Євгенія Бардяк – громадська діячка з Прикарпаття. Вона розвиває малі громади та допомагає медикам, які борються із коронавірусною хворобою. Від жовтня минулого року – ще й депутатка Івано-Франківської обласної ради.
Про мотиви участі у виборах, цілі депутатства та важливість наставництва у політиці Євгенія розповідає в інтерв’ю «Жінки: 50%» .
Євгеніє, стати депутаткою було вашою мрією? Чому ви вирішили брати участь у виборах?
Я вперше почала роздумувати над тим, щоб взяти участь у виборах, у 2010 році. На той момент я вже певний час очолювала громадську організацію, працювала з громадами регіону. Але ані пропозицій від політичних партій не було, та й мені здавалося, що у мене недостатньо досвіду, що я ще не доросла до політики.
Згодом, у 2015-му, коли з’явилася гендерна квота, мені запропонували взяти участь у виборах до обласної ради. Я тоді довго вагалася, важко було зробити крок із громадського сектору в політику. Бо все ж таки громадських діячів сприймають позитивно, а політиків, як правило, не дуже люблять.
Читайте також: #Ламаюстереотипи: Набирає обертів флешмоб на підтримку жінок у політиці
Згодом наважилась, але попросилася на той округ, де не знали мене як громадську діячку, – не хотіла об’єднувати громадську і політичну роботу. Думала так: якщо програю, то щоб без наслідків для громадської роботи. Мені дали гірський район, віддалений від Івано-Франківська, де дійсно мене не знали.
За два тижні роботи на окрузі, поки тривала моя передвиборча кампанія, я виграла вибори. Але система виборів була специфічна, і мені не вистачило внутрішньопартійного рейтингу, тож у 2015 році до облради я не пройшла.
Як ви оцінюєте цей перший досвід участі у виборах?
Я побачила реальні проблеми, які є в сільській місцевості. Зрозуміла, що там непочатий край роботи і можна багато що робити.
Для мене було так цінно, що люди мені повірили і проголосували за мене, що я хотіла продовжити роботу з ними. Тому попросила керівництво партії, від якої балотувалася, мені допомагати. Сказала, що працюватиму на окрузі, бо хочу щось дати людям, виправдати їхню довіру.
Читайте також: Блог Євгенії Бардяк/ Коли є чіткий план кампанії, немає паніки і хаосу
Тож я так втягнулася, що 5 років відпрацювала на окрузі, ніби депутатка. Разом із мешканцями ми робили різні інформаційні, адвокаційні кампанії по ремонту доріг, мостів. Це допомогло об’єднати людей для вирішення спільних проблем.
Ви зробили багато як громадська активістка, зокрема і в боротьбі з коронавірусною хворобою. Чому вирішили обрати політику, маючи хорошу репутацію та впізнаваність у громадському секторі?
Я пішла в політику цього разу, бо мені хотілося завершити розпочату справу, те, що я розпочала у 2015 році. Недовиграла. Я хотіла виграти у 2020-му.
Мені було цікаво, що я напрацювала за ці 5 років. Я багато сил і часу приділила роботі з громадами, тому хотіла дізнатися, як на це відреагує виборець. Чи оцінив виборець мою активність, чи помічав мої сили, чи треба йому ця робота, яку я робила? Виявилось, що все не дарма.
Цього разу я виграла вибори і стала однією з 5 депутаток ради, які зайшли по округу. Я набрала майже 1500 голосів, і розцінюю це як хороший результат моє роботи.
Читайте також: Ольга Бєлькова: Мені хотілося б, щоб у 2021 звернули увагу саме на жінок
Чи є у вас уже якісь визначені для себе пріоритети роботи?
Я зараз лише починаю свою каденцію. Спершу планую сформувати свої місію, бачення, цілі, очікувані результати. Тобто зробити все так, як робиться у стратегічному плануванні у громадській роботі.
Хочу виробити зразок, як має працювати депутат: зразок і для колег, і для виборців. Показати приклад (якщо я зможу), як мав би працювати депутат, який служить громаді. І мені здається, у мене це потрохи виходить. Наприклад, я активно почала вести сторінку у Фейсбуку. Розповідаю про свою діяльність, описую, які є комісії, що за питання вони розглядають, по яких програмах розподіляються кошти, наголошую про повноваження депутата, розказую, які є навчання, про свої прийоми тощо. І бачу, інші депутати теж намагаються про себе розповідати більше, а не просто вітати з релігійними чи світськими святами листівками з інтернету.
Читайте також: Як Мереф’янська ОТГ взяла на озброєння гендерні підходи, і що з цього вийшло
Ще одна моя ціль – об’єднати досвід громадської роботи із політичними можливостями. Тому що рішення ухвалюють політики і, я думаю, ця синергія зробить проєкти і результати масштабнішими. Наприклад, маючи повноваження депутата, при підтримці громадськості, я могла би розробити освітню програму, впровадити її як факультатив і розказувати молоді, як сортувати сміття.
Чи змінилися у вас стосунки із громадськими активістами після того, як ви стали депутаткою?
Громадські діячі упереджено ставляться до політиків. І я відчула ці зміни одразу ж, як стала депутаткою, хоча активісти знають мене, знають, що я вийшла із громадського сектору, а все одно я для них опинилася по інший бік.
Коли я зайшла у політику, то побачила, що неправильно, якщо громадський сектор існує своїм життям, а політика – своїм. Це ніколи не закінчиться чимось хорошим. І навіть та політична меншість, яка хотіла б робити зміни, інколи не має підсилення ззовні, аби могти впроваджувати ці зміни. Думаю, об’єднання «громада-влада» могло б підсилювати людей, які мають спільні цілі. Бо, зрештою, всі ми, і громадські активісти, і депутати, хочемо одного – вирішення проблем та поліпшення якості життя.
За час депутатства чи виправдав статус ваші очікування від нього, чи все ж таки було багато ілюзій у цій діяльності?
У мене не було ілюзій щодо політики та депутатства, я достатньо прагматична. Якби у мене були розчарування, то я би у 2015 році просто залишила все і більше не згадувала про депутатство.
Але тоді, коли програла і виграла одночасно, було несправедливо, на мою думку. Я це прийняла і не стала зациклюватися. Світ такий, який є, і не треба від нього очікувати чогось іншого. Варто просто цілеспрямовано працювати, щоб отримати бажаний результат.
Читайте також: 10 перемог гендерної рівності в 2020 році
Ейфорії після виграшу в мене теж не було. Я звичайно раділа, але після завершення передвиборчої кампанії розпочалися інші процеси. На початку цієї каденції мені доводиться багато вчитися. Депутатські комісії, рішення, запити, процедури – це все нове для мене. Щоб бути якісною депутаткою, я ходжу на всі комісії, хоча зазвичай такого ніхто не робить. Це мені допомагає не лише бути в курсі всіх питань, а й готуватись до сесії. Бо до сесії треба готуватись, а не просто прийти, будь-як понатискати кнопки, і піти.
Ви писали, що ваша найбільша підтримка – це чоловік. Чи допомагає вам ще хтось, крім родини?
Так, людина, яку я вважаю своїм наставником. Він у політиці давно, допомагає мені і відіграє важливу роль у становленні мене як політикині. Власне, перед тим, як я вирішила балотуватися у 2015 році, ми зустрілися вперше. Я тоді взагалі не знала, що це за процес такий – балотування. Ця людина розказала мені прості, але важливі речі, дала поради щодо роботи на окрузі, якими, до речі, я користуюся дотепер.
Читайте також: На Прикарпатті в облраді створили депутатську групу «Рівні можливості»
Без наставництва у політиці важко. Має бути хтось, хто порадить, підкаже, допоможе. Я опинилася в раді, де багато депутатів прийшли на повторну каденцію. Вони мають досвід і напрацьовані стандарти роботи. Щось змінювати у цій системі важко. Наприклад, на деяких комісіях ніхто не виступає, не висловлюється, не пропонує, коли це доречно. А я це роблю. Бувало на початку, що мені не завжди вдавалося правильно донести думку у своїх виступах, тоді мій наставник допомагав, щоб мене почули. Мати таку людину, яка може заступитися чи спрямувати, у політиці дуже цінно.
У вас немає відчуття, що політика – це «не для всіх», що існує певна кулуарність, закритість? Тобто, що туди пускають тільки вигідних, корисних, а хто заважає чи йде проти усталених порядків, – виживають.
Найважче і найнеобхідніше в політиці – це вміння дотримуватися балансу. Політик не може собі дозволити переходити межі людських стосунків, чи вважати, що статус дає йому переваги над іншими. Але в той же час, треба вміти відстоювати свою позицію і отримувати результати.
Читайте також: Як жінки почали керувати містом і що з цього вийшло
Виборець дуже добре усе відчуває, тому якщо громадськість вважає, що у владі має бути конкретна людина, то її оберуть, не зважаючи на жодну кулуарність.
Часто всі забувають, що єдиною владою в Україні є народ. У цій фразі правда і суть. Саме об’єднані люди мають велику силу, і здатні змінити все, в тому числі політику, якою б закритою вона не здавалася.
Часто говорять, що політика – це брудна справа, туди приходять, щоб отримати вигоду. Чи кажуть вам таке виборці, чи пишуть коментарі, що мало працюєте?
Мені такого не казали. Але теза, що політика брудна справа і сюди йдуть одні крадії, є апріорі неправильною. Це сіє думку, що чесним, принциповим людям, які могли би бути якісними депутатами, не варто балотуватися. Якраз порядним людям треба обов’язково йти в політику і робити її більш відкритою та дієвою.
Читайте також: Тетяна Дядченко, Мереф’янська ОТГ: «Депутатки майже не пропускають засідань, на відміну від депутатів»
Наскільки змінились ваші звички і чи змінились після того, як ви стали депутаткою?
Нічого не змінилося: як працювала багато, так і працюю. Єдине, що з’явився офіційний статус. Я роблю все те, що робила, але тепер до мене трохи інше ставлення, – більше дослухаються. Або, може, я стала просто впевненішою у своїх силах.
Що порадили б жінкам, які брали участь у виборах, але програли?
Приділити наступні 5 років саморозвитку, дослідженню округу, вивченню політичних процесів. Домовитися із партією, яка точно буде існувати на наступних виборах, знайти там наставника і напрацьовувати свій електорат.
Важливо також відвідувати заходи, на яких є жінки-політикині, й налагоджувати з ними стосунки, формувати коло однодумців.
Інна Наливайко, для 50%
