Всеукраїнська Рада Церков і релігійних організацій застерегла парламент від прийняття законопроєктів, спрямованих на впровадження гендерної ідеології в законодавство України. Про це йдеться на сайті ВРЦіРО.
Там вважають, що законопроєкт № 3316, а також альтернативні законопроєкти № 3316-2 та № 3316-3 «містять проблемні норми, які посилюють кримінальну відповідальність за злочини у разі наявності в особи «упереджень, забобонів, стереотипних поглядів».
На думку Ради Церков, ці категорії є суб’єктивними та пеебувають у площині, яка не може бути об’єктивно оцінена з точки зору права.
«Натомість викликає занепокоєння намагання запровадити такий прецедент, коли посадові особи будуть визначати, що є кримінально карними забобонами і стереотипами, а що є так би мовити «нормальними», «допустимими» поглядами людини. Такий підхід містить ознаки порушення конституційного права людини на свободу думки, совісті та вираження поглядів, адже державна влада наділяється правом оцінювати переконання людини і в залежності від цього, збільшувати чи зменшувати покарання. Слід зауважити, що законодавство України не містить визначення поняття «гендерна ідентичність», а тому така юридична невизначеність є додатковим підґрунтям для зловживань у цій сфері», – йдеться у повідомленні.
Таким чином, Всеукраїнська Рада Церков і релігійних організацій закликала парламентський Комітет з питань правоохоронної діяльності відхилити альтернативні законопроєкти № 3316-2 та № 3316-3 про внесення змін до Кримінального кодексу України, в яких нібито «задекларовано намір протидії злочинам на ґрунті ненависті за ознаками сексуальної орієнтації та гендерної ідентичності, оскільки вони потребують суттєвого доопрацювання».
Читайте також: Епіфаній публічно назвав теми гендерної рівності та ЛГБТ «пропагандою Заходу»
«Відповідно до статті 35 Конституції України церква та релігійні організації в Україні відокремлені від держави. Тому відповідно, будь-які висновки, рекомендації церкви та релігійних організацій не можуть братися до уваги у законотворчому процесі. Особливо, коли такі заклики та звернення суперечать Конституції України, законодавству України та правам людини», – переконана голова Асоціації юристок ЮрФем, адвокатка Христина Кіт.
За її словами, в даному випадку необхідно враховувати позиції правозахисної та юридичної спільноти і людей, які безпосередньо працюють на захист прав осіб постраждалих від гендерно-обумовленого насильства та насильства зумовленого упередженим ставленням до осіб за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, сексуальної орієнтації, ґендерної ідентичності, національності, етнічного, соціального або іноземного походження, віку, стану здоров’я, інвалідності, сімейного та майнового стану, сімейних прав та обов’язків, місця проживання, мови, роду занять або за іншими ознаками, як це передбачено законопроектом №3316-2.
«Окрім того, поняття «стереотипи», «упереджене ставлення», «гендерна ідентичність» міститься у національному законодавстві, зокрема і міжнародних документах ратифікованих Україною, таких як Конвенція про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок, Закон України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків» та Закон України «Про засади запобігання і протидії дискримінації в Україні», який говорить, що реалізація прав людини на захист від дискримінації «не може бути підставою для упередженого ставлення, а також не може спричиняти жодних негативних наслідків для особи, яка скористалася таким правом, та інших осіб», – зазначила адвокатка.
Вона також наголосила, що в законах не обов’язково мають розтлумачуватися всі терміни, які комусь незрозумілі.
«Неможливо і непотрібно в законодавстві надавати визначення кожному слову, яке є незрозумілим релігійній спільноті, проте є необхідним для захисту прав людини та відомим, розтлумаченим та зрозумілим у правовому полі», – підсумувала Христина Кіт.
Олена Харитонова, юристка, викладачка Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого, убачає, що така позиція Ради церков може ускладнити реагування на «злочини ненависті»:
– Всеукраїнська Рада Церков, яка застерігає парламент від прийняття законопроектів 3316, 3316-2 та 3316-3, намагається підмінити дискурсом про право на свободу думки і слова та свободу самовираження важливий дискурс протистояння «злочинам ненависті» (hate crimes). Безумовно, це пов’язані суспільні дискурси, які потребують широкої дискусії. Але у будь-якому випадку як американська, так і європейська моделі захисту свободи слова та самовираження і реагування на злочини ненависті засновані на прагненні реалізувати принцип рівності, захисту уразливих осіб та соціальних груп, поваги до людської гідності та автономії (ст. 1 Загальної декларації прав людини 1948 р. визнає гідність та рівність невідчужуваними правами усіх членів родини людства).
В основі міжнародного досвіду реагування на «злочини ненависті» лежить розуміння, що ці злочини є проявом дискримінації по відношенню до людини, яку вважають «іншою, інакшою», такою, що відноситься до іншої групи, яка не заслуговує рівноправного ставлення. Дану жертву злочинець обирає як мету свого злочину у зв’язку з певною «захищеною ознакою» такої особи (раса, мова, релігія, етнічна належність, національність, стать, сексуальна орієнтація і гендерна ідентичність та інші подібні фактори, перелік яких є предметом політичного дискурсу).
Треба розуміти, що злочини ненависті завдають більшої шкоди, ніж «звичайні» злочини. Потерпіла особа зазвичай не може змінити притаманні їй характеристики («захищені ознаки»), у зв’язку з якими вона стала жертвою злочину, і це посилює відчуття вразливості та глибокі психологічні травми таких людей. Більше того, та спільнота, яка поділяє характеристики жертви, теж може бути залякана, відчуває себе під загрозою майбутніх нападів, маргіналізується та непропорційно зачіпається подібними злочинними атаками.
Злочини на грунті ненависті (упередженості, нетерпимості тощо) є багатовіковим ворогом, який часто перевдягається у сучасне вбрання. Насправді ж ці злочини створюють чи підкреслюють соціальну напругу і мають високий потенціал викликати соціальні поділи та руйнувати соціальну солідарність, яка в умовах нових глобальних загроз нам так потрібна.
У разі, якщо такі злочини не виокремлюються у спеціальну категорію, захисний потенціал законодавчих приписів, які забороняють таку поведінку, і правових практик, спрямованих на протидію подібним злочинам, падає. Це може проявлятися у тому, що правоохоронні органи не вірять жертві, не розслідують належним чином твердження про мотив нетерпимості, упередженості, ненависті, «мінімізують» правову оцінку (кваліфікацію) таких діянь, суди не розпізнають такий мотив та залишають безкарними подібні діяння.
Злочини ненависті не відбуваються у вакуумі. Вони є результат жорстокості, і, зостаючись без належного правового реагування, як вірус стрімко поширюються на великі спільноти. Заклик Ради Церков відкликати законопроекти, які намагаються впровадити у національну правову систему механізми та інструменти, спроможні зупинити чи зменшити ненависть та захистити людську гідність, автономію та рівність кожної людини, створює ризикований меседж, який атакує фундаментальні цінності людяності та гуманізму.
Читайте також: «Російські скрєпи» для Італії: у Вероні пройшов конгрес сімей
Нагадаємо, раніше Рада Церков раніше надіслала до Комітету звернення з аргументацію необхідності відхилення законопроєкту № 3316, виступаючи проти впровадження гендерної ідеології в законодавство України.
50%