Ірина Луценко не планувала займатися політикою. Маючи дві вищі освіти, вона успішно займалася бізнесом. У публічну сферу вона потрапила після арешту чоловіка, відомого політика Юрія Луценка, домагаючись його звільнення. Сьогодні Ірина – депутат Верховної Ради України, де вона очолює Підкомітет з ратифікації міжнародних угод. Вона приїхала в Нью-Йорк на сесію Комісії ООН відносно становища жінок. Олена Вапнічна розпитала Ірину Луценко про проблеми та успіхи в справі впровадження прав жінок.
*****
Ірина Луценко: Головне завдання, головна мета, яку я ставлю перед собою, – домогтися ратифікації Стамбульської конвенції про запобігання насильству проти жінок, насильству в сім’ї та про боротьбу з цими явищами. Це дуже серйозно і дуже чітко перегукується з резолюцією Ради Безпеки ООН 1325 «Жінки, мир і безпека».
Дуже прикметно, що Україна прийняла Національний план з імплементації цієї резолюції і стала єдиною країною, яка прийняла цей план і імплементує його під час бойових дій. Ви чудово знаєте, що відбувається у нас на сході країни – агресія з боку Росії, окупація Криму тощо. Тому ці питання дуже актуальні. Актуальні й питання домашнього насильства. Вони сконцентрувалися зараз в Україні в такому «трикутнику». По-перше, класичне домашнє насильство. Воно присутнє у всіх країнах світу. На цій конференції, де представлені 193 країни, говориться, що це загальносвітова проблема, яка залишається за «закритими дверима». У нас – і в Росії, і в інших країнах – непристойно, соромно говорити про такі речі.
По-друге, це 1,7 млн. внутрішньо переміщених осіб, дві третини з яких – це жінки і діти. Вони страждають від домашнього насильства, від того, що були змушені залишити малу батьківщину, від того, що не мають нормального доступу до медицини, тому що вони перемістилися в інше місце. У дітей немає друзів, їм доводиться адаптуватися по-новому. Жінки змушені просити соціальну допомогу, їм складніше знайти роботу, тому що вони не в своєму регіоні. Це все накладає відбиток на сімейні відносини, і насильство в сім’ї теж серйозне.
По-третє, у нас повертається з передової багато хлопців, які брали участь в бойових дії. Часто вони інваліди без рук, без ніг. Вони пройшли серйозні випробування, бомбардування, втрачали своїх близьких друзів і повертаються з посттравматичним синдромом. Десь накопичилася образа, десь змінилося життя: там чорно-біле, а тут різнобарвне, але не завжди приємне. Війна призвела до того, що дуже збідніли сім’ї – 20 відсотків бюджету йде на озброєння, на підтримку армії, на оборону. Тому десь довелося стиснутися в соціальних питаннях.
Такі серйозні випробування, які переживає все українське суспільство, призвели і до складного становища в сім’ях. Тому цей «трикутник» проблем і сплеск домашнього насильства змусили нас дуже серйозно поставитися до цієї проблеми.
Ми в першому читанні вже прийняли базовий закон про запобігання домашньому насильству в сім’ї. Комплексний, дуже сильний закон, який дозволяє по горизонталі, починаючи від швидкої допомоги, поліції, школи, соціальних служб та інших установ, побачити жертву, забрати її від насильника, надати їй притулок, який буде прихованим (буде таким собі «інтимним» притулком). Цей закон передбачає державну «гарячу лінію», на яку жертви можуть зателефонувати, отримати відразу психологічну підтримку, юридичну. Їх контакти відразу направлять в ту службу, яка забезпечить їм захист.
Ми криміналізували домашнє насильство. Я знаю, що в Росії його декриміналізували. У такий період це дивно. Що ще зробили такого серйозного? Ми прийняли Національний план «Жінки, мир, безпека». Сьогодні в парламенті вже розглянуто закон про надання жінкам тридцятивідсоткової квоти [в державних органах]. Звичайно, ми сподіваємося, що з часом 30 відсотків – це будуть чоловіки, а 70 відсотків – жінки. Але це гарний початок. Цього року місцеві вибори показали дуже серйозний потенціал жінок, які прийшли в політику на рівні області, на рівні місцевої влади.
Нами прийнято новий закон про державну службу, який, на конкурсній основі відкриває нашим жінкам можливість займати вищі посади, адже раніше, як правило, це була нижча ланка. Верхнього щабля досягали в основному чоловіки.
За матеріалами: http://www.unmultimedia.org/
