Переселенки… Вони повністю залишили своє життя в зоні бойових дій — попрощалися зі своїм домом, своїм оточенням, своєю роботою. І, часто маючи на руках тільки дітей і документи, почали життя на новому місці. «Життя з нуля» — звучить вражаюче, але коли почати розбирати кожну таку історію — історію української переселенки —відкривається безліч особистих і суспільних трагедій.
Суха статистика говорить про фінансовий стан чи рівень безробіття внутрішньо переміщених жінок. У громадській організації «Нові українські наративи» переконані, що більшість із них поставили життя на паузу, зупинилися, перейшли в режим очікування. І це не особиста проблема кожної — це глобальна проблема українок, змушених через війну покинути свої домівки.
Спілкуємося про це з президенткою організації «Нові українські наративи» Любов’ю Правдіною. Уже рік вона та її команда реалізовують освітній проєкт для тисяч внутрішньо переміщених жінок «Зміст», поставивши перед собою завдання — зняти життя переселенок із паузи, не чекати перемоги, щоб продовжити жити, а жити зараз, у нових умовах.
Багато жінок перебувають у стані неприйняття
На сайті проєкту «Зміст» ідеться про те, що це освітня програма, яка дає знання з комунікацій, цифрової грамотності, фінансів тощо. Тобто це такі знання, які б можна було надавати широкому загалу. Чому своєю цільовою аудиторією ви обрали саме переселенок, які зазнали втрат чи чекають чоловіків із війни?
Насамперед ми спиралися на статистику. Більшість ВПО в Україні — це жінки. Їх 60%. Тільки 8% ВПО долучаються до життя громад, у які вони переїхали, і стільки ж — до діяльності громадських організацій. Головна причина низького активізму — відсутність інтересу, тобто 19% переселенок зазначили, що не зацікавлені брати участь у житті громади. Чверть переселенок (24%) живуть за рахунок щомісячної допомоги для ВПО. Більшість ВПО (72%), які покладаються на соціальну допомогу, повідомили, що сукупний дохід сім’ї, поділений на кількість членів, становить 2500 гривень або менше. Гроші — це найнагальніша проблема, яку називають переселенці. ВПО-чоловіки частіше мають за дохід постійну зарплату (38%), жінки-ВПО — менше (25%). Ці цифри нам говорили про те, що жінки з числа внутрішньо переміщених осіб перебувають у певній пасивній позиції — не працевлаштовуються, не намагаються зробити кар’єру, заробляти, брати участь у громадському житті.
Читайте також: Лідерство жінок у регіонах: про що йшлося на Українському жіночому конгресі в Полтаві
Ми почали розбиратися глибше — і зрозуміли, що велика їх кількість перебуває в певному стані неприйняття. Цим жінкам нічого не хочеться, вони живуть понад силу, вони втратили опору, підтримку, бажання, мрії… От уявіть — сотні, тисячі, а може, й десятки тисяч українок не бачать сенсу жити далі. Це сумно і страшно водночас, коли усвідомлюєш масштаби проблеми.
Створити коло однодумиць
Ми вирішили створити проєкт, яким надихнемо цих жінок шукати нові сенси. Адже розуміємо, що «старі» сенси, опори, які були в них у «попередньому житті», у своїй домівці, можуть уже не спрацювати через ті обставини, у яких вони опинилися. Жінки, які чекають чоловіків із війни, перебувають у постійному стресі, не мають допомоги з дітьми, не знають, з чого почати життя в новому місці, і головне — не хочуть його починати. От так нам і кажуть: розумом розумію, що колишнє життя вже не повернути, а серцем дуже прив’язана до нього, не хочу іншого життя, хочу назад те, своє, вибудоване роками. Це дуже делікатна тема. Ми подумали, чим можна об’єднати всіх цих жінок, і вирішили зробити ставку не лише на освітню складову, а й на пошук мотивації, натхнення. Ми обрали сучасні напрямки курсів, залучили надихаючих спікерів і спікерок, а також фахову психологиню — і почали створювати таке собі онлайн ком’юніті жінок.
Тобто ви поставили собі за мету дати жінкам знання і психологічну підтримку, аби вони змогли почати нове життя?
Ми хотіли дати натхнення на те, щоб ці жінки ніби перестали гальмувати, а почали рух — повільний, із помилками, але рух. Разом із тим, звісно, і практичні знання — для того, щоб ці жінки, у яких життя стоїть на паузі вже багато місяців, а в декого років, бо статус ВПО в країні з’явився ще 10 років тому, відчули себе впевнено на ринку праці, відчули поштовх почати власну справу чи громадський проєкт. Коло однодумиць, нові знання, психологічна підтримка — оці три базові інструменти ми дали їм у руки абсолютно безоплатно. І коли побачили, що це спрацювало — дуже зраділи. Звісно, легше придумати проєкт і знайти спонсорів, аби дати разову чи навіть і багаторазову гуманітарну допомогу жінкам ВПО. Але ми хотіли створити проєкт, який працює на довгострокову перспективу. І нам це вдалося.
«Піднялися з дивана й почали власну справу»
Можна порахувати кількість чи відсоток жінок у вашому проєкті, які знайшли нові сенси і справді почали нове життя?
Насправді це дуже важко. Але ми маємо перші надихаючі історії успіху. Механізм почав працювати — і жінки між собою у своєму колі, яке ми утворили в закритих каналах у месенджерах, — діляться своїми історіями про те, як, грубо кажучи, піднялися з дивана — і почали власну справу, що вже почала приносити прибуток. А головне — задоволення від життя. І таким чином вони вже мотивують одна одну, а не ми їх.
Що казати — учасниці також почали надихати нас. Не таємниця, що над проєктом теж працює команда, яка складається з жінок. Деякі теж були або є переселенками. Це дає нам можливість зрозуміти весь той біль, ті втрати, підвішений апатичний стан, коли нічого не хочеться. Якщо йти за стадіями проживання горя, то на початку проєкту ми бачили більшість жінок на стадії заперечення, гніву, торгу чи депресії, а тепер багато хто на стадії прийняття й починає жити далі. Ми надавали зручний формат для цих жінок — і онлайн у прямому ефірі, і записи на вибір. Тобто ми старалися не тиснути на учасниць. Вони мали вибір — ввімкнути камеру, ставити запитання спікеру наживо або ж надіслати нам запитання, які ми поставимо, і тихенько почути відповідь, або ж прослухати запис, коли є бажання. Це дало результат.
Почати життя з нуля
Чи пов’язаний такий ступор у жінок із тим, що на них упали нові обов’язки, нові соціальні ролі?
Безумовно. Часто їхні знання, навички, напрацьовані роками, просто стають непотрібними. І треба набувати нових, щоб почати життя з нуля.
От у нас є учасниця, яка була кандидаткою наук, викладала в університеті. Переїхала в абсолютно інше місце, без родичів, чоловіка, дитину ні з ким залишити навіть за умови, що в тому місті є навчальний заклад із вакансіями. Вона свої знання трансформувала в інший напрямок — виготовлення солодощів без цукру і продаж онлайн.
Читайте також: Місце сили в Ужгороді: як жіноча громадська організація підтримує переселенок
Є учасниця, яка була прекрасною майстринею манікюру в своєму місті. Запис мала на місяць наперед. Але вона приїхала в місто, де нікого не знає, без інструментів. Вона не знає, як їй заново напрацювати клієнтів — там, де тебе ніхто не знає й ти нікого не знаєш, немає за що купити ті інструменти, нема де приймати людей. І вона просто закривається в собі. Але потім проходить навчання із продажів, фінансової грамотності, просування в соцмережах, самопрезентації, отримує психологічну підтримку — і поступово починає те, що вже проходила у своєму рідному місті.
Або жінка, яка мала власне швейне виробництво. Вона довго озиралася в новому місті — а потім був поштовх, завдяки якому все закрутилося, і в неї вже є ідеї соціального підприємництва. Зараз ми переходимо на етап офлайн зустрічей. Пробуємо спонукати учасниць вийти в люди, поспілкуватися, познайомитися з такими ж переселенками у тому ж місті, куди їх закинула війна.
«Перша перемога на шляху до глобальних перемог – це перемога над собою»
Наскільки ви задоволені вашим першим офлайн воркшопом, який відбувся в Черкасах?
Ми хвилювалися, але все вдалося. Близько 70 жінок прийшли до нас на навчання. Деякі дівчата вже знайомі з нашими онлайн курсами, деякі — прийшли вперше. Хтось із дітьми, хтось — з інших районів області. І це дуже цінно, бо люди витрачають час на навчання. І ми вважаємо своїм обов’язком виправдати їхні сподівання. Тому даємо лише практичні знання від найкращих спікерів. Головна мета — щоб кожна учасниця вийшла з конкретним кейсом по своєму запиту, який просто зараз можна застосовувати в житті.
Як ви вимірюєте ефективність проєкту?
Зараз у нас близько 4000 учасниць. Проєкт ще триває, і ми сподіваємося, що їх буде ще більше. Звісно, важливими є показники, наприклад, щодо того, скільки з них почали власну справу, працевлаштувалися, почали втілювати якусь соціальну ініціативу. Але для нас важлива також кожна історія. І коли на старті проєкту через одну чули історії, що жінки жили «ніби в затемненні», «як зомбі», що їм «нічого не хотілося», що вони «втратили сенс життя», то зараз вони з удячністю розповідають про позитивні зміни: як захотілося жити, бути красивою, бути корисною, самореалізовуватися. Такий показник важливіший, аніж кількісний. Вони ж усіх навколо починають заражати цим оптимізмом, цією жагою до життя! Жінки радо повідомляють нам, що почали замислюватися про відкриття власної справи чи освоєння нової професії. Деякі з них зробили свої перші кроки. Багато з них перестали сидіти склавши руки. Дехто вже працює над створенням громадських організацій.
«Навчаюся, щоб перемагати»
Гасло проєкту «Навчаюся, щоб перемагати». Який сенс ви в нього закладали?
Перша перемога на шляху до глобальних перемог — це перемога над собою. І ми даємо жінкам інструменти, завдяки яким вони можуть перемагати у своєму житті і заряджати на перемогу інших. Ми даємо й фахові знання, і наводимо приклади, як не опускати руки, як знаходити ресурс, а головне — нові сенси. Ми створили ком’юніті, у яких жінки об’єднані однією трагічною спільною історією та тисячами дуже особистих трагедій і допомагають одна одній гідно пройти цей шлях. А ми допомагаємо їм. І дуже цінуємо, що вони дозволили нам простягнути їм руку.
Зареєструватися для участі в освітньому проєкті для переселенок «Зміст» можна тут.
Юлія Фомічова
