Наталія Гранчак — депутатка Полтавської обласної ради, волонтерка та керівниця благодійного фонду «Полтавський батальйон небайдужих», що понад десять років підтримує українських військових.
Після початку російської агресії проти України 2014 року Наталія допомагає як військовослужбовцям, так і цивільним — дітям і малозабезпеченим родинам. Поштовхом піти в політику, аби допомагати країні на новому рівні, стала війна.
Ми поспілкувалися з Наталією Гранчак про політичну активність та жіноче лідерство під час війни, а також виклики волонтерської діяльності.
Від волонтерства до політики
Наталія Гранчак народилася в селі Копачівка Хмельницької області. Освіту здобула в Хмельницькому спеціалізованому ліцеї-інтернаті та Київському національному університеті імені Тараса Шевченка, де отримала ступені бакалавра з геоморфології та магістра з країнознавства. Також закінчила аспірантуру філософського факультету.
Професійний шлях Наталії розпочався з роботи в громадському секторі. 2007 року вона переїхала на Полтавщину, де продовжила соціальну діяльність. 2010 року очолила дитячий оздоровчий табір «Джерело».
Переломним моментом у житті жінки стала війна на Донбасі. 2014 року Наталія Гранчак заснувала волонтерську організацію «Полтавський батальйон небайдужих», що допомагає захисникам і захисницям та постраждалим від війни.
2015 року вперше постало питання щодо політичної кар’єри, але активістка вагалася. 2020 року ситуація змінилася.
Що спонукало вас балотуватися до обласної ради?
Я відчула, що з’явилася можливість і, головне, натхнення. Навколо себе побачила групу активних людей, які теж прагнули змін. Вони не просто мріяли про перетворення, а мали наснагу і знання, щоб їх здійснити. Ми об’єдналися, і це стало ключовим моментом. Саме тоді з’явилося відчуття, що можна вплинути на ситуацію. І я вирішила балотуватися.
Звісно, вагомою причиною, яка привела мене до політики, була агресія Росії. Я завжди відчувала, що в мене є потенціал впливати на зміни, і не тільки через волонтерство, але й завдяки адміністративним і менеджерським навичкам, яких набувала роками. Робота з людьми — це те, що мені завжди було близьке. Як волонтерка і громадська активістка, я постійно чула їхні запити та потреби. У 2020 році відчула, що можу робити це не лише як активістка, але і як депутатка обласної ради.
Тепер я і волонтерка, і депутатка. Люди продовжують звертатися по допомогу, і це природно — ми не лише чуємо їхні проблеми, а й шукаємо рішення, робимо запити до державних органів або залучаємо благодійників. І, звісно, я вже звертаюся як депутатка обласної ради, працюючи на благо людей на обох цих рівнях.
Про потенціал жіночого лідерства
Як роль жінок може вплинути на політичний ландшафт України? З якими викликами можуть зіткнутися лідерки?
Жіноче лідерство має великий потенціал змінити політичну картину в Україні. Проблема в тому, що не завжди є можливість цей потенціал розкрити, адже в нашому суспільстві ще не звикли до того, що жінка може бути лідеркою.
Є ще один важливий момент — це надмірні очікування. Іноді, коли жінка приходить у політику, люди думають, що вона має кардинально все змінити. А коли реальність не відповідає цим очікуванням, виникає розчарування й засудження. Часто люди не мають усієї інформації або не розуміють, на яких підставах ухвалюються ті чи інші рішення, і це може призводити до непорозумінь. Однак знаю багато прекрасних лідерок, політикинь із величезним потенціалом. І вірю, що за ними майбутнє.
Сміливість і саморозвиток
Що б ви порадили жінкам, які хочуть почати свій шлях у політиці, але не наважуються на цей крок?
Ризикувати. Якщо не ризикувати, ніколи не дізнаєшся, яким буде твій шлях. Головне — не боятися розчарування. У мене, наприклад, немає категорії «правильне» чи «неправильне» рішення. Сприймаю все як досвід. Якщо щось не вдається, починаю аналізувати, чому так сталося. Це не означає, що шлях був неправильним, просто треба знайти інший спосіб рішення. Найгірше — коли людина звинувачує себе і застрягає в почутті провини. Це забирає її можливості.
У кожної й кожного з нас є великий внутрішній потенціал до розвитку та змін. Я колись прочитала фразу, яка стала моїм життєвим кредо: «У світі багато хаосу, і покликання людини — перетворювати його на порядок». Це дуже відгукнулося мені. Тому завжди кажу: подивіться на цей хаос навколо, давайте організуємо його, зробимо з нього порядок і будемо насолоджуватися результатом. Це стало моєю життєвою філософією. Тож раджу не боятися, а сприймати всі труднощі як можливості й досвід, який додає вам сили.
Читайте також: Юлія Городчаніна: Як не дивно, з ейджизмом стикаюся частіше, ніж із сексизмом
Які ключові навички потрібні жінкам для досягнення лідерських позицій у суспільстві та політиці? Яким чином можна ефективно розвивати ці компетенції?
Найважливіше — це впевненість у собі. Але в сучасному світі особливо важливо мати поруч людину, що в тебе вірить, підтримує й підказує. Це справжнє щастя, коли є хтось, хто допомагає на твоєму шляху. Я б радила шукати таких людей і вчитися в тих, хто поруч, кому вдалося досягти успіху. Вивчати їхній досвід через інтерв’ю, книги або навіть фільми. Спостерігати, як вони формували свої навички та досягали цілей.
Іноді важливо працювати з власними страхами, що може вимагати допомоги психолога. У нашій культурі це не завжди прийнято, але насправді це не погано. Потрібно розібратися, чого ти боїшся, що тебе стримує — можливо, це штучно створені страхи, що виникли через минулі неприємні ситуації.
Формування впевненості в собі — це ключ, який дає стартовий майданчик для досягнення нових вершин.
Гендерний баланс і самовідданість
Яка роль жінок у сучасній українській політиці, зокрема в контексті воєнного стану та подальшої відбудови країни.
Хоча я вважаю, що талант до політики не залежить від статі, важливо розуміти значення гендерного балансу в політичній сфері. Різноманітність досвіду та перспектив, які приносять жінки в політику, неоціненні. Тому, підтримуючи талановитих людей незалежно від статі, ми також маємо працювати над досягненням рівного представництва жінок і чоловіків у політичних структурах.
Дуже важливо любити те, що ти робиш, і вірити у свою країну. Особливо зараз, в умовах війни, кожен політик — чоловік чи жінка — має бути готовим віддати все заради України. Ця самовідданість стала ключовою для політиків та політикинь, які, можливо, жертвують більше, ніж у мирний час. Вони присвячують свій час, зусилля, жертвують особистим життям і спілкуванням із друзями, щоб допомагати іншим і розвивати країну. Однак важливо знаходити внутрішню силу, щоб мати змогу віддавати ще більше. Жінки мають працювати над своєю самовідданістю й любов’ю до України, аби їхня енергія випромінювалася на інших і допомагала в розбудові майбутнього нашої країни.
Чи має держава вживати додаткових заходів для підтримки жінок у громадському та політичному житті? Які зміни вже вплинули на ситуацію, і чи потрібно робити щось більше?
Впровадження гендерних квот справді зіграло важливу роль у просуванні жінок у політиці. Ці квоти не лише допомогли багатьом жінкам отримати свої місця на політичній арені, але й сприяли зміні суспільного сприйняття ролі жінок у політиці. Це важливий крок, який потрібно цінувати та розвивати далі.
Зараз усе залежить від самої жінки – наскільки вона готова ризикувати, долати стереотипи та бар’єри. Це вимагає величезної внутрішньої роботи, виваженості та мудрості. Мені дуже подобається це слово — мудрість. Воно багатогранне і глибоке. Жінки повинні вміти аналізувати ситуацію, розуміти, куди та коли рухатися, з ким спілкуватися. Це дуже цінна навичка.
Як продовжувати допомагати
Як змінилася ваша волонтерська діяльність після початку повномасштабного вторгнення? Чи стало складніше виконувати цю роботу в нових умовах?
Не впевнена, що стало складніше. Мені навіть здається, що навпаки, стало простіше. Звичайно, я розумію, що перебуваю у своїй «бульбашці», і реальність не всюди така, як у мене. Але зараз дуже багато людей, які займаються тим, чим і я. Впевнена, що 30-40%, а може й усі 50% українців та українок зараз волонтерять. Хтось більше, хтось менше, але війна торкнулася всіх. Майже немає людей, у кого б рідні чи близькі не були в лавах ЗСУ, не допомагали або не збирали допомогу. Коли робиш добру справу й бачиш, як результат зробив когось щасливим, це відкриває друге дихання. Хочеться допомагати ще. І це робити це стало простіше, бо люди стали чуйнішими та відкритішими.
Як ви даєте раду зі зменшенням кількості донатів?
Зараз, коли повномасштабне вторгнення триває вже два з половиною роки, справді стало дуже складно збирати донати. Люди виснажені, втомлені, розчаровані. Психічний стан багатьох на межі розладів, багато хто перебуває в депресії.
Але ми для себе знайшли вихід. Започаткували соціальний проєкт «Благо Кава». Це кав’ярня, де всі 100 % прибутку спрямовані на допомогу ЗСУ. Це допомогло вирішити питання, як продовжувати збір коштів і підтримувати армію, коли донати значно впали. Це виявився чудовий, дієвий механізм, який дає можливість продовжувати допомагати.
Читайте також: Оксана Гуйда: Жіноче лідерство для мене – це норма
Довіра як основа успішної співпраці
Чи співпрацюєте з міжнародними партнерами? Якщо так, то які ключові навички потрібні для успішної взаємодії з ними?
Це цікаве питання, про яке я, чесно кажучи, ніколи не задумувалася. Напевно не всі здатні успішно працювати з міжнародними партнерами. Для цього важливо мати певний досвід, реалізовані проєкти, авторитет та довіру серед людей — це дуже цінують донори.
У моєму випадку це працює тому, що я почала волонтерську діяльність ще в 2014-2015 роках. Тоді я особисто їздила до волонтерських організацій за кордон, знайомилася з ними, ми планували спільні проєкти. Ці стосунки стали дружніми, і тепер я легко можу звертатися до них по допомогу. А часом це навіть працює у зворотному напрямку. Наприклад, нещодавно друзі з Берліна самі звернулися до нас із пропозицією допомоги — вони планували благодійний вечір і шукали, кому в Полтавській області потрібні генератори для дитячих будинків.
Ольга Тарантіна
