Сьогодні в програмі «Жіночі обличчя лідерства з Оленою Єною» – Марія Щепанська, заступниця голови Більшівцівської об’єднаної територіальної громади, що на Іванофранківщині. До створення ОТГ вона кілька років працювала головою сільради села Жалибори.
Марія Щепанська є випускницею Академії жіночого лідерства та ініціаторкою створення групи з гендерного бюджетування у власній ОТГ.
Ведуча програми – Олена Єна, директорка програми «Жінки-лідерки» Національного демократичного інституту. Вона відома як одна із послідовних ідеологинь гендерної рівності та паритетної участі в політиці жінок та чоловіків.
– Маріє, о котрій починається і о котрій закінчується ваш робочий день?
– Фактично від моменту, коли я прокидаюся – а це може бути і о 7 годині ранку, може бути і о 8-й ранку, а закiнчується зазвичай о 10-й вечора. Бо до кого люди у селах йдуть, раптом що? До сільського голови. І я намагаюся приділити людям максимум уваги.
– Скажіть, будь ласка, хто вас підтримує?
– В основному, моєю підтримкою є мої друзі, яких у мене дуже багато. Також це мій син. Але я йому навіть менше уваги приділяю, ніж людям в селі. Тому що я весь час на роботі. Бувають iнодi такі насиченні дні, що ми протягом тижня можемо і не бачитись. Але таке моє життя. Можна сказати, що напевно я більше люблю роботу і віддаюся роботі.
– А могли би ви поділитися з нами вашою мрією? Про що ви мрієте?
– Перше, про що я мрію, щоб у нашій державі Україні закінчилася війна. Ну і основна мрія моя така, щоби дійсно наше життя в селі було краще, щоби ми до наших сіл відремонтували дороги. Адже перше, що? Ми сідаємо в автобус і відчуваємо комфорт.
– Більше десяти років назад ви вперше вирішили балотуватися на посаду сільського голови. Чому ви вирішили йти в політику?
– Це був 2006 рік, я подала свою кандидатуру, по-перше, тому, що мене підтримувала моя сім’я, по-друге, люди в селі відчували брак тих керівних кадрів, які би могли щось змінити в селі. Село було занедбане, і я подумала, що все ж таки щось треба змінювати і вирішила подати свою кандидатуру й пішла на вибори сільського голови.
– Ви є виконувачкою обов’язків сільського старости. Це нова посада, яка з’явилася в результаті децентралізації і фактично багато сільських голів, які в попередньому періоді обіймали цю посаду, зараз є старостами. Ви могли би розказати, в чому змінилися ваші повноваження?
– У повноваження старости входить як нотаріальні дії, так і слідкування за благоустроєм населеного пункту, так і, наприклад, організація масових заходів. Також в нашій громаді ми залишили діловодів при старостах, які займаються видачею довідок і оформленням субсидій.
Найбільше я би казала родзинкою нашої ОТГ стало те, що в центрi нашої території проходить дорога обласного значення і вона була в жахливому стані. Коли ми об’єднувалися, всі жахалися, що там в центрі така дорога. Чи ми зробимо її, чи не зробимо? Але в перший рік об’єднання, 2017-й, 9 липня ми ту дорогу відремонтували. І центр громади вже у нас виглядає досить непогано.
– Я знаю, у вашій громаді функціонує гендерна бюджетна група. Чим вона займається?
– В нас створена робоча група з гендерно орієнтовного бюджетування.
– Відчули люди на собі результати, на ваш погляд?
– Ну я би не сказала, що люди так відчувають ці результати, бо люди навiть не дуже розумiють, що таке гендерно орієнтований бюджет і я думаю, що це є більше складова для прийняття управлінських рішень, щоби дійсно люди відчули, що вони почуті всі.
– Я впевнена, що є певні ідеї, які громада сприймає, а є ті, які критикують…
– Так, критика спочатку була дуже відчутна, тому що утворилась громада, це щось нове і люди хотіли все і зразу. Вже, вже, вже… Лунало: а чому це не зроблено, а чому це, а чому це?
Але тепер, на даному етапі, коли ми почали реально робити кроки, залучати людей до реалізації певних ідей і проектів, то більше люди почали розуміти, що об’єднана громада приносить користь.
– У вас також є цікавий проект – це побудова дитячого садочка. Як вам вдалося це зробити в громаді?
– В 2010 році наша громада брала участь в проекті «Місцевий розвиток, орієнтований на громаду з запобіганні торгівлі людьми, шляхом соціальної роботи та мобілізації громад». Якщо прочитати саму назву проекту, то вона…
– Не завжди зрозумієш, про що сам проект…
– У нас деякі подумали: «О, так головиха почала займатися торгівлею людьми». А цей проект якраз працював на випередження в тому плані, щоб в сільській місцевості створити заклади освіти чи якісь інші гуртки, аби батьки мали, де у вільний час залишити своїх дітей.
І ми відкрили дитячий садочок. І батьки були задоволені, бо мали, де залишити дітей, могли поїхати на роботу. А з дітьми почали займатися вихователі. Також було створено додаткові робочі місця, люди пішли на роботу, тобто не поїхали за кордон, а лишилися в селі.
– Скажіть, будь ласка, коли ось такі проекти реалізовуються, що відбувається? Вам дякують чи люди сприймають це спокійно, як треба?
– В основному люди дякують спочатку, але вже як час проходить, то забувається, і тоді мусиш писати інший проект, щоб не згубити ту довіру людей, яка на даний час вже є.
Після того був ще один проект написаний – облаштування шкільної їдальні саме цього навчально-виховного комплексу. І люди побачили: одне зробилося, друге зробилося, – і так активізувалася громада.
В селі почали будувати церкву, й за короткий період часу, майже за два з половиною роки, церкву побудували.
Навіть є такі моменти, з одної вулиці люди приходять і кажуть: «Нам треба відремонтувати дорогу». Я кажу: «Ми привеземо гравій, треба буде його безплатно там порозкидати», то люди відгукуються, беруть участь. Люди активізуються, стають дружнішими, починають багато допомагати.
– Звідки ви дізнаєтеся про можливість реалізувати такі проекти, про можливість фінансування таких проектів?
– В основному, проектні заявки шукаю на сайті «Гурт», там ми знаходимо оголошення про конкурс і стараємось з активом села, чи-то тепер громади, подавати проектні пропозиції. Буває, що й не виграємо. До прикладу, я написала десь 27 проектів, але реалізувала тільки 12. Тобто більша частина ще не реалізована.
– Наступного року місцеві вибори, дуже б хотілося, щоб у нас багато жінок балотувалося, щоб багато жінок біло представлено у місцевій владі. Що ви думаєте з цього приводу?
– На попередніх виборах я не висувалась головою ОТГ, тому що ми йшли командою, підтримували голову, наша команда виграла вибори спільно. Ми вважаємо, що це була наша перша командна перемога. Дехто і тепер ставить мені запитання: «А чому ви, Маріє Ярославівно, не балотувалися?»…
– Чесно кажучи, це було і моє питання…
– Я є людина команди, я працюю завжди в команді. Багато депутатів обласної ради, районної ради саме завдяки моїй підтримці стали депутатами. Але на голову ОТГ, можливо, якщо народ так вирішить і складуться так обставини, скоріше за все, що так, що буду висуватися.
– Як ви оцінюєте перспективу розвитку українського села?
– Ті села, які є ближче до районних центрів, до міст, вони розвиваються краще. Можна сказати, що там життя краще, як у місті. Бо на роботу люди їдуть до міста, а повертаються в село. Але ті села, які далі, в глибинці, вони майже вимираючі, там населення старіє. Але, на мою думку, якщо ми все ж таки зробимо дороги до цих сіл, то село оживе.
50%
