Ганна Б’янка — активістка і громадська діячка із Ніжина, що на Чернігівщині. Вона не здалася і не опустила рук, а почала об’єднувати навколо себе не лише ніженців, а й людей із різних куточків України та світу. Об’єднувати, щоб допомагати у скрутну годину одне одному та військовим. Така потреба виникла після того, як Ніжин із перших днів повномасштабного вторгнення опинився майже в повній облозі.
Ганна очолює громадську організацію «Час для нас», викладає на кафедрі соціальної педагогіки і соціальної роботи Ніжинського державного університету імені Миколи Гоголя.
Ми поспілкувалися з нею про те, як війна змінила українців та українок і чому героїня зробила свій свідомий вибір залишитися в Україні. Говорили про важливі ініціативи, які вдалося реалізувати спільно з командою, щоб підтримати усіх, хто опинився у скрутній ситуації. А також про створення інклюзивного суспільства та соціальний проєкт із вивчення жестової мови «Почуй мене».
Ми вирішили залишатися у Ніжині
Пані Ганно, як розпочався ваш день 24 лютого 2022 року? Про що думали, що робили?
Я прокинулася від звуків вибухів і відразу зрозуміла, що почалася велика війна. Не вірилося. Я зараз передивляюся свій телефон. Там фото, зроблені за кілька днів до початку повномасштабного вторгнення. Ми тоді вийшли на вулиці разом зі студентами, активістами, волонтерами на День єднання. А потім у моєму телефоні починається війна…
Мій чоловік — громадянин Швейцарії. Ми з Томасом одружилися кілька років тому і оселилися в Україні. Посольство Швейцарії нас неодноразово попереджало про небезпеку. Ми отримували від них листи, нам постійно пропонували виїхати. Але ми вирішили залишатися в Ніжині. Чоловік у мене патріот України. Сказав так: «Моя родина тут і я нікуди не виїжджатиму». На той момент моя мама після тяжкої хвороби жила з нами. Я розуміла, що потрібно зробити запас продуктів, пального для машин.
Читайте також: Народні депутатки розповіли про життя в умовах війни
Я також знала, якщо розпочнуться військові дії, то саме до мене будуть звертатися за допомогою, оскільки я ще з 2015 року займалася волонтерством. Так і сталося. Уже на другий день мені почали телефонувати соціальні служби з проханням допомогти.
Як вам вдавалося організувати дієву допомогу, адже у лютому-березні Ніжин перебував в облозі росіян?
Почала я з того, що за кошти, які були у нашій родині, купувала продукти для військових та малозабезпечених жителів, багатодітних родин. Пригадую ті порожні полички в магазинах і навертаються сльози… Через тиждень від початку російської навали ми змушені були шукати харчі за межами Ніжина, у сусідніх селах. Їздили за молоком для багатодітних родин. Страшно було, але нас страхували військові.
Чимало знайомих, які живуть за кордоном, тоді запитували, чому ми не виїжджаємо? Переповідали нам фейкові новини, що росіяни вже взяли Ніжин. Але ми вірили, що українські воїни не здадуть наше місто, залишилися і допомагали усім, хто того потребував.
Реанімобіль, простір дружній до дітей та ліки
Які ініціативи вдалося реалізувати, хто був поряд із вами і допомагав?
Нам вдалося об’єднати не тільки ніжинців, а й людей із різних куточків України та світу. Фінансово допомагали друзі чоловіка. У тому числі завдяки їм та нашій партнерській громадській організації «Тепло» ніжинська лікарня отримала дороговартісний сучасний реанімобіль, який рятує життя військових та мирних жителів. До речі, це був перший реанімобіль у Ніжині.
У нашому місті ми тісно співпрацювали і співпрацюємо з отцем Романом Пушкою, родиною Балакірєвих, матінкою Дарією Якубів. Це люди, з якими ми постійно на зв’язку, радимося і разом вирішуємо проблеми.
Спільно з благодійним фондом «Карітас» у приміщенні Ніжинського університету імені Миколи Гоголя вдалося реалізувати проєкт «Простір, дружній до дітей». Для дітей із родин ВПО, дітей із інвалідністю та з багатодітних родин тут проводяться різноманітні групові заняття, майстер-класи, ігрові та розважальні заходи. Одна з ніжинок Алла Вусань, яка виїхала до Німеччини, побачивши на моїй сторінці у соціальних мережах повідомлення про ці заходи, також захотіла допомогти цим дітям.
Читайте також: Ксенія Клейнос: Ми створили проєкт для бердянців, які захочуть розвивати деокуповане місто
Завдяки їй ми організували для дітей поїздку у місцевий театр, зробили фотосесії. Більшість дітей в театрі були вперше.
Допомагали з ліками. З початком повномасштабного вторгнення виникла гостра проблема в медикаментах для людей, які мають захворювання щитоподібної залози. Нам вдалося через спеціалізовані медичні державні установи та благодійників забезпечити 200 жителів Ніжина життєво необхідними лікарськими препаратами.
І була ще одна проблема — дефіцит спеціальних батарейок для слухових апаратів. Ми діставали батарейки за допомогою наших іноземних друзів і роздавали їх безкоштовно людям, які мають порушення слуху. До речі, кільки років тому я подружилася з представниками місцевої організації товариства глухих та почала реалізувати соціальний проєкт із вивчення жестової мови «Почуй мене».
Люди з інвалідністю мають стати видимими
Я знаю, що цей проєкт викликав чималий інтерес не тільки у Ніжині. Розкажіть про нього детальніше. Чи продовжується ваша співпраця з представниками громадської організації людей із інвалідністю?
У Ніжині до початку військових дій проживало 150 дорослих та дітей із порушеннями слуху. Для цих людей залишається важливим, щоб їх чули, щоб не позбавляли спілкування та комунікації. І ми спільно з представниками міської організації УТОГ вирішили організувати курси на кафедрі соціальної педагогіки та соціальної роботи рідного університету з вивчення жестової мови для усіх охочих. Це викликало чималий інтерес серед жителів. За парти сіли і педагоги, і вихователі, і місцеві активісти, і поліцейські, і викладачі та студенти місцевого вузу. Остання четверта група розпочала заняття на початку лютого 2022 року. Ми завершили навчання у квітні минулого року і вже проводили його онлайн. Цей проєкт не відбувся б без професійного викладача Лесі Дробної та підтримки міжнародних фондів. Я сама вивчила жестову мову, і сьогодні можу сказати «дякую» і поговорити з продавцем у магазині чи з місцевим таксистом, які мають порушення слуху.
Нещодавно ми зустрічалися з секретарем Ніжинської громади Юрієм Хоменком. Спільно з громадою опікуємося людьми з порушенням зору. У приміщенні місцевої організації УТОСу завдяки небайдужим ніжинцям та волонтерам вдалося повністю замінити електромережу. І ми це зробили під час війни.
Дуже сподіваємося, що після перемоги наш проєкт продовжиться і ми розбудовуватимемо інклюзивне суспільство у Ніжині. Я хочу, щоб це стало нормою спілкування та життя. Щоб ми навчилися сприймати людей із інвалідністю як рівних собі, а не жаліли їх. Вони можуть приносити користь громаді, тому я хочу, щоб ці люди стали видимими. Ми маємо позбавитися стереотипів, які були нав’язані нам у радянські часи.
Війна змінила українок та українців
Кожні вихідні вас можна побачити з молоддю на центральній вулиці Ніжина – Гоголівській. Для кого ви збираєте кошти і кого залучаєте до цієї справи?
Ми збираємо на автомобілі для військових та тепловізори. З початком повномасштабного вторгнення нам вдалося закупити 10 автомобілів та передати їх військовим. Частину коштів зібрали на вулицях Ніжина. Також отримуємо благодійні внески від наших іноземних друзів.
Я бачу, як змінилися наші ніжинці разом із усіма українцями та українками. Переконана, ми вже стали європейською країною, яка не тільки виборює свободу для себе, але й стоїть на захисті миру і демократії для всього цивілізованого людства. Українці, українки та представники всього світу проявили себе як спільнота людей, готових у важку хвилину прийти на допомогу одне одному. І, мабуть, розуміння саме цього підтримувало мене у перші дні війни, рятувало від відчаю та болю.
Спілкувалася Оксана Мосузенко
