Home Статті Низький голос, імбодімент і аргументи по поличках: як кандидаткам говорити впевнено

Низький голос, імбодімент і аргументи по поличках: як кандидаткам говорити впевнено

3
254
Зображення: nytimes.com

Чому голос для спікерки має значення? Скільки може бути стихій ваших промов? Як правильно говорити з виборцям про гендерну рівність і чи говорити взагалі? Про все це йшла мова під час другого виборчого zoom-практикуму «Джедайські техніки комунікації для кандидаток».

У розмові беруть участь:

Дзвеніслава Новаківська, експертка з соціальних комунікацій, тренерка

Лариса Кобелянська, координаторка громадської ради при МФО «Рівні можливості».

Модераторка – Ірина Тишко, координаторка проекту #Вибори БЕЗ сексизму

Організатори заходу – кампанія #Вибори БЕЗ сексизму у партнерстві із «Жінки – це 50% успіху України» та Інститутом розвитку регіональної преси на zoom-платформі NDI.

Нагадаємо, проект #Вибори БЕЗ сексизму фіксує порушення прав жінок під час виборчої кампанії, а також надає психологічну та юридичну допомогу кандидаткам. Ви можете повідомити про сексизм у чат-бот проекту або зателефонувати на гарячу телефонну лінію 0 800 30 25 10.

50% пропонують читачам і читачкам короткий виклад найцікавіших тез спікерок.

Що таке стихії комунікації, в чому полягає суть теорії чотирьох стихій і чим вона може бути помічною для кандидаток у депутати?

Дзвеніслава Новаківська: Комунікаційні стихії – не моя ідея. Вона прийшла від мого британського наставника, який поєднав комунікаційні методики та філософію айкідо. Її ж віддзеркалення я бачила в міжнародних компаніях в системі кольорової методики управління персоналом. Я її розвиваю і практикую два роки і вважаю однією з кращих у час змін та криз.

Детальніше про систему антикрихкості комунікацій у вебінарі Дзвеніслави Новаківської: Антикрихкість комунікацій. 4 стихії ваших промов та презентацій. Вступ

Але головна ідея в тому, що всі ми різні. І в кожного з нас свій стиль спілкування, напрацьований в силу різних життєвих обставин – з одної сторони, а з іншої – продиктовані особливостями нашої особистості, нашими талантами.

Таланти і досвід сформували певні сценарії поведінки. І для того, щоб ці сценарії – як власні, так і інших людей – краще розуміти і краще з ними взаємодіяти, використовується теорія чотирьох стихій. Чотири стихії, чотири природні елементи – це вогонь, повітря, вода і земля.

Кожному психотипу щось дається краще, щось гірше.

Якщо ми говоримо про повітря – це ті люди, які дуже легкі на підйом, дуже швидкі, говорять високим голосом, швидко, часто тараторять. Можуть перескакувати із теми на тему, їм важко логічно і системно розкладати інформацію.

Якщо така людина-повітря зустрічається із людиною-землею, а земля у нас – це люди, які дуже часто є аналітиками, фінансистами, ті, які займаються системами і цифрами, для яких дуже важлива повільність, системність, обґрунтованість, порядок, дотримання часу – то це буде зустріч протилежностей. Те, як цим людям поміж собою спілкуватися, як знаходити спільну мову – це і є теорія антикрихкості.

Якщо коротко, то її суть у тому, що немає ніякої однієї суперсили, що взаємодія стихій – це  найефективніша стратегія, вона створює магію, коли протилежності об’єднуються.

Як жінкам-кандидаткам добирати правильні слова у комунікації з виборцями?

Дзвеніслава Новаківська: Коли я готувалася до цього ефіру, я запитала в кількох колег, що їх дратує у політикинях. Багато моїх знайомих, які є доволі впливовими людьми в Україні, сказали, що є одна риса, яка реально дратує, причому не тільки в жінках, а й у чоловіках. І ця риса – істеричність.

У житті, коли ми зустрічаємося з істерикою, як ми реагуємо? Істерика в дитини, істерика в близької людини, істерика, яка стається в магазині… У когось є бажання заспокоїти, але у більшості – бажання уникнути, відійти, відсторонитися, не мати з цим справ.

Якщо подивитися на наших політиків, то дуже часто є два типи поведінки: авторитарна поведінка, або істерична поведінка. Повертаючись до стихій, ми говоримо про вогонь.

А по суті, звідки ж воно береться? Давайте глянемо на наше минуле. В школі нас – у радянській школі – вчили, що єдиний спосіб навчитися і бути розвиненим – це когнітивний шлях: ти маєш напаковуватися знаннями. Останні роки ми згадали, що упс, у нас є ще й емоції. І емоції нам допомагають комунікувати. З’явилася вау-економіка, яка через емоції допомагає доносити ідеї. Маркетинг великою мірою переорієнтувався на картинки, які вражають, заводять, надихають.

Запальний ефект яскравої картинки – це і є оця істеричність. Уся політика у нас будується на вау-ефектах, на обіцянках. Недавно почула прекрасну фразу однієї з кандидаток: «Скажіть мені, що я маю пообіцяти, щоб за мене проголосували?».

У багатьох людей зараз істерика. Мабуть ви неодноразово чули: відчепіться від мене, ми взагалі не будемо голосувати. Істерична дитяча реакція. Вона потребує: перше – співчуття і розуміння, друге – прояву турботи, у карантинний період особливо.

Що може зробити кандидатка? Зайняти позицію дорослого.

Раджу кандидаткам навчитися проявляти емпатію – хоча би на раціональному рівні зрозуміти, що людям важко. І поспівчувати. І – сказати про втілення: я планую втілити те, що тобі болить. Я не планую космічних проєктів, а планую зробити конкретно ось, ось і ось.

Наприклад, встановити світлофор, тому що діти перебігають через дорогу і часто виникають ситуації, небезпечні для дітей. Чи подбати про освітлення вулиці.

Це вгамує істерику, заспокоїть людей.

Останнє дослідження щодо довіри в Україні говорить про те, що не довіряють ні політикам, ні владі. Кому довіряють? Довіряють тій людині, яка живе поруч. І якщо ви говорите про те, що я живу поруч, я живу у вашому будинку по сусідству, ваші проблеми – це й мої теж, то вам довірятимуть.

Гендерна політика – як про це говорити з виборцем?

Лариса Кобелянська: Я би уникала слова «гендер» у комунікації з виборцями.  Тому що немає суто гендерних питань, вони завжди є складовою інших проблем. Теоретично ми можемо виокремлювати їхню гендерну складову, можемо говорити про відповідність-невідповідність гендерним стандартам. Але, якщо ми будемо акцентувати на цьому, людям буде важко нас зрозуміти, і більше того – вони не зрозуміють, навіщо це.

Краще говорити не про гендерні ролі в політиці, а про те, що участь жінок у політичному процесі відкриває абсолютно нові можливості для тієї ж самої громади – не лише побачити проблеми очима жінок, а й долучити жінок до їх вирішення. Тому що жінки інакше бачать те середовище, в якому живе виборець. Тому що жінка більше часу проводить на дитячому майданчику, жінка з возиком краще знає проблеми доступності, бо вона або може, або не може заїхати у під’їзд чи магазин… І це те, що залишиться поза увагою чоловіка-кандидата. Тому що цього немає в його досвіді. Хоч би якими були досвідченими політтехнологи, якщо ця проблема відсутня у досвіді, то її дуже важко потім транслювати. Про неї можна говорити типу: так, я знаю, що десь там живуть ведмеді. Але якщо ти з цим ведмедем не зустрічався, тобі важко пояснити, що відчуває людина, яка бачить його щодня.

Іншими словами, комунікація гендерних питань має бути вмонтована у ті питання і проблеми, які хвилюють, турбують, транслюються.

Для вузької аудиторії можна говорити про гендерні теорії – це доречно, якщо ви зустрічаєтесь, наприклад, із науковим чи іншим фаховим середовищем. Якщо ви чітко розумієте, що ці люди «в темі». Але побутово, все, що людям не знайомо і невідомо, їх буде відлякувати.

Якщо ми говоримо про сприйняття жінок у політиці, яких багато з’явиться на цих виборах, то не можна уявити, що все відбудеться настільки толерантно і гармонійно, що не викличе ніяких дисонансів у суспільстві. Сексистських кпинів, агресії… Звісно, викличе. Питання в тому, якою буде відповідь. Якщо це буде виправдовувальна позиція типу: вам треба була квота, то які були жінки, таких ми в список і взяли, то це зведе нанівець всі 30-річні зусилля громадянського суспільства.

Треба виносити уроки із цієї ситуації. І ми ці уроки вже бачимо.

Урок перший для партій – готуйте партійок.

Урок перший для суспільства: давайте колективно позбавлятися гендерних стереотипів. Має сформуватися колективне недискримінаційне мислення всього суспільства. Має бути нетолерантне сприйняття таких висловлювань, як наприклад: ти вагітна – куди ти йдеш у депутати? Або: он наша сусідка іде в депутати, а чим вона краща – я що борщ гірше варю?

Чому тема гендерної рівності так складно комунікується?

Дзвеніслава Новаківська: Хочу погодитися із пані Ларисою, що ми говоримо зараз про дві проблеми. Так, ми говоримо про сексизм, і це те, що болить і є на поверхні. Але ще є інша, темна сторона цієї сили: велика конкуренція поміж жінками. Так жінки адаптувалися до авторитарного стилю чоловічого середовища: вважалося, що краще, щоб жінок, приміром, у політиці не було взагалі або була лише невелика кількість. І та, котра пробивалася – одразу ставала конкуренткою. Історія про борщ – фактично про це.

Що робити? Варто мережувати мережі. Мережі –  це майбутнє нашого світу.

Я би радила знаходити тих чоловіків, з якими у жінок хороші стосунки, які можуть їх рекомендувати. Виступати опорами у комунікації з виборцями. Коли чоловік починає говорити із повагою до жінки, до жіночої роботи, до жіночих справ, то суспільство охочіше прислуховується.

Читайте також: Олександр Солонтай: «Найкраща підтримка чоловіка – стати довіреною особою дружини-кандидатки»

І про суспільство. За роки після Майдану відбулися серйозні зміни. Те, що ми називали жіночими справами, жіночими середовищами, жіночими завданнями перестали бути такими. Сімейні обов’язки почали розподілятися між подружжям природньо. Було проведено великі кампанії, щоб соціум подивився на чоловіка як на батька, який може взяти, наприклад, відпустку по догляду за дитиною. Татусі з візочками почали з’являтися на майданчиках і в парках! Це якраз та зміна середовища, яку треба підтримувати.

Лариса Кобелянська: Жінка, коли заходить у велику політику, часто намагається позбутися інших жінок. Одна відома в Україні політикиня тривалий час формувала список своєї політичної сили так, щоб найближча до неї конкурентка займала тридцяті позиції, і це була її тітка. Це було багато років тому.

Що змінилося за цей час? Чи будуть жінки підтримувати інших жінок? Чи підуть жінки рука об руку в політику? Чи взагалі вони як партнерки відчувають оце жіноче партнерство як свою силу, а не як свою вразливість?

Питання жіночої солідарності є надзвичайно болючим. І в цьому контексті я хочу сказати, що у новому поколінні громадських діячок я бачу зовсім інші підходи.

Наше  МФО «Рівні можливості», яке створене у парламенті ще у 2011 році, дуже часто демонструвало єдність принаймні жінок-депутаток навколо тих чи інших питань. Це не завжди спрацьовувало, наприклад, не вдалося ратифікувати Стамбульську конвенцію попри спільні зусилля депутаток і підтримку громадського сектору. Але вдалося затвердити гендерну квоту у Виборчому кодексі. Вдалося, наприклад, внести зміну до закону про несення військової служби і надати можливість жінкам вчитися у військових вищих навчальних закладах.

Як кандидаткам подолати страх публічного виступу?

Лариса Кобелянська: Як отримати досвід публічних виступів і публічного спілкування? Лише через спілкування і лише через виступи. Ніякої іншої поради я тут не дам.

Як викладачка із багаторічним стажем скажу, що часом лекцію на 1,5 години прочитати значно легше, ніж зробити виступ на 1 хвилину.  І вкласти в цю хвилину емоції, ідею, захопити публіку.

Тому перша моя порада, особливо  щодо коротких публічних виступів, це не мати в руках нічого, крім, можливо, тез у три слова. Тому що як тільки ви починаєте очима ловити потрібні вам слова з аркуша, суфлера або ще чогось – втрачається безпосередній контакт з аудиторією.

Але готуйте аргументи. Аргументи – це не просто слова. Ваші аргументи – це те, що є сутнісним для вас.

Тому порада перша: вчіться все життя. Немає того періоду і того стану, коли ви скажете: я знаю все. Постійно, постійно накопичувати, аналізувати, сегрегувати інформацію, відбирати для себе важливі аргументи. Можливо, мати кілька папочок на своєму комп’ютері. У мене є папочки, наприклад: «Аргументи – антигендер», «Лідерство жінок – аргументи», «Переваги виборчої системи за квотними принципами» і так далі. І це те, що я поповнюю вже десятки років.

Ще одна важлива порада щодо страхів.

Проговоріть свої тези в колі близьких людей, у колі сім’ї, почуйте те, що вам скажуть. І нехай дитина усміхається, а чоловік сперечається, але чим більше ви почуєте від них простих низьколетних питань чи якихось дивних коментарів, тим легше вам буде впоратися з такою ситуацією у реальному житті.

Що таке імбодімент і чим він може допомогти кандидатці під час виступу?

Дзвеніслава Новаківська: Презентаційні вміння – це те, чого я навчаю уже багато років. Зараз я активно ділюся знаннями про імбодімент. І це те, що я б порадила тим, хто тільки починає практикувати публічні виступи, чиї нейронні зв’язки у цій царині лише формуються.

В чому нам може допомогти тіло? В тому, щоб напрацьовувати швидкі практики. Наприклад, робота з голосом. Голос можна дуже просто понизити. Для чого? Високий голос – це голос, який може заряджати. Коли хтось говорить на високих нотах – це дає енергію, включення, заряд. Або це може бути високий голос істерики, про яку ми говорили.

Тому, якщо ви хочете сформувати образ спокійної впевненої жінки, дуже важливо напрацьовувати низький голос. Високий голос іде з горла, а низький голос – з грудей, найнижчий – із живота.

Чому ми говоримо голосом з горла? Тому що коли ми хвилюємося, у нас перетискається від хвилювання мовленнєвий апарат, спазматична дія. Так реагує тіло. Нам треба, щоб тіло розслабилося і дозволило видобути нижчі звуки.

Треба, щоб плечі пішли назад, грудна клітина розправилася. Крім всього, так ви сексуальніше будете виглядати. Хоч би хто вам що казав, це завжди привертає увагу, і навіть якщо якісь гострі коментарі будете в цей час чути – приймайте їх як комплімент. Розправляються плечі, розправляється грудна клітина – тоді голосу набагато легше переміщатися нижче.

Уявіть собі повітря, яке має пройти нижче. Що для цього треба зробити? Є прості вправи. Ми згинаємо руки перед собою, лікті паралельно підлозі, долоні разом, наче тримаємо вгорі гантелі. І на видиху розводимо. І це розправляє нашу грудну клітину. Дуже проста вправа, на яку потрібно пару хвилин.

Другий момент. Коли ви хвилюєтеся, вас прямо підносить. Ноги перестають стояти на землі, і починається оце перебирання ногами. Людина виглядає хиткою, хиткій людині я не буду довіряти. Мені треба, щоб людина була спокійна, впевнена.

Стабільність досягається тим, що ми в руки беремо телефон, можемо ручку взяти, аркуш, хороша практика – взяти підставочку із аркушем, на якому записувати відповіді людей. Це є тактильна практика заземлення. Яка буде дозволяти вашому голосу сповільнятися. І вам ставатиме спокійніше.

Річ у тому, що як тільки ви починаєте почувати себе більш комфортно, говорячи з людьми, довіра до вас зростає.

Ви помилилися? Прийміть, вибачіть собі і вибачтеся перед людьми. Щирість – це одна з речей, яка допоможе, з однієї сторони, будувати взаємодію, а з іншого боку – бути більш впевненою. А коли ви щирі у процесі взаємодії – у вас з’являється енергія. Коли ми починаємо грати – це як читання тексту з аркуша, про яке говорила пані Лариса.

Ваш інтерес, ваша включеність і ваша жвавість додасть енергію спілкуванню.

Природність, автентичність – це основа історій, яким довіряють.

Леся Ганжа, 50%

Більше публікацій
Більше публікацій Леся Ганжа
Більше публікацій Статті