Виборчий марафон, у який ввійшла Україна на початку 2019 року, формує, в тому числі, і ставлення до жінки в політиці. «Будь мужиком», «дівчина така собі» – це неповний набір висловів чоловіків-політиків з їхніх публічних виступів. То чи є в світі влади, прийняття рішень, де більшість — чоловіки, де панує маскулінний дискурс, місце для жінки-політикині? Особливо, якщо мова йде про місцевий рівень, де менше добирають слів, де політика здебільшого непублічна, а політичні суперечки несуть реальні загрози безпеці.
У 2018 році Програма розвитку ООН України провела дослідження доброчесності та інклюзивності демократичних процесів у 24 областях України. Наскрізним питанням всього дослідження були гендер, інклюзивність локальної політики, громадського сектору, медіа.
Під час дослідження ми спілкувалися із представниками і представницями органів влади, місцевого самоврядування, політичних партій, громадських та медіа-організацій і просили їх поділитись власним баченням щодо можливості жінок реалізувати себе в політиці.
Бізнес + політика = чоловіки у владі
Перш за все, в процесі дослідження ми вкотре переконались у тому, що на представництво жінок в місцевій владі впливає сама суть української політики — її хронічне поєднання з бізнесом. Така бізнес-влада на локальному рівні має чоловіче обличчя. Це поширюється і на медіа. В результаті, в більшості регіонів маємо чоловічу владу і чоловічий образ влади в медіа. Допоки в Україні діятиме ця зв’язка, яка підживлюється слабкістю правоохоронної і судової системи, до того часу важко забезпечити жіноче представництво без спеціальних заходів. Зокрема, таких як квоти. Квоти спрацювали. Але ненадовго.
Впровадження гендерної квоти під час місцевих виборів 2015 року дозволило загалом підвищити рівень представництва жінок у місцевих радах (на рівні обласних, міських рад). На рівні районних, селищних та сільських рад жінок було досить багато і до впровадження квот. Це пов’язано з фінансовими ресурсами і повноваженнями на різних рівнях влади: чим менше повноважень і ресурсів є, тим більше жінок мають можливість долучитись до політичних процесів. Так, в парламенті маємо 12%, в обласні ради було обрано 15% депутаток, а в міських радах обласних центрів більше 18%.
Показово, що жінки здебільшого мало балотувались на посаду міської голови, очолювали виборчі списки чи входили в першу п’ятірку для участі у виборах до міських радах. Це пов’язано з посиленням впливу міст в регіональній політиці і фінансовою децентралізацією, яка призвела до того, що в містах наразі більше грошей та повноважень.
А отже, більше зацікавлення в доступу до ресурсів зі сторони бізнесу, який здебільшого представлений чоловіками.
Так зі 144 міст обласного значення вісім очолюють жінки, при цьому жодного міста обласного центру, міста-мільйонника. Хоча багато жінок є секретарями міських рад.
Трансформується жіноче представництво і в об’єднаних територіальних громадах (ОТГ). Головами там є переважно чоловіки, а протягом 2017-2018 років кількість депутатів-чоловіків в радах об’єднаних громад збільшується, при тому, що в сільських і селищних радах чоловіки були менш активними. Це можна пояснити тим, що ОТГ акумулюють значні фінансові ресурси та більше повноважень. Це було продемонстровано успішними ОТГ, які створені на початку реформи. Наразі ж є області, де жодна жінка не очолює ОТГ (Закарпатська область), або такий відсоток є дуже низьким (Івано-Франківська, Волинська області).
Загалом, місцеві вибори для жінок — ще той виклик. Окрім боротьби за голоси виборців та виборчинь, їм деколи доводилось долати внутрішньопартійних опір. Частині жінок, яких включили у списки політичних партій, давали непрохідні округи, вони не мали доступу до ресурсів для ведення передвиборчої кампанії, як їхні колеги-чоловіки, в них не було власних бізнесу/партнерів для фінансування передвиборчої кампанії.
Подеколи залучення жінок до виборчих списків відбувалось формально для виконання норми закону, без розуміння суті цієї вимоги. Один із керівників місцевого партійного осередку сказав, що набирали жінок для галочки, а не для якості партійного списку.
В результаті обрані депутатками жінки не мали достатньої кваліфікації та досвіду і здебільшого беззастережно підтримували і підтримують рішення партійних керівників-чоловіків, не є активними учасницями політичних процесів в регіоні.
Та навіть якщо жінка таки потрапляла в раду, це не гарантувало їй депутатство. Були випадки, коли опісля обрання депутатками жінки відмовлялись від мандату на користь колеги-чоловіка на прохання партійного керівництва.
В результаті для більшості політичних партій залучення жінок обмежилося виборчою кампанією.
Хоча норма щодо гендерного квотування міститься у статутах обласних, міських осередків багатьох партій. Водночас партійці-чоловіки заявляють, що всі мають рівний доступ до партій і тут головне професійні навички, а не квотування.
Дослідження партійної ситуації в регіонах показує, що жінки представлені в партіях здебільшого на технічних та виконавчих посадах.
А політику партії переважно формують ті, хто має на неї фінансовий вплив, тобто, бізнес, який, здебільшого, представлений чоловіками. І, як результат, політичні партії, виборчі штаби, фракції в місцевих радах в абсолютній більшості очолюють чоловіки. Тож є ймовірність, що до парламентських та місцевих виборів партійні осередки більшості політичних сил підійдуть з тими ж проблемами і підходом щодо залучення жінок до партійних списків, як і в 2015 році.
Активність і публічність у громаді — квиток у владу
Партійні осередки та громадський сектор в більшості регіонів відчувають кадровий голод, активно шукають упізнаваних людей для підсилення. І якщо жінка є лідеркою громадської думки, авторитетною в громаді, то політичні партії змагаються за те, щоб залучити її в свої ряди.
Для багатьох політичних сил актуальним є традиція включення в списки представників/ць медичної, соціальної, освітньої сфер, які в багатьох випадках представлені жінками. Такі політичні сили залучають в списки керівниць закладів, успішних представниць гуманітарної сфери. Досить часто вони залишаються в цій ніші і не поширюють свій вплив на інші партійні питання, прийняття стратегічних рішень.
Антигендер на місцях
У місцевих радах спостерігається посилення антигендерних, гомофобних настроїв. Так, під час сесій щодо жінок можуть звучати сексистські вислови без жодної реакції зі сторони депутатського корпусу. Понад 40 місцевих рад (в тому числі ті, які приймали нормативно-правові акти щодо впровадження гендерної політики) звернулись до центральних органів влади щодо «захисту інститут сім’ї в Україні та заборони пропаганди і унормування одностатевих відносин», вимагаючи вилучити словосполучення «сексуальна орієнтація» і «гендерна ідентичність» із законів, законопроектів, скасувати інститут Уповноваженої Кабінету міністрів України з гендерних питань.
Читайте також: Зоряне небо над головою і рускій мір всередині нас
Так, у Житомирської міської ради депутат/ки спершу підтримали подібне звернення, а потім прийняли рішення щодо приєднання до Європейської хартії рівності жінок і чоловіків у житті місцевих громад та затвердили Концепцію міської програми «Житомир – місто рівних можливостей».
До речі, ініціаторкою звернення до центральних органів влади щодо захисту інституції сім’ї в Україні та з вимогою не ратифіковувати Стамбульську конвенцію стала депутатка Рівненської обласної ради Ірина Савчук.
Відмінною є позиція Київської міської ради, яка в 2017 році прийняла заяву з закликом проголосувати за ратифікацію Стамбульської конвенції. Окрім того деякі депутати Київської міської ради регулярно долучаються до Маршу рівності.
Читайте також: В Україні активізувалися антигендерні рухи. Вони вимагають звільнити гендерну уповноважену
Деякі представники нових політичних партій ділились думками, що вони б теж публічно підтримали питання гендеру, феміністичні рухи. Однак наразі ці питання здебільшого не підтримуються і нібито неоднозначно сприймаються виборцями. Тому вони не ризикують публічно підтримувати такі чутливі питання. Політичні партії бояться пропонувати населенню ідеї гендерної рівності, які отримають здебільшого негативну реакцію.
Перед вибором
Квоти, активізм і антигендерна кампанія — це лиш частина пазлу, який впливає на рівень і якість представництва жінок у органах влади. Важливу роль тут відіграють партії, які можуть працювати над залученням жінок не лише перед виборами, та громадянське суспільство і медіа. Адже якщо в регіоні активно діють організації, які займаються питаннями гендерної рівності, якщо медіа відкриті для чутливих тем, для експерток-жінок – причому не тільки з питань освіти та медицини, а й політики, економіки, права тощо, то можна змінювати громадську думку щодо сприйняття жінки в політиці.
Надія Вірна (Бабинська), для 50%
Дослідження доброчесності та інклюзивності демократичних процесів в регіонах України було проведено в рамках програми ПРООН у сфері демократичного врядування за підтримки Уряду Канади, Данії, Посольства Франції в Україні та Міжнародного фонду солідарності (Польща). У рамках дослідження доброчесності та інклюзивності демократичних процесів в регіонах України протягом листопада-грудня 2018 року 24 локальними експертами та експертками було проведено 591 інтерв’ю (250 жінок та 341 чоловіків). Серед них 29 представників/ць бізнесу, 154 представників/ць влади, 75 представників/ць вразливих груп, 181 представників/ць громадського сектору, 95 представників/ць медіа, 57 представників/ць політичних партій. Думки, висновки та рекомендації належать авторам/кам, експертам/кам і не обов’язково відображають думки ПРООН, інших агенцій ООН або організацій-партнерів.