Агія Загребельська є державним уповноваженим Антимонопольного комітету. На державну службу вона пішла працювати після Майдану, до цього займалася адвокатською практикою.
Агія відома розслідуваннями у сфері грального бізнесу – вона воює з «лотереями». Також її розслідуваннями є розкриття посередницьких «прокладок» на доступі до бази оцінок майна та картельної змови на харчових тендерах Міністерства оборони.
На початку лютого 2019 року суд оштрафував Загребельську на 1700 гривень, погодившись із протоколом НАЗК про те, що «дохід Загребельської в розмірі 300 тисяч гривень всупереч законів виявився невідомим суспільству протягом шести місяців».
Як пояснює Агія Загребельська, один з її близьких родичів за довіреністю їздив на її автомобілі Toyota. Родич продав автівку за 300 тис. грн, а Загребельська подала до НАЗК інформацію про суттєві зміни в майновому стані через три дні після того, як отримала кошти від продажу автомобіля та підтверджуючі документи.
Проте НАЗК вважає, що чиновниця мала повідомити їх через 10 днів після зняття авто з реєстрації, а не тоді, коли вона отримала дохід і документи.
Ми говоримо з Агією Загребельською про те, на що можна наразитися в Україні, якщо ти воюєш з корупцією, і тим паче, якщо ти жінка.
– Агія, чи не є в даному випадку інструмент декларування засобом тиску на вас, як на людину, яка приймає незручні рішення?
– Інструментом тиску, скоріше, стали люди, яких змушують його застосовувати. Будь-який прогресивний засіб, а декларування є таким, може бути використано як во благо, так і як покарання за нелояльність. Або навіть стати інструментом залякування: інші люди теж дивляться і розуміють, що як вони робитимуть так, як я, то й на них знайдеться кому натиснути.
– Так – це як?
– Впевнена, що це мені «великий привіт» за мою принципову позицію по окремих розслідуваннях. Причому у цих розслідуваннях моя позиція та позиція АМКУ часто дуже відрізнялася від тієї, яку займали деякі інші державні органи. У мене є, як мінімум, три версії, чому все це відбувається.
По-перше, можу припустити, що насамперед це пов’язано з питанням грального бізнесу. Ми, Антимонопольний комітет, були тим державним органом, який зайняв принципову позицію щодо погодження – точніше непогодження – того проекту ліцензійних умов для операторів ринку, яким Мінфін намагався «монопольно» легалізувати такий вид державних лотерей, який ми бачимо сьогодні на вулицях, причому в інтересах однієї компанії.
До речі, другим органом, який також не пристав на ці умови, стала Державна регуляторна служба, яку очолює Ксенія Ляпіна.
По-друге, цей «вирок» може бути пов’язано з СЕТАМ, державною агенцією з реалізації арештованого майна. Уже три роки я займаюся розслідуванням справи про монополізацію ринку реалізації арештованого майна, на якому певна група осіб добре «гріє руки» уже багато років. До речі, більше 10 років тому цим займалася перший заступник голови АМКУ Зоя Борисенко, яка намагалася демонополізувати цей ринок. Вона мені передала свої напрацювання, де також фігурують моменти тиску на неї. Якщо порівняти наші документи, то відмінностей майже немає. Навіть позиція Міністерства юстиції не особливо міняється.
– Нічого не змінилося за 10 років?
– Тоді вдалося зламати монополію, але в 2014 році вона повернулася. Ринок реалізації арештованого майна дуже солодкий. Адже майно боржників – це ж від мобільних телефонів до цілісних майнових комплексів. Це сотні мільйонів. І оскільки держава контролює цей процес, то певним посадовим особам дуже важко відмовитися від спокуси створити собі свою монополію і заробляти великі гроші – без конкурентів, вкладень і оптимізації. До того ж монополіст відповідає за весь процес від початку й до кінця, що теж є полем для можливих маніпуляцій.
По-третє, є ще одне питання, з яким я можу пов’язувати таку особливу «увагу» до себе – це нещодавня реінкарнація однієї зі старих схем: плати за доступ до електронної бази оцінки. Коли ви продаєте квартиру, то з її вартості ви маєте сплатити податок. Так в силу різних еволюційних процесів на цьому ринку з’явилися електронні майданчики оцінки. Зараз ми розслідуємо справу щодо узгоджених дій між чотирма такими майданчиками.
Суть схеми: оцінювач має внести інформацію зі звіту про оцінку в Єдину базу, це є підставою для подальших дій для нотаріуса. Спочатку внесення оцінки в базу було безкоштовним, а тепер майданчики вирішили брати за це гроші – одне внесення близько 1 300 грн. Це перетворюється на заробіток близько 1 млн грн на день для компаній, які, по суті, надають послуги на кшталт звичайної електронної пошти.
Але! Єдина база оцінки створена за бюджетні гроші, фактично її призначення – для виконання фіскальної функції, чому тоді всі ми маємо платити приватним майданчикам за доступ до неї!? Адже вони лише пересилають дані зі звіту про оцінку.
Але може бути і щось інше. От ми нещодавно прийняли рішення, а це теж було моє розслідування, по зонах митного контролю Державної фіскальної служби. В їх діях ми констатували порушення конкурентного законодавства, що вплинуло на конкуренцію та спотворило її.
А на 21 березня окремим компаніям загрожує покарання у вигляді одного із найбільших штрафів в історії АМКУ по змові на публічних закупівлях – якщо ми приймемо рішення щодо картельної змови на харчових торгах Міністерства оборони. І це теж моє розслідування. Уявіть, ступінь алогічності в правових умовах конкуренції, коли в торгах брали участь 15 компаній, а в результаті 14 компаній, які кілька днів тому змагались на аукціоні між собою до нижчої вартості, відкликали свої пропозиції, а 15-та з найвищою – виграла. В результаті торгів і відкликання пропозицій чітко видно, як вони поділили Україну на зони охоплення.
– Ви найбільш відомі своїм розслідуванням проти «лотерей». На якому етапі зараз ця боротьба?
– Лотерея – це нормальний бізнес у всьому світі, який там виконує різні корисні для суспільства функції, наприклад фінансування національних олімпійських збірних. Це фактично непрямий добровільний податок з громадян, який іде на соціальні цілі.
Те, що у нас назвали «лотереями», звичайні гральні автомати, які маскуються під нібито розіграш лотерей. Ця проблема в Україні увійшла в гостру стадію з 2014 року. Такий бізнес – мільярди гривень на рік ніким не контрольованої готівки, які, на жаль, дозволяють повністю корумпувати всю владну вертикаль.
І тут є кілька аспектів. Перший – це здоров’я населення. Цей бізнес існує поза контролем держави, адже Україна в свій час впровадила повну юридичну заборону грального бізнесу, якої немає в жодній розвиненій країні, бо така практика визнана недієвою.
Якщо держава не контролює, контролює кримінал, в руках якого опиняється дуже небезпечний, адиктивний товар, тобто такий, що викликає звикання, засудужується суспільством і має мінусову користь. Такими товарами також є алкоголь, тютюн, наркотики та деякі країни відносять сюди енергетичні напої.
Програмне забезпечення та обладнання, яке використовують ці «лотереї», ніким не контролюється і не сертифікується. Це програмне забезпечення зчитує психотип гравця, і вже через декілька ставок знає, як потрібно з тобою грати, щоб тримати у грі якомога довше і витягнути якомога більше. Особливо вразливі до цього діти.
Ви бачите, що поруч з «лотереями» відкриваються ломбарди? Розумієте, що ці ломбарди приймають праски, пилососи, обручки, електрочайники?..
Другий момент – пошук балансу між гральним бізнесом і тою частиною суспільства, яка засуджує гру.
Це може бути і винесення гральних закладів в спеціальні зони, як-то всім відомий Лас-Вегас.
І спрямування частини прибутків операторів ринку на соціальні цілі – лікування онкохворих, навчання обдарованих дітей, побудову житла для безхатьків тощо.
Таким чином, громадянину дають зрозуміти, що за толерування грального бізнесу суспільство має хоч якийсь бонус.
Третій момент – економіка. Фактично в тіні знаходиться величезна галузь, що здатна давати податків 5-6 мільярдів гривень на рік. А дає натомість десятки мільярдів готівки декільком бенефіціарам ринку. Я вже не кажу про орендні ставки на комерційну нерухомість, які зараз можуть собі дозволити платити тільки ці «зали», весь інший бізнес просто не витримує, сплачуючи податки, а наземний рітейл (представники здебільшого малого та середнього підприємництва) – зникає з наших вулиць.
Два роки тому у меморандумі з МВФ в нас були зобов’язання, що ми легалізуємо азартні ігри та видобуток бурштину – вони поруч стояли, але в останньому меморандумі цих вимог уже нема. Жодного закону з цього приводу ми не прийняли.
До речі, я помічаю багато спільного в антикорупційному і гендерному рухах. Ми декларуємо для наших західних партнерів, що ми ведемо боротьбу як проти корупції, так і за гендерну рівність. І корупція, і гендерні стереотипи – це, по суті, наші бар’єри на шляху до цивілізованого світу.
Але весь пар іде в гудок: ефект здебільшого лишається на папері.
І там, і там – те, що заважає нам рухатися, це наші «традиції» на кшталт прислів’я «не підмажеш – не поїдеш» щодо корупції, та «місце жінки на кухні» – щодо гендерних питань.
– Що стосується «лотерей» – преса, громадськість можуть чимсь допомогти?
– Це ринок, який приносить приблизно мільярд доларів готівкою у рік. Тут потрібна просто чітка політична воля і бажання, а задача громадського суспільства – вимагати цього від влади. Поки ситуація владу очевидно влаштовує. Знаєте, як зараз кажуть, коли в містечках відкриваються ці гральні «зали»? «Чума прийшла в місто»…
Нині є приклад міста Винники, що під Львовом. Це єдине місто в Україні, де повністю закрито гральний бізнес. Уже три тижні.
Місцева влада разом з небайдужою громадськістю та активістами «прийняли» таке рішення після того, як АТОвець програв земельну ділянку, яку йому було виділено. Збунтувалася громадськість, обурилося місто, їх підтримали органи місцевого самоврядування. Але зараз ці хлопці у Винниках наражаються на шалений тиск з боку бандитів, які раптом опинилися без свого заробітку. Чи довго вони протримаються – це питання.
Але якщо вони протримаються і в них тривалий час не буде в місті азартних ігор, то це буде історія перемоги і приклад для інших.
– Агіє, а як щодо вас – ви протримаєтеся? І взагалі, до чого треба бути готовою людині, яка іде на державну службу боротися з корупцією? І така деталь – чи гендер у наїздах на вас це принципове?
– Важко сказати. Боротися з корупцією і так важко, а бути при цьому жінкою – напевне вдвічі. В розпал кожного розслідування я переживаю черговий кібербулінг, коли читаю і дізнаюся про себе стільки нового як про жінку, чиновницю, дружину…
Тому скажу так: жінці, яка йде на держслубу, треба бути готовою до різного.
Перше, що атакуватимуть – вашу зовнішність, національність, чоловіка, друзів. Копатимуть де тільки можна. Я, здавалося б, в соцмережах лищила тільки декілька звичайних фотографій. Я навіть не уявляла, що з таких фото, можна написати такі образливі тексти.
– А як себе ведуть у дискусіях з вами колеги-чоловіки?
– Якось на нараді в уряді обговорювали питання лотерей. Мені дали слово, я встигла сказати буквально кілька слів – мій виступ тривав не більше хвилини, коли перший віце-прем’єр-міністр Степан Кубів мене жорстко зупинив і вигнав з цієї наради.
Він сказав: «Я вас сюди не запрошував, я не розумію, що ви тут робите, від АМКУ мав бути не державний уповноважений, а керівник, все, що ви тут кажете, нам нецікаво, це неважливо, і, будь ласка, видаліться з цього залу». Це було сказано при всіх.
Там на місці я реагувала дуже стримано – забрала свої речі й вийшла. Так от, я не впевнена, що він би так само вчинив, якби я була чоловіком. Потім мене ще й спробували звинуватити у «занадто емоційній поведінці»
Будь-яка моя реакція, будь-які слова на свій захист можуть і будуть трактовані так, як це буває зазвичай, коли жінка наполягає на своїй думці – нам заявляють у відповідь, що ми занадто емоційні.
Тому я вийшла спокійно, а потім написала блог на Цензор.
Світ політики – маскулінний світ, де часто треба стримувати будь-які емоції, інакше тебе звинуватять. Як говорила Мадлен Олбрайт, друге ім’я кожної другої жінки «Винна». Нас так виховували, що ми маємо бути ідеальними. Якщо з нами щось трапляється не те – значить, ми самі винні.
Я скільки разів помічала, як жінка і чоловік по-різному реагують на помилки у документах. Якщо чоловік припустився помилки, то він каже: «Щось із цим рішенням не так», а жінка: «Ой, щось зі мною не так». Не бійтеся помилятися!
– Що треба жінці зараз, щоб вижити у чоловічому світі української політики і влади?
– Щоб досягти чогось у чоловічому світі потрібно працювати вдвічі більше ніж чоловіки. Також мати сміливість говорити те, що думаєш, не боячись ніяких спроб зробити з тебе «істеричку».
Треба розуміти, що тебе все одно, на жаль, деякі сприймають як сексуальний об’єкт, але, вибудовуючи дистанцію, не дай боже натиснути на чоловіче его, бо матимеш ворога.
І головне – треба підготувати свою родину. Якщо ви йдете у владу чи політику, вас має розуміти ваш чоловік. Без цього рухатися буде важко.
Вас мають розуміти ваші діти. З дітьми треба говорити. В мене троє синів і також були проблеми, і дитячих свят я пропустила багато, і вони дуже сумували за мною.
Але я почала з ними говорити про свою роботу. Про те, що я роблю. Заради чого. Зараз мої діти все знають про мою боротьбу, і про гральний бізнес, і про схеми на оцінці майна. І тепер вони моя підтримка.
Звідси ще є один профіт. Я навчилася розповідати про свою роботу доступно. Так, щоб це зрозумів мій 5-річний син.
– Чому ви взагалі пішли на держслужбу? Нащо вам це було потрібно?
– Як і багато хто після Майдану. Потрібно було міняти країну. Під час Майдану я захищала політичних в’язнів Банкової, хлопців, які їздили до Межигір’я, в мене був підзахисний, якого затримали й тримали під вартою за провезення шин на Майдан, я захищала Тетяну Чорновол, коли її побили.
Пропозиція щодо держслужби мені надійшла від Павла Петренка, нинішнього міністра юстиції. Я тоді пішла першим заступником до голови виконавчої служби Дмитра Сторожука, ми з ним познайомилися і досить щільно спілкувалися на Майдані. А потім, коли ДВС було реорганізовано, я подала своє резюме до Антимонопольного комітету.
Якщо говорити відверто: якби я знала, що мене чекатиме в АМКУ весь цей останній рік, то не знаю, чи погодилася б.
Боротьба поглинає всі сили, а кроки вперед, які ти можеш робити, надзвичайно малі.
Я почуваюся інородним тілом, яке система, що вже оговталася після революції гідності, намагається або перетравити, або вичавити. Це постійна боротьба і протистояння. І рідкісне щастя – дні, коли ти можеш просто працювати.
Леся Ганжа, 50%
Фото авторки
