Головна Статті Пів року на посаді: місцеві депутатки про сексизм, перші перемоги та поразки

Пів року на посаді: місцеві депутатки про сексизм, перші перемоги та поразки

0
1,031
Колаж НВ

П’ять місцевих депутаток поділилися з НВ Life досвідом балотування, розповіли, як почуваються в ролі політикинь, а також про свої здобутки та боротьбу зі стереотипами. А експертка з гендерних питань, координаторка проєктів Українського жіночого фонду Мілена Горячковська відкрила важливі деталі того, як змінюється взаємодія політики та жінок в Україні та чи дійсно у нас там справжня революція.

Сексизм, упередженість та відсутність підтримки від близьких перешкоджають жінкам йти в політику та балотуватися як кандидатки. Згідно із результатами дослідження стереотипне сприйняття дуже обмежує, але жінки діють та руйнують штампи.

Розмова відбулася у межах кампанії з підтримки гендерної рівності Йдеш у політику не одна. За місяць до місцевих виборів перед Верховною Радою – головним політичним символом країни – встановили окремий вхід у вигляді лабіринту. Цей лабіринт – шлях жінок у політику, крізь бар’єри та стереотипи. Як буквально ним пройти – про це героїні розповіли НВ Life.

«Насправді якість життя робиться тут, на місцевому рівні, а не в Києві», – Михайлина Скорик-Шкарівська, депутатка Ірпінської міської ради, голова фракції партії «Голос»

Михайлина Скорик
Михайлина Скорик

Я пішла в депутатки, бо зрозуміла, наскільки якість мого життя залежить не від тих рішень, які ухвалює Зеленський, Верховна Рада чи Кабмін, а від того, чи ці рішення імплементуються на ірпінському рівні.

Я була журналісткою, читала тренінги про прозорість влади, про те, як вона має працювати і як громадськість має контролювати рішення влади. Загалом я добре розуміла зовні, про що йдеться, коли балотувалася в депутати маленького міста. Але коли ти вже всередині, то не просто контролюєш, а маєш приймати рішення.

Зокрема, рішення щодо батька, який виростив 24 дитини (більшість прийомні), і в нього хочуть забрати частину ділянки, де стоїть їхній будинок сімейного типу. І щодо забудови заплави річки Ірпінь, і щодо купівлі машин для міських потреб за непрозорою процедурою – через комунальні підприємства, що, утім, не заборонено законом…

Узагалі депутати – це ті люди, які, по-перше, вирішують людські питання, а по-друге, вирішують стратегічні питання розвитку міста – яким воно буде через 5−10 років.

Позиція нашої фракції (у нас чотири мандати), що ми не голосуємо за ті питання чи проєкти рішень, яких нам не показали до сесії. Ми не голосуємо, коли не розуміємо, що за цим рішенням стоїть. Ми намагаємося змінити якість управління містом – зробити процеси в Ірпені прозорими, щоби мешканці могли стежити й розуміти, що відбувається. Ми вважаємо, що прозорість роботи ради – це не перемога, це – норма.

«Маленькі міста повні стереотипів, але ми їх руйнуємо»

Інколи це шокує, хоч ми й знали про якість місцевих політиків. Наприклад, може звучати зауваження: «Михайлино, у вашій фракції занадто багато демократії, демократія – це погано, бо ви довго ухвалюєте рішення».

А щодо гендерних стереотипів, ми їх, власне, спростували, бо жінка очолює фракцію, наша друга депутатка очолює комісію з питань житлово-комунального господарства й підприємництва. Бюджетну та архітектурну комісію теж очолюють жінки.

Тобто в нас із представництвом жінок в Ірпені все досить непогано – їх менше, ніж чоловіків, але достатньо. В нашій фракції 50 на 50, бо ми так складали списки…

Михайлина Скорик

«Головне – щоб це була не просто кількісна, а якісна квота, щоб можна було ще щось робити!»

На місцевому рівні жінки більш кваліфіковані, ніж чоловіки, бо їм складніше пробитися. Вони докладають більше зусиль, вони реально більше знають, і більш ретельні в роботі, ніж чоловіки. Вони конкурують із грішми чоловіків!

Тому більшість жінок, яких ми зараз маємо в депутатському корпусі на місцях, – це не жінки, яких просувають чоловіки, бо хочуть, щоб жінка мала статус депутатки. Це люди, які самі хотіли, самі добивалися, самі робили виборчу кампанію. І це, власне, наслідок гендерної квоти.

У жінок з’явилося більше шансів, бо квота змушувала ставити більше жінок у списки. І місцева виборча система змушувала працювати на округах, ставити жінок, які зможуть отримати голоси виборців. Тобто нікому невідома дружина бізнесмена не могла пройти саме через те, що вона просто не набрала б голосів.

«По-перше, жінкам треба перемогти у дуже жорсткій чоловічій боротьбі, а по-друге – у боротьбі зі стереотипами»

Чи готові ви віддати голос за жінку? Так. Але до жінки вимоги набагато вищі, ніж до чоловіка. Тому що 100% обговорюють зовнішність і манеру поведінки… Ось ми роздавали листівки, люди дивилися й казали: «Ой, яка гарна». Тобто реагували на зовнішній вигляд жінки, а чоловіка обговорювали все-таки як господарника. Суспільство має ще подорослішати для того, щоби не оцінювати, чоловік чи жінка, а оцінювати кваліфікацію людини.

«Дуже приємно, що така кількість людей підтримує, що люди почали долучатися на волонтерських засадах»

Ми стали не ліфтом, а таким собі вікном, завдяки якому актив міста, мешканці Ірпеня зрозуміли, що ситуацію можна й треба змінювати зсередини влади… Можна говорити з тим же мером, хоч він політичний опонент, можна домовлятися про щось із начальниками відділів, вирішувати нагальні питання зі службами міста. Закріплювати сквери, закріплювати переходи, робити освітлення вулиць і провулків, ремонтувати або встановлювати дитячі майданчики там, де хочуть самі люди, а не де придумала влада. У нас уже є такі успіхи за півроку роботи. Ми пояснюємо мешканцям міста, як працює влада. Ми в цей процес залучаємо велику кількість людей і таким чином плануємо повернути довіру. Ми стали частиною влади, тож ми хочемо, щоб новій владі в Ірпені почали довіряти.

«Те, що я жінка, не впливає на мої робочі стосунки в колективі», Євгенія Кулеба, депутатка Київської міської ради, фракція партії «Слуга народу»

Євгенія Кулеба
Євгенія Кулеба

І зараз, і під час виборів я інколи страждала від побутового хамства, пов’язаного з гендером. Публікації в ЗМІ, де в першу чергу підкреслювали мій сімейний стан, опоненти на ефірах, які, коли не знали, як образити, ображали тим, що місце жінки на кухні,  це все було.

Та все ж для мене дискримінація  це відмова в роботі через гендер або пропозиція нижчої зарплатні. А ця зверхність та образи  радше брак виховання.

У Київраді до мене ставляться як до інших колег, незалежно від гендеру. Жодного прикладу, щоб тебе зупиняли, не довіряли або не дозволяли щось робити, тому що ти жінка, не було.

«Мене дуже рідко турбує, хто що каже»

Сьогодні в суспільстві ставлення до влади скептичне. Я розумію людей, адже ми маємо багато прикладів недобросовісної роботи депутатів. Але в мене дуже багато важливих цілей та завдань, високий рівень відповідальності перед громадою Києва. Тому я завжди відпрацьовую на всі 100%.

Коли ллється негатив, я на нього не відволікаюся. У мене є своя мета і я концентруюся на її досягненні. Головне для мене  бути в гармонії з собою, зі своїми рішеннями та розуміти що й навіщо я роблю.

Важливо вміти домовлятися та співпрацювати. Київрада  це колегіальний орган. Щоб переконати колег у необхідності ухвалення того чи іншого рішення, потрібно з ними вести діалог, залучати й надихати. Крім того, потрібно бути в діалозі з громадою, відслідковувати запити містян.

Партисипація, залучення громади до ухвалення рішень — це основа моєї діяльності як депутатки і як голови громадської організації «Місто-сад».

Одним із пріоритетних напрямків моєї роботи є питання екології адаптація до змін клімату, охорона зелених зон та водних об’єктів, покращення якості води та чистоти повітря в Києві.

Забруднення повітря столиці майже на 90% викликане автотранспортом. Тож я була ініціаторкою проєкту рішення про закупівлю 20 електробусів для Києва (місто має намір закупити електротранспорт за Кіотським протоколом, який замінить застарілі автобуси з дизельними двигунами). Важлива для мене також тема публічних просторів, парків та скверів, залучення громади до їх створення.

Євгенія Кулеба

«За 100 днів багато зроблено»

Я постійно отримую інформацію від громадян і громадських організацій. На основі цих даних вже спрямувала понад 100 депутатських звернень. Три мої проєкти рішень підтримані (щодо закупівлі електробусів, про домедичну допомогу в Київському метрополітені та про інвентаризацію й паспортизацію водних об’єктів). Ще два проєкти рішень перебувають на розгляді Київської міської ради.

Але найрезонансніша тема, яка по-новому зазвучала в квітні 2021 року  це тема скверу Небесної Сотні. Я ініціювала передачу земельної ділянки Скверу з державної до комунальної власності. 13 травня сквер Небесної Сотні передали в комунальну власність територіальній громаді міста.

Друзі жартують, що треба було стати депутаткою Київради, щоб нарешті завершити процес передачі землі скверу Небесної Сотні в комунальну власність, провести благоустрій скверу, зробити освітлення, полив, налагодити систему прибирання.

Звісно, не можна недооцінювати роботу Володимира Бондаренка (секретар Київради), який від імені Київради ходив у суди по скверу Небесної Сотні. Віталій Кличко також допоміг у вирішенні важливих питань скверу. І це теж успішна співпраця жінки й чоловіка, коли ми професійно робимо свою роботу, натомість мало кого турбує питання гендеру.

«Для того, щоб бути впливовою й активною в чоловічому світі, яким досі є політика, потрібно вірити в себе й довіряти собі»

У цій історії важливе бажання. Навіть, якщо немає досвіду. Це робота, в неї є правила, є закони, але ти дуже швидко вчишся. Якісно робити свою справу, показувати результат  це те, що викликає повагу. І тут уже ніхто не дивиться, жінка ти чи чоловік.

«Ми вивчали, що таке депутатська діяльність, через свою активність, розуміючи, що потрібні зміни», Ірина Славова, депутатка Запорізької облради, партія «Європейська Солідарність».

Ірина Славова
Ірина Славова

Я потрапила в політику саме через гендерну квоту, ще тоді, коли вона становила 30%. Будучи депутаткою Мелітопольської міської ради, познайомилася з багатьма жінками, які теж стали політикинями. Ми почали навчатися.

Усі ми були прихильницями змін в Україні і створили організацію Українська жіноча демократична мережа. Нашими головними завданнями стали підтримка гендерної квоти та збільшення кількості жінок у політиці. Тому що ми бачили, що жінка може не просто номінально представляти список, не просто бути там, але й ефективно працювати.

Коли вже була прийнята 40% квота, ми постійно спілкувалися з нашими членкинями, допомагали жінкам під час виборчої кампанії, вчили відстоювати свої лідерські якості. Бо не завжди всі списки формувалися чесно. Крім того, складно було розбиратися в новому Виборчому кодексі.

Тож ми організували навчання для кандидаток у всіх областях. Запросили експерта, який розповідав, як правильно формувати списки та як будувати передвиборчу кампанію. І в результаті жінок зайшло більше, ніж у попередньому скликанні. Саме тому, що вони правильно вибудували кампанію. Але 40% все одно немає.

Прикро, що є жінки, які поступилися своїми місцями тим, хто нижче в списках і поступилися не жінці, а чоловікові. Поки що немає рішення на законодавчому рівні, щоб в обов’язковому порядку замість жінки, яка йде, в раду заходила інша жінка. Тобто квотування запровадили, але сам процес ще недосконалий.

«Якщо жінка йде у політику, вона не просто номінально представляє партію. Вона йде, бо хоче працювати й покращувати умови життя людей»

Люди чомусь упевнені, що депутати міської ради отримують гроші за свою роботу. А ми працюємо на громадських засадах. І це теж про гендер, до речі.

Чому раніше в міських радах було багато чоловіків? Вони йшли в політику вирішувати свої бізнесові питання, домовлятися з кимось кулуарно, а не відстоювати інтереси громади.

Тому нікому не потрібно було, щоб ця робота оплачувалася. Зараз, коли туди йдуть жінки, — це точно розрив шаблону. Звідусіль лунає: «Навіщо ти туди йдеш, коли там не платять? Навіщо воно тобі треба? Сиди вдома, займайся дітьми». Через це ми, власне, маємо таку політику, яку маємо.

Нормальні люди туди не йшли, тому що треба ще якось заробляти на життя, а політика забирає дуже багато часу та сил. Ти маєш навчатися, залучатися, багато всього робити. Але вже є розуміння, що для змін ми маємо бути у владі, працюючи по-новому.

Ірина Славова

«До мене почали прислухатися саме через якість роботи, через результат»

Коли я вперше потрапила в міську раду, чула: «Що ти розумієш у міському господарстві? Іди соціальні питання вирішуй. Іди в комісію, яка для жінок!»

Але, вибачте, що це означає – «для жінок»? Хіба жінка не може бути бюджетником, якщо вона розуміє процес?

Уплив стереотипів та тиск відчували жінки в усіх регіонах України. Коли ми збиралися на різних заходах, то обговорювали такі ситуації, ділилися успіхами, підтримували одна одну.

У першу мою каденцію мене запросили в Мелітопольську міську раду як активну громадську діячку. Тоді я опікувалася розвитком міста й відстоювала інтереси бізнес-середовища, бо сама займалася бізнесом. У мене було достатньо лідерських якостей та досвіду. Та все одно довелося почути: «Ти – жінка, що ти там умієш, що ти можеш?!»

Але через якість моєї роботи, через результати, які вже були, до мене почали прислухатися, запрошувати на обговорення, в робочі групи. Саме через якість.

У моїй фракції немає такого, що чоловіки окремо вирішують свої питання, а жінки – окремо. Але я спостерігаю в інших фракціях, що, коли потрібно ухвалювати термінове рішення, чоловіки збираються колом і вирішують питання, а жінки сидять і чекають, що вони їм скажуть. І якщо жінка незгодна, відстоює свої права, я знаю випадки, коли на неї тиснуть і «як сказала фракція, так і буде». Особисто в мене такого не було, і в моїх фракціях такого не було ні в місцевій раді, ні в обласній. Але жінки з інших міст розповідали, ділилися, що був тиск.

Головне досягнення за ці 100 днів – я єдина із фракції, хто зайшов у бюджетну комісію облради, де можу відстоювати інтереси й наші фракційні, й нашого регіону. Є рішення політичні, відстоювання деяких питань саме міжфракційними домовленостями. Як жінка, яка представляє інтереси бюджетної комісії, я задоволена – до мене прислухаються, мій голос враховують під час переговорів.

«Краще йди вари борщ!», – Катерина Шамардіна, депутатка Кропивницької міської ради, партія «Рідне місто».

Катерина Шамардіна
Катерина Шамардіна

Це вже моя друга каденція як депутатки міської ради. Я свідомо ще раз обрала цей шлях депутатства, щоб продовжувати виконувати завдання, які ставили переді мною виборці в попередній каденції.

Хочу зауважити, що на шляху до депутатства я не стикалася з жодними гендерними стереотипами з боку партійного керівництва та однопартійців. І ці слова підтвердить той факт, що на партійному з’їзді мою кандидатуру висунули на посаду міської голови.

Натомість у виборчий період відчула досить упереджене ставлення з боку виборців. Коли я розміщувала дописи в соцмережах зі своєю програмою як кандидатка в мери, то отримувала чимало коментарів на кшталт – «куди ти лізеш?», «мер – це господарник, має розбиратися в економіці», «краще йди вари борщ!».

До речі, таке писали як чоловіки, так і жінки. І ніхто не цікавився моєю освітою та досвідом роботи. Для себе зробила висновок, що в нашому суспільстві так і залишилося стереотипне уявлення про роль жінки та її можливості.

«Квоти – це прорив»

Вважаю, що квоти дійсно допомогли багатьом жінкам стати політикинями. Хоча маю сказати, що в нашій партії дуже багато активісток, жінок, які обіймають керівні посади, мають авторитет у громаді. Тож не було проблем із заповненням списку для реєстрації.

Але чула, що в інших партіях дійсно змушені були включати жінок за квотою. І якби не вони, в десятці не було б жодної жінки. Звичайно, було б справедливіше, коли б жінок і чоловіків у раді було 50\50, але навіть такі квоти – це вже великий прорив, адже раніше в жінок було дуже багато перепон на шляху до політики.

«Жінки однозначно мають вплив»

Чи помічаю я вплив гендерних стереотипів та прояви сексизму в депутатській роботі? На щастя, не дуже часто. У цій каденції у міську раду зайшло вже 14 жінок. На відміну від минулої каденції, коли було лише 5 політикинь. Жінки мають керівні посади в постійних комісіях, а це вже щось!

Вважаю, що до жінок прислухаються, особливо до тих, які є депутатками вже не перше скликання. Жінки однозначно мають вплив. А взагалі я переконана, якщо бути активною, то до тебе обов’язково прислухаються. І це вже від статі не залежить.

Хоча щось на кшталт чоловічого клубу в депутатів-чоловіків все ж існує. На якісь неформальні заходи, зустрічі, як правило, політики запрошують лише своїх колег-чоловіків.

«Працювати є над чим»

Головним здобутком нашої політичної сили вважаю те, що нам вдалося стати депутатами вдруге й навіть збільшити свою присутність у міській раді.

Це означає, що люди нам довіряють і хочуть, щоб ми представляли їх інтереси у владі. Хочу наголосити, що особливістю нашого осередку є те, що ми – партія муніципального типу. У нас немає підтримки центрального штабу зі столиці, рекламних ефірів на загальноукраїнських каналах, ми розраховуємо лише на власні сили та отримуємо оцінку за свою роботу у вигляді голосів на виборах.

Свою депутатську діяльність особисто я веду сумлінно: проводжу прийом виборців, спілкуюся з людьми, подаю звернення. На жаль, через брак фінансування не всі завдання, що ставлять виборці, міська влада може виконати.

Звичайно, працювати є над чим. У тому числі в питаннях гендерної рівності: більше привертати увагу до гендерної теми, боротися зі стереотипами, домагатися створення у місті шелтера для жертв домашнього насильства, виховувати в суспільстві сучасне ставлення до питань рівності чоловіків і жінок. І сподіваюся, що досягти цього буде легше спільно з колегами зі створеної депутатської групи МФО Рівні Можливості, куди увійшло 14 депутаток з 7 політичних фракцій міської ради.

Вважаю, що рівнятися треба на кращих. Перед нами є приклад європейських країн з високим індексом щастя, таких як Ісландія, Швеція, Норвегія, де проблема гендерної рівності давно вирішена. Це свідчить, що щастя й добробут можливі лише тоді, коли людина живе без заборон та обмежень, коли не відчуває жодних утисків та вільна від стереотипів.

«Дитино, куди ти лізеш?», – Катерина Янович, депутатка Нетішинської міської ради Хмельницької області, партія «Самопоміч».

Катерина Янович
Катерина Янович

Піти в депутати було моїм обдуманим рішенням. До цього з 2015 року я працювала помічницею депутата. За цей час розібралася, що таке місцеве самоврядування, які повноваження мають депутати і на що вони можуть впливати.

Зрозуміла, що я цього хочу, що в мене є на це ресурс, що треба щось робити для міста, для громади – потрібно йти і піднімати ті питання, яких влада не помічає.

Із гендерними стереотипами зіткнулася ще під час виборчої кампанії. Коли ми агітували на вулиці, до мене підходили люди, здебільшого старші, та намагалися відмовити: «Для чого тобі це треба? Сиди вдома, займайся своїми справами, ти все одно нічого не зміниш!». Взагалі не сприймали мене серйозно, казали: «Дитино, куди ти лізеш?».

«Усі партії шукали жінок!»

Квоти, звичайно, дуже вплинули на хід виборів. Усі партії шукали жінок! Нашу партію очолює жінка, в осередку багато жінок, тож ми навпаки шукали чоловіків. А от у конкурентів ситуація була інакша — у них не вистачало активних жінок, тож їх залучали до виборів формально, просто щоб закрити квоту.

Зазначу, що навіть мені пропонували балотуватися п’ять політичних партій! Наслідком такого формального підходу стало те, що після виборів двох жінок, які пройшли до міськради, примусили написати заяви про складання депутатських повноважень.

Мало бути 11 жінок в раді, а наразі стало 9 – на їхні місця прийшли чоловіки. Тож по факту чоловіки все ж дотисли жінок, виявили той самий сексизм. Звичайно, це ганьба. Я категорично проти такого ставлення до депутатства й виборців. Але подібні випадки, на жаль, не поодинокі.

«Нам треба бути активнішими»

Хотілося б сказати, що в депутатському корпусі немає проявів сексизму та гендерних стереотипів, але, на жаль, не можу. Ключові комітети – земельний, бюджетний – очолюють чоловіки, жінці довірили лише гуманітарну комісію.

Звичайно, з жінками рахуються, проте щось кардинально змінити не виходить. Нам важче ще й тому, що наша фракція в опозиції до міського голови, ми не в більшості, тому часто наші пропозиції не підтримуються.

Але й ті жінки, які в більшості, мало що вирішують. Особливо ті, які на посадах – директорки шкіл, лікарень – вони залежні, тож голосують так, як скаже міський голова.

Є жінки, які жодного разу не брали час на виступ, не робили запитів. Вони залежні від тих чоловіків-депутатів, які дали їм посади, якісь преференції. Звичайно, так не має бути – я б хотіла, щоб політикині були активнішими, не мовчали на пленарних засіданнях, висловлювали свою позицію. Адже саме для цього ми прийшли у владу!

«Справ на гендерному полі ще багато»

Головним своїм здобутком за 100 днів депутатства вважаю те, що вдалося створити депутатську групу з питань розвитку малого та середнього бізнесу, яку я очолила. До речі, всі інші її члени – чоловіки.

Взагалі в нас дві з чотирьох депутатських груп очолюють жінки, в тому числі створена нами група За рівні можливості, яка має займатися гендерними питаннями, і я вважаю це неабияким досягненням. Хоча від чоловіків хотілося б більшої підтримки. Вони наче й прислухаються, погоджуються з моїми ідеями, але реальної підтримки в плані реалізації не надають. Мовляв, сама роби.

Тож маю визнати, що багато в чому депутатський корпус ще мислить стереотипами. Наприклад, моя колежанка по фракції зараз вагітна. І багато депутатів питають у нас, коли вже вона напише заяву й складе мандат. Важко уявити, щоб такі запитання ставили чоловікові, коли, наприклад у нього жінка була б вагітна. Тож ми відповідаємо: «Ми вам цю радість не подаруємо!».

Вирішили підтримати колегу після пологів. Будемо залучати друзів, родичів, можливо, доб’ємося, щоб була кімната, де можна доглянути за дитиною. Адже це і є боротьба за права жінок, за гендерну рівність. І справ у цьому напрямку у нас ще багато.

«Гендерний баланс у політиці змінюється дуже повільно», – Мілена Горячковська, координаторка проєктів Українського жіночого фонду

Мілена Горячковська
Мілена Горячковська

Ситуація з гендером у політиці наразі неоднозначна. Є позитивні й негативні тенденції. Жінки, які складають 54% населення України, досі недостатньо представлені в органах місцевого самоврядування й мають обмежений вплив на ухвалення важливих для громад рішень.

Більше жінок пройшли в місцеві ради великих громад — обласні ради, міські ради великих міст. Жодна з посад голів обласних центрів досі не дісталася жінці. Але вже 6 із 22 обласних рад очолили жінки.

На місцевому рівні – у селах, селищах – представництво жінок зменшилося. В цілому по країні представленість жінок на посадах голів громад зменшилася – із 31,4% за результатами виборів у 2015 році до 16,6% за результатами виборів 2020 року. Гендерний баланс керівного складу політичних партій змінюється дуже повільно. Лише 21% голів осередків партій на рівні областей та обласних центрів – жінки.

«Завдяки квотам партії побачили жінок»

Із квотами ситуація також неоднозначна. З одного боку, позитивний вплив, звісно, є – на рівні великих громад відбулася справжня революція в плані доступу жінок до місцевої політики.

Завдяки квотам (по суті 40% для великих громад) партії «побачили» жінок, включили до списків до обласних та міських рад великих міст безпрецедентну кількість жінок (по 43% жінок). Відповідно й до цих рад «вищого рівня» пройшла безпрецедентна кількість жінок (28% облради, 30% міськради великих міст – Київ та обласні центри).

Закритий чоловічий клуб відкрився (для порівняння на минулих виборах теж пройшла рекордна кількість жінок – аж 15% до облрад та 18% до міськрад великих міст). У більш досвідчених політиків є перевага як при формуванні партіями списків, так і при проведенні виборчої кампанії.

Тож у чоловіків, які домінували у відповідних радах до 2020 року, була така репутаційна фора. На майбутніх місцевих виборах жінки-депутатки з досвідом виборчих кампаній чи роботи в органах місцевого самоврядування зможуть більш впевнено претендувати на прохідні місця в списках політичних партій, і, зрештою, на місця у місцевих радах.

На рівні малих громад, де є можливість самовисування, а квота для списків політичних партій становить 30% без вимоги щодо черговості чоловіків і жінок у списках, – така квота не дуже працює. Партії мають можливість ставити жінок у кінець списку – і часто так і відбувається.

«Жінкам частіше дістаються посади заступниць і секретарок»

Жінки беруть активну участь у роботі новообраних рад, в тому числі в керівному складі постійних комісій. Хоча їм частіше дістаються посади заступниць і секретарок, ніж голів комісій. Поки що розподіл керівних посад – на користь чоловіків. Їх більше серед секретарів та у виконкомах міських рад, серед голів фракцій у місцевих радах. Серед чоловіків також більше досвідчених депутатів, і це теж їхня перевага.

Із іншого боку, ми бачимо, що в місцеві ради зайшли багато активних жінок, у тому числі з громадського сектору – вони зацікавлені, шукають і знаходять можливості для самонавчання і швидко зростають у плані політичного досвіду. У перспективі збільшення кількості досвідчених політикинь – депутаток обласних рад, міських рад великих міст – може вплинути й на гендерний баланс керівного складу осередків політичних партій.

«Партії активно розвивають жіночі крила»

Квота із вимогою щодо черговості в списках політичних партій – це велика перемога.Ще є певні спроби політичних партій поставитися формально до цієї норми. Наприклад, поставити в п’ятірці списку чоловіків на перші три, найбільш прохідні місця, а на останні – жінок. Або були випадки тиску з боку партій на кандидатів і кандидаток з метою відмови від мандату.

Керівництво партій розуміє, що жінки – потужний ресурс у плані активізму та професійності, й що вони як на виборах, так і взагалі в політиці все менше готові працювати на других ролях, бути помічницями. Тож тенденція останніх років – партії активно розвивають жіночі крила, залучають жінок-лідерок до своїх лав.

Хотілося б сказати, що ситуація однозначно переломилася – але ризик ліквідації квоти або перетворення її на формальність ще зберігається. Є певні проблеми в законодавчому регулюванні, тоді як без такого потужного стимулу, як квота, найближчими роками змін у партіях не досягти.

Проєкт Йдеш у політику не одна реалізований за участі громадських організацій Український Жіночий Фонд та Інститут Розвитку Регіональної Преси, а також платформи Жінки — це 50% успіху України та кампанії проти сексизму в медіа й політиці Повага за підтримки Національного Демократичного Інституту, Швеції й Міністерства міжнародних справ Канади. Ідея, дизайн, розробка та реалізація складників кампанії належить технологічній креативній агенції [isdgroup].

Влада Барсукова, для НВ Life

Більше публікацій
Більше публікацій 50%
Більше публікацій Статті