Забезпечення рівних прав чоловіків та жінок 43,3% українців вважають однією із сфер, у якій відчутні найбільші зміни за 30 років незалежності. Такі дані показує загальнонаціональне дослідження проведене Фондом «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва спільно з соціологічною службою Центру Разумкова. Дані підтверджують дослідження Національного демократичного інституту, які показують, що українці хочуть бачити кращий баланс присутності жінок та чоловіків в політичному житті країни.
За 30 років жінки в Україні стали більш видимими. На законодавчому рівні запровадили гендерні квоти, завдяки яким рекордно зросла кількість жінок-депутаток на різних рівнях влади. Реформується не лише політика, а й силові структури: з’являються гендерні уповноважені та лобіюється участь жінок на керівних посадах в армії та поліції.
Ми поспілкувалися із політикинями, активістками, представницями силових структур аби дізнатися чи відчувають вони прогрес у розвитку прав та можливостей жінок у своїй сфері.
«Гендерні квоти – це лише початок»
Любов Майборода, депутатка Черкаської міської ради
У політиці я давно: у 1989 році я вступила до ГО «Народний рух України», у 1990 році створили вже політичну партію «Демократична партія України». Мене обрали головою обласної організації, на цій посаді я пробула вісім років.
Тоді ж, у 1990 році, я вперше балотувалася до місцевої ради. У мені вже вбачали сильну конкурентку, на виборах залучали брудні технології – я тоді програла вибори із різницею у шість голосів.
Я продовжила свою громадську діяльність, і через чотири роки знову взяла участь у виборах. Балотувалась уже до обласної ради. На окрузі тоді було 12 кандидатів, серед яких тільки я одна жінка.
Перед тими виборами проходила навчання, де нас навчили технології «від дверей до дверей». Тоді я була першою у Черкасах, хто використовував цей метод агітації. Я створила листівки, де писала, що мені «матері, жінці й лікарці зрозумілі повсякденні проблеми». Переконала, виграла вибори. На той час мені було 34 роки.
В обласній раді тоді було 76 депутатів, із яких лише чотири жінки. Було прикро, що так мало жінок у раді.
Читайте також: Велика політика незалежної України: місце жінки
Знаєте, як тоді було? Наприклад, коли за поданням голови облдержадміністрації мене висунули на голову комісії із питань екології, моя кандидатура викликала дискусії. Усі інші комісії очолювали чоловіки, а по мені були обговорення. Казали, що це будуть скандали.
У 2013 році я поїхала у навчальний візит у Варшаву. На той час мером Варшави була жінка, і серед депутатів були 60% жінок. Мене це вразило. У них тоді в законі була гендерна квота – у партійному списку має бути 40% однієї статі, я зрозуміла, що й нам така потрібна.
Я переконана, що більше жінок буде у владі, то більше це допоможе усім. Протидія насиллю, захист вразливих груп, соціальні програми, якісна медицина та освіта – це все ухвалює влада. Саме тому у владі мають бути жінки, бо вони розуміють цінність і потрібність цих програм.
Питанням гендерної рівності та доступу жінок до політики треба займатись постійно. Звісно, за 30 років прогрес є. І гендерні квоти – це лише початок.
Гендерна рівність у силових структурах: Головне – не зменшувати темп
Катерина Павліченко, заступниця Міністра внутрішніх справ України
Історично жінкам надавалася роль суто «берегинь», «матерів» і «домогосподарок». Через такі стереотипні уявлення і тиск суспільства жінкам було важко професійно розвиватися. І всі ці стереотипи досі позначаються на роботі та житті деяких жінок.
Шість років тому, при запуску патрульної поліції, багато дівчат і жінок на співбесідах говорили про те, що рідні та друзі були проти того, щоб вони служили в поліції. Нібито це – не жіноча справа. Багато дівчат ділилися своїми історіями й враженнями, що під час перших змін, у 2015 році, жінка-патрульна викликала подив у перехожих.
А ще згадую відбір на командирів рот, батальйонів та інших підрозділів НПУ. Тоді ми обирали і серед чоловіків, і серед жінок. Що мене найбільше вразило – тоді жінки боялися обіймати таку посаду. Деякі з них мали сумніви: чи зможе бути гарною командиркою, а як до цього поставляться чоловіки-колеги? Найцікавіше, що більше ніхто, окрім самих кандидаток, не сумнівалися у їхніх можливостях якісно виконувати обов’язки командирок. Тим паче, що у багатьох із них були найкращі результати.
Читайте також: Катерина Павліченко: «Я збираюся провести в МВС гендерний аудит»
За останні 10 років в Україні досягнуто значного прогресу в просуванні гендерної рівності.
У секторі безпеки поштовх цим змінам дала реформа. Коли запустилася патрульна поліція до неї долучилося багато жінок, вони становили понад 20% від кількості всіх патрульних. Саме тоді я теж розпочала свою службу в поліції, тому всі зміни бачила наочно.
Для впровадження політики рівних прав і можливостей у структурах МВС зроблено справді дуже багато. З’явилась Українська асоціація представниць правоохоронних органів, що запровадила програми менторства, забезпечує наставництво та підтримку жінок під час проходження служби.
Читайте також: Оборонний сектор і гендерна рівність: є навчання і радники, на часі – протидія сексуальним домаганням
МВС, у свою чергу, залучило більше жінок до служби у секторі безпеки, які нині представлені у правоохоронних органах на різних посадах у тому числі на керівних посадах. Розробили індикатори гендерного аналізу кар’єрного зростання державних службовців в апараті МВС, завдяки яким моніторимо кар’єрний ріст жінок і чоловіків у міністерстві, визначаємо прогалини і нерівності під час просування по службі. Усунули обмеження участі жінок у миротворчих операціях.
Усі ці дії дають результат: уже на початку 2021 року в апараті МВС кількість жінок на керівних посадах становила 41%. Тому що сьогодні вже неважливо жінка чи чоловік, якщо ти професіонал – ти можеш обіймати будь-яку посаду. І я вважаю це значним досягненням.
Вікторія Арнаутова, радниця Головнокомандувача ЗСУ України з гендерних питань
За 30 років, мені здається, відбулися революційні зміни у сфері гендерної політики України, зокрема, у секторі безпеки і оборони. У нас не лише зросла кількість жінок у всіх складових сектору, а й відбулися якісні зміни у перерозподілі прав, можливостей і відповідальності, у відкритті посад для жінок, які раніше були для них заборонені. Важливий процес інституціоналізації державної гендерної політики – створення уповноважених підрозділів з гендерної інтеграції у діяльність інституцій та введення посад гендерних радників та радниць до керівників. Такого раніше не було.
Найбільше на впровадження гендерної рівності в армії вплинули події 2014 року. Після анексії Криму та з початком бойових дій на сході України, ми всі побачили, що жінки активно стали на захист країни – на рівні із чоловіками. Нині понад 30 тисяч жінок служить у війську. Відтак, з’явилася необхідність змінювати правила, інструкції, умови, які раніше були розраховані фактично під одних чоловіків.
Читайте також: Зареєстровано законопроєкт про гендерну рівність в армії
Я чудово розумію, як інколи буває важко жінкам виборювати «своє місце під сонцем», як інколи потрібно працювати удвічі більше, ніж чоловіки, щоб тебе сприймали на рівні. Я сама борюсь із цими стереотипами все життя. Уже більше десяти років відстоюю свої позиції, переконую, що гендерна рівність важлива, борюся зі скепсисом і опором, якого спочатку було дуже багато. Ніхто не хотів змінювати усім відомі правила гри, і «підлаштовуватися» під жінок. І цей опір я відчувала й на попередніх посадах: у Національній гвардії, в Міністерстві внутрішніх справ.
Виявилось, що жінки можуть і вміють бути керівницями і командирками – якщо давати їм цю можливість. І, що найголовніше, нарешті з’являється розуміння, що гендерна рівність спрацьовує не лише для жінок – останніми роками все більше і більше спостерігається розуміння гендерного підходу як людиноцентричного управління, від якого виграють усі.
Жінки із національних спільнот стають видимим, але ще не рівними
Зола Кондур, правозахисниця, засновниця Ромського жіночого фонду «Чіріклі», амбасадорка толерантності ПРООН в Україні
За останні роки доступ жінок до політики та ухвалення рішень змінився на краще. Такі зміни стосуються і ромських жінок в Україні.
Жінки з національних спільнот стають радницями голів, депутатів на місцевих рівнях. Вони йдуть в політику, стають кандидатками у депутатки на місцевих виборах. На виборах 2020 року було 6 ромок – кандидаток у депутатки, і це вперше ми побачили таку активну участь ромок у політиці.
Скажімо, 20 років тому, ми не могли собі уявити, що будуть такі поступи і можливості, особливо це складно було уявити представницям ромської громади.
Я бачу зміни у політиці: деякі політичні партії розвивають свої жіночі рухи, політичні лідери почали помічати жінок із вразливих груп, про них почали говорити, слухати їхні потреби, реагувати на них.
Водночас, мені здається, що поки ми не можемо говорити, що жінок сприймають як абсолютно рівних. Також відчувається, що політичні сили поки не готові масово залучати жінок із ромської громади в політику.
Я все ще відчуваю упередження і до того, що я жінка, і що представниця національної меншини. Але головне рухатися вперед, не втрачати темп.
Інна Наливайко, Жінки: 50%
