«Коли відомий підприємець і винахідник Ілон Маск був маленьким хлопчиком, він дуже боявся темряви. А потім подумав: «Стривай-но, темрява просто означає відсутність фотонів на видимій довжині хвилі 400-700 нанометрів». Тож вирішив, що це якось по-дурному, боятися фотонів, яких не вистачає. Так от, темрява – це відсутність фотонів. А політика – це поки що чоловічий клуб за інтересами. Але коли нас зупиняв страх заходити до клубу? Смішно боятися фотонів», – таку історію для мотивації розповіла журналістка Зоя Казанжи в рамках медійного марафону, що був присвячений обговоренню рівного доступу до участі у політиці на всіх рівнях.
Захід відбувся 26 жовтня у Херсоні. Програма марафону була насичена короткими виступами у форматі TED talks, а також жвавими дискусіями.
Ми записали для вас найцікавіше з промов спікерів та спікерок.
Директорка програми «Жінки-лідерки» Національного демократичного інституту Олена Єна наголосила, що впродовж останніх років було впроваджено дуже багато корисних законодавчих ініціатив.
«Їх просувають наші партнери у Верховній Раді із міжфракційного об’єднання «Рівні можливості», і до речі, вони отримують зараз величезну підтримку від депутатських груп із гендерних питань, які сформовані в понад 60 місцевих радах в Україні. Це величезна потужна платформа, і я всіх закликаю до неї приєднуватися, скористатися з такої унікальної можливості для України, коли голос тих, хто вважає, що в країні мають бути рівні права і можливості, є настільки потужним і впливовим», – зауважила модераторка марафону.
Єна також зазначила, що в суспільстві триває дискусія про шкідливість гендерних стереотипів, які заважають Україні стати сучасною країною і відмовитися від середньовічних уявлень про суто жіночі та суто чоловічі ролі.
Читайте також: Тамара Огородова: «В Україні ще дуже сильні гендерні стереотипи»
Якби у вас була чарівна паличка Гаррі Поттера, що б ви в першу чергу змінили в політиці? Таке запитання поставив учасникам і учасницям марафону тренер НДІ, міжнародний експерт із виборів, організації політичних заходів і парламентських реформ Йохан Хамелс. А отримавши низку відповідей, запропонував свій варіант:
«Я б на кожну посаду в політиці обирав пару – чоловіка й жінку. Ці люди були б друзями, колегами, співпрацювали, і таким чином краще відбувалася б координація. Обирати чоловіка й жінку одночасно на політичні посади – це той інструмент, який справді може забезпечити рівність у політиці. Можливо, ви не хочете починати з посади президента, але чому б не почати з організацій, членкинями яких ви є?! Наприклад, батьківський комітет у школі. Оберіть на посаду голови цього комітету двох людей – чоловіка й жінку. Тому що політика є в усіх сферах, куди ми втручаємося, щоб покращити наше суспільство навколо. Оберіть, і побачите, що буде», – резюмував Хамелс.
Він також дав кілька порад для українських політикинь щодо того, як діяти, коли доводиться стикатися із труднощами:
«Насамперед сформуйте команду, яка підтримає вас у ваших прагненнях, і не здавайтеся. Друге – просіть про допомогу й дозвольте іншим допомагати вам. І третє – обирайте свої битви. Вам не потрібно вигравати все й відразу. Обирайте битви, щоб ви могли крок за кроком рухатися до успіху».
Читайте також: Чому ідеальна політикиня схожа на чебурашку? Поради експерта, як організувати виборчу кампанію
Крім того, Хамелс підтвердив реноме фемініста, розповівши, що свого часу впродовж двох років перебував у декретній відпустці, поки його дружина працювала.
«Це був новий досвід. До того ми обоє працювали й обоє турбувалися про дітей. За законом у вашій країні чоловіки теж можуть іти в декретну відпустку, проте цим правом користується дуже мало людей. Але ми бачимо, що таких чоловіків стає дедалі більше. Якщо у вас є син, скажіть йому, що коли в нього буде дружина, яка захоче просувати свою громадську чи політичну кар’єру, то певну частину хатніх обов’язків йому доведеться взяти на себе. І це є нормальним, так само мене свого часу виховували батьки, коли всі брати й сестри мали виконувати різноманітну роботу по дому. Потрібно розуміти, що треба іноді брати на себе трохи більше обов’язків, щоб допомогти партнерові», – зазначив Хамелс.
Тим часом Олена Єна зауважила, що 80% опитаних чоловіків хотіли б рівного розподілу домашніх обов’язків.
«Але чи будуть в Україні створені економічні умови для того, щоб і жінки, і чоловіки мали можливість брати відпустку по догляду за дитиною – це вже питання політичних змін, які настануть, якщо зміниться представництво жінок у політиці», – наголосила модераторка дискусії.
Читайте також: #NotTheCost. Мімоза Кусарі-Ліла, Косово: «Щоб стати мером, я подала у відставку з поста віце-прем’єрки»
Надихаючі історії жінок, які були мерами великих міст, розповіла журналістка і спеціалістка з комунікацій Зоя Казанжи.
«В українській мові три з половиною тисячі фемінітивів, але назви для жінки-мера немає. Я для себе вирішила, що буду казати «градоначальниця», – оголосила спікерка.
Однією з найбільш надихаючих була історія Гейзел Маккаліон, яка 36 років (із 1978 по 2014 рік) була очільницею канадського міста Місісаґа, виграючи вибори впродовж 12 разів.
«На фото їй 92 роки, і вона продовжувала керувати містом з населенням в 700 тисяч людей. Її називали “ураган Гейзел” – за прямий і відвертий політичний стиль. Не мала вищої освіти, бо свого часу у батьків не було коштів. Тому закінчила лише бізнес-школу секретарів у Квебеку. Народила трьох дітей, залишила свою основну роботу і пішла в політику. На її честь названі п’ять шкіл, університет і госпіталь, написані книжки і зняті фільми. Ця жінка виступала у професійній жіночої хокейній команді під час навчання в Монреалі. Вона почала грати в хокей у кінці 1920-х років у місті Порт-Деніел, Квебек. І на лід виходила навіть у віці 80 з гаком років. А ще продовжувала керувати автомобілем. Зараз вона вболіває на матчах, але продовжує захоплюватися соколиним полюванням та рибальством», – розповіла Казанжи.
Гейзел Маккаліон також очолює рух Аnti-retirement і виступає за активну старість і проти виходу людей на пенсію. Під час свого останнього терміну вона оголосила, що не буде переобиратися на муніципальних виборах 2014 року, і підтримала кандидатуру політикині з українським корінням Бонні Кромбі.
«Бонні виграла вибори, тож тепер місто знову очолює жінка», – зазначила спікерка.
Вона також додала, що міста, якими керують жінки, за Індексом прозорості посідають лідерські позиції. Тому що жінки більше працюють із людьми, слухають побажання мешканців, формують навколо себе спроможну команду, не приймають рішення одноосібно, а радяться із колегами. Крім того, за словами журналістки, в таких містах значно менше корупції.
«Україна посідає 61 місце в світі за індексом гендерної рівності (із 144 країн). Якщо ми й далі рухатимемося такими темпами, як зараз, нам знадобиться 217 років, щоб жінки набули рівних прав із чоловіками в економіці й політиці», – підсумувала Казанжи.
Читайте також: «Якщо жінки підуть в політику, хто борщі варитиме?»: проміжні дані виборів в ОТГ
В Україні серед голів об’єднаних територіальних громад лише 15% жінок. Чому так сталося, і що робити, щоб змінити ситуацію – про це розмірковувала заступниця голови Олександрівської ОТГ (Миколаївська область) Наталія Озерянська. У 2010 році вона стала депутаткою сільської ради в селі Трикрати. Через кілька місяців її обрали секретарем, а згодом довелося півтора роки виконувати обов’язки голови.
Читайте також: Громада на Миколаївщині: сільська голова і гендерне питання
«Стереотип, що жінки повинні варити борщі – це точно не для мене, я знаю, що якщо вдало розпланувати свій графік, завжди можна все встигнути… Викресліть префікс «не» зі свого словника, а натомість додайте слова «мріяти, реалізовувати, змінювати, говорити, надихати», і тоді все вийде. У 2015 році люди мене підтримали, і я очолила Трикратівську сільраду, ставши першою жінкою сільською головою. Змогла переконати депутатський корпус, що нам потрібно об’єднуватися в одну потужну громаду. У липні 2016 року відбулося об’єднання трьох рад – Олександрівської селищної, Трикратівської і Воронівської сільських рад. Коли обирали голову, то вирішили, що я і голова Воронівської сільради свої кандидатури подавати не будемо. На той час я думала, що прийняла правильне рішення, але пропрацювавши два роки в громаді, зрозуміла, що потрібно було вище піднімати планку і вірити в свої сили», – зізналася Озерянська.
Після того, як вона перерахувала всі свої обов’язки і розповіла, які програми вже реалізувала, а також скільки ініціатив перебувають у процесі розробки, пролунали два цілком логічні запитання: «Чим же тоді займається голова ОТГ?» і «Чому ви поступилися чоловікові?».
«Кажуть, що помилятися – це природньо, мабуть, потрібно було пройти цей шлях для того, щоб це зрозуміти. Мені здається, що за ці два роки я набралася ще більше досвіду й буду працювати ще з більшою силою й виправляти помилки», – підсумувала Озерянська.
Читайте також: Денис Ковриженко: «Відкриті списки не сприяють дотриманню гендерної квоти»
Очільник херсонського обласного осередку Комітету виборців України Дементій Бєлий визнав, що більшість партій поставилися до впровадження гендерних квот, як до простої формальності, і якщо й щось робили в цьому напрямку, то лише для того, щоб дати відчіпного.
«На жаль, коли ми проводили моніторинг, то побачили, що цей закон виконується формально. Лише 11% жінок за нашими підрахунками очолили партійні списки до місцевих рад, і лише у вісьмох обласних центрах на початку кампанії в 2015 році була передвиборча агітація за жінок. Тобто зробили так, щоб від них відчепилися», – констатував експерт.
На його думку, введення жорстких санкцій навряд чи врятує ситуацію.
«Потрібна системна робота. Наприклад, треба вносити зміни до закону про політичні партії, де прописувати проведення роботи з жінками щодо залучення їх до політичної діяльності. І ми повинні розуміти, що лише законами не можна змінити ситуацію, необхідно проводити постійну роботу з подолання гендерних стереотипів, починаючи з родини, де ми намагаємося виховувати дівчаток в одній традиційній парадигмі, а хлопчиків – у іншій. Це потім дає свої результати, виникає гендерна нерівність. Щоб цього не було, необхідне підвищення політичної культури, гендерної культури на рівні родини, дитячих садків, шкіл», – переконаний Бєлий.
Читайте також: Феміністичний бюджет Трюдо: декретні відпустки для чоловіків та рівна оплати праці
Наостанок відбувся блискавичний і дуже промовистий діалог між ним і Зоєю Казанжи, яка поцікавилася, чи розмовляють його друзі-чоловіки про гендерну рівність, з-поміж іншого назвавши Бєлого феміністом:
– Я насправді не фемініст. І наша жіноча організація знає про це, тому ми часто сперечаємося з ними.
– Феміністи – це люди, які сповідують рівність прав. Тобто, ви не сповідуєте?
– Я вважаю, що рівність – це найголовніше.
– Тоді ви фемініст
– Добре, тоді я фемініст.
– Лексика має значення. Фемінізм – це про рівність прав, а не про те, що цим займаються жінки. І тут нема нічого страшного.
– Гаразд, я визнаю, я фемініст… У мене вже є дві онучки, і я хочу, щоб вони росли в гендерно рівному середовищі, хочу для них нормального життя…
– О, то ви дідусь-фемініст!..
Вікторія Кобиляцька, для 50%
