Відновлення України неможливе без участі жінок, потрібна співпраця між владою та громадським сектором, а також необхідна підтримка міжнародних партнерів. Про це говорили представниці громадських організацій у Полтаві, де нещодавно відбулася спеціальна подія Українського жіночого конгресу.
Модерувала виступи директорка зі стратегічного розвитку Українського Жіночого Фонду Наталія Карбовська. Вона поцікавилася в учасниць, чим зараз займається громадський сектор, які є проблеми й напрацювання і що необхідно зробити, аби відновлення країни було гендерно-інклюзивним. Ми занотували важливі думки, які озвучили учасниці панелі.
Марія Аделазія Дівона, старша радниця ПРООН із гендерних питань
«Ми враховуємо гендерну рівність, розширення прав та можливостей жінок у всіх програмах. Це передбачено в таких портфелях проєктів, як демократичне врядування, управління навколишнім середовищем і відновлення. Усі три портфелі проєктів орієнтовані на людину і розробляються за підтримки громадянського суспільства та неурядових організацій.
ПРООН співпрацює з 230 місцевими громадськими організаціями. Криза змушує нас реагувати нагально. Ми маємо більше працювати над гендерними підходами до діяльності. Відновлення неможливе без належної уваги до цього аспекту. Це те, над чим ми працюємо».
Ольга Величко, заступниця міського голови Полтави, депутатка Полтавської обласної ради
«Через Полтавщину пройшло 350 тисяч переселенців та переселенок. Полтава транзитом прийняла 250 тисяч осіб. Зараз у місті 55 тисяч офіційно зареєстрованих ВПО. Більшість із них — це жінки та діти. Вони отримують виплати й підтримку. Ми (соціальні служби, Міністерство соціально політики) дійшли висновку, що багато питань неможливо вирішити лише виплатами. Коли батьки втратили доньку чи сина — чи можливо загоїти рани навіть великими виплатами? Коли людина пережила насильство, чи можливо загоїти рани виплатами? Коли вона повернулася з війни, втратила домівку і сенс життя, чи допоможуть їй виплати?..
Ми зосередилися на тому, щоб надавати інклюзивні та гендерно-орієнтовані послуги. Почали відкривати безбар’єрні простори. Наша громада долучилася до пілотних проєктів Мінсоцполітики, і нещодавно в нас з’явилася нова послуга раннього втручання. Відкриваються центри життєстійкості та відновлення. Для ветеранок буде працювати «Ветеран хаб», який сприятиме адаптації до цивільного життя.
Відновлення країни неможливе без відновлення людини. Людина не буде радіти новим мостам і дорогам, якщо вона в постійній депресії, втратила сенс життя, не спить ночами. У нас діє програма ваучерної підтримки ветеранських ініціатив. Багато жінок подалися на цю підтримку. Я проводила комісію з підтримки розробників БПЛА та дронів, і була дуже здивована, що дві жінки подали пропозиції щодо виробництва вантажних літачківта дронів-камікадзе».
Читайте також: Лідерство жінок у регіонах: про що йшлося на Українському жіночому конгресі в Полтаві
Тамара Огородова, голова правління Запорізького благодійного фонду «Єдність за майбутнє»
«Фонд розпочинав свою роботу в Запоріжжі. 2014 року ми почали надавати допомогу в трьох областях (Запорізькій, Донецькій, Луганській). А з повномасштабним вторгненням географія розширилася, і фонд працює в 14 областях, які потребують найбільше допомоги. За два роки надали допомогу 60 тисячам сімей, або 200 тисячам бенефіціарів.
76% людей, які звертаються до нас — це жінки. Зараз вразливою категорією стала жінка працездатного віку, успішна, яка працювала і заробляла, була лідеркою. Ми провели опитування серед жінок, які до нас звертаються, і виявилося, що 54% опитаних мають вищу освіту, 91% самостійно намагалися знайти роботу, 27% намагалися відкрити бізнес. Непрацюючі школи і дитсадочки, необхідність доглядати за людьми похилого віку змушують жінок постійно перебувати вдома. Вони не мають змоги працювати. Серед тих, хто без роботи близько 14 місяців, 80% жінок хочуть знайти роботу. А от серед тих, хто не працевлаштовані більше 14 місяців, 60% не планують шукати роботу. І це тривожна тенденція».
Анжеліка Бєлова, засновниця об’єднання ромських жінок «Голос Ромні»
«Вразливі ромські родини стали ще вразливішими під час війни. Ми перекваліфікувалися на надання гуманітарної допомоги. За два роки майже 60 тисяч осіб отримали від нас допомогу. Ми розуміємо, що гуманітарна допомога не може давати довгострокових результатів. Тому поєднуємо її з іншими видами діяльності, спрямованими на розвиток економічної спроможності та допомогу в генерації засобів для існування.
Нам важливо допомагати працевлаштовуватися, здобувати нові спеціальності, перекваліфіковуватися. У той же час, ми не можемо пропонувати бізнес-тренування жінці, яка годує дитину водою з цукром, щоб та не загинула.
«Голос Ромні» пріоретизував розвиток жіночого лідерства. Адже ми розуміємо, як важко, коли немає навичок грантрайтингу, коли є патріархальний тиск, який перешкоджає розвитку жіночого лідерства. Для розвитку жіночого лідерства потрібна солідарність, взаємопідтримка, ресурси для навчання, фінансування проєктів, організаційно-інституційна підтримка, надання платформ для адвокації на різних рівнях, довгострокові партнерства».
Анна Шаригіна, співзасновниця громадської організації Харківське жіноче об’єднання «Сфера»
«Через рік після початку повномасштабного вторгнення з’явилася така категорія, як гуманітарнозалежні люди. Це переселенці, але не лише вони. Те, що було необхідно на початку повномасштабки, перетворилося на ведмежу послугу. Людей поселили в гуртожиток, їм туди возять одяг, їжу, ходять розважати. Вони часто навіть не знають, де найближчий магазин. І не хочуть цього знати. Ми намагалися зробити екскурсії Харковом про жіночу історію. Вони не хочуть цього. Це означає, що люди перебувають у глибокій емоційній ямі.
Ще одна проблема — взаємодія із владою. Мирні зібрання були потужним інструментом діалогу з владою. Зараз цього діалогу немає. Ми за 15 років у Харкові провели 5 чи 6 маршів жіночої солідарності і три прайди. У кожному листі до міського голови ми просимо: давайте поговоримо, що і як разом краще організувати. Жодного разу на наші пропозиції так і не відреагували. З харківською поліцією вдалося встановити контакт, а міська влада продовжує робити профанації, а не дії».
Читайте також: Щоб гендерний підхід не залишився на папері: розмова про пріоритети відновлення України
Тетяна Чернецька, віцеголова громадської організації «Центр гендерної культури»
«Чим би не займалися жіночі організації, на початку повномасштабного вторгнення вони почали займатися гуманітарною допомогою. Це добре, але вони відійшли від основного виду занять — захисту жіночих прав. Особливо на початку повномасштабної війни, коли донори привозили гуманітарний вантаж організаціям, і вони мали цим займатися. Але така робота не підтримувалася фінансово. Організувати видачу гуманітарної допомоги — це теж велика робота. Треба влаштувати так, щоб видача проходила достойно, є певні податкові процедури тощо. Тому частина організацій відмовилася від цієї діяльності.
Треба, щоб жіночі організації сприймали як партнерів, а не тих, хто готовий працювати за ідею. Ми за ідею. Але праця має оплачуватися. Багато жіночих організацій змушені займатися короткостроковими проєктами. Багато донорів дають підтримку на три місяці або на пів року. Вважається, що рік — це вже великий проєкт. Тому багато сил витрачається на пошук грантів та написання заявок, залучення джерел для існування. І тоді менше сил залишається для фокусування на своїй темі.
Якщо ми хочемо, щоб жіночий рух ставав професійним, то і ставитися до його учасниць треба як до професіоналок, які працюють за гроші. Для них це теж можливість існування. Феміністичний принцип турботи жіночі організації часто не можуть застосувати до себе».
Читайте також: Тетяна Ісаєва про 140-річчя жіночого руху: Не можу надивуватися, якими неймовірними були ці українки
Тетяна Іваніна, голова правління «Бюро гендерних стратегій і бюджетування»
«Ми багато працюємо над тим, щоб адаптувати до сучасного українського контексту ті інструменти, які для нашої організації вже знайомі: гендерний аналіз, гендерні профілі тощо. На початку війни наші громади сказали, що тепер вони зрозуміли сенс використання цих інструментів.
Плануємо передавати наші знання іншим організаціям. Уже створили неформальну мережу. Під час великої війни розширили спектр послуг: ми приймали ВПО, поселяли їх, утримуємо шелтери для жінок із дітьми, створили гуманітарну команду, в якій працюють переважно жінки-ВПО. Однак виникло питання щодо перебування дітей, поки мами працюють. Лише дві жінки з шелтеру змогли влаштувати дітей у дитячий садочок.
Намагаємося шукати інструменти, які працюють. Наприклад, видавали ваучери на приватні садочки терміном 3-6 місяців, які дозволили жінкам пройти перенавчання. Зараз роздаємо медичні ваучери на діагностику. Напевно, найбільшим попитом користуються послуги з відновлення. Ми проводимо табори для жінок із дітьми. Ці табори спрямовані на допомогу тим, хто надають підтримку — представниці органів місцевого самоврядування, соціальні працівниці тощо. Адже лідерство може не тільки наснажувати, а й виснажувати. Тому мій рецепт — дбати про себе і підтримувати себе, а донори мають підтримувати тих, хто на передовій».
Людмила Свистун, менеджерка проєкту «Карітас. Полтава»
«Карітас Полтава працює в регіоні з 2016 року. Ми працювали з ВПО першої хвилі, працювали з родинами учасників АТО в контексті психоемоційної допомоги, груп самодопомоги, різних видів реабілітації, перенаправлення тощо. Ми зрозуміли, що до всіх має бути індивідуальний підхід. Із 2022 року Карітас побував у кожній з громад області, надавши гуманітарну допомогу 140 тисячам осіб. Більшість із них — жінки й діти.
Біль усіх жінок — відсутність неформальної і дошкільної освіти. Це проблема не лише для ВПО, а й для місцевого населення. Тому, можливо, наші проєкти будуть спрямовані на підтримку, створення приватних дитсадків. Це може бути варіант бізнесу для місцевих жінок, які втратили роботу, і закриття потреб у соціальних і освітніх послугах.
Ще одна проблема, яку ми бачимо, – засоби для існування. Як показує досвід, ці питання вирішують у родині жінки. Тому є запит на перенавчання та перекваліфікацію. Велика частина проєктів донорів мають бути спрямовані саме сюди.
Ще одна проблема — особи похилого віку. Близько 25% прибулих ВПО — це люди, яким понад 60-65 років. Не секрет, що перемістилися в основному ті, хто втратив житло, кому нікуди повертатися. Велика частина людей не мають родичів, є багато самотніх. Вони живуть зараз у гуртожитках. Дехто бере житло в оренду за допомогою грантової підтримки. Однак рано чи пізно постане питання про геріатричне утримання».
Рекомендації, які допоможуть зробити відновлення гендерно-інклюзивним
- включати громадські організації до складу розробки програм із відновлення;
- надавати стабільну фінансову підтримку громадським організаціям;
- мати нульову толерантність до насилля, закріпити це в Кримінальному кодексі;
- враховувати під час відбудови потреби різних людей;
- створювати безпечні простори;
- адвокатувати гендерно-чутливе відновлення;
- забезпечити звітність і відповідальність державних інституцій;
- координувати дії влади з ГО, включати їх до офіційних дискусій;
- навчати і перенавчати професіям, які стереотипно вважалися чоловічими;
- органам місцевого самоврядування підтримувати діяльність громадських організацій;
- підтримувати жіночі бізнеси;
- звертати увагу на вразливі категорії;
- оцінювати потреби під час виїздів у «поля», проводити опитування фокус-груп;
- чути голоси громад і включати їх у політики, стратегії, плани, зокрема плани гуманітарного реагування, раннього відновлення;
- інвестувати у розвиток жіночого лідерства.
«Важливо, щоб про питання гендерно-інклюзивного відновлення говорили не лише в наших аудиторіях, а там, де збираються люди, від яких залежить, щоб воно було ще більш гендерно-інклюзивним. Треба з різних панелей про це говорити, і щоб нас долучали до цих обговорень», — підсумувала модераторка Наталія Карбовська.
Олена Кущенко
