Гендерна рівність насправді — це не лише про кількість депутаток у Верховній Раді чи жінок-міністерок у Кабміні. Гендерна рівність — це про повагу, вибір та гідність, пише колишня в. о. міністра охорони здоров’я України Уляна Супрун у межах проєкту «Час жінок» у виданні TvoeMisto.tv.
Уявіть собі вітражне скло. З різними візерунками та кольорами. А тепер пригадайте чорні лінії, які роблять ці кольори більш виразними та не дають їм змішатися в одне. Це межі. Кордони, які потрібно вміти розставляти. У спілкуванні та роботі, у політиці та на державній службі. Всюди. Вони можуть віддаляти, а можуть зближувати. І дуже важливо, аби ви та інша сторона однаково розуміли, де проходять ці лінії.
У культурі робочого спілкування чоловіки між собою зазвичай дотримуються елементарних норм, а з жінками часто переходять межу і дозволяють собі називати їх, як зручно. Зокрема, пестливими словами. Але фамільярності немає місця в робочих стосунках. Тож не бійтеся виправити людину, щоб побудувати здорову робочу атмосферу.
У нашому Кабміні Гройсмана забрало якийсь час, щоб звикнути до того, що мене звати just Уляна. Адже всі інші мали по батькові, як, наприклад, Лілія Михайлівна. А в мене немає по-батькові, і це створювало певний дискомфорт для багатьох міністрів. Тож багато членів уряду просто не знали, як до мене звертатися. Тоді почали додавати «пані». Зрештою прем’єр та частина міністрів звикли, що я just Уляна. І це була велика перемога. На одному з останніх засідань Кабміну переді мною поставили табличку «Улян Супрун». Ми сміялися, що так їм легше мене сприймати на рівних.
Читайте також: Уляна Супрун: «Лідерство не має статі». Підсумовуючи Торонто
Жінок дуже часто намагаються поставити в якісь рамки. Від нас чомусь очікують, що всі однаково мають любити квіти, рожевий колір, лагідні слова та бути емоційними. Але це неправда. Кожна людина має право вибору і може самостійно виставляти свої особисті кордони, які не залежать від гендеру, раси або релігії. Коли під час чергового мого візиту у регіони хтось з місцевих чиновників намагався дарувати мені квіти, я просто казала, що це не потрібно, або ж передавала їх далі. Все. Це мої межі. З часом вони це усвідомили та прийняли.
Але є речі більш ґрунтовні, ніж квіти та пестливі імена, через які можна просто переступити. Чомусь в Україні і досі вважають, якщо жінка сперечається з чоловіками — у неї обов’язково «складний характер». А якщо сперечаються чоловіки, то вони «ведуть професійну дискусію». Кожного разу, коли я не погоджувалася з кимось у професійних питаннях, мені казали, що я «занадто емоційна». Тоді я просила навести підтвердження «емоційності». Коли його не знаходили, ми продовжували дискусію. І це те, з чим стикаються майже всі жінки в Україні, зокрема на керівних посадах.
Це може бути однією з причин, чому жінок-керівниць значно менше, аніж чоловіків на таких самих посадах. Погляньте, наприклад, на голів обласних державних адміністрацій. Зараз жінки-керівниці є в п’яти областях України, але призначена головою адміністрації лише одна — у Харківській області. Інші чотири виконують такі обов’язки в Одеській, Сумській, Чернігівській та Кіровоградській областях. Але практично у кожного чоловіка-голови ОДА серед заступників є жінка. Ми це бачили на власні очі, коли постійно їздили в регіони і мали зустрічі з міським та обласним керівництвом. Часто ці жінки ще й відповідають саме за проблемну галузь.
Читайте також: Уляна Супрун: Жінки — не «слабка стать», а рівні партнери
Регулярно в наших опонентів єдиним аргументом «проти» залишалася моя зачіска та мій одяг. Звичайна зачіска та звичайний одяг. Про такі речі також регулярно запитують журналісти: «Що означають для вас ваші прикраси?» або «Чому ви не носите підборів?». Чи ставлять подібні запитання з такою частотою чоловікам? Щось на кшталт: «Чому ваш піджак чорний, а ваша краватка зеленого кольору? Що це означає для вас?». Спойлер — ні.
Насправді ж єдиний випадок, коли зовнішній вигляд будь-кого з політиків, чоловіків чи жінок не лише може, а й має цікавити журналістів — коли вартість вбрання явно не відповідає задекларованим статкам посадовця. Усе решта — це об’єктивація та свідоме зміщення фокусу з дійсно важливих питань.
Зараз жіноче лідерство в Україні все ще залишається синонімом серйозних викликів. І гендерна рівність насправді — це не лише про кількість депутаток у Верховній Раді чи жінок-міністерок у Кабміні. Гендерна рівність — це про повагу, вибір та гідність. Ми маємо вміти малювати ці чорні лінії на вітражному склі та не заступати за такі самі лінії наших колег, друзів і опонентів. Поважати особистий простір один одного та вміти його захищати, вести професійну дискусію, а не атакувати, а також називати речі та людей своїми іменами. На перший погляд, це може здаватися очевидними речами, які не потребують роз’яснень, але стан речей в Україні показує, що це не так.
І це мають усвідомити не тільки чоловіки, які дозволяють собі сексистське ставлення, а й жінки, які дозволяють подібним чином із собою поводитися. Так, нам досі у ХХІ столітті доводиться відстоювати свої права, але ніхто не зробить цього замість нас самих. Ніколи не забувайте про нашу потужну #girlpower і те, що будь-які зміни роблять люди — і жінки, і чоловіки. Не дайте якимось стереотипам загнати вас у глухий кут або зломити. Бо саме ви вимальовуєте лінії ваших можливостей.
