Головна Статті «Жіночі історії лідерства»: в Україні повертають із небуття імена діячок жіночого руху

«Жіночі історії лідерства»: в Україні повертають із небуття імена діячок жіночого руху

3
1,267
Жіночі історії лідерства

Просвітницький проєкт «Жіночі історії лідерства» відшукав та реконструював 10 історій жінок, про діяльність яких досі не знали або частково забули, але чий життєвий шлях без перебільшення став прикладом жіночого лідерства. Проєкт об’єднав дослідниць та дослідника, котрі упродовж кількох місяців працювали в архівах, відновили історичні факти про діячок та презентували результати своїх досліджень спочатку під час п’ятого Українського жіночого конгресу, а згодом – на спеціальному ресурсі проєкту.   

Організаторка допомоги біженцям, одна із перших українських жінок у політиці, учасниця мусульманського жіночого руху в Криму, перша «жінка-лікар» та борчиня із торгівлею жінками, попечителька притулку для дівчат-сиріт, промоутерка жіночої освіти та благодійниця. Це лише кілька згадок про діяльність українок, які в ХІХ-ХХ століттях долучалися до політичної та громадської активності й відстоювали права жінок в Україні.

Їїсторія (англ. herstory) – це науковий напрям в історії, що має феміністичну оптику, підкреслює роль жінки; або трактування подій із жіночої точки зору. Власне сам термін з’явився в англійській мові в 70-х роках ХХ століття за другої хвилі фемінізму, аби звернути увагу на відсутність жінок на мапах історії. В історичному об’єктиві представлені переважно чоловіки, а жіноча історія залишалася досить довго за кадром для загалу, однак  важливих жіночих постатей – безліч. 

Привернути увагу до тяглості жіночого руху в Україні

Ідея проєкту «Жіночі історії лідерства» була пов’язана з підготовкою до 30-ліття Незалежності України. Саме в такий спосіб команда Українського жіночого конгресу хотіла привернути увагу до тяглості жіночого руху в Україні. 

«Завдяки прекрасним просвітницьким проєктам останніх років ми дізналися чимало подробиць про видатних лідерок жіночого руху в Україні Лесю Українку, Наталію Кобринську, Софію Русову… Але нам все ще бракує історій про жінок, які в складних історичних обставинах демонстрували лідерство на місцевому рівні вкладали сили та знання у розвиток своїх громад. Саме про таких жінок наш проєкт, і нам вдалося знайти вражаючі приклади того, як місцеві ініціативи діяли та змінювали життя українських жінок на краще», – розповідає ініціаторка та співкоординаторка проєкту Ірина Дробович

Клас вишивання у школі Клафтен
Клас вишивання у школі Клафтен
Джерело: Архів JDC

Жіночий рух в Україні розвивався паралельно з такими ж ініціативами у інших країнах світу, зокрема, британським та американським суфражизмом, говорить співкоординаторка проєкту «Жіночі історії лідерства» Анна Марія Басаурі Зюзіна.

Ініціаторкам проєкту було важливо показати таку синхронність української та світової історії, а також підкреслити, що цінності рівності та поваги до прав людини і різноманіття завжди були і залишаються притаманними для українців та українок.

Читайте також: Рівні у Кривому: як Анна Атаманчук відстоює гендерну рівність у Кривому Розі

«Ми хотіли зібрати максимально різних героїнь. Вони мають різну релігійну приналежність, етнічність, представляють різні регіони та сфери діяльності, – коментує Анна Марія Басаурі Зюзіна. – Хотіли показати, що жіноча солідарність та допомога одна одній процвітала в Україні, незалежно від законодавчих ініціатив. Так, можливо ці ініціативи не були стійкими, але вони приносили значні результати. навіть, за мірками сьогодення. І у нас є історія цього руху і цих процесів у біографіях наших героїнь».

«Коли ми говоримо про жіночу історію, важливо розуміти, що ця історія невідома»

Основна ідея проєкту «Жіночі історії лідерства» – це знайомство із такими мало знаними, але видатними жінками. Презентації проєкту передувала тривала пошукова робота, зокрема, в архівах, до якої були залучені дев’ять дослідниць та один дослідник з різних регіонів України, а також наукова консультантка проєкту, президентка Української асоціації дослідників жіночої історії Оксана Кісь.

«Коли ми говоримо про жіночу історію, то важливо розуміти, що ця історія невідома. Попри те, що жінки завжди складали 50% і більше населення країни, політично та громадсько активні й значущі жінки залишались без голосу. Історію писали чоловіки, де вони й були тими, хто творив зміни. Хоча це не завжди відповідало дійсності», – розповідає Анна Марія Басаурі Зюзіна.

Основна ідея проєкту «Жіночі історії лідерства» – це знайомство із такими мало знаними, але видатними жінками.

Завдяки зусиллям команди проєкту «Жіночі історії лідерства» 10 жінок отримали можливість «розповісти» про свої здобутки світу. До слова, лише про чотирьох героїнь є згадки в українській Вікіпедії. Інші ж досі залишалися «білими плямами» для історії.

«Ми не знаємо, який вигляд мала одна з героїнь, дослідниці не вдалося знайти її фото. І це теж свідчення того, наскільки історії жінок були непомітними для того часу. Попри те, що ця жінка була дуже значимою у свій час та зробила надзвичайно багато цінного – ми не знаємо ані як вона провела дитинство, ані коли померла, не маємо її фото», – міркує Анна Марія.

Героїня без обличчя, але з сильним голосом

Віра Клячкіна народилася у 1861 році. У 26 років вона отримала вищу освіту та отримала звання «жінки-лікаря» – саме таку кваліфікацію у ХІХ столітті отримували жінки-медики. Вона очолювала Київське відділення Товариства оборони жінок, була практикуючою лікаркою та  громадською діячкою. Віра Клячкіна присвятила велику частину свого життя боротьбі з торгівлею жінками та публічними будинками, які на той час були законними. Київське Товариство оборони жінок, очільницею якого вона була у 1905-1917 роках, допомагало жінкам та дівчатам покинути проституцію, забезпечивши їм безоплатну юридичну та медичну допомогу, тимчасове житло, здобуття професії та освіти.

Учасниці Першого Всеросійського жіночого з’їзду 10-16 грудня 1908 року у Санкт-Петербурзі
Учасниці Першого Всеросійського жіночого з’їзду 10-16 грудня 1908 року у Санкт-Петербурзі

У 1908 році  Віра Клячкіна була делегаткою  Першого Всеросійського жіночого з’їзду у Санкт-Петербурзі. А в 1910 році представляла Київ на Першому Всеросійському з’їзді по боротьбі з торгівлею жінками. Але попри знаменитість та публічність Віри Клячкіної, про діяльність якої у складі Київського Товариства оборони жінок було  написано десятки статей, фото героїні поки не знайшли.

Викладачка Київського університету імені Бориса Грінченка, дослідниця історії Віри Клячкіної, Наталія Блохіна розповідає, що пошуки життєпису її героїні були складними. Загалом, дослідниця звернулася до восьми архівів, як в Україні, так і в Росії. Від деяких усе ще чекає відповіді.

«Віра Клячкіна була надзвичайно активною. У 1900 вона переїздить із Росії, де отримала освіту та працювала, до Києва. І я розумію, що ця жінка усюди. Вона була викладачкою жіночої гімназії  київської євангелістсько-лютеранської церкві св. Катерини,  працювала ординаторкою Києво-Кирилівської лікарні, керувала Київським Товариством оборони жінок, мала приватну практику, була першою жінкою-викладачкою  земської фельдшерсько-акушерської школи. Але прослідкувати її життя – ще той квест», – розповідає Наталія Блохіна.

«Чудово, що хоча б через 100 років ми можемо віддати їй належне»

Загалом, дослідження історії Клячкіної у Наталії Блохіної зайняло близько двох місяців та триває досі.

«Я починала пошуки практично «з нуля», і часу було не так вже й багато.  Дивує, що попри таку значущість особистості, її сліди постійно губилися. І, якщо у період від 1887 року і до 1922 року згадок про роботу та громадську активність Віри Клячкіної вистачає, то після цього часу – суцільні білі плями. Вона постійно від мене вислизала як особистість. Ми нічого не знаємо про її дитинство, з якої вона родини, немає інформації, коли померла», – розповідає Наталія Блохіна.

Нині ж дослідниця чекає відповіді по кількох архівних запитах, а також сподівається знайти фото Віри Клячкіної у архіві поліції. Адже, свого часу за діячкою слідкували і збирали досьє.

«Віра Клячкіна була прекрасною менеджеркою і вміла спрямовувати й організовувати людей. Вона рятувала тих жінок, які потрапили у лабети проституції. Товариство, яким вона керувала, надавало юридичну, медичну та фінансову допомогу. Також при ньому існувала недільна школа для всіх охочих дівчат та жінок, гуртожиток. Туди могла прийти будь-яка жінка і здобути професію, що на той час було унікальною можливістю. Мене захоплює відкритість та прогресивність мислення Віри Клячкіної. Вона намагалася побачити в кожній жінці особистість та дізнатися її історію. І це чудово, що хоча б через 100 років ми можемо віддати їй належне», – зазначає Наталія Блохіна.

 Жінка, яка створювала можливості іншим 

Викладачка кафедри історії Українського католицького університету, дослідниця Центру міської історії Владислава Москалець досліджувала історію Цецилії Клафтен.

Цецилія Клафтен розпочинає діяльність на користь єврейських дівчат під час Першої світової війни, коли створює у Львові «Товариство ремісничих майстерень для єврейських дівчат». При товаристві діяла кравецька майстерня, де дівчата шили білизну для військових, і в такий спосіб заробляли на своє утримання.

Цецилія Клафтен
Цецилія Клафтен

Цецилія Клафтен була депутаткою Львівської міської ради (1928, 1932). Була повторно обраною до міської ради перед радянською окупацією (1939). У своїй політичній діяльності зверталася до жіночих тем, зокрема, закликала єврейських жінок до активної участі в публічному житті, до голосування і агітації.

Читайте також: «Шлях жінки в політику»: що змінилося в житті депутаток?

«Я займаюся єврейською історією, тож вирішила вибрати когось із єврейських жінок Галичини. Однією із яких була Цецилія Клафтен. Мені здається, вона найбільше пасувала до проєкту, адже була тією жінкою, яка створювала можливості іншим жінкам», – розповідає Владислава Москалець. – Загалом, дослідження зайняло десь півроку. Українською мовою, на жаль, нічого не знайшла, але була польська стаття про її школу. Була дисертація американської дослідниці. Згодом виявилось, що є досить багато інформації в єврейській пресі, у архіві організації «Джойнт» у Нью-Йорку і музеї діаспори в Тель-Авіві».

Дослідниця зазначає, що неймовірно приємно було знайти архів фотографій. Серед яких, навіть, можна було розгледіти, як обставлений робочий кабінет Цецилія Клафтен.

«У біографії героїні вразило те, що Цецилія Клафтен була науковицею в інституті зоології і порівняльної анатомії. Вона зробила успішну наукову кар’єру тоді, коли жінки часто й початкову освіту не отримували. Але вона все покинула, щоб допомагати іншим. Як освічена людина, яка має організаторські здібності, зрозуміла, що може принести більше користі в іншому місці», – ділиться враженнями Владислава Москалець.

Чому важливо знати історії жінок?

Дослідниці та співкоординаторки проєкту «Жіночі історії лідерства» впевнені, що розповідати про жінок, які робили революційні на той час речі — надзвичайно важливо. Адже історію творять і чоловіки, і жінки.

«Уявляти історію однобічно, тільки «його»-історію – неможливо. Це має бути «їхня»-історія: як чоловіча, так і жіноча. Коли, я читала статут Товариства, який очолювала Віра Клячкіна, він містив важливий припис. Що долучатися можуть усі особи незалежно від релігії, національності та статі. Тобто навіть тоді була ця боротьба із стереотипами», – міркує викладачка Київського університету імені Бориса Грінченка Наталія Блохіна.

Історія часто оминає жіночі сюжети, але важливо уміти осягнути її різноманітність, додає викладачка кафедри історії Українського католицького університету Владислава Москалець.

«Нам треба частіше нагадувати і показувати, що історія – це не тільки історія полководців, воїнів. Історія – це також діяльність директорки школи, активістки, лікарки. І це також є неймовірно важливою складовою нашого минулого».

Тому, зазначає дослідниця, кожна жіноча історія, яку вдається знайти та популяризувати, є цінною і важливою, до неї можна звертатися постійно, використовувати надалі у просвітницькій діяльності.

Просвітництво – це ще одна мета проєкту «Жіночі історії лідерства», говорить Анна Марія Басаурі Зюзіна. Нині вже працює сайт, який розповідає історії усіх 10 героїнь проєкту. Там, окрім відео, можна також завантажити листівки та постери із цитатами героїнь.

Згодом буде видано брошуру, яка допоможе вчителям будувати уроки навколо історій активісток. А ще у планах – видача збірки, де опублікують статті з детальною біографією героїнь.

«Боротися із гендерними стереотипами потрібно постійно. Ми обрали такий шлях робити це через історії жінок. Адже їхня робота та біографія вражають, і це заслуговує визнання», підсумовує Анна Марія.

Інна Наливайко

Зображення та відео – Жіночі історії лідерства

Більше публікацій
Більше публікацій Інна Наливайко
Більше публікацій Статті