Щойно виставка «Бойчукізм» відкрилася у Мистецькому Арсеналі, «50%» звернувся до мистецтвознавця Вікторії Величко з проханням розказати читачам сайту про картини бойчукістів, що заохочували жінок іти в політику.
Вікторія Величко погодилася провести для читачок сайту тематичну «жіночо-політичну» екскурсію:
«Жінки йдіть у ради, комнезами кооперацію»… ( Національна бібліотека України ім. В.І. Вернадського)
Це агітаційний плакат Івана Падалки.
Художник Іван Падалка мав імідж людини нізвідси. Наприклад, він ходив по Києву з квіткою у волоссі і з квітками в застібках сандалів.
Революційний плакат Івана Падалки – це аж ніяк не реалізм, скоріше це утопічно-буколічну реальність: таке враження, що епічна фігура головної героїні закликає іти у комітети незаможної бідноти та сільські ради не реальних селянок, а рожевощоких персонажів наївних картин.
Фотографія з Межигір’я, як вважають дослідники, використовувалася з навчальною метою – для того, щоб навчати учнів композиції. Оксана Павленко – зліва, Іван Падалка – сидить (Центральний державний архів-музей літератури і мистецтва України)
Художниця Оксана Павленко і сама була депутатом сільради села Нові Петрівці, і багато писала жіночі образи, зокрема, й образи жінки нової епохи, до якої ставилася зі щирим ентузіазмом.
…1922 рік Оксана Павленко та Іван Седляр приїхали в Межигір’я. Там якраз було щойно організовано Межигірський керамічний технікум. Їм треба було налагодити навчальний процес, керамічне виробництво і побут студентів.
Студенти і викладачі тоді оселилися в будівлях жіночого монастиря – тоді будівлі ще були, хоча черниць уже розпустили.
Щоб вирішити усі ці справи Оксана Павленко і стала депутатом сільради села Нові Петрівці. Загалом її депутатство тривало 5 років.
Її громадська активність розпочалася з розчистки ставка. Вона організувала суботник, на якому і викладачі, і селяни намагалися розчистити загачений ставок. Проте коли стали діставати зі ставка те, що заважало течії води, виявилося, що це були старі алебастрові форми для кераміки. Власне, ці форми і стали тими, з яких почалося відновлення керамічного виробництва у Нових Петрівцях.
…дуже багато спогадів Оксани Павленко пов’язано з тим, як студенти і викладачі вимінювали свою кераміку на збіжжя, картоплю і риб’ячий жир, на якому вони смажили лепьошки. Вона писала у спогадах, що після Межигір’я ще багато років не могла чути запаху риб’ячого жиру. Цікавий факт: попри те, що вони мали необлаштований побут і скудну їжу, вони передплачували французькі та німецькі журнали з декоративно-прикладного мистецтва.
Коли в 1929 році Павленко переїхала до Москви, то не відійшла від громадської роботи – вона була членом Міжнародного бюро революційних художників, але політикою і місцевим самоуправлінням більше не займалася.
Жіночі збори, кінець 1920-х (Національний художній музей України)
Це станкова роботи. Оксана Павленко почала займатися станковим живописом після переїзду в Москву. До цього вона бачила себе як монументаліст – у великих розписах громадських будівель. Власне, ця картина – це теж спроба передати фреску на полотні. Ми легко можемо уявити собі це панно в якомусь будинку культури.
Обличчя – статичні. Складки одягу і композиція – відсилає нас до Джотто, раннього Ренесансу.
Що звертає на себе увагу: на картині зображено, що селянки приходять на збори з малими дітьми – і це дуже показово для жіночої громадської та політичної активності. Жінка в політиці – це часто не сама жінка, а жінка плюс її дитина.
Загалом, бойчукісти часто зображували образ жінки з дитиною – і як парафраз Богородиці, і як парафраз Катерини. Жінка з дитиною – це й образ картини «Жіночі збори».
Поруч на виставці висить робота Катерини Бородіної «У сільраді».
Бородіна теж була викладачкою в Межигір’ї. На відміну від бойової Оксани Павленко, Катря Бородіна була більш естетично витонченою.
Зверніть увагу: дві картини дуже схожі за сюжетом і композицією. Але які вони різні. Робота Павленко – монументальна, сповнена ентузіазму, а Бородіної – іронічна, близька до naіve art. У Павленко – селянки щиро перейняті тим, що говорить промовиця, й активно реагують на її слова.
У Бородіної – виснажені люди приречено слухають оратора. Вся мізансцена виглядає трохи іронічно, однакові жіночі та чоловічі обличчя, які з подивом вдивляються в обличчя оратора. Вони поза часом і обставинами, і є в них щось босховське, так саме далека від реалізму спектральна гамма картини- з рожево-зеленми половицями, дивними знаками на віконницях тощо.
У своїх спогадах Оксана Павленко згадувала, що збори сільради тривали нескінченно і що там було страшенно нудно. Вона називала це «говорильня». Під час зборів вона зробила безліч ескізів до своїх робіт. Частина з цих ескізів виконана на газетах: паперу не було.
Жіночі збори, ескіз. (Національний художній музей України, папір, акварель)
«Наша політика – політика миру» (Національний культурно-мистецький та музейний комплекс «Мистецький арсенал»)
Ескіз до роботи теж зображує жінок, зайнятих громадсько-політичною роботою, які пишуть гасло «Наша політика – політика миру).
«Хай живе 8 Березня!» 1930-1931 рр. (Національний художній музей України)
Робота «8 березня» за своєю концепцією дуже схожа на «Жіночі збори». Теж жіноча громада, яка виходить обстоювати свої права. Чи йдеться саме про політичні права?
Навряд чи героїні, зображені на полотні, формулюють це саме так.
Підготувала Леся Ганжа, 50%
