Жінки в місцевій владі: самі не йдуть чи їх не пускають? Із такого запитання розпочалося інтерв’ю із Ганною Зарембою-Косович, що переросло в довгу розмову про самодискримінацію жінок, брак гендерної поінформованості суспільства, «традиційні цінності», а також про те, чому останнім часом слова «гендер» і «фемінізм» отримали негативну конотацію. Торкнулися ми й питання квот та доступу жінок до політики й влади, адже воно стає більш актуальним і дискусійним у час, коли наближаються чергові вибори.
Начебто давно подолано стереотип, що «політика – це нежіноча сфера», але… Чи з’являється у жінок більше бажання іти у владу і користуватися здобутками рівного доступу? Що їх надихає? Або зупиняє?.. 50% шукали відповіді на ці питання, спілкуючись із соціологинею.
Досьє
Ганна ЗАРЕМБА-КОСОВИЧ – кандидатка соціологічних наук, молодша наукова співробітниця відділу соціальної антропології Інституту народознавства НАН України. Живе у Львові. Брала участь у соціологічному дослідженні якості надання послуг ЦНАПами у 15 містах України. Частина роботи була присвячена гендерним питанням. Це був шведсько-український проект Академії Фольке Бернадотта «Місцеве самоврядування та верховенство права в Україні», що тривав протягом 2017-2018 років. Реалізацією проекту займалася Соціологічна агенція «Фама».
– Розрив у співвідношенні чоловіків та жінок в органах влади дуже великий. У минулому році Урядовий портал оприлюднив цифри щодо представництва жінок у владі: ВРУ – 12%, обласні ради – 15%, міські ради – 18%. Які гендерні особливості місцевого самоврядування показало ваше дослідження?
– Якщо говорити про гендерний розподіл по рангах держслужбовців, то чим вищий ранг – тим менше там жінок. Українські чиновники мають систему рангів. Наприклад, у місцевому самоврядуванні працюють чиновники 4-7 рангів. Тож найвищий, 4-ий, мають здебільшого чоловіки, це голови міст. Заступники або заступниці – тут розподіл 50/50, але спрацьовують традиційні гендерні ролі, коли жінки переважно є заступницями з гуманітарних чи соціальних питань. Ця статистика вас не здивує. Більш цікавими є результати інтерв’ю, проведені з чиновниками (-цями). Йдеться про певні стереотипи, які вони репродукують. В основному ми опитували працівниць ЦНАПів, а це переважно жінки і дуже рідко чоловіки. І перший стереотип: «Чому жінок так багато саме в центрах надання послуг? Бо жінки мають кращі комунікаційні здібності, їм легше залагодити конфлікти між користувачами, і тому вони переважають у цій сфері». Отже перший стереотип: жінки – неконфліктні, вони згодні іти на компроміси.
Друга річ – не стереотип, а ті гендерні порядки, на які погоджуються і чоловіки, і жінки, – це порівняно невелика зарплата в ЦНАПах, і жінкам вона підходить, бо чоловіки мають заробляти гроші і забезпечувати сім’ю. Крім цього, в ЦНАПах є чіткий графік, коли ти можеш вільно завести дитину до школи (чи в садочок).
Читайте також: Рівний доступ як тренд: Як залучити більше жінок у політику і владу
З іншого боку, жінки говорили, що нерідко затримуються на роботі, бо мусять постійно відстежувати нові законодавчі зміни, які вони не встигають опрацювати протягом робочого дня. І тому часто беруть цю роботу додому, або затримуються, працюють у вихідні. Тобто вони піддаються подвійному навантаженню, яке є неоплачуваним. А приходячи додому, мають іще домашню роботу, додається ще один пласт навантаження, бо жінки мусять виконати весь набір стандартних ролей: матері, дружини, іноді – ще й дочки або невістки.
Варто сказати, що самі чиновниці про це говорять не з точки зору якоїсь дискримінації або нерівності, вони просто репрезентують такий порядок, у якому живуть, і не до кінця розуміють, що це їх певною мірою обмежує. Очевидно, існує проблема недостатньої поінформованості чиновниць (-ків) про гендерно обумовлену дискримінацію.
– Чи правильно я розумію: якщо проблему не названо, то її начебто й не існує? Якщо опитувані не говорять про гендерну нерівність, то її і немає?
– Жодна з опитаних нами чиновниць і жоден чиновник не підтвердили, що гендерна нерівність в органах місцевого самоврядування існує. Усі казали: вільний прохід, головний критерій для працівника – його професійні якості, а не гендер, жінки без перешкод піднімаються кар’єрними сходами, ось вам приклад – переконайтеся самі. Але! Нерідко приклади демонстрували ситуацію, коли жінка отримувала підвищення не тому, що вона показала гарні результати, а тому, що її начальник пішов «вгору» – і таким чином з’явився шанс для жінки.
Чоловіки із низькооплачуваних робіт ідуть на високооплачувані, звільняючи простір для жінок. Колись із вчителюванням так само було. Спершу це була суто чоловіча професія, потім чоловіки почали отримувати меншу зарплату в школах – і жінки витіснили їх із цієї сфери. Схожа ситуація і з викладачами в навчальних закладах. Якщо брати пропорцію чоловіків і жінок, то жінок більше на викладацьких посадах, але керівні пости займають чоловіки, як і в органах місцевого самоврядування.
Читайте також: Чому зарплата чоловіка на 20 – 25% більша за зарплату жінки?
– Чи скаржаться держслужбовиці на те, що вони нерідко виконують багато роботи, а визнання і заохочення дістаються керівникові?
– Жінки дуже обережні у своїх відповідях. Зазвичай не скаржаться. Одні мовчать через страх перед начальством, інші – просто непоінформовані про дискримінацію, сприймають утиски як звичайний порядок речей. В основному, чоловіки є начальниками, у них вища посада. Коли у посадовця є підпорядковані працівники, він схильний якусь меншу, дрібнішу роботу (на його погляд – несуттєву, але насправді важливу роботу) перекидати на підлеглих. Цю роль виконують здебільшого жінки. Але все одно результат роботи репрезентують начальники, вище керівництво, яке дуже часто є чоловіками. Визнання відбувається через роботу підлеглих.
– Це прикро чути. Але, з іншого боку, я неодноразово ловила себе на думці, що не хотіла б керувати і мати відповідальність, хоча відчувала образу – мовляв, моїми руками зроблено велику роботу, але визнання дісталося керівнику, а не мені.
– І тут також є гендерний аспект. Жінки сумніваються, чи брати на себе відповідальність, бо вони запитують себе: «Чи я встигну? Є багато домашньої роботи, обов’язки». Не думаю, що чоловіки ставлять перед собою це питання так часто, як жінки. Через традиційний розподіл ролей у сім’ї жінки просто займаються домашніми справами і не думають про інше; у них певною мірою менше розвинене почуття впевненості в собі, як у фахівчині.
– Коли ми говоримо, що жінка сама собі ставить бар’єри та обмеження, чи можна називати це явище самодискримінацією?
– На мою думку, коли йдеться про самодискримінацію, то маємо розуміти аспекти, де є гендерна нерівність (дискримінація), у чому вона проявляється. Чи людина це усвідомлює? Якщо вона достатньо поінформована і погоджується на дискримінаційні умови, тоді це самодискримінація. А коли людина непоінформована, то йдеться про традиційний розподіл соціальних ролей. Для широкого загалу термін «гендерна дискримінація» незрозумілий.
Читайте також: Секретар РНБО назвав слово «гендер» ідеологічним антихристиянським штампом
– Останнім часом слова «фемінізм» та «гендер» мають негативну конотацію. Чому дехто так гостро реагує на них?
– По-перше, в країні зросла кількість праворадикальних сил. І це пов’язано з війною. Завжди, коли відбуваються військові конфлікти, транслюються традиційні цінності: чоловік – воїн, він захищає; жінки – бережуть дітей і хату. Під час війни люди почуваються в страху, розгубленими, а так звані «традиційні цінності» дають просту відповідь на складне питання, тому спливають на поверхню. Це схоже на запуск механізму самозбереження, навіть якщо це насправді зовсім не є рішенням проблеми.
По-друге, терміни «гендер» та «фемінізм» прийшли до нас разом із глобалізаційними процесами. В інших країнах теж одночасно зростають і праворадикальні рухи, і ліві сили зміцнюють свої позиції. До нас доходять різні ідеології й різні бачення, різні ідеї. Оця різноманітність – це ознака нашого включення в глобалізаційні процеси.
Отже, з одного боку, в нас поновився запит суспільства на «традиційні цінності», а з іншого – жінки нарівні з чоловіками ідуть в армію на посади військових.
Читайте також: Верховна Рада ухвалила закон про рівні права чоловіків та жінок в армії
Сторінка офіційного сайту Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного
– Україна нарешті почала рухатися у напрямку квот у навчальних закладах, у політиці, у владі. Але досі чуємо скептичні відгуки…
– У США та інших країнах квоти обов’язково застосовують при наборі студентів, враховуючи гендер, расу, інші уразливі групи. Логіка зрозуміла: дотримуючись принципу квот у навчальному закладі, в майбутньому матимемо збалансований склад професіоналів у різних сферах. Великою мірою та дискримінація у політиці й владі, яку бачимо сьогодні, – це наслідок подій сторічної давнини, коли доступ жінок до освіти був обмежений.
Читайте також: «Квоти замість квітів!»: У Раді оголосили про акцію щодо запровадження квот у виборчому законодавстві
Світовий досвід запровадження квот у політиці є позитивним. Квоти діють у Німеччині та Австрії – і там жінки на вищих керівних посадах. Ми ж чуємо перестороги про те, що буде недостатньо кваліфікованих кадрів, ми втратимо професіоналів-чоловіків лише тому, що почнемо обирати за принципом гендеру. Але тут знову дискримінація: якщо чоловіки більш кваліфіковані, ніж жінки, це означає, що на певному етапі (чи то навчання, чи побудови кар’єри) існували гендерно зумовлені бар’єри. Тож, коли говоримо про квоти жінок у політиці й владі, пам’ятаймо, що за рівних умов жінки самі прийдуть у політику. Коли жінка матиме рівний доступ до освіти, рівний розподіл обов’язків у сім’ї, рівне ставлення до себе, як до фахівчині, вона реалізується нарівні з чоловіками. А якщо в політиці і владі мало жінок, то це лише тому, що немає рівних умов.
Лариса Гориславець,
для 50%
