Навіщо українки йдуть у владу і що заважає суспільству за них голосувати?

Треба мати сталеві нерви, аби дістатися політичних вершин. Можливо, саме тому нині у владі небагато жінок. Скажімо, у Львівській міськраді із 90 депутатів лише шість представниць цієї статі, у облраді – також шість зі 113, а в парламенті – 44 з понад 400.

Сказати, що це мало, – не сказати нічого. Експерти ж зазначають, в Україні немає жодної законодавчої перепони для того, щоби ця кількість була більшою. Видається, самі українки не хочуть йти у владу.

Чому? Бо це брудна справа. Та й у нашому традиційному суспільстві якось негоже жінці в політику “бавитись”: хто дітей виховуватиме? Експерти певні: в Україні особи жіночої статі більше схожі на мудру та поступливу Роксолану, ніж на войовничу та маскулінну Жанну д’Арк, тому до політичних вершин не прагнуть.

Ще 13 років тому Україна приєдналася до Цілей розвитку тисячоліття ООН, зобов’язавшись забезпечити ґендерне співвідношення на рівні не меш ніж 30 відсотків тієї чи іншої статі у представницьких органах влади до 2015 року. Проте досі нічого не зроблено для того, аби жінки були достойно представлені в українському парламенті.

Аби змінити ситуацію, на Львівщині стартував пілотний соціальний проект “Жінки – це 50 відсотків успіху України”, спрямований на активізацію та підтримку громадської позиції жінок, врівноваження представництва їх і чоловіків на ключових позиціях, а також збільшення кількості осіб жіночої статі у владі.

Професіоналізм статі не має

Цього тижня Західноукраїнський центр “Жіночі перспективи” за підтримки Національного демократичного інституту презентував у Львові проект “Жінки – це 50 відсотків успіху України”, який триватиме до кінця року. Окрім Львівщини, він втілюватиметься ще у Вінницькій області, а після підведення підсумків, ймовірно, і в інших регіонах держави.

Тож у 15 районних центрах нашої області проведуть зустрічі з активними жінками, які є членами громадських організацій і беруть участь у різних ініціативах, під час яких обговорюватимуть питання активізації жінок щодо участі в політичній діяльності. До цього долучаться представники громадськості, політичних партій, органів місцевого самоврядування. Також творці проекту організують інформаційні майданчики, де будуть запитувати людей, чи вони сприйматимуть жінок у політиці і якими їх бачать у цій сфері діяльності.

Основою проекту стало опитування, яке попередньо проводив Національний демократичний інститут. За його результатами, більшість опитаних, серед яких були і чоловіки, вважає, що жінки можуть і повинні посідати гідне місце поряд із чоловіками в розбудові країни та проведенні реформ, адже не поступаються їм ані рівнем освіти, ані активністю у вирішенні важливих для держави питань.

Аби країна зрушила з місця, потрібна нова еліта. А звідки маємо її брати? Величезним резервуаром є жіноцтво, яке не мобілізоване на шляху до управління

Зокрема, і під час Майдану, і коли в Україні почалася війна, жінки займали дуже активну позицію. Навіть коли чоловіки починали панікувати і не знали, як поводитися, особи жіночої статі зберігали холодний розум і діяли. Тож коли країна починає нове життя, має нового Президента, то і у Верховній Раді повинні бути нові, мудрі і головне фахові люди. А чому б не жінки?

“Аби країна зрушила з місця, потрібна нова еліта. А звідки маємо її брати? Величезним резервуаром є жіноцтво, яке не мобілізоване на шляху до управління. Тому наше завдання – починати з малого, ініціювати жінок до вступу в різні громадські та політичні об’єднання. Це вкрай важливо, адже на сьогодні лише 2 відсотки жінок беруть активну участь у суспільно-політичному житті країни. Маємо зруйнувати існуючі стереотипи щодо місця та ролі жінки, зламати крижану скелю, яка насправді є штучною, довести, що жінка гідна обіймати серйозні посади поряд із чоловіками”, – каже заві­дувач кафедри політичних наук і філософії Львівського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України Антоніна Колодій.

Вона також зазначила: їй соромно за те, що в Україні досі жінки не представлені на вищих гілках управління, адже ще з часів здобуття Україною незалежності відбувалося чимало тематичних зустрічей, розробляли різні проекти… Однак віз і досі там.

“Наразі статистичні цифри дуже сумні: тільки 2 відсотки жінок входять до різних об’єднань, а з усіх організацій тільки 1,4 відсотка жіночі”, – каже Антоніна Колодій.

Чому жінки не йдуть у політику?

Голова ЛОГО Комітету виборців України Роман Кошовий зазначив, що чомусь у нашому суспільстві відсутня жіноча солідарність – жінки не хочуть голосувати за жінок.

“Участь жінок – це перший крок до реформування політичної культури. Стара влада зламана, суспільство потребує нових облич, ідей. Такими новими обличчями, на мою думку, можуть стати жінки. Громадськість має усвідомити, а відтак проголосувати за більшу участь жінок у політиці. Що нині заважає цьому? Найбільша проблема – наш стереотип”, – зазначає Любов Максимович, голова Західноукраїнського центру “Жіночі перспективи”.

З її слів, стримуючим чинником для жіноцтва також є релігійність і традиції, адже жінка передусім мати, берегиня домашнього вогнища, а вже потім громадянка держави. Але якщо Україна зробила свій вибір, і ми йдемо в Європу, то повинні мати рівноправне представництво жінок і чоловіків у владі.

Наразі статистичні цифри дуже сумні: тільки 2 відсотки жінок входять до різних об’єднань, а з усіх організацій тільки 1,4 відсотка жіночі

“У демократичних країнах це один із основних принципів демократії, а ми, на жаль, посідаємо перед­останнє місце із 58 країн-членів ОБСЄ за рівнем політичної участі жінок. Хотіти бути європейською державою означає відповідати тим цінностям, критеріям, які сьогодні є в демократичних державах”, – додає Любов Максимович.

З її слів, у органах місцевого самоврядування, владі, зокрема парламенті, є 90 відсотків чоловіків і лише 10 відсотків жінок. Кількість осіб цієї статі в органах влади є більшою навіть у низці арабських та африканських держав! Натомість 48 відсотків опитаних вважають: жінок недостатньо на рівні прийняття рішень. Якщо їх буде більше у владі, то буде більше соціальних програм, парламент буде толерантнішим”, – резюмує Любов Максимович.