Головна Статті Наталія Піпа: Колеги-чоловіки можуть легко сказати: «Краще би ти дітей бавила»

Наталія Піпа: Колеги-чоловіки можуть легко сказати: «Краще би ти дітей бавила»

5
860
Наталія Піпа, народна депутатка від партії "Голос"
Наталія Піпа, народна депутатка

Народна депутатка від «Голосу» Наталія Піпа впевнена: у парламенті бракує не тільки доброчесних депутатів, але й розумних. І часто – це не тотожні поняття. Чому розумні й доброчесні рідко йдуть у політику – про це в нашій розмові.

А ще про те, як важко людині, котра прийшла з громадського сектору, вписатися у велику політику, зрозуміти усі схеми, багатоходовки, натяки та напівтони.

І чому жінкам важче у політиці, ніж чоловікам.

Наталія Піпа, біографія

Наталія Піпа народилася 12 жовтня 1983 року у Львові.

Народна депутатка «України», громадська активістка, пластунка, співзасновниця ГО «Кращий Сихів».

У 2005 році здобула вищу освіту за фахом «Економічна кібернетика» у Львівському національному університеті імені Івана Франка. У 2018 році закінчила Український католицький університет, програми «Управління неприбутковими організаціями», «Ефективне врядування», «Good governance for good leaders».

Ініціаторка та організаторка відкриття першої екостежки у Львові «Зелена стежка Сихова», лекторію від Майстерні Міста і GIZ, екоярмарку, майстер-класів, Великого сімейного «Свята автобуса» для інклюзивних дітей, «Екосвята на Сихові», метою якого є підвищення екологічної свідомості.

З 2015 по 2019 рік — членкиня Української галицької партії.

З 2015 по 2016 рік — керівниця Львівського міського осередку УГП.

У 2015 році Наталія Піпа балотувалась у мажоритарному окрузі на Сихові до Львівської обласної та міської рад, проте не пройшла.

У 2019 році перемогла у 115-му виборчому окрузі (Сихівський район Львова) на парламентських виборах від партії «Голос».

Секретар Комітету Верховної Ради з питань освіти, науки та інновацій.

У вас був досвід виборів 2015 року до Львівської міської та обласної рад, який закінчився поразкою. Як наважилися іти на парламентські вибори?

Ніхто не думав, що я пройду. Коли я пішла на вибори, то на мене реагували приблизно так: «о, дівчина з «Голосу» або «о, ще одна громадська активістка».

А я на своєму окрузі набрала більше, ніж набрала партія «Голос». Тому що я  там живу.

І тому, що це ми займалися і «Кращим Сиховом», і сквером Гідності, і площею Довженка, і Сихівським лісом. Мене просто знають за моїми справами.

Як ваша родина поставилася до вашого рішення йти на вибори?

Рішення, чи балотуватися у Верховну Раду, чи ні, ми приймали із чоловіком.

Він легко погодився?

Так, бо не очікував, що я пройду. Це вже не перші мої вибори. У 2015-му році я кандидувала на місцевих виборах до Львівської обласної та міської рад, я була в Українській Галицькій партії, мала велику підтримку людей, проте не пройшла.

Я дуже добре пам’ятаю, як спитала його: «Ну, що робити? Йти чи не йти»?

І ще так пожартувала: а ти зі мною до Києва поїдеш?

Він каже: поїду.

Ми обидва часто згадуємо ту  розмову на нашій львівській кухні, особливо коли дуже боляче, складно і нервово. Але він каже: «Я тобі слово дав, то я його тримаю» – і ми йдемо далі.

І ще я впевнена, що якби ми з чоловіком обрали іти на місцеві вибори, то у Львівську міську раду ми йшли би разом, бо міськими питаннями ми завжди займалися разом. Ми команда, той же «Кращий Сихів» ми робили разом, але якщо я більше комунікаційниця, то він – дата-аналітик.

Читайте також: Політика в українських архетипах: Панночка-новаторка і Кайдашиха – голова тергромади

Народна депутатка Наталія Піпа та її чоловік
Наталія Піпа з чоловіком

Як ви відчуваєте різницю між громадською діяльністю і політикою?

Громадська робота дозволяє тобі залучатися рівно настільки, наскільки ти хочеш і можеш, а от політика вимагає тебе всю. Будь-який виборець вважає, що може звернутися до свого депутата будь-коли, хоч вночі, і депутат має почути. Ну, і, звичайно, рівень відповідальності інший… І оцей рівень відповідальності – це те, що не дає спокійно спати ночами.

А що саме не дає спокійно спати? Неконтрольованість процесів?

Так, і неконтрольованість процесів, і їхня кількість, і як вони навалюються. Я ж мажоритарниця, ще й маю округ.

Мене насправді знає велика частина Сихова. Я не можу пройти по Львову, не поспілкувавшись, а прийом громадян часто починається, щойно я переступаю поріг квартири.

І тут багато є моментів.

Наприклад, коли я хочу відпочити морально, то їду до найближчого лісу, а рідше – йду до найближчого парку. Бо парк – це теж уже не варіант, у парку, зазвичай, я маю забагато живого спілкування. Це нормально – не подумайте, що я скаржуся, але я мушу для себе зрозуміти, як з цим жити.

До громадського активіста люди теж мають запитання, але до політика завжди мають більше і запитань, і вимог, і уявлень, що політик має робити. І це лише одна сторона медалі.

А друга – я чітко усвідомлюю, що в парламенті України професійних політиків є більше, ніж доброчесних. А професійних і доброчесних взагалі є дуже мало.

І в тому найбільший виклик.

Дивно, коли ми в парламенті України енний рік обговорюємо питання мови, в той час, коли у нас є багато інших проблем, як ВВП, розвиток, освіта і так далі. А ми вертаємося до тих питань, які розбурхують суспільство.

Депутатський статус щось вам дав?

Насправді, мені ще поки не довелося десь, окрім проходу в Раду, показувати своє посвідчення народного депутата. Це для мене принцип, що я ніде не хочу говорити про свій статус, а отримувати послуги, як будь-який громадянин чи громадянка України.

Але люди більше бачать нардепів, які їздять на чорних джипах, ніж нардепів, які ходять пішки чи їздять на велосипеді і в метро. Така правда життя.

Скажіть, будь ласка, а ви були готові до цих викликів, коли йшли у політику? Що зникає ваше право на приватність, що вас будуть підозрювати в недоброчесності…

Я усвідомлювала – так, але ти ніколи не можеш розрахувати масштаби.

Ну і ще в цьому спілкуванні й безкінечних обговореннях є певна частка абсурду.

Наприклад, ще коли я працювала у громадському секторі, ми півроку проводили обговорення громадського простору – скверу Гідності. Підготували проект, вже пройшли 5 погоджень з людьми… А тут шосте, і хтось встає і каже: у вас це не сквер, а сковорідка.

І це теж виклик. Це критичне знецінення, яке може пролунати як від можновладця, так і від будь-якого громадянина.

І з цим треба було навчитися справлятися тоді, щоб зараз від цього не потерпати – бо в політиці знецінення й критики набагато більше. Хоча і слів подяки дуже багато.

Читайте також: «Ми нічим не поступаємося чоловікам»: відео про жінок, які брали участь у виборах

Чи відбулося у вас переосмислення поняття влада, коли ви стали частиною влади?

Звичайно. Мені дуже важко дається комунікація з колегами по парламенту. У політиці шалено велика кількість напівтонів, настроїв, недомовок. А я прийшла з відкритої спільноти, де керувались принципом консенсусу, а не особистої вигоди. Для мене кожен день є виклик –  в’їхати, з якою метою він чи вона це говорить і чому саме це говорить, і яка багатоходовка перед тобою розігрується. Це виклики. І, власне, найбільше, що помагає, це фракція. За нами немає жодного корупційного скандалу. Я точно знаю, що я би не змогла бути в складі якоїсь іншої з існуючих фракцій в парламенті.

Наталія Піпа, народна депутатка

Якщо говорити про багатоходовки – то політика, як казав Збігнєв Бжезінський, це велика шахівниця…

Так і є. І ти ніколи не знаєш, як і що може повернутися або – точніше – як його повернуть.

Умовно, мені треба проголосувати за закриття шкіл у селах і відкриття опорних шкіл. Як я міркую: на перший погляд, сільські школи потрібні – бо це ж освіта на селі, а освіта – це добре. Багато хто так думає. Але здоровий глузд, економіка і критичне мислення говорять, що хорошу школу в кожному селі навіть багата Німеччина не може собі дозволити. Тим паче в населених пунктах, де вчителів більше, ніж учнів. Що набагато дешевше привезти дітей автобусом до найближчої школи, де забезпечити хороший освітній рівень і нормальну теплу школу.

І ти постійно балансуєш між цими речами.

Врахуйте, що освіта – не така багата галузь. Основні комітети, де розігруються складні схеми – це енергетичний, митний, бюджетний… І ти мусиш уважно дивитися, хто з якою метою вніс яку правку, як він виступає на комітеті, хто за ним стоїть, що говорить. Тут дуже багато значення мають деталі. Якщо ти не в темі, ти їх не відчитуєш.

Наталія Піпа виступає у парламенті
Наталія Піпа під час виступу у Верховній Раді

А взагалі, у вас змінилося усвідомлення влади, що влада – це не статус, влада – це робота?

У мене це відчуття завжди було. Я це відкриття зробила для себе, коли ще була активісткою і співпрацювала з Львівською міською радою. Власне, найбільшим моїм викликом є те, як зробити так, щоби й інші так думали.

Взагалі-то, не святі горшки ліплять. Я побачила, як ухвалюються рішення при міській раді, а тепер у Верховній, і бачу, що рівень інтелекту у багатьох моїх друзів вищий, ніж у тих людей, які голосують в парламенті. Але мої друзі не хочуть йти у політику і брати на себе цю відповідальність, виробляти стресостійкість, і так далі. Але те, що в політиці бракує, крім доброчесних, ще й розумних людей – це факт.

На комітеті обговорювалося питання гендерних компетенцій в освіті?

Конкретно, ні. Максимум, це могла робоча група… Зараз у суспільстві нагнітається, що прийде «страшний гендер» і нам всім буде погано, замість слова «стать» ми будемо мати 56 гендерів… Я до цього ставлюся з нерозумінням: нема чим зайнятись? Є вже закон, є формулювання «гендер», кому від того погано? Давайте працювати результативно. Навіщо знову й знову повертатися до того, що вже існує, і розбурхувати суспільство.

Читайте також: Післясмак від перегонів: що думають кандидатки про свою участь у місцевих виборах?

У нас дуже багато жінок, які пішли на вибори і програли. Вони, певною мірою, розчаровані і не знають, як їм діяти далі. У вас за плечима теж досвід виборів 2015 року до Львівської обласної та міської рад, на яких ви не пройшли. Що би ви могли їм порадити, як це пережити?

Розчарування – це нормальна реакція, це природньо. Всі люблять вигравати. Але виграють ті, хто продовжують. Відповідно, треба знайти в собі внутрішній ресурс. Мені дуже допомагає випити зеленого чаю, обдумати, подивитися, що було не так, і рухатись далі. Попит на жінок-політиків уже є і буде ще більшим. У парламенті цього скликання стільки жінок, що з’явилися черги у жіночі вбиральні, яких раніше ніколи не було.

Але якщо ви мене запитаєте, чи складніше жінці в політиці, ніж чоловіку, то я скажу, складніше…

Наталія Піпа, народна депутатка

Чим складніше?

Жінка-політикиня зобов’язана приділяти більше часу своєму вигляду, ніж чоловік. Чоловіки не ходять на високих підборах, не фарбують так часто волосся, не роблять манікюр. У них це займає набагато менше часу. А ми під куполом усі, як на долоні. Чесно, сидіти у Верховній Раді – це як брати участь у реаліті-шоу. Завжди з усіх сторін знімають, ти мусиш з цим рахуватися. Зазвичай, обговорюють не те, що ти говориш, а як ти виглядаєш. Тобто, якщо ти йдеш на якийсь телеефір, перше, що я почую від інших: о, підстригла гривку! О, змінила колір волосся!

Колеги-чоловіки, особливо, якщо ти з кимось конкуруєш за посаду, можуть легко сказати: «Краще би ти дітей бавила» або «Пироги в тебе краще вийдуть». Я кажу: можеш сам спекти.

Насправді, тут теж є різниця між чоловічим і жіночим спілкуванням. У жінок менше виражене бажання підколювати одна одну, «опускати». А в чоловіків, якщо поспостерігати за компаніями, – це звична манера комунікації.

Ну й треба бути готовою до того, що у політиці не має значення, якої ти статі, зате має значення, наскільки ти готовий чи готова аргументувати і відстоювати. Це ключове. Тому кожна має себе спитати: чи готова вона відстоювати? Якщо так – тоді в політику.

І ще є фактор побуту.

У чоловіків, які ідуть у політику, зазвичай, є жінки, які забезпечують йому тил. Пильнують дітей, організовують прасування сорочок. А жінка, зазвичай, не те, що сама все це робить, вона ще й організовує тил своєму чоловікові, який теж працює.

У вас в родині так?

Частково. Те, що роблять наші діти, організовую я. Це зона моєї відповідальності. Але, звичайно, що мені допомагає чоловік і ми це обговорюємо. Якщо йдеться про догляд за машиною і домашньою технікою – це суто його компетенція.  

Якщо говорити про суто мої особисті виклики, то головний для мене – це життя на два міста. Ми з чоловіком завжди у Києві разом, а діти – у Львові з бабусею і дідусем. Ми прийняли рішення не перевозити їх до Києва, не міняти їм середовище. Бо ця парламентська каденція – це чотири роки. Зараз переводити в одну школу, потім вертати назад до Львова… Адже коли я завершу працювати в національній політиці, то планую далі жити й працювати у Львові. Відповідно, тому й було рішення, що ми дітей не перевозимо.

Читайте також: Алла Квач: У нас досі спрацьовує стереотип, що жінка не може керувати, треба мужика

Народна депутатка Наталя Піпа з чоловіком та дітьми
Наталія Піпа з родиною

Наталю, я зауважила, що коли ви говорите про депутатство, то часто вживаєте «ми». Ви мате на увазі ви і чоловік?

Деколи «я і чоловік», деколи «я і фракція», деколи «я і помічники»… Я, в принципі, є дуже командною людиною, і розумію, що часто мої досягнення є досягненнями команди. Тому казати «я» в деяких випадках мені здається нескромним. Мені неприємно перетягувати щось на себе. Очолювати – так, а перетягувати – ні. А в політиці й це є викликом, бо у політиці всі більші індивідуалісти, ніж в громадському секторі, й тягнуть, як-то кажуть, масу на себе. Коли ти командний гравець, то тобі складніше. Тому, мабуть, від мене часто можна почути «ми». Мені ще треба працювати над своєю скромністю… 

Це яким чином?

Зазвичай, нескромні політики отримують доступ до каналів, до журналістів, вони не соромляться підійти і запропонувати свій коментар. А скромні чекають, поки їх запитають. Це теж те, з чим треба працювати. Бо якщо ти хочеш мати вплив в політиці, то мусиш бути знаною і серед виборців, і серед політиків.

А чим можна здобути авторитет серед колег?

По-різному. Багато залежить від твоєї фаховості в комітеті, в залі Верховної Ради, а також і від того, як часто ти буваєш на каналах, наскільки ти можеш там гостро відповісти, як вибудовуєш стратегію комунікації. Нюансів багато. Але щоб з тобою рахувались у політиці – це десь ті ж самі принципи, що і в бізнесі, ти мусиш себе показати. Єдине, що бізнес не має бути публічним, а політика є ще й публічною.

Наталю, скажіть, будь ласка, а у вас у парламенті було відчуття, що нарешті ви зрозуміли, як життя влаштовано? Що очі відкрилися?

Аж так, напевно, ні. Так, тут більший потік інформації, більше відслідковуєш, хто і з якою метою, що вкидає в публічний простір. Ну, наприклад, за дострокові парламентські вибори вкидали кілька партій, особливо це активно робила ОПЗЖ. Бо якщо зараз відбудуться дострокові парламентські вибори, вони отримають більшість у Раді.

От зараз, наприклад, по освіті йде неправдива новина, що не всі учні попадуть у 10-11 клас. Ситуація полягає в іншому, відбувається реформа нової української школи, і скорочення старших класів у середній школі йде обіруч з відкриттям ліцеїв.

І ти дивишся, що першим, хто це опублікував, є «Весті». Очевидно, з тою метою, щоб знову показати, як в Україні все погано. Хоча, насправді, Україна йде до кращого.

І ще є момент: у політиці важливо не просто щось зробити, а й прокомунікувати це.

Інакше за тебе це зробить твій політичний конкурент і мало того, що пропіариться на твоїй роботі, а й використає її проти тебе.

У політикумі постійно іде боротьба за владу, боротьба за рішення, боротьба за вплив. І хто в який момент виграє – буває по-різному. У політиці ніхто не може спрогнозувати, як буде 100%, а може тільки спланувати різні сценарії. І вони або відбуваються, або хтось їм перешкоджає.

Скажіть, я правильно зрозуміла, що ви після того, як закінчиться ваша каденція в парламенті, плануєте повертатися до Львова. Чи це тільки один із варіантів розвитку подій?

Після цієї каденції, можливо, буде друга каденція, можливо, не буде. Я планую повертатися до Львова і продовжувати роботу. Чи то в місцевій владі, чи то в громадському секторі. І це буде в сфері освіти, а також стосуватиметься всього того, чим ми займалися в «Кращому Сихові»  – розвитком спільнот, міських просторів та сталим розвитком. Бо вважаю, що як хочеш зробити зміни у суспільстві надовго – змінюй освіту. І ти отримаєш і топ-керівників іншого рівня, й інший ВВП, інший рівень безробіття, інший рівень наукових технологій, інші міста, зрештою – інше життя.

Наталія Піпа, народна депутатка

Леся Ганжа, Світлана Чернецька, 50%

Більше публікацій
Більше публікацій Леся Ганжа
Більше публікацій Статті