Головна Новини проекту Жінки, що надихають: рефлексії після перегляду фільму «Радикальні черниці»

Жінки, що надихають: рефлексії після перегляду фільму «Радикальні черниці»

Проект «Жінки – 50% успіху України» започаткував феміністичний кіноклуб. У четвер, 30 травня, у Creative Women Space відбувся перший захід у рамках «50%FemMovieClub». Усі охочі мали змогу побачити стрічку «Радикальні черниці» (Radical Grace) режисерки Ребекки Перріш. Показ видався дуже камерним і теплим.

Ідея проведення кіноклубу належить головній редакторці сайту «50%» Лесі Ганжі. Вона наголосила, що історія, яку обрали для першого показу, це передовсім історія про те, що боротьба за права ніколи не закінчується.

У фільмі розповідається про трьох черниць, які кинули виклик патріархальній системі церкви. Події, описані в стрічці, насправді тривали шість років. Черниці боролися за право жінок у католицькій церкві ставати священниками, а також за медичну реформу та неприпустимість заборони абортів.

«Попри те, що при Обамі черницям вдалося своїм невтомним активізмом відстояти право жінок на аборти, ми бачимо, який відкат відбувається зараз – уже 6 американських штатів підписали досить суворі закони щодо абортів, які фактично є заборонами на переривання вагітності. Коли дивишся цей фільм, то не покидає відчуття, що боротьба за здоровий глузд не закінчується навіть після перемоги», – сказала Леся Ганжа під час дискусії.

Після перегляду фільму відбулося доволі жваве обговорення – «Радикальні черниці» нікого не залишили байдужим, викликавши багато цікавих рефлексій.

Модераторка дискусії Наталка Жачек зазначила, що проблематика, піднята у фільмі, не обмежується темою жіночого лідерства у релігії.

«Тут також є питання соціальної справедливості, політичного активізму, інклюзії тощо. Тому для кожної людини резонують різні теми, але цей фільм точно не залишає нікого байдужими. Він узагалі здатен руйнувати шаблони та змінювати наше ставлення до багатьох речей. Форматом дискусії саме для цього кінопоказу ми обрали інтерактивне обговорення фільму з максимальним залученням аудиторії. Надалі пропонуватимемо нашим гостям різні формати, які залежатимуть від тематики фільмів – адже ми плануємо організовувати покази не лише документальних, а й художніх фільмів на різні теми, які, втім, мають спільну ідеї просування жіночого лідерства. Це будуть як обговорення з гостями, скайп-включення з героїнями фільмів, так і панельні дискусії з запрошеними спікерам та спікерками», – запевнила модераторка.

 

Аксиня Куріна, кінознавиця:

«У мене давно сформоване ставлення до релігійних інститутів – це, перш за все, механізм влади та контролю; тим не менш, від героїнь цього фільму я у захваті. «Радикальні черниці» – це історія боротьби з системою зсередини. Системою консервативною. Класика жанру по Ганді, коли спочатку не помічають вас, потім борються з вами, сміються над вами, а потім ви перемагаєте. Рідкісний приклад у документально-політичному кіно справді надихаючого фільму».

Людмила Богдан, фемактивістка:

«Фільм мені сподобався. Жінки у ньому дуже сміливі. Я не знала, що черниці так можуть. Я атеїстка, далека від світу церкви. Розумію, що є якесь стереотипне уявлення про черниць. Але інше уявлення про них отримала після перегляду британського серіалу «Викличте акушерку». Там черниці приймали пологи і допомагали бідним жінкам. І я побачила, що черниці – це нормальні жінки, не якісь там забиті чи пригноблені… До речі, буквально сьогодні бачила в медіа статтю про черниць у Німеччині, які вийшли на протест. Їхня акція називається «Марія 2.0», і вони теж вимагають, щоб жінки могли бути священницями…».

Світлана Дзюба, фрілансерка:

«Я коли йшла на показ, то насправді думала, що стрічка про минуле. В мене в пам’яті такий фільм, як «Сестри Магдалини», тож мені чомусь здавалося, що «Радикальні черниці» – це щось подібне. Але виявилося, що це про наші часи. І я побачила, що це теж цікаво. Вразило, що в Америці насправді багато жінок, незадоволених тим, що в церкві керують чоловіки. І це добре, бо жінки-керівниці є всюди. У протестантизмі вже є жінки-священники, а в католицизмі й православ’ї – немає. Це не діло, треба щось змінювати».

Катерина Іващенко, соціологиня:

«На жаль, у нас культура медіапотоку така, що в ньому не знаходять місця для подібних історій. Приміром, я була вчора здивована, побачивши на «Новом времени» розлогий передрук новини «РИА Ниовости» про 85-річний ювілей російського-радянського космонавта Леонова, якого колеги привітали з орбітальної станції… Але про активізм американських черниць, боротьбу, що тривала шість років і закінчилася сенсаційним успіхом, ̶ Ви бачили бодай раз це в наших новинах? Я теж ні. Якщо промоніторити за місяць, чи друкуються в нас подібні історії, то виявиться, що про це не пишуть. Не скажу, що це якась теорія інформаційного заколоту, але, все ж таки, це дуже впливає на свідомість людей, формує обмежене, часами навіть деформоване уявлення про світ, місце жінки в ньому. Важливо, щоб такі новини відбиралися, тому що це надихає. Це, по-перше, дуже тепла людська історія, історія про звичайних людей, що обирають свій шлях, гідно проживають своє життя. Це про meaningful life. А по-друге, це розповідь про по-своєму непересічних жінок, що мають сильний дух і здатність ставити питання, не зважаючи на те, що вони літнього віку. Я б хотіла таких героїнь більше бачити, знати про них більше. Але в наших медіа їх майже немає».

Марія Полтораченко, архітекторка:

«Дуже надихаюче! Я очікувала на подібну історію. Вона дуже потужна. Я досі в шоці, що це тільки три жінки – ідейні борчині, лідерки, родом із 70-х років, які виступають за базові свободи людини та рівне ставлення незалежно від статі й від бекграунду. Звісно, дуже багато монахинь, які підтримують цей рух, але основним «двигуном» стали три черниці. Вони на вірному шляху, і хотілося б щоб більше молодих жінок їх підтримували. Як на мене, то дуже важливо, щоб їхні ідеї нікуди не зникли, щоб інші жінки й дівчата продовжували цю боротьбу за рівність усередині церкви. До речі, нещодавно я була на феміністичній зустрічі з жінкою, яка навчається у Швеції. Вона розповідала, як там черниці починають свій ранок із того, що об’їжджають супермаркети в пошуках полишених продуктів, потім розвозять ці харчі вразливим групам. Тобто, займаються побутовими і досить реалістичними справами. І це норма. Я не розумію, чому вони мають бути категорією ніби «за межею».

Олена Біланіна, громадська діячка і волонтерка:

Мені дуже приємно, що започатковується така гарна ініціатива, тому що насправді проектів багато, але таких, які б об’єднували формальну й неформальну освіту й допомагали жінкам різного віку більше вірити в себе, – таких якісних подій не так вже й багато. Тож я дуже рада, що моя колежанка запросила мене на цей захід, і я вважаю, що саме такі ініціативи допомагають дівчатам більше відчувати свої сили, тому що насправді часто ми себе недооцінюємо, а таке коло підтримки й такі фільми допомагають зайвий раз сказати собі, що «так, я можу, в мене все вийде, я молодчинка!». І досягати того, що ти реально можеш, але через свій внутрішній страх не робиш… Тому я дякую цій спільноті й проекту, що допомагатиме жінкам більше вірити в себе й максимально реалізовувати свій потенціал. 

Вікторія Кобиляцька, 50%

Фото Лесі Ганжі

Більше публікацій
Більше публікацій Вікторія Кобиляцька
Більше публікацій Новини проекту