Анна Чаплигіна: У політиці немає «хлопчиків» та «дівчаток»

Експертка з етикету Анна Чаплигіна провела для аудиторії сайту «Жінки – це 50% успіху України» вебінар на тему «Самопрезентація 2.0: ділова поведінка в політиці». Лекторка пояснила, що таке вербальне та невербальне вітання, правила ділової субординації і чому в політиці немає «хлопчиків» та «дівчаток»,  а також дала практичні поради, як познайомитися з потрібною людиною, чи треба для цього посередник і як відрекомендуватися коротко і по суті.

Ми зібрали ключові тези вебінару, які особливо будуть корисними для політикинь та жінок-лідерок.

Важливо пам’ятати, що етикет – це не «бантики», а система взаємодії людей, яка дозволяє їм швидше зчитувати код «свій-чужий», щоб налагоджувати контакти, співпрацювати і реалізовувати спільні проєкти.

Етикет – це не про те, хто сидить вище, а хто – нижче. Таке ставлення є пережитком радянської системи, дідівщини і подібних явищ.

Насправді етикет – про світ, де всі сильні, рівні і всі виявляють повагу одне до одного.

Увага та повага – це не просто слова. Недостатньо сказати фразу «при всій повазі», мають бути конкретні дії, які підкреслюють вашу повагу до іншої людини.

Наша поведінка завжди залежить від контексту. Неважливо, чи це культурний, релігійний, чи інший контекст, але він завжди впливає на нашу поведінку.

Етикет – це рішення під певні задачі, але коли в задачі змінюється хоча б одна умова, – наприклад, пандемія –  тоді змінюються правила і, припустімо, рукостискання при зустрічі стає недоречним, а виявом поваги стає тримання соціальної дистанції.

У світській ситуації, де всі одне одному чоловіки та жінки, на першому місці – гендер. Чоловік виявляє увагу до жінки, наприклад, відчиняє перед нею двері.

Ділова ситуація – це коли ми приходимо у відносини на певну професійну роль. Тому якщо в коридорі зустрічаються дві людини – жінка і чоловік – насамперед ми дивимося, хто з них президент/ка, а хто з них –  помічник/ця. І неважливо, на кому з них спідниця, а на кому – штани. Очевидно, що не президент відчиняє двері перед своїм секретарем, навіть якщо президент – чоловік, а помічниця – жінка. Тому що вони тут не кавалер і дама, вони тут – президент і секретар. Завдання секретаря зробити так, щоб шлях людини, якій треба ухвалювати рішення, був максимально безперешкодним. І неважливо, чоловік це чи жінка, головне – як він чи вона дає собі раду з посадовими обов’язками.

Якщо люди плутають свої ролі у діловому спілкуванні, утворюється каша, коли президент надає на діловому заході слово журналістці, аргументуючи тим, що вона жінка. У такому випадку хочеться сказати: «Пане президенте, чи розумієте ви, в якій ролі ви тут перебуваєте, в якій ролі людина жіночої статі, і з якої нагоди ми зібралися? Чи розумієте ви, що фактично це є образою?».

Читайте також: «Ви ж не жінка, ви людина серйозна»: Зеленський знову вдався до сексизму

Комунікація і взаємодія відбуваються на певній дистанції, яку не варто порушувати.

Слід пам’ятати як про фізичну дистанцію, так і про дистанцію по вертикалі – субординацію.

Прекрасною можливістю для нових знайомств є форуми або конференції. Але якщо ви з розгону підбігаєте до людини, відриваєте її від бесіди і кажете: «Вітаю, як чудово, що я вас тут спіймала, я так хочу з вами познайомитися», то людина швидко забуде ваше ім’я. Тому що ви вторглися в її простір.

Скорочувати дистанцію треба через візуальний контакт.

Якщо ви бачите, що людина з кимось розмовляє, починайте навколо неї «нарізати кола» у радіусі не більше трьох метрів і не менше півтора метра (соціальна дистанція). Але не треба підходити ближче, ніж на півтора метра, тому що з цієї відстані вже можна випадково «підслухати» чужу розмову.

За деякий час людина обов’язково зустрінеться з вами поглядом, а може, й прямо запитає: «Ви щось хотіли?». Щойно у вас встановився візуальний контакт, ви можете підходити.

Якщо є можливість знайти посередника для знайомства, скористайтеся цим. Адже інша людина завжди зможе відрекомендувати вас так, як ви самі себе ніколи не зможете, тому що матимете вигляд хвалька.

І не забувайте, що коли ви представляєтесь, спочатку варто називати ім’я, а потім прізвище. Звичка спочатку називати прізвище з’явилась у Радянському Союзі, коли людина перестала бути людиною, а стала порядковим номером у справі.

Не підходьте ближче, ніж на відстань витягнутої руки (особиста дистанція). Якщо ви порушите цю дистанцію, людина фокусуватиметься на думці «Відійти чи не відійти?», а не на тому, що ви говорите.

Інтимна дистанція (0,5 м)у нас лише з людьми, яким ми довіряємо і яких можемо обійняти.

Ключове правило – чим важливіший гість, тим далі ви йдете його зустрічати.

Якщо ви зустрічаєте важливого гостя, то ваше завдання зробити так, щоб людина не напружувалася. Якщо гість не орієнтується у вашому місті, ви можете його зустріти ледь не в аеропорту. Бо якщо він буде нервувати, шукаючи адресу, вхід, поверх, його почне це дратувати – з цим настроєм він зайде на зустріч.

Коли люди когось супроводжують, трапляється найпоширеніша помилка, яка пов’язана зі старим правилом, що всіх, кого ми любимо і поважаємо, пропускаємо першими.

Насправді чоловіки пропускають першими жінок лише у простір, де все зрозуміло і безпечно. Тобто якщо це буде темна кімната, то першим має заходити чоловік.

Якщо в політичній ситуації ви супроводжуєте людину, запитайте себе: «Вона знає цей простір?». Якщо ні, тоді ви йдете першими.

Щоб показати дорогу, ви йдете ніби поруч і на півкроку попереду, час від часу повертаєтеся корпусом, щоб людина продовжувала відчувати, що вона з вами в контакті.

Також повагу демонструють на невербальному рівні, коли за столом важливого гостя саджають з правого боку.

Ми маємо три варіанти вітання: вербальне «добрий день», уклін головою і рукостискання.

Якщо коридором іде керівник, «добрий день» кажуть підлеглі, а керівник може відповідати нахилом голови. Вербальне вітання йде від підлеглого.

Рукостискання не означає «добрий день». Це знак особливої прихильності, це привілей. Адже коли ми потискаємо руку, ми підходимо дуже близько.

Якщо ви прийшли у чийсь простір, хазяїн подає руку, щоб вас заспокоїти: ви тут у безпеці. Але якщо у гостя винятково високий статус, він може подати руку першим.

Керівник подає руку підлеглим, щоб показати «я вам довіряю».

Але на початку карантину міністр внутрішніх справ Німеччини Хорст Зеєгофер відмовився потиснути руку Меркель, хоча він підлеглий. Звісно, у звичайні часи, коли всі здорові, не можна не потиснути простягнуту руку, це було б проявом неповаги, але епідемія коронавірусу внесла свої корективи у правила етикету.

Історично рукостискання демонструвало, що у вас немає зброї.

В політиці часто використовують маніпуляції з рукостисканнями, наприклад, потискаючи руку, торкаються вказівним пальцем внутрішньої сторони зап’ястя. Так вчиняють, щоб на кілька секунд вибити людину із рівноваги. Зап’ястя – інтимна частина руки, яку не можна торкатися.

Також не можна торкатися інших частин тіла. Але в політиці люблять, наприклад, поплескати по плечу. Це гра на публіку, за допомогою якої намагаються показати, хто тут головний.

Немає жіночих чи чоловічих рукостискань, є лише ділові. Але існує маніпуляція, коли чоловіки потискають руку іншим чоловікам, а жінку ігнорують.

Якщо ви підлегла і хочете нагадати, що ви в цій кімнаті професіонал, можна порушити субординацію і простягнути руку для вітання. Але це є винесенням конфлікту на публіку. Прорахуйте психологічний портрет вашого керівника. Чи  зрозуміє ваш керівник просто натяк? Не треба конфліктувати там, де можна обійтися натяком.

Щойно ви публічно реагуєте на маніпуляцію, будь-який конфлікт, який був прихований, який можна було пізніше переграти, уже доведеться вирішувати публічно.

Підготувала Наталія Жачек, 50%