Анн Ідальго: Париж, у якому хочеться жити

Анн Ідальго не лише є однією з найпомітніших постатей серед мерів світових столиць, а й жінкою, яка домоглася суттєвих змін щодо захисту довкілля у столиці Франції.

Перший термін мерства мадам Ідальго запам’ятався низкою екологічних та соціальних ініціатив, які поступово змінюють обличчя столиці Франції: велосипедні доріжки та пішохідні зони приходять на зміну автомобільним парковкам.

Символічно, що саме за її мерства, у 2015 році, було підписано Паризьку угоду, згідно з якою держави-підписанти беруть на себе зобов’язання щодо зменшення викидів діоксиду вуглецю.

Екологічний порядок денний безперечно є одним з пріоритетів Анн Ідальго. У 2016 році її обрали головою організації C40 Cities, мережі, що об’єднує 96 найбільших міст світу, влада яких взяла на себе зобов’язання боротися з кліматичними змінами. Вона переконана, що міста можуть об’єднуватися і впроваджувати зміни, навіть коли країни відмовляються діяти. Під час головування в C40 Cities Анн Ідальго започаткувала глобальну ініціативу Women4Climate/«Жінки за клімат», що покликана об’єднати лідерок, які спрямовують зусилля на вирішення екологічних проблем.

Початок першого терміну Анн Ідальго на посаді мера Парижа ознаменувався кількома трагедіями. У січні  2015-го стався напад на редакцію сатиричного щотижневика Charlie Hebdo. А 13 листопада 2015 року – серія терактів, під час яких загинули 130 людей в театрі Батаклан, у барі та на стадіоні Stade de France. 15 квітня 2019 року пожежа частково знищила Нотр-Дам-де-Парі. А ще були два потопи, аномально спекотне літо минулого року, коли температура сягала 45ºC та протести «жовтих жилетів».

Анн Ідальго ніколи не втрачає спокій і, здавалося б, вже звикла до постійних викликів та турбулентності: «Бути мером Парижа… – це наче керувати човном, коли сила вітру становить 7-9 балів і не зменшується упродовж шести років».

Майбутня очільниця Парижа виросла у робітничій сім’ї іспанських емігрантів. Дитинство було важким, але батьки завжди підтримували Анн і давали їй свободу обирати, ким вона хоче бути.  Вона атеїстка, хоча її батьки-католики дуже релігійні. Вона феміністка, хоча з дитинства звикла до патріархальних поглядів, а свого батька досі називає «справжнім мачо».

Її дідусь і бабуся у 1937 році змушені були тікати у Францію від диктаторського режиму генерала Франко. Вони нав’ючили на віслюка свої пожитки і пішки перейшли Піренеї. Дуже швидко дідусь затужив за батьківщиною й за два роки вирішив повертатися додому.

Цього разу його дружина не пережила мандрівку й на руках у чоловіка залишилось четверо малих дітей. Його відразу кинули до в’язниці, а дітей, серед яких був батько  Анн Ідальго, відправили до сиротинця, повісивши тавро «діти червоних». Чоловіка засудили до смертної кари, але пізніше вирок замінили на пожиттєве ув’язнення. На щастя, за три роки його звільнили.

У середині 60-х років вже батьки Анн вирішили емігрувати з Іспанії, яка залишалася під диктатурою франкістів. Родина Ідальго покинула Андалузію, коли дівчинці було 2 роки.

«Для мого батька Франція була країною, яка надала притулок, коли його батьки-республіканці вимушені були рятуватися від репресій Франко,» – написала Ідальго у своїй книзі Mon Combat pour Paris («Моя битва за Париж»).

У 14 років Анн Ідальго отримала французьке громадянство, що автоматично означало втрату іспанського. Лише у 2003 році Анн повернула собі іспанське громадянство і нині має подвійне.

Анн Ідальго не приховує, що її дитинство у бідному районі Ліона було важким.

Батьки Анн покинули школу, коли їм було по 13 років, бо мусили заробляти на життя. Саме тому вони намагалися зробити все, щоб їхні доньки Анн і Марі мали можливість навчатися.

Спочатку дівчинці, яка погано знала французьку, було важко вчитися у школі. Якось у другому класі вчитель сказав їй: «Маленькі іспанські дівчатка не бувають відмінницями». Дитину ці слова дуже зачепили. Вона досі їх пам’ятає, але зрештою сприйняла це як виклик і закінчила школу однією з кращих.

Удома Анн говорить із батьками лише іспанською, а от з сестрою – французькою.

Її батьки повернулися в Іспанію відразу після смерті диктатора Франсіско Франко. Анн Ідальго часто їздить в Андалусію, обожнює іспанську кухню, любить фільми Педро Альмадовара, з яким приятелює, та музику Луз Касаль.

У дитинстві вона  мріяла стати співачкою або журналісткою, але зрештою Анн, яка виросла у робітничому районі Ліона, вирішила вивчати право, а точніше – трудове право: їїї батько працював електриком і був активно задіяний у роботі профспілок, тож з дитинства вона багато чула про умови праці простих робітників.

Після закінчення університету Ідальго почала працювати в інспекції з умов праці одного з округів Парижа. У 23 роки вона стала наймолодшою інспекторкою в історії Франції.

Коли на початку 1980-х вона проводила перевірки умов праці на підприємствах, зміни трудового законодавства лише починали втілювати. Ідальго пригадує жахливі умови праці на підприємствах. Наприклад, на одному заводі вона побачила, як руки жінок прив’язували до станків, пояснюючи це заходами безпеки – щоб пальці випадково не потрапили під прес.

Вже у 1991 році Анн Ідальго призначили директоркою Національного інституту праці, зайнятості і професійної освіти – інституції, яка контролює дотримання умов праці у Франції.

Так склалося, що шлях у політику Анн Ідальго розпочався з гендерної рівності. У 1994-му вона стала радницею прем’єр-міністра Ліонеля Жоспена й займалася питаннями гендерної рівності у сфері зайнятості жінок. У 1997 році її запросили працювати з міністеркою праці Мартін Обрі, потім – радницею уповноваженої з прав жінок і профосвіти Ніколь Пері, а пізніше – у кабінеті міністерки юстиції Маріліз Лебранчу.

У 2000-му лідер Соціалістичної партії Франції Франсуа Олланд запросив Анн Ідальго приєднатися до цієї політичної сили. Він саме шукав амбітних та кваліфікованих жінок, бо був переконаний, що партії необхідно збільшувати представництво жінок та молоді, які принесуть нові ідеї та досвід. Анн Ідальго погодилась приєднатися до Parti Socialiste, і вже 20 років є активною соціалісткою.

Читайте також: Відразу п’ять найбільших міст Франції очолили жінки

У 2001 році мер Парижа Бертран Деланое призначив її своєю першою заступницею і протягом наступних 13 років вона виконувала обов’язки заступниці мера.

На цій посаді Анн Ідальго займалася питаннями гендерної рівності та містобудування,  а також очолювала так зване «Бюро часу». Цей департамент досліджує ритми життя городян, щоб краще планувати роботу міських служб.

Під час роботи Ідальго в «Бюро часу» в Парижі продовжили години роботи басейнів, бібліотек та парків, а прибирати приміщення мерії почали вдень, а не вночі, щоб прибиральники та прибиральниці мали ввечері час на відпочинок та особисте життя.

5 жовтня 2002 року на мера Деланое було скоєно замах. Він дві доби перебував у комі, а потім не міг працювати 5 з половиною тижнів. У цей період обов’язки мера виконувала перша заступниця Анн Ідальго. Тоді Анн продемонструвала, що не боїться брати на себе відповідальність і працювати на відповідальній посаді.

У мерії Анн Ідальго працювала першою заступницею з питань гендерної рівності (2001–2008), а потім – із питань містобудування і архітектури (2008–2014). Як пов’язані ці дві сфери добре демонструють результати роботи мадам Ідальго.

На другий термін вона йшла з виборчою програмою Paris en Common («Наш спільний Париж»), яка починалася словами «Париж для того, щоб жити. Париж для того, щоб творити. Париж для того, щоб дихати». Головною ідеєю було «повернути природу в місто».

За перші 6 років її мерства в Парижі відчутно зменшилась кількість автомобілів: у 2001 році авто мали 60% домогосподарств, а нині цей показник знизився до 35%. Водночас Париж піднявся на 8-е місце у рейтингу зручних для велосипедистів міст (порівняно з 17-м місцем у 2015 році). За її ініціативи міська рада ухвалила заборону дизельних автомобілів з 2024 року і бензинових — з 2030-го.

Найбільше її критикували за рішення закрити для автотранспорту дорогу вздовж набережної Сени й натомість облаштувати простір для пішоходів та велосипедистів.

«Всі були проти неї, – згадує Корінна Лепаж, колишня міністерка охорони довкілля Франції. – Тому коли вона реалізувала цей проєкт, то це була велика і символічна перемога».

Намагаючись врахувати у містобудуванні інтереси жінок, дітей, маломобільних груп населення  та загалом пішоходів і велосипедистів , Анн Ідальго нажила багато ворогів: «Я – жінка, яка хоче зменшити кількість автомобілів, тому я засмучую багатьох чоловіків. Серед користувачів громадським транспортом дві третини – жінки».

План Ідальго включає створення 870 миль велосипедних доріжок. Водночас вона ліквідувала тисячі паркувальних місць і повністю закрила кілька ключових доріг для руху автотранспорту. Ситуація з пандемією лише пришвидшила перетворення міста. Після виходу з карантину мешканці Парижа з подивом побачили, що вулицю Ріволі теж закрили для автотранспорту. Натомість тепер можна за кілька хвилин доїхати велосипедом або скутером від Лувру до площі Бастилії. Саму очільницю міста також часто можна побачити на велосипеді.

Анн Ідальго йшла на другий термін із програмою, яка передбачає ще й будівництво 60 тисяч нових помешкань, підтримку бізнес-стартапів, обмеження швидкості руху автотранспорту, безкоштовний Wi-Fi у місті, створення пішохідних зон у кожному районі, заборону автотранспорту в центрі міста, заборону на використання одноразового пластику з 2024 року тощо. Ідальго пообіцяла покращити санітарні умови у місті, яке потерпає від сміття та щурів. Вона вже порахувала, що на ці потреби доведеться щороку виділяти мільярд євро ($1.12 млрд).

Вона планує втілити нові підходи у плануванні міського простору, які допоможуть повністю трансформувати місто. Ключовою є концепція «Місто за 15 хвилин»/15-minute city, яку розробив радник Ідальго, професор університету Сорбонна Карлос Морено. Ідея полягає у плануванні міського простору таким чином, щоб мешканці могли дійти до зупинки громадського транспорту, магазина чи школи не довше ніж за 15 хвилин.

Під час першого терміну на посаді мера Анн Ідальго заборонила використання сексистської реклами на будь-яких носіях зовнішньої реклами. А після переобрання вона пообіцяла продовжити боротися з насильством та харасментом проти жінок – для поліції проводитимуть відповідні тренінги. Також вона має намір реалізувати програму з забезпечення безкоштовними санітарно-гігієнічними товарами дівчат та жінок, які не мають коштів на їх придбання.

Планів багато, але, ймовірно, під час другого терміну на посаді очільниці Парижа найбільшим викликом буде підготовка до проведення Олімпійських та Паралімпійських ігор у 2024 році.

Попри ефективність та професійність, Анн Ідальго постійно зіштовхувалась із упередженим ставленням, особливо з боку журналістів: «Коли у 2001 році мене обрали заступницею мера Парижа, журналісти писали, що я не матиму впливу… що моє призначення було косметичним. Про мене писали, що я вірна помічниця на других ролях, нехаризматична тінь Бертрана Деланое», – згадує Ідальго початок своєї кар’єри.

Коли її обрали на посаду мера, критика не припинилась, хоча дискурс кардинально змінився. Раптом її почали називати «жорсткою диктаторкою».

Причиною цього, на її думку, є упереджене ставлення до жінок на владних посадах: «Коли ти керуєш містом із населенням 2.3 мільйонів мешканців і бюджетом 8 мільярдів євро, звичайно, ти знаєш, куди рухатися… Але жінок, які виконують владні повноваження, досі не сприймають». 

На переконання Ідальго, саме жінки особливо потерпають від тиску: «У політиці всі, хто обіймає високі посади, стають мішенню для критики. Але якщо ви жінка, вас критикуватимуть в 10 разів більше».

За довгі роки в політиці Анн Ідальго звикла до критики, погроз та відкритої брехні, яку про неї розповсюджують у соцмережах та ЗМІ. Але вона досі дуже боляче реагує, коли атаки спрямовані на її сім’ю, особливо дітей.

Читайте також: У Франції сформували новий уряд: 17 посад отримали жінки

Коли вона лише розпочинала політичну кар’єру, її донька поскаржилась, що дуже засмучується, коли бачить на вулицях зіпсовані та розмальовані білборди з портретом мами. Тоді жінка принесла донці один зі своїх агітаційних плакатів і запропонувала його зіпсувати. Після цього сказала дитині: «Бачиш, я досі тут, з тобою, нічого не сталося».

Політична кар’єра Анн Ідальго особливо жорстоко зачепила її наймолодшого сина Артура. Відразу після його народження, поповзли чутки про те, що нібито він від Франсуа Олланда. Коли президент Олланд нагородив Ідальго Орденом почесного легіону, ці чутки почали розповсюджуватися із новою силою.

Чоловік Ідальго, депутат парламенту Жан-Марк Жермен, теж потерпав від уїдливих насмішок, особливо під час передвиборчої кампанії, коли його запросто могли запитати: «То як там поживає син Франсуа (Олланда – ред.)?». 

Звісно, жінка робила заяви, що ці чутки є частиною інформаційних атак проти неї, але це не зупиняло плітки.

Якось 9-річний Артур вирішив пошукати у гуглі своє ім’я і з подивом прочитав, що він – син Франсуа Олланда. Батькам довелося пояснювати дитині, яка перебувала у шоковому стані, що це всього лиш політика.

Коли інформаційні атаки зачепили сина, Ідальго вирішила діяти, і через суд добилася, щоб твітер заблокував акаунти, які розповсюджували плітки про її сина.

Для Анн Ідальго розширення прав та можливостей жінок безумовно є важливим питанням. Вона – феміністка.

Очільниця Парижа каже, що захоплюється письменницею і політикинею XVIII століття Олімпією де Гуж (Olympes de Gouges), однією з засновниць французького фемінізму, яку стратили на гільйотині в епоху терору (період якобінської диктатури). Мадам Ідальго виступала з проханням перенести поховання Олімпії де Гуж до Пантеону, де поховані найвидатніші діячі Франції.

Анн Ідальго переконана, що жінки повинні працювати. Також вона вважає, що жінки мусять бути у владі. Сама очільниця Парижа не приховує свої амбіції і прагнення мати владу: «Якщо ви хочете ухвалювати рішення на користь людей, яким погано, вам потрібна влада, а якщо ви хочете мати владу – мусите за неї боротися».

Як працююча мама, вона добре розуміє, що жінкам важко поєднувати кар’єру і виховання дітей. Вона дуже багато працює, бо посада мера – це цілодобова робота. Її чоловік, депутат парламенту Жан-Марк Жермен, теж має багато роботи.

Вона відкрито каже, що дуже важко встигнути все, тому треба намагатися максимально чітко розставляти пріоритети: «Якщо мені телефонують зі школи і повідомляють, що сталася якась пригода, я відразу їду туди. Якщо у дитини піднялась температура, я домовляюся або звертаюся по допомогу. Це непросто. А ось чого я ніколи не роблю, так це не дозволяю собі відчувати провину», – розказала вона в інтерв’ю для The Financial Times.

Анн рідко куховарить. Одного разу її донька попросила на день народження приготувати паелью зі словами «мамо, ти востаннє готувала паелью 17 років тому, приготуй хоч на мій день народження» – жінка зі сміхом пригадує, що того разу паелью вона таки приготувала.

А ось у школу дітей вона завжди відводить сама. За її словами, їй важливо поспілкуватися з вчителями, батьками однокласників, бо без цього вона не розумітиме, як ростуть діти і що відбувається у їхньому житті.

Також Анн Ідальго, розуміє, що для працюючих матерів необхідно створювати більше ясел та дитячих садочків, – щоб жінки мали з ким залишити малих дітей. Серед її передвиборчих обіцянок було створення 5 тисяч додаткових місць у яслах.

Ще до початку роботи у мерії Анн Ідальго працювала радницею Мартіни Обрі, міністерки праці Франції (пізніше її обрали меркою Лілля). Анн допомагала розробляти законопроєкт про 35-годинний робочий тиждень (закон було прийнято у 1998 році). У проєкті закону йшлося про те, що держслужбовці та держслужбовиці не повинні працювати понад 35 годин, а працівникам приватних компаній мають надавати додаткові відгули за понаднормову роботу.[2] 

Двічі Анн Ідальго перемагала на виборах мера Парижа, і двічі її суперницями були лише жінки.

У 2014 році разом з Ідальго у другий тур виборів вийшла Наталі Костюшко-Морізе, корінна парижанка, кілька поколінь предків якої були впливовими політиками. Наталі була міністеркою екології, сталого розвитку, транспорту та житлового будівництва, а пізніше очолювала виборчий штаб Ніколя Саркозі.

Читайте також: Одразу три жінки стали ключовими кандидатками на крісло мера Парижа

Цього року за посаду мера у другому турі з Анн Ідальго змагалися міністерка охорони здоров’я Аньєс Бюзен та колишня міністерка юстиції Рашида Даті.

Хоча її суперницями у політичній боротьбі часто були жінки, Анн Ідальго переконана, що у політиці важливою є жіноча солідарність, і запевняє, що найбільше її підтримували саме жінки: «Кожного разу, коли у моїй кар’єрі настають важкі часи, мені починають телефонувати жінки з різних партій, а чоловіки просто вимикають телефони» .

Ідальго пригадує, що коли вона у 1997 році працювала з міністеркою соціальної політики Мартін Обрі над законопроєктом про гендерну рівність, який також підтримувала міністерка юстиції Елізабет Гіру, жінки завжди об’єднувались. Анн Ідальго нагадує, що коли проти міністерки екології Домінік Вуане, яка представляла партію зелених, була організована атака, всі жінки в міністерствах зреагували на цей випадок і виступили з підтримкою політикині.

Мадам Ідальго зауважує, що політична боротьба буває жорсткою, тому без підтримки не обійтися: «Коли я готувалася до першої кампанії 2014 року, я заручилася підтримкою рідних та людей, які підтримують жінок у політиці, зокрема Наталі Ростан (Natalie Rastoin), яку я дуже люблю і яка давала мені дружні поради» .

Коли говорять про стиль управління Анн Ідальго, журналісти, опоненти, та навіть колеги, кажуть, що вона – «залізний кулак в оксамитовій рукавичці» /une main de fer dans un gant de velours (вислів, який змальовує авторитетний, твердий, непохитний, але дипломатичний стиль управління – авт.).

Анн Ідальго спокійна за будь-яких обставин, є командним гравцем, а для напрацювання нових ідей любить проводити «мозкові штурми».

«Люди хочуть відповідальних політиків, які є тими, ким вони є насправді. Я така як є, я не граю ролі, – сказала вона The Guardian. – Якби я хотіла грати, я б обрала кар’єру в кіно чи театрі… Можливо це й цікаво, але це не мій шлях».

Її критикують,  проти неї влаштовують інформаційні кампанії, щоб зупинити проєкти, які вона намагається втілити.

«Протягом першої каденції на посаді мера іноді боротьба була дуже важкою, іноді жорстокою, особливо коли переходили на особистості», – зізналася вона виданню Le Figaro. – Щоб бути мером Парижа, треба бути стійкою».

І вона продемонструвала, що не збирається відступати.

Наталія Жачек, 50%