85% опитаних жінок із 45 країн світу стикалися з онлайн-насильством або знають про це від знайомих. Американське дослідження показує, що чоловіки в інтернеті частіше піддаються образам та погрозам, водночас жінки більше потерпають від переслідувань та сексуальних домагань.
Про те, чому насильство в цифровому просторі є гендерно зумовленим, як Росія впливає на дискредитаційні кампанії проти українських жінок, а також про те, як цьому запобігти, говорили під час круглого столу «Безпека від насильства у цифровому просторі — це шлях до ЄС», який організувала громадська організація «Вокс Україна». Ми записали ключові тези.
За словами аналітикині, заступниці керівниці проєкту «Індекс реформ» ГО «Вокс Україна» Вікторії Агапової, насильство в цифровому просторі, онлайн-насильство або кібернасильство над жінками набуло значного поширення під час пандемії.
«Руйнувалися соціальні зв’язки, зростав рівень соціальної напруги і, як наслідок, відбулося зростання кількості випадків не тільки домашнього насильства, а й насильства в цифровому вимірі», — зазначила Вікторія.
Серед найпоширеніших видів кібернасильства Вікторія Агапова назвала такі:
- цькування;
- крадіжка інформації;
- створення фейкових акаунтів;
- переслідування або кіберсталкінг;
- поширення інтимних фото;
- порно-діпфейки;
- підбурювання до самогубства.
«Ці види насильства накладаються один на один. Вони відбуваються віртуально, але шкоди завдають реальної — економічної, репутаційної, психологічної. Постраждати може будь-яка особа, будь-якого віку, раси, національності. Але найбільш вразливі діти, жінки та представники й представниці національних і сексуальних меншин. Насильство є крайнім проявом гендерної нерівності», — наголосила Агапова.
Як свідчить опитування, проведене 2014 року в США, чоловіки відносно частіше зазнають образ чи погроз, в той час, як молоді жінки особливо вразливі до сексуальних домагань та переслідувань.
Ключові проблеми
Начальник управління Департаменту кіберполіції Національної поліції України Євгеній Панченко вважає, що до поняття онлайн-насильства не варто зараховувати всі види злочинів, що здійснюються в цифровому просторі.
«Зараз до питання онлайн-насильства зараховують усе: і шахрайство, і булінг, і збір персональних даних, і відео зі сценами з використанням діпфейків. Ми не можемо називати все насильством. Давайте звузимо поняття до питання злочинів проти життя і здоров’я», — запропонував він.
У дослідженні «Гендерна нерівність у «чорному дзеркалі»: як долати насильство у цифровому вимірі», яке провела ГО «Вокс Україна», ідеться про те, що окремі форми цифрового насильства є гендерно зумовленими і деякі наслідки характерні саме для жінок. Жінки зменшують свою присутність в онлайн-просторах, продовжується та/або поглиблюється гендерний цифровий розрив, знижується економічна активність жінок та зростають витрати на охорону здоров’я.
Аналітикиня Вікторія Агапова визначила ключові проблеми, які стосуються насильства в цифровому просторі:
- дефіцит статистичних даних;
- недостатнє законодавче регулювання (немає навіть визначення, що таке кібернасильство);
- труднощі у зборі доказів;
- стереотипи (вважається, що від онлайн-насильства потерпають менше, ніж від фізичного, однак постраждалі від кібернасильства частіше вдаються до самогубств);
- нестача цифрової грамотності в населення.
Немає чітких статистичних даних
В Україні немає чітких статистичних даних щодо кількості постраждалих від насильства в цифровому просторі. Часто люди, які пережили насильство, не звертаються по допомогу й не оприлюднюють такі факти, адже побоюються осуду та віктимізації.
«На жаль, 2024 року ми досі не маємо повноцінних статистичних даних щодо проявів насильства онлайн та масштабів цієї проблеми. Оцінку здебільшого проводять на основі опитувань, які не є всеохопними. І на їхній основі дуже важко оцінити реальний вимір поширення цієї проблеми», — каже Агапова.
За її словами, 2020 року проєкт U-Report UNICEF провів нерепрезентативне опитування, у якому взяли участь 8109 осіб із різних країн світу. 51% опитаних розповіли, що зазнавали насильства онлайн, а 64% — знають людей, які зазнавали цього виду насильства.
Читайте також: (Не)безпечний цифровий простір або Як захистити жінок від онлайн-насильства
В Україні таке опитування проводили 2019 року. Тоді 38% опитаних зізналися, що отримували погрозливі та/або принизливі повідомлення в інтернеті.
Дослідження Economist Intelligence Unit показує, що 85% опитаних жінок із 45 країн світу, включно з Україною, зазнавали або були свідками насильства в інтернеті, а 38% жінок повідомили про особистий досвід такого насильства.
«Жінки та дівчата з вразливих категорій населення (мігрантки, представниці національних чи релігійних меншин, спільноти ЛГБТК+, жінки з обмеженими можливостями) стикаються з насильством частіше», — йдеться у дослідженні «Вокс Україна».
Начальник управління Департаменту кіберполіції Євгеній Панченко зауважив, що інформація збирається, а створювати окремі реєстри не потрібно, адже за допомогою спеціальних фільтрів можна виокремити дані за різними видами злочинів.
«Суспільство вимагало зменшення показників, а сьогодні ми говоримо, що їх недостатньо. Ми йдемо в Європу і… якщо почнемо чітко відстежувати кількість злочинів, скоєних в інтернеті, це збільшить статистичне навантаження».
Панченко говорить, що, на його думку, ситуація не є критичною.
«Рівня зростання не простежується. Я б не став говорити, що все погано».
Слід Росії й дискредитаційні кампанії проти жінок
Піддаватися кібернасильству можуть і представниці певних професій. Із 2020 року ЮНЕСКО проводить дослідження про те, як кібернасильство має реальний вплив на життя журналісток. Журналістки відмовляються від редакційних завдань, працюють під псевдонімами, а то й узагалі полишають професію. Враховуючи це, дослідники роблять висновок, що це не приватний злочин, а посягання на свободу слова.
Громадська організація «Жінки в медіа» робила дослідження щодо впливу Росії на дискредитацію українських журналісток.
«Росія використовує стратегію гендерної дезінформації в Україні, аби примусити журналісток замовкнути та сформувати певне негативне уявлення про гендерну рівність і роль жінок у демократичних суспільствах», — йдеться в дослідженні.
Старша аналітикиня VoxCheck Мирослава Маркова зауважила, що одну з найбільших загроз у цифровому просторі становить Росія. Експертка додала, що вкиди, дезінформація, ІПСО країни-агресорки відбуваються через соціальні мережі.
«Ми фіксуємо дискредитаційні кампанії проти жінок. Це спроби психологічного тиску на найбільш вразливі когорти суспільства. Це атаки на українських військовослужбовиць, спроби дискредитації політикинь та волонтерок.
Шкода, що немає системних досліджень, які б показали кількісний вимір. Ми фіксуємо такі випадки, але такі кампанії неможливо спростувати, адже це насамперед психологічні операції, спрямовані на те, аби послабити суспільство», — розповіла Маркова.
Від онлайн-насильства потерпають діти
Від онлайн-насильства часто потерпають діти. Засновниця проєкту #stop_sexтинг Анастасія Дьякова зауважила, що за останні роки значно зменшився вік, коли діти вперше бачать порно.
«Якщо раніше це було 14 років, то зараз — значно раніше. Кожні 40 секунд у мережі знаходять контент зі сценами насильства над дітьми. Ситуація ускладнюється ще й тим, що під час війни діти перебувають у постійному стресі, а отже менш критично сприймають контент. Через вразливість психіки ризики посилюються».
Анастасія Дьякова говорить, що розвиток штучного інтелекту підвищує кількість випадків шантажу та сексуального насильства онлайн. Адже на будь-яке відео можна накласти чию завгодно фотографію і зробити який завгодно фільм.
«Жертвами кібергрумінгу (cyber grooming, online grooming) є діти, оскільки такий вид насильства передбачає встановлення дружніх відносин та емоційного зв’язку з особами, які не досягли повноліття, за допомогою соціальних мереж, месенджерів та ін. із метою сексуальних дій. Діти також потерпають від кібербулінгу, секстингу, пліток про сексуальне життя. При цьому агресорами можуть бути не лише дорослі, а й однолітки. За статистикою Національної дитячої гарячої лінії ГО «Ла Страда-Україна», третина звернень до них від дітей і дорослих стосувалася кібербулінгу. А понад 18% судових справ щодо булінгу стосувалася цькування саме із застосуванням засобів електронних комунікацій. За результатами опитування дітей віком 6-17 років в Україні, кожну десяту дитину просили надіслати свої інтимні фото», — йдеться в дослідженні «Вокс Україна».
Анастасія Дьякова говорить про необхідність регулювання соцмереж, блокування та видалення контенту зі сценами сексуального насильства над дітьми.
«Велика Британія вже ухвалила, а невдовзі ЄС ухвалить законодавство, яке регулюватиме чітку перевірку віку під час перегляду порно, регулюватиметься використання штучного інтелекту, доступ до порно, насильницького контенту, відбуватиметься блокування й видалення матеріалів, де є сексуальне насильство над дітьми», — каже Анастасія.
Вона вважає, що Україна може імплементувати досвід ЄС. Водночас застерігає, що треба врахувати й такі моменти: коли підлітки обмінюються сексуальними фото, чи нестимуть вони відповідальність за це.
Правоохоронці не завжди серйозно ставляться до кібернасильства
Координаторка програм «ЮрФем» Марта Марцінко говорить, що правоохоронці не завжди серйозно ставляться до проблеми кібернасильства. Звичайний відділок поліції не приймає заяви про онлайн-злочини. Марта Марцінків вважає, що доцільно проводити навчання для правоохоронців, аби вони знали, як реагувати на такі правопорушення, як працювати саме з такими постраждалими.
«Важливо, щоб людина була впевнена –– якщо вона звернеться до правоохоронних органів, то не буде засуджена, їй не скажуть, що «коли станеться це в реальному житті, тоді приходьте», — говорить експертка.
Також важливою є цифрова освіта для населення.
«Звичайно, ситуація нині краща, ніж була 5 років тому. Але варто посилювати обізнаність людей щодо цифрової безпеки. Звісно, вже є комунікаційні кампанії, але треба ще більше. Адже багато людей просто не знають про існування законів, які регулюють цю проблему, і про можливість доступу до правосуддя».
Євгеній Панченко зазначив, що вони готові реагувати на виклики, і запевняє, що проводять навчання для інших підрозділів:
«Кіберполіція України входить до топ-10 поліцій світу. Ми не тільки навчаємося, а й самі навчаємо інші правоохоронні органи, як працювати. Ми розуміємо, як відпрацьовувати злочини сексуального характеру, злочини проти дітей. У минулому році затримали чотирьох педофілів. Кіберполіція максимально реагує й забезпечує захист у кіберпросторі».
Читайте також: Що не так зі стартапом, який «роздягає» жінок за допомогою штучного інтелекту
Анастасія Дьякова на противагу начальнику кіберполіції відзначила:
«Педофіл — це діагноз. І не всі, хто вчиняє злочини онлайн, є педофілами. Коли приходимо до державних органів і скаржимося на насильство в цифровому просторі, то отримуємо відповідь, що онлайн — це несерйозно».
За її словами, Україна — країна розробок. І варто вже на цьому етапі думати про безпеку.
«Як у автомобілі є паски та подушки безпеки, так і розробки апріорі мають бути безпечними».
До того ж, Дьякова наголосила, що недостатність кадрів у кіберполіції може бути причиною того, що онлайн-злочини мало розслідують.
«Ми вважаємо, що не може 1-2 людини відповідати за 7 мільйонів дітей, яких можуть стосуватися злочини. Двом спеціалістам нереально розслідувати всі злочини, що стосуються дитячої порнографії, дорослої порнографії й воєнних злочинів».
Потрібні зміни до законодавства
Адвокатка Ірина Попіка зауважила, що в Україні відсутнє законодавче регулювання кібернасильства.
«Потрібно вносити зміни на законодавчому рівні. Якщо маємо справу з онлайн-насильством, що стосується членів родини або колишніх членів родини, то тоді можна застосовувати закон про запобігання домашньому насильству. Або можемо посилатися на Стамбульську конвенцію. Але в законодавстві має бути чітко прописана відповідальність за онлайн-насильство, потрібно вносити зміни й передбачати склад злочину», — зазначила Ірина Попіка.
Юристка «Ла Страда — Україна» Юлія Дмитрук, яка працює на національній гарячій лінії, говорить, що отримує багато повідомлень про кібернасильство стосовно жінок і дітей, які не можуть надати докази.
«Це може бути мама дівчинки, яка постраждала від сексуального насильства в кіберпросторі. А можуть бути постраждалими й дорослі освічені жінки. Коли ми консультуємо і говоримо, куди можна звернутися, то не впевнені, що вони далі дійсно звертаються. Причина полягає в тому, що важко зафіксувати докази злочину, адже кривдник може все видалити. Нині в розгляді законопроєкт, у якому буде передбачено відповідальність за кіберсталкінг як вид гендерно зумовленого насильства».
Марта Марцінко вважає, що має бути розроблена система притягнення до відповідальності за насильство в цифровому просторі.
«Потрібно забезпечити ефективну систему покарання для осіб, які вчиняють правопорушення, і розробити механізми для ефективного виявлення цих правопорушень і відстеження насильницьких дій в інтернеті», — говорить експертка.
Вона переконана, що справжнім проривом є ухвалена в Європі директива щодо боротьби з насильством щодо жінок та домашнім насильством, яка вводить поняття онлайн-злочину як єврозлочину.
«Якщо Україна стане членом ЄС, тоді нам обов’язково потрібно буде криміналізувати всі ті злочини, що здійснені в цифровому просторі», — зазначила Марта Марцінко.
Питання доведення винуватості виникатиме постійно
Євгеній Панченко вважає дискусійним питання внесення змін до Кримінального кодексу. Адже, наприклад, щодо булінгу є відповідальність в адміністративному кодексі. На його думку, не можна порівнювати вбивство чи фізичну наругу з онлайн-злочинами. Начальник управління Департаменту кіберполіції запевнив, що якщо йдеться про сексуальне насильство та злочини проти дітей, включається в роботу вся правоохоронна система і всі справи ретельно відпрацьовують. При цьому правоохоронці можуть отримувати інформацію не лише від постраждалих, а й від громадських організацій, які мають гарячі лінії.
«Питання доведення винуватості виникатиме постійно, — говорить Євгеній Панченко. — Давайте зробимо найкращі закони, але все одно будуть платформи, які не в нашій юрисдикції».
Він також зазначив, що не варто думати, що відповідальності за кібернасильство ніхто не несе.
«Відповідальність є, вона лише дещо недосконала. Але не треба бігти в інтернет і ображати когось. Перед тим, як когось ображати, почитайте Кримінальний кодекс. Повірте, вас знайдуть», — застеріг він.
Панченко додав, що кіберполіція працює над превенцією злочинів, проводить освітні кампанії, робить велику кількість публікацій, співпрацює з громадськими організаціями:
«Ми не можемо знайти конкретного злочинця, але попередити, навчити, як уникнути, ми це робимо», — запевнив правоохоронець.
У дослідженні «Гендерна нерівність у «чорному дзеркалі». Як долати насильство у цифровому вимірі» аналітикиня Вікторія Агапова пропонує рекомендації для боротьби з указаною проблемою. Крім озвучених на круглому столі, важливі й такі пункти:
- Гендерний мейнстримінг має застосовуватися до всіх політик та законодавства, що стосуються інформаційних технологій;
- Розширення можливостей жінок і дівчат брати участь у політичному процесі, здобувати STEM-освіту, виходити на роботу та обіймати керівні посади в технологічному секторі, брати участь у розробці цифрових інструментів та розвитку цифрового середовища. На глобальному рівні жінки обіймають менше, ніж одну третину посад у технологічному секторі в усьому світі, що робить цю сферу менш гендерно чутливою й не враховує досвід жіноцтва у розвитку ІКТ, зокрема в питаннях подолання насильства в цифровому вимірі.
Круглий стіл відбувся завдяки підтримці Європейського Союзу, наданій у межах проєкту «Мережа гендерних аналітичних центрів: посилення спроможності задля розробки передових політик, оцінки впливу, стратегічної адвокації та сфокусованих комунікацій щодо політик», що реалізовує Український Жіночий Фонд.
Олена Кущенко
