електорат при цьому буде цілком задоволений: консервативність українського суспільства не викликає сумнівів (саме тому сумнів викликає необхідність всім парламентом захищати в Україні «сімейні цінності»). Наприклад, офіційний курс на звуження прав ЛГБТКІ, попри свою неконституційність, однозначно викличе схвалення широких мас – згідно з дослідженням, яке в 2017 році проводив Інститут Горшеніна спільно з Представництвом Фонду ім. Фрідріха Еберта, більшість респондентів «виступили категорично проти гей-парадів та публічного прояву гомосексуальної орієнтації». Бурхлива боротьба з міфічними злими геями, готовими без солі з’їсти бідну-нещасну традиційну українську родину, дуже допомагатиме відволікати увагу від непопулярних рішень більш реалістичного характеру. А вони будуть.

Наприклад, не знаю, чи багато хто відзначив для себе поєднання двох подій: схвалення Кабінетом міністрів України проекту закону «Про працю» та створення міжфракційного об’єднання «Цінності, Гідність, Родина». При уважному аналізі проекту однозначно зрозуміло, що, попри окремі прогресивні положення, загалом захищеність працівників у порівнянні з чинним законодавством знижується: полегшується процес звільнення, умови праці багато в чому припиняють регулюватися законом, а починають регулювати трудовими і колективними договорами, не в кращий бік змінюються умови понаднормової праці тощо. Поєднання нового проекту закону «Про працю» та оголошеного курсу Верховної Ради на «родинні цінності» являє собою унікальний кейс української політики: вперше за всю історію незалежності права ідеологічна риторика поєдналася з правою економічною позицією, де держава не приховано, а прямо стає на сторону роботодавця.

Український електорат звик до іншого, адже золотим стандартом української політики весь цей час було поєднувати консервативну ідеологічну риторику та соціалістичні підходи до економіки. Цікаво, як швидко виборець помітить, що нова влада, яка в передвиборчих обіцянках також грала за звичними правилами, тепер розвернулася в інший бік? Гучний хрестовий похід проти ворогів «вічних цінностей українського суспільства» може допомогти відтермінувати це прозріння.

Цікаво, що аналіз проекту закону «Про працю» демонструє також лицемірство чинної влади. Однією рукою «Слуга народу» в особі свого депутата Святослава Юраша стає на захист загроженої української родини, але іншою рукою, в особі свого Кабміну, пропонує умови праці, не сумісні з нормальним балансом сімейного та професійного життя.

За оцінками експертів, особливо сильно новий закон ударяє по працюючих жінках з дітьми до 3-х років. Та, зрештою, напевно, це й не дивно: створити умови, при яких жінка буде вимушена залишатися в рамках домашнього господарства і догляду за дітьми – це перший і найнадійніший крок в боротьбі за «родинні цінності». Гідність жінок – це саме та монета, якою патріархальне суспільство охоче за такі «цінності» сплачує.

Читайте також: Закон 2260: Тепер вагітних держслужбовиць можна звільняти?

Проект закону «Про працю» демонструє також тривожну тенденцію: чинній владі не здається неприйнятним звужувати визначені Конституцією права громадян. За умови, коли в парламенті утворилася консервативно налаштована конституційна більшість, це мимоволі наводить на думку: як далеко піде така більшість у своєму правому популізмі на догоду виборцям? Чи дійде до змін до Конституції, несумісних із європейськими цінностями? Як це змінить наші стосунки з західними партнерами? І на яких партнерів розраховують уряд і парламент, якщо готові розкидатися західними?..

Звісно, час покаже, наскільки тривоги, пов’язані з останніми подіями виявляться виправданими. Втім, оскільки створення цього міжфракційного об’єднання відбулося не в передвиборчий період, а значно раніше, то є підстави вважати, що замість короткої беззмістовної буфонади нам може й доведеться побачити реальний наступ на права жінок та ЛГБТКІ-спільноти сукупно з наступом на свободу слова та зібрань.

Замість епілогу

Ініціатор створення міжфракційного об’єднання «Цінності, гідність, родина» Святослав Юраш є також керівником груп із міжпарламентських зв’язків із Бразилією та Ірландією. З католицькою Бразилією, де гей-парад у Сан-Паулу вважається найкращим в світі та приваблює мільйони учасників із різних країн. З католицькою Ірландією, де одностатеві шлюби були прийняті через референдум з переконливим результатом 62,07% «за»; так само через референдум Ірландія відмовилася від заборони на аборти – з результатом 66,4%. Мені здається, перш ніж із ентузіазмом братися за законодавчі ініціативи, борцям за «родинні цінності» слід добре вивчити, як зі своїми «вічними цінностями» поводяться інші суспільства, в тому числі ті, які ми вважаємо консервативними. Щоб не виявилося, що з нашим баченням цінностей місце для нашої держави знайдеться лише в «русском мірє».

Вікторія Наріжна, для 50%

Фото: Zmina.info

Більше публікацій
Більше публікацій Вікторія Наріжна
Більше публікацій Статті