Цей текст стане тобі при нагоді, якщо ти щиро вважаєш, що дискримінація за статтю та віком вимерли як мамонти. Я радію, що ти живеш у такому оточенні, де такого немає, але повір: поза твоєю прекрасною бульбашкою таке існує і, на жаль, досить часто.
Цей текст для тебе, якщо стикався чи стикалась з чимось подібним. Сподіваюсь, як мінімум, ти відчуєш, що не сам або не сама у таких ситуаціях, а як максимум – моя суб’єктивна порада тобі чимось допоможе.
І може цей текст прочитаєш ти, людина з іншими цінностями, і зрозумієш, що те, що ти підтримуєш – це не ок, це боляче, а часом нестерпно. Хочу у це вірити.
Трохи про себе: мені 22, і я майстриня спорту з волонтерства у держорганах: працювала в Кабінеті міністрів у Києві, в Одеській ОДА та Фонді держмайна в Одеській та Миколаївській областях.
Ти – «сонечко», «киця», «рибонька», але це не ок
Якщо тебе так називає кохана людина і тобі це подобається, то все ок. А якщо до тебе так звертається колега чи взагалі не колега, а просто людина, яка зайшла до кабінету – це не ок.
«Сонечко, принеси кави нам. Два американо без цукру», – говорить людина, ініціатором зустрічі з якою була я. А мали б обговорювати співпрацю з їхнім проєктом, в який мої колеги вірили менше за мене.
«І чому такий котик як ти вирішив цікавитись реформами в економіці?» – питав мене експерт, який сам (!) погодився мене проконсультувати щодо податкової реформи.
Читайте також: Кібербулінг: як цькували очільницю Держрибагенства і що можна вдіяти
Найогидніше було, коли співробітник прийшов на роботу п’яним і колеги звертались до нього на «ви» та по імені, а до мене (при першій зустрічі) – з намаганням якомога лагідніше змінити моє ім’я.
Ні я, ні ти, ні будь-хто інший чи інша не має виборювати право, щоб до тебе звертались з такою ж повагою, як до п’яного співробітника з досвідом роботи. У кожній сфері по-різному звертаються, та у моїй (у держорганах) – це на «ви» і по імені (часто по імені та по батькові), доки не домовились про інакше.
Тебе не помічають на зустрічах
Те, що з усіма чоловіками вітаються рукостисканням, а з тобою ні – це навіть добре у карантин (кажу сама собі). Але погляд крізь тебе – це те, що найчастіше ловиш на робочих зустрічах.
Ти наче прозора: тебе легко можуть перервати, сказати принести каву-воду (хоча це не твоя відповідальність), твої питання скоріш за все залишаться без відповіді, а хтось повторить твій коментар наче свій (так, той коментар, який всі проігнорували хвилину тому).
Кажуть, що таким положенням треба вміти користуватись і що гру у «милу дівчинку» можна використовувати собі на користь. Однак не у випадках, коли вирішуються питання із твоє зони відповідальності. Ти маєш голос і мусиш його озвучувати, щоб досягати результатів, а не плисти за течією.
Ти наче повсякчас доводиш, що ти не чиясь коханка
І байдуже, що у твого керівника є дружина, а у тебе відносини з хлопцем довші, ніж ця робота. Чому він, дорослий чоловік, взяв тебе, дівчисько, на роботу – звісно, бо ти йому смокчеш. У роздумах деяких людей все так просто!
Пояснювати, що це неправда, немає сенсу – люди іншого світогляду, вони не повірять, а ти витратиш час і сили.
Ігнорувати – не варіант, бо твоя моральність це не дозволить, а з іншої сторони – виглядатиме як мовчазна згода (якої, до речі, у кримінальному кодексі не існує).
І найгірше, що може статись у голові тієї особи, коли ти ігноруєш або переводиш у жарт, це такий логічний ланцюг: якщо вона смокче йому, то може і мені. Але ж ти про це не знаєш, коли та особа заходить у кабінет, де ти (так сталось) залишилась сама, закриває двері (чомусь держслужбовці часто лишають ключі у замку), порушує соціальну дистанцію та притискаючи до стіни тихо говорить: «Чому така серйозна? Тебе ж для цього сюди взяли – тож попрацюй і для мене».
Читайте також: Агія Загребельська: «В розпал кожного розслідування я переживаю черговий кібербулінг»
Тож раджу навчитись говорити «ні» чітко та грубо (хоча зараз за кримінальним кодексом зґвалтуванням є дії сексуального характеру без згоди, а мовчання не є згодою).
Зараз я ходжу на курси із самозахисту. І до психолога. Спочатку стала ходити до психолога, потім – на самозахист.
Аленайгірше, що може статись (окрім зґвалтування) – ти можеш почати сумніватися у собі. «Мені ж всього 20+, а у них досвіду вже 10+ років…» або «Може, справді варто робити, як усі?». Це щось схоже на газлайтінг, коли тебе примушують сумніватись в адекватності свого сприйняття та своїх можливостей. Такі психологічні маніпуляції як звертання, що знецінюють, ігнорування, звинувачення і залякування – все це змушує тебе відчувати себе неспроможною.
Що робити?
Моя суб’єктивна порада: шукати своїх людей та збирати команди людей з сучасними демократичними цінностями, які цінуватимуть твою роботу, твої зміни та досягнення так само, як ти цінуватимеш їхню підтримку та довіру.
І головне: якщо тебе взяли на цю посаду, то ти достатньо компетентна та професійна людина. А через пів року, рік чи може місяць ти будеш ще крутішою чи крутішим, ніж зараз, і зможеш ще більше зробити корисних речей.
…А історія з тим чуваком закінчилася так: я сповзла по стінці на підлогу і заплакала. Він якийсь час ще говорив до мене, але я нічого не пам’ятаю. Коли він пішов, я ще якийсь час плакала, потім встала і пішла у McDonalds, купила собі великий бургер, який, до речі, не смачним… Я в той же день поскаржилася керівникові, і пізніше ту особу звільнили, хоча й з іншої причини. Ми з колегами обговорили, що робити в таких ситуаціях, але я більше не залишилась сама у кабінеті, допоки його не звільнили.
Читайте також: Сексизм у мережі: Чому цькують очільницю відділення поліції на Київщині?
Все це не відлякує мене від волонтерства та роботи з державою.
З однієї сторони, бо ніщо не мотивує і не драйвить більше, ніж роботи ті зміни, які давно назріли у суспільстві. Це чистий кайф бачити людей, які відкрили власну справу чи масштабували свій бізнес на нові ринки, у тому числі завдяки твої роботі. І хоча є й інші круті громадські проєкти та суспільно-орієнтований бізнес, однак без незворотних змін у державі (без, наприклад, приватизації занедбаного державного майна чи реформи децентралізації), всі інші прекрасні зміни будуть нагадувати гасіння пожеж, а не інституційні перетворення.
З іншої сторони, я відчуваю, що можу все і навіть більше з командою однодумців.
Варто не лише дивитись в одному напрямку, працювати заради однакових цілей, це в першу чергу — мати спільний набір цінностей. І довіра та підтримка один одного у нас завжди у пріоритеті, що б не відбувалось навколо чи всередині нас.
Тому мені не страшно заходити у нові кабінети топ-чиновників чи одягати сукні з кросівками, адже мої цілі важливіші за хейт, а з людьми поруч я сильніша, ніж здаюсь.
Марина Мрук, для Жінки: 50%