Віце-президентка Європейської Комісії Вера Йоурова віддала багато років доволі рутинній праці з європейськими коштами, спрямованими на розвиток окремих регіонів постсоціалістичних країн Центральної Європи. Але вже другий строк на посаді єврокомісарки їй доводиться займатися передовсім нематеріальними цінностями верховенства права, маючи на руках порівняно мало інструментів впливу та притягуючи до себе весь негатив від керівництва невдоволених держав-членів.
Культурна антропологиня за освітою, Йоурова почала працювати у місцевій владі рідного Тршебіча, міста славного старовинним єврейським кварталом, та у краї Височіна (1995-2003) у період стрімкого зближення Чеської республіки з ЄС одразу після Оксамитової революції. Згодом уже в столиці Йоурова обійняла посаду заступниці міністра регіонального розвитку з європейської інтеграції (2003-2006) в уряді соціал-демократів. Вона вела переговори з європейськими партнерами щодо виплат Чехії з фондів ЄС, а також наглядала за тим, як ці кошти витрачаються.
Утім, стрімке сходження кар’єрною драбиною перервала зустріч із реальністю постсоціалістичного судочинства. У 2006 році Йоурову заарештували і утримували 33 доби в ізоляторі досудового затримання за звинуваченням в отриманні хабаря. Начебто вона пообіцяла за два мільйони крон забезпечити субвенцію ЄС на реставрацію одного з моравських замків. В автобіографічній книзі вона згодом написала, що в ув’язненні сягнула дна – спробувала вчинити самогубство.
Вийшовши на волю, Йоурова кинула всі сили на очищення свого імені, здобувши для цього навіть другу вищу – юридичну – освіту. Відповідну амбіціям роботу знайти не вдалося, тож вона заснувала власну консалтингову фірму, яка надавала консультації щодо різних питань, пов’язаних з фінансуванням ЄС. Зрештою, слідство закрило її справу, а суд присудив чималу грошову компенсацію.
За кілька років Вера Йоурова вирішила повернутися в політику, але вже не зі старими партнерами. Цього разу вона обрала ліберально-популістську партію ANO 2011, і стала одним з найвпізнаваніших і найпопулярніших її облич. У 2013 році Йоурова в якості заступниці голови партії здобула депутатський мандат, а тоді увійшла до уряду міністеркою у своїй улюбленій сфері – регіональної політики.
Читайте також: У Німеччині вводять жіночу квоту у керівництві компаній
Тож видавалося логічним, що і сама Йоурова, і її держава у вересні 2014 року щиро сподівалися на престижний портфель комісара з питань регіонального розвитку. Її шанси мало підвищити й те, що Європейська Комісія під проводом Жан-Клода Юнкера мала очевидні труднощі з забезпеченням гендерного балансу. Однак ні перше, ні друге не зіграло на її користь: Йоурова була шокована, коли цей портфель віддали румунській колезі.
Справа в тім, що у Європейській комісії спочатку держави пропонують своїх кандидатів на посаду комісара, а тоді у результаті складних переговорів і компромісів їм обирається сфера відповідальності. Йоуровій запропонували доволі еклектичний портфель з питань правосуддя, захисту прав споживачів та гендерної рівності. У цих питаннях вона орієнтувалася слабше, тож мала складнощі з проходженням процедури затвердження у Європейському парламенті, де її суворо допитували представники аж чотирьох різних парламентських комітетів.
Непрестижність цього портфеля зумовлена й тим, що сфера правосуддя і дотримання прав довго, складно і болісно йде до загальноєвропейського регулювання. Держави вбачають в цьому посягання на власні прерогативи і обережно ставляться навіть до прогресивних заходів, щоб не дати Комісії приводу розширити свою компетенцію. Тож тут важко досягнути швидких і яскравих успіхів, однак легко нажити собі ворогів.
Проєкти Йоурової, які стосувалися гендерної рівності, виразно буксували. У 2015 році вона відклала до кращих часів свій проєкт, який передбачав, щоб кожна країна ЄС надавала матерям не менше 18 тижнів оплачуваної декретної відпустки; досі не вдалося впровадити квотування присутності жінок у наглядових радах корпорацій. Зрештою, Йоурова розраховувала, що на кінець її каденції всі країни ЄС підпишуть Стамбульську конвенцію щодо протидії гендерно обумовленому насильству, однак консервативні сили в 6 країнах надалі блокують цей процес через незгоду з визначенням терміну «гендер» у тексті документа.
Головним інструментом, який Йоурова могла використовувати, щоб схиляти держави-члени прийняти європейські правила гри, була сила слова. Вона вирішила наголошувати на тому, що гендерна рівність є не лише питанням соціальної справедливості, а й економічного добробуту. Мовляв, доцільніше залучати жінок до робочої сили, ніж рятувати від банкрутства країни, нездатні виконати власні соціальні зобов’язання.
Подібним чином вона намагалася додати гендерний аспект в політику регіональної вирівнювання: стимулюючи побудову шкіл та дитсадків в найбідніших регіонах. Це, на її думку, мало б показати новішим країнам-членам ЄС, що пріоритет гендерної рівності не тільки справедлива річ, а й інструмент скорочення розриву у добробуті з сусідами. Втім, ефективність риторичних інструментів доволі обмежена і більшість «гендерних» цілей перекочувала у План досягнення гендерної рівності на 2020-2025 роки.
Ще гостріше ця проблема постала у сфері верховенства права. Перебування Йоурової на посаді збіглося в часі з наростанням протиріч між європейськими інституціями з одного боку та урядами Польщі та Угорщини, які вдалися до сумнівного реформування в галузях судочинства та медіа, з іншого. Зусилля і самої комісарки, і європейських інституцій загалом були спрямовані на те, щоб створити фінансові спонуки для держав-членів, аби ті дотримувалися, приміром, незалежності судочинства та плюралізму в ЗМІ, а гарною нагодою для цього мали стати переговори щодо принципів формування бюджету ЄС на наступну семирічку, яка починається у 2021-му.
Тож із 2015 року вона спрямувала свої зусилля на те, щоб створити Офіс європейського прокурора, який із кінця 2020 року займатиметься викриттям шахрайства і корупції щодо коштів з бюджету ЄС. Йоурова відстоювала думку, що лише ті країни, які погодяться на юрисдикцію європейського прокурора, або, ширше, на те, що надання європейських грошей має бути залежним від стану верховенства права, гідні користатися правом на виплати з фондів вирівнювання у новому бюджетному циклі. Як вона сказала при іншій нагоді, «якщо хтось не розуміє наших цінностей, то принаймні повинен розуміти цінність грошей». Утім, досягнути якихось проривних домовленостей в цій сфері також не вдалося.
Але на руку Йоуровій несподівано зіграла еклектичність її портфеля компетенцій: у сфері захисту прав споживачів вона здобула кілька вражаючих перемог. По-перше, попри опір великих технологічних компаній, вона зуміла впровадити Загальний регламент про захист даних (GDPR), який із 2018 року визначив нові стандарти приватності та захисту особистих даних споживачів і став прикладом для багатьох країн. Масивні витоки даних, що оприявнилися у скандалах з Cambridge Analytica та компанією Uber створили сприятливе інформаційне тло для такого регулювання. Саме за це досягнення у 2019 році журнал TIME включив її до переліку 100 найвпливовіших осіб світу.
По-друге, Йоурова також відіграла ключову роль у підписанні нової угоди про трансатлантичну передачу даних споживачів, надзвичайно важливу для функціонування американських та європейських компаній. Проблема довіри між ЄС і США у цьому контексті загострилася після викриттів Едварда Сноудена, як американська розвідка прослуховувала і збирала особисті дані європейців. Європейський суд в жовтні 2015 року анулював попередню угоду, тож переговори були поспішними і напруженими, але зрештою успішними. Також Вера Йоурова доклалася до вирішення справи подвійної якості (коли одні й ті ж продукти випускалися з різним складом для країн Західної та Східної Європи, для Східної виразно гіршим) та добилася компенсацій від «Фольксвагена» за результатами «дизельгейту», скандалу щодо якості й безпеки автомобілів цього виробника.
Читайте також: Інгріда Шимоніте: Литовська «залізна леді», її емпатія і рішучість
Ці успішні кейси додали Йоуровій популярності і сприяли її висуненню на новий термін в Європейській комісії. Знову ж таки, і вона, і чеський уряд сподівалися на якийсь потужний економічний портфель. Однак їх знову спіткала невдача. Йоурова з 2019 працює в якості віце-президентки з питань цінностей та прозорості: посада безумовно престижна, однак має недостатньо важелів впливу та виводить її на передній край напруженого діалогу європейських інституцій з Польщею та Угорщиною.
І порозумінню не сприяє ні те, що сама Йоурова є радше прихильницею діалогу, а не жорстких санкцій, ні що вона представляє постсоціалістичну країну Центральної Європи, а не зверхній Захід, ні те що вона на особистому досвіді знає ціну недосконалої системи правосуддя. Не допомогло навіть те, що Йоурова спробувала зняти звинувачення у вибірковості підходів до порушення верховенства права різними державами-членами, провівши разом з колегами перший всеєвропейський аудит із питань верховенства права (вересень 2020).
Діалог усе більше перетворюється на сварку, адже з принципових питань Йоурова висловлюється досить відверто. У лютому в інтерв’ю журналу «Шпігель» вона назвала подальші реформи судочинства в Польщі «руйнуванням», а не реформою, а у вересні у розмові з тим же журналом зауважила, що демократія в Угорщині не є «неліберальною» (illiberal) як стверджує Віктор Орбан, а «нездоровою» (ill). Це загострило конфлікт до максимуму. Орбан почав вимагати відставки Йоурової і заявив, що Угорщина в односторонньому порядку припиняє з нею будь-які контакти.
І хоча ці битви повністю стосуються внутрішньоєвропейських питань, Вера Йоурова орієнтується на цінності і право в питаннях міжнародної політики. Так, у лютому 2020 року в бліц-інтерв’ю Йоурову спитали, з ким би з сучасних політиків вона хотіла б помінятися місцями. Єврокомісарка не вагаючись висловила бажання перенестися на один день до Москви і підмінити там Путіна, аби повернути Україні Крим. Вона писала листи російському міністру внутрішніх справ задля звільнення Олега Сенцова, недвозначно говорила про те, що РФ є чільним актором з дезінформації та впливу на вибори в європейському інформаційному просторі та докладалася до боротьби з онлайн-ненавистю та фейковими новинами.
Але надалі бракує одного – повноважень впровадити ці цінності в життя.
Надія Коваль, для 50%