Цього року П’єра Аєлло стала депутаткою італійського парламенту. Під час передвиборчих перегонів вона закривала обличчя вуаллю, бо переховувалася від мафії. Після перемоги на виборах П’єра наважилась показати обличчя і розказала, як у 18 років її примусили вийти заміж за сина боса сицилійської мафії.
Заміжжя у 18 років
П’єра Аєлло народилась у маленькому містечку Партанна на заході Сицилії. Її батько був будівельником, а мама – швачкою. «Мої батьки давали мені все, чого я бажала. То був найкращий час у моєму житті. Але це тривало не довго», – пригадувала пізніше жінка.
Все змінилося, коли в 14 років вона познайомилась з хлопцем на ім’я Ніколо. Вона не знала, що він був сином боса мафії Віто Атрія. Батько хлопця підтримав стосунки Ніколо і П’єри, але то було не благословення, а наказ.
«Якось я з Ніколо посварилась – не пам’ятаю через що. Дон Віто прийшов до мене додому і сказав: «Ти молода. Даю тобі кілька днів на роздуми, але все рівно ви з Ніколо скоро одружитесь. Я знаю, що ти дуже любиш свою родину».
П’єра зрозуміла погрозу: «Мій майбутній свекор попередив, що якщо я не вийду заміж за його сина, він уб’є моїх батьків. Я не могла цього допустити».
9 листопада 1985 року П’єра вийшла заміж за Ніколо. Їй було 18 років. Ніколо теж не міг піти проти волі батька і одружився з дівчиною, яку не любив. У ті часи на Сицилії могли вбити лише за те, що ти глянув не на ту людину чи не так привітався.
«Одного разу дон Віто штовхнув свою дружину в басейн, бо вона «принизила» його, коли впустила на землю морозиво, яким він її пригостив. Моя свекруха не вміла плавати. Дон Віто незворушно спостерігав за тим, як вона тоне. Ніколо врятував матір від смерті. Я вам розказала про той випадок, щоб ви зрозуміли, що би сталося, якби я не вийшла заміж за його сина», – розказала Аєлло журналістам The Guardian.
«Якось я спитала дона Віто, чи правду кажуть люди, що він очолює мафію нашого міста. Він розсміявся і сказав, що до нього приходять люди, «коли їм треба вирішити проблему, наприклад, відшукати вкрадений трактор або знайти роботу для сина».
Через 9 днів після весілля П’єри дона Віто вбили у винограднику. Інтереси злочинного світу змінились, нові боси вирішили усунути старих мафіозі, які відмовлялися інвестувати у торгівлю героїном. Під час похорону Ніколо поклявся помститися за смерть батька.
П’єра готувала солодощі для піцерії, яка належала Ніколо. Справи йшли добре, бо люди поважали «сина дона Віто Атрія».
«Інколи ми заробляли по мільйону лір в день», – пригадувала в інтерв’ю П’єра. Але родинне життя не було таким успішним, як бізнес. Вона не любила чоловіка і почала приймати протизаплідні пігулки, бо не хотіла народжувати від Ніколо, який дуже хотів спадкоємця.
«Якось він змусив мене піти до лікаря. Там він дізнався, що я приймала пігулки. Тоді він цілий тиждень бив мене. А потім зґвалтував».
Через два роки після смерті дона Віто, П’єра завагітніла. Ніколо сподівався, що народиться хлопчик, якого він назве Віто на честь батька.
«Під час вагітності я вирішила скласти державний іспит, щоб стати поліцейською. Коли про це дізнався Ніколо, він почав мене бити. Моє протистояння кожному ляпасу, удару чи образі було формою боротьби з Cosa Nostra».
Аєлло не стала поліцейською, вона не склала іспити.
Доньку вона назвала Vita, що означає «життя».
Ніколо піклувався про дівчинку. Він випікав для неї найкращі піци, останню піцу він приготував 24 червня 1991 року. Того вечора його вбили кілери мафії.
Ніколо не відмовився від обіцянки помститися за батькову смерть. Він говорив про це зі своїми людьми, і боси конкурентного мафіозного клану вирішили, що його теж треба вбити.
Кілери розстріляли Ніколо на очах у П’єри. Вона знала вбивць, вони були знайомими з її чоловіком з дитинства. Жінка намагалася роззброїти кілерів, але вони схопили її за волосся і кинули на землю. Коли вони пішли, Ніколо вже був мертвий. Паталогоанатоми дістали з його тіла понад 1.4 кг куль.
«Моє обличчя було вкрите кров’ю мого чоловіка. Я відчувала до нього презирство, але водночас мені було його шкода. Він був 27-річним хлопцем, а вони вбили його як тварину».
Свідчення проти мафії
Наступного дня жінка пішла у поліцейський відділок.
Вона добре знала мафію, тому розуміла, що цим вона змінить своє життя назавжди. «Я сказала у поліції, що хочу дати свідчення проти вбивць мого чоловіка. Здається, начальник поліції хвилювався більше ніж я. Він знав, що я невістка дона Віто Атрія і знав, що мафія піде на все, щоб мене вбити. Він наполіг, щоб я переїхала у містечко Марсала і звернулась до місцевого адвоката. Він сказав, що то єдина людина, якій я можу довіряти».
Через тиждень після смерті чоловіка П’єра зустрілася з адвокатом Паоло Борселліно, який незадовго до того разом з Джованні Фальконе закінчив розслідування проти сицилійської мафії, після чого поліція заарештувала сотні злочинців.
П’єра Аєлло та Паоло Борселліно стали друзями, вона називала його «дядько Паоло». Він піклувався про неї, організував для неї озброєну охорону, знайшов безпечне місто, де вона могла сховатися від мафії та допоміг виїхати з Сицилії.
Ріта Атрія, сестра Ніколо, поїхала з нею.
Ріті було 16 років, вона була сильною та впевненою у собі дівчиною. Рішення Ріти свідчити проти мафії було ще складнішим, адже вона була донькою дона Віто. Ріта мала кровне відношення до сім’ї боса мафії.
«Ми постійно знаходилися у поліцейському відділку. Ми дуже боялися, бо знали, що боси мафії планують наше вбивство».
«Якось після допиту я вибігла з кімнати у сльозах. Борселліно вийшов до мене та обійняв. Я зізналася, що боюся смерті. Він мені сказав: «Нічого з тобою не станеться», – а потім посміхнувся та додав: «Я точно помру першим».
19 липня 1992 року мафія вбила його, підірвавши його автівку. А за два місяці до того, 23 травня, за допомогою 300 кілограмів вибухівки підірвали автомобіль Фальконе на автомагістралі між аеропортом Пунта Раісі та Палермо. Пізніше міжнародний аеропорт Палермо назвали на їхню честь, а у номері журналу Time від 13 листопада 2006 року їх включили до списку найгероїчніших людей за останні 60 років.
Після цих вбивств сестра Ніколо Ріта була у відчаї: мафія вбила її батька, брата, а потім і Борселліно, чоловіка, який був її єдиною довіреною особою. Через тиждень, 26 липня 1992 року, Ріта вистрибнула з сьомого поверху та загинула.
«Я була спустошеною, – каже Аєлло. – Але я відчувала, що повинна продовжувати справу Ріти. Лише набагато пізніше я зрозуміла, що її самогубство було кроком відчаю дівчини, яка втратила все».
Завдяки свідченням Ріти та П’єри заарештували десятки членів мафії у провінціях Агрідженто і Трапані. Мати Ніколо так і не пробачила цього своїй доньці. Одного дня вона намагалася зруйнувати молотком надгробок на її могилі.
«Моя свекруха ненавиділа нас обох. Вона хотіла, щоб нас убили. Наше рішення стати свідками проти мафії для неї було безчестям. Я не можу сказати, що ненавиділа її, нас обох примусили вийти заміж за чоловіків, яких ми не кохали. Її ґвалтував власний батько і вона не знала, що таке справжнє кохання. Вона була жертвою мафії».
Нове ім’я, нове життя
П’єра Аєлло почала нове життя на півночі Італії. Вона змінила ім’я на Паола і влаштувалася нянею. У вільний час вона малювала.
За кілька років вона закохалась. До того моменту її життя контролювали інші: мафія вибрала для неї чоловіка, поліцейські встановили правила нового життя. Настав час самостійно приймати рішення. Якось після спільної вечері вона розказала коханому про Ніколо, дона Віто, Борселліно та Ріту.
8 серпня 2000 року вона вдруге вийшла заміж. Священником був дон Кіотті, активіст, який очолював рух проти мафії. Серед гостей були члени правоохоронних органів, які боролися з мафією.
Чоловік П’єри пообіцяв не розказувати про її таємницю навіть їхнім двом донькам. Вона працювала нянею, доки не народила дітей, а потім стала домогосподаркою. Час від часу поліція запрошувала її виступити в школах або на заходах борців проти мафії. Вона приходила на ці події з прикритим обличчям.
Пропозиція піти у політику
У 2012 році П’єра, спільно з журналістом Умберто Луцентіні, написала автобіографічну книгу «Проклята Мафія», а минулого року отримала запрошення від партії «Рух п’яти зірок» стати кандидаткою на вибори до парламенту.
Партія «Рух п’яти зірок» – популістська партія, заснована коміком Беппе Грілло.
П’єра почала передвиборчу кампанію. Але, на відміну від інших кандидатів, вона не могла показувати свого обличчя, фотографуватися або виступати на масових заходах. Вона перебувала під охороною поліції, яка відповідала за її безпеку. П’єру називали «кандидаткою без обличчя», бо вона постійно прикривала обличчя вуаллю або шаликом.
«Це було складно. Виборці хочуть бачити, за кого голосують. На жаль, деякі люди почали насміхатися наді мною. Журналісти однієї сицилійської радіостанції пожартували, що мені доведеться носити паранджу у парламенті. Спочатку я дуже засмучувалась, але потім перестала звертати увагу. Вони не знали, що мені довелося пережити», – пригадувала П’єра.
У березні П’єра Аєлло пройшла до парламенту. Найбільше голосів вона отримала у місті Трапані, оплоті сицилійської мафії, королівстві боса мафії Маттео Мессіна Денаро, який досі на волі.
Захист прав людей, які свідчать проти мафії і корупціонерів, стало ключовим пунктом її передвиборчої кампанії: якщо створювати кращі умови та гарантії для свідків, це заохочуватиме більше людей повставати проти мафії.
Після виборів «Рух п’яти зірок» змушений був створити суперечливу коаліцію з ультраправою партією «Ліга Півночі», лідер якої, Маттео Сальвіні, став міністром внутрішніх справ.
Одним з перших його розпоряджень було закриття італійських портів кораблю рятувальної місії ЄС Aquarius, на борту якого було 629 врятованих мігрантів. Аєлло не приховує незадоволення рішенням Сальвіні: «Йому слід менше говорити. Італія не може відмовляти мігрантам. Ми повинні створити для них зручні умови, коли вони прибувають».
Після виборів, через 20 років після того, як вона почала переховуватися від мафії, П’єра Аєлло вирішила, що з неї досить.
«Я стомилася приховувати обличчя. Крім того, закон дозволяє державним свідкам показувати обличчя після виборів. Бо все рівно навколо парламенту повно камер. Я хотіла, щоб вперше це сталося на Сицилії, де все почалося».
Коли вона з’вилася перед камерами, їй стало «ніяково і лячно». Але це було наче повернення до життя.
Переклала Наталія Жачек, 50%
Джерело – The Guardian
