Головна Статті Блог Олени Харитонової/ Про жіночу солідарність у політиці й дитячий садок

Блог Олени Харитонової/ Про жіночу солідарність у політиці й дитячий садок

Олена Харитонова
Олена Харитонова

Однією з впливових стратегій комунікації жінок у політиці є стратегія «посилення». Її запропонували жінки в команді Барака Обами, коли він прийшов до Овального кабінету у Білому домі на перший президентський термін. Суть «посилення» полягала у тому, що коли жінка подавала ідею чи акцентувала увагу на ключовому моменті – інші жінки на нараді повторювали це, віддаючи належне авторці. Це змушувало чоловіків у залі визнавати внесок – і згодом політичний вплив жінок було розширено. Це помітно бодай у політичних призначеннях уже наступного президента-демократа Джо Байдена, який не зміг не рахуватися з політикинями, які набували підтримки, а водночас і політичної ваги.

Читайте також: Авріл Гейнс: Жінка, яка вважає себе молотком

Американський антрополог Овен Лавджой свого часу виснув гіпотезу, що причиною, яка дозволила антропоїдам різко підвищити свою популяцію і освоїти нові території, стало те, що самиці створили «дитячий садок».

Саме так! Людиноподібні мавпи народжували розумних дітей з великим мозком, здатним закріпити широкий спектр поведінкових навичок, але таким дітям потрібний довгий внутрішньоутробний період і довгий період дитинства для засвоєння накопичених спільнотою вмінь, а це означає, що самиця просто не могла дозволити собі друге дитинча, поки не випестує перше. І тоді самиці вирішили цю проблему геніально просто: навіщо тягати на собі дитинку, обмежуватися в мобільності і доступі до ресурсів, якщо 2-3 дорослих самиці за підтримки пари молодих самочок цілком можуть забезпечити безпеку і догляд за дітьми всієї зграї?

Із цього «дитячого садочку» почався розвиток людської цивілізації.

Звісно, з тієї пори ми пройшли великий шлях. Але наша політична машинерія нині працює швидше за принципом «роз’єднуй та володарюй». Згадка про права і можливості жінок викликає якщо не ненависть, то шалене роздратування патріархальних еліт: «Що тим феміністкам знову потрібно? Є проблеми і поскладніше: війна, корупція, економічна криза…» (список можна продовжувати нескінченно, завжди знайдеться щось важливіше за горезвісне «жіноче питання»).

Проте, якщо подивитися, наприклад, на Сонячну систему, то 99,86% її маси припадає на єдине небесне тіло: зірку на ім‘я Сонце. Все інше – планети і астероїди, комети і зоряний пил – це навіть менше за 0,2%.

Утім, ця поправка до маси зірки, якою, здавалося б, можна знехтувати, містить увесь наш світ, чи не так? Тож, не варто зневажати жіночі питання.

Тим більше, що жіночий спосіб буття дає соціуму і культурі самостійне власне значення.

Дарує траєкторії думки, які трансформують сам акт мислення, і народжують імпульси, що відкривають нові горизонти. А що більш варіативними є такі імпульси – то більше шансів розвитку феномену, який норвезький професор Томас Матісен описував за допомогою концепту unfinished –  «незавершеність».

Читайте також: Блог Олени Харитонової/ Як голови облдержадміністрацій жінок продавали

Він стосувався того, що незавершений політичний розвиток бажаного соціально-політичного проекту – це не недолік, а можливість. Завершені проекти фіксують status quo. Незавершені – завжди містять підривний потенціал для змін. Тож, «жіноче» – означає рух. Внутрішній резерв соціальної системи, завдяки якому вона стає більш чутливою та підготовленою до тих чи інших соціальних трансформацій в моменти криз.

Жіночі голоси важливі самі по собі.

Що ж до реакцій деяких жінок, які не визнають за жіночими голосами автентичної цінності, то це джерело болю і подразнення.

Є жінки, які твердять, що вони «всього лиш жінки», або, навпаки, уявляють, що вони «таємна рушійна сила усіх без винятку чоловічих рішень».

Ймовірно, вони вдарені фальшем радянських «жіночих рад». Або налякані перспективою вважатися опозиціонерками до домінантних чоловічих груп. А можливо, вони наполохані нездатністю наповнити себе реальністю, яка була б відмінною від «ідеальної жіночності», вигаданої чоловіками.

Так чи інакше, але звичка до проектування себе через «чоловічий погляд» зрештою веде до того, що чоловіки спілкуються з проекціями власних «я», а жінки перетворюються на «суб’єкта умовчання».

Щоб розірвати це мовчазне коло і перетворитися на комунікуючих суб’єктів жінкам необхідно, як каже впливова сучасна феміністична філософиня Люс Ірігаре, перш за все говорити одна з одною.

Олена Харитонова, юристка, доцентка Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрогодля Жінки: 50%

Більше публікацій
Більше публікацій Олена Харитонова
Більше публікацій Статті