Головна Статті Ірина Гудзь: Війна дала можливість зрозуміти, хто ми такі

Ірина Гудзь: Війна дала можливість зрозуміти, хто ми такі

2
702
Ірина Гудзь
Ірина Гудзь

Ірина Гудзь два роки обіймає посаду заступниці міського голови Звягеля (колишній Новоград-Волинський) Житомирської області. За цей час їй вдалося залучити до міста іноземні інвестиції, налагодити співпрацю з грантодавцями і втілювати в життя  проєкти, які роблять місто кращим та сучаснішим. Про те, що допомагає рухатися вперед, «Жінки — 50% успіху України» поспілкувалися із посадовицею.

Мене чіпляє все нове

Ірина з дитинства була бунтаркою. 

«У школі в мене були хороші оцінки, а от поведінка не дуже. Я не могла миритися з радянським режимом, зрівнялівкою, мені хотілося займатися чимось дійсно цікавим», — пригадує жінка. 

Розвиватися і прагнути до чогось більшого допомагала родина: 

«Мій дідусь пройшов концтабір, був гарним господарем, робив усе власними руками, разом із бабусею збудували будинок, все життя працювали, як бджілки. Він багато з нами спілкувався, ділився життєвою мудрістю. Казав: «Онучко, всередині нас є такі шурупи, які намотують на себе все нове. Ти маєш бути відкритою до нового». Він був перфекціоністом, ніколи не здавався і вчив цьому нас, — пригадує Ірина, — Мама була заступницею директора з економіки на різних підприємствах, тато — виконроб на будівництві. Вони часто обговорювали робочі питання вдома. І мені завжди було дуже цікаво слухати дорослі розмови». 

Після школи Ірина мріяла про медичний університет, вступала до педагогічного, а навчалася в аграрному. Після того, як не вдалося вступити до омріяного вишу, послухала батьків і вступила до сільськогосподарського. 

«Спочатку думала, що я там робитиму? — пригадує Ірина. — Але потім вирішила, якщо вже я тут, то варто зосередитись на навчанні. Потім ще й у аспірантурі навчалася, зустріла там свого майбутнього чоловіка, та батька своїх синів». 

Читайте також: Галина Куц: «жінка із телевізора», громадська діячка, депутатка

Отримавши диплом агронома, вона працювала на науковій станції у сфері вирощування конопель на забруднених торф’яниках. Паралельно здобувала другу вищу освіту з економіки та аудиту. Однак після народження старшого сина стало важко поночі добиратися до місця роботи. Їй запропонували пройти конкурс на посаду спеціалістки у відділ економіки міської ради. Ірина набрала найвищий бал, однак на співбесіді у працевлаштуванні їй відмовили. Міський голова аргументував це тим, що в неї трирічна дитина, і вона часто ходитиме на лікарняний. Однак Ірину зарахували до кадрового резерву, і десь через пів року все-таки взяли спеціалістом до відділу. 

«Мені було досить нудно у відділі економіки. Хотілося чогось нового і дійсно цікавого. Якось мене відправили на якийсь семінар із розвитку місцевого самоврядування у Київ. Це і змінило мою кар’єру, я зрозуміла, що вивчення нового досвіду і втілення його в життя — це моє. Мене завжди чіпляє щось нове. Тому в 2005-2006 роках стала ініціаторкою створення відділу підтримки муніципальних ініціатив та інвестицій. Я очолила новий відділ і стала розвивати в місті проєктний менеджмент. Ми почали розширювати співпрацю на міжнародному рівні, почали працювати з програмою розвитку ООН», — розповідає Ірина Гудзь.

Вона багато подорожує, відвідала практично всі континенти. 

«Коли багато всього бачиш, розумієш, що є до чого прагнути. Це допомагає розвиватися і рухатися вперед», — ділиться посадовиця. 

Бабуся від радості купила за всю пенсію пальто

Одним із перших успішних проєктів, який найбільше запам’ятався Ірині, став кейс із проведення води у будинок барачного типу. Будинок збудований ще в 50-х роках минулого століття. Багато років люди носили воду до квартир відрами, не мали ніяких умов і вже не вірили, що щось зміниться.

«У двоповерховому будинку в центрі міста проживали переважно люди похилого віку. Одна бабуся, якій тоді було вже за 80 років, узимку носила воду з колонки і дуже страждала. Вона прийшла до нас і каже: «В мене є мрія, щоб у моїй квартирі з’явилася вода». Тоді ми разом із програмою розвитку ООН взялися до роботи і провели їм воду. Треба було бачити обличчя тих людей, які дочекалися поліпшення умов. І та бабуся, яка все життя економила і нічого зайвого не купувала, сказала, що це для неї таке свято, що вона на всю свою пенсію купила нове пальто», — пригадує Ірина.

Ірина Гудзь із сином
Ірина Гудзь із сином

За її словами, не завжди від людей отримуєш підтримку, навіть коли намагаєшся зробити їм щось хороше. Наприклад, цей проєкт із проведення води донори фінансували за умови, що мешканці долучаться до співфінансування і оплатять 10% вартості. Однак деякі люди сказали, що їм вода не потрібна, хай їм краще віддадуть гроші.

«У цьому будинку мешкали декілька представників соціально незахищених верств населення. Вони відмовлялися брати участь у проєкті. Мовляв, ви мусите нам віддати ті 90% коштів, а вода нам не треба. Це так цікаво, коли люди нібито нічого не хочуть, а коли справа доходить до грошей, вмикається математика. Але все ж було дуже приємно спостерігати за розвитком цих людей. Вони стали справжньою родиною», — розповідає посадовиця.

Читайте також: Ірина Твердохліб: Усі ініціативи мають бути з підходом «не робіть для нас без нас»

Тоді вдалося не тільки провести воду, а й пізніше залучити інших донорів, за допомогою яких у тому будинку відремонтували дах, поставили нові вікна та двері. Втілення цього проєкту стало поштовхом для розвитку міста, адже донори побачили, що кошти витрачаються за призначенням і почали долучатися й до інших ініціатив. 

«Був у нас ще такий цікавий проєкт зі створення центру для молодих людей з інвалідністю. Це було приміщення молочної кухні в центрі міста, ми його хотіли обладнати. Програма розвитку ООН не фінансувала такі напрямки, тому що вони боялися, що вони зроблять ремонт, а ми його через пару років перепрофілюємо, зробимо якийсь магазин чи ресторан. Але так склалося, що ми навпаки з того часу залучали туди нові донорські організації, розширили напрямки роботи», — ділиться заступниця мера.

Новий досвід і повернення до рідного міста

Пропрацювавши якийсь час у міській раді, Ірина з родиною переїхала до Києва, де 5 років працювала в бізнесі, міжнародних проєктах із впровадження енергоефективності. А потім під час виборів міський голова Микола Боровець покликав її назад для підсилення команди, бо в місті був повний штиль у співпраці з міжнародними інституціями.  

«Мені було приємно зробити щось корисне для міста. Я знаю, що заплановані дуже непрості проєкти, і це гра в довгу. Десь рік треба було витратити на те, аби люди зрозуміли, що все в наших силах. За рік-півтора ми повернули до себе наші напрацювання по співпраці з донорами. Війна показала, що ми рухаємося у правильному напрямку і  можемо дуже багато зробити», — говорить Ірина Гудзь. 

Тим часом у Звягелі немає університетів, молоді з вільною перспективною сучасною думкою. 

«Ми не можемо конкурувати зі Львовом, наприклад, чи з іншими великими містами. Але у нас є багато фахових експертів у різних інституціях, із якими можна робити неймовірні речі. З ними працювати теж непросто, адже людей треба мотивувати, що варто завжди навчатися, бути в тренді»

І хоч зараз Ірина зібрала потужну команду, все ж зізнається, що в невеликих містах величезною проблемою є кадровий потенціал. Багато людей ніколи не виїжджали за межі країни, не бачили, як працює те чи інше за кордоном. 

«Легше навчити людину з нуля, ніж перебудовувати свідомість, змінювати філософію тих, хто пропрацював на одному місці 20 років. Буває так, що при реорганізації відділу доводиться звільняти людей. І чуєш, що людина пропрацювала з самого технікуму чи університету і їй лишилося три роки до пенсії, тому її не можна звільняти. Я такого не розумію. У цьому секторі як у бізнесі треба дивитися на коефіцієнт корисної дії, оцінювати кожного працівника і працівницю. А молодь не приходить, бо зарплати не конкурентоспроможні. Тобто виникає багато питань».

Найважче в роботі, за словами Ірини, змінювати людей. Працювати з тими, в кого є переконання, що їм хтось прийде і зробить. Вони не вірять у свої сили чи живуть по-старому. 

І все-таки, на думку Ірини, люди — це основний ресурс для життєвих сил. 

«У мене багато друзів. Я взаємодію з професійними людьми під час втілення проєктів. Моя філософія полягає в тому, що ми маємо оточувати себе людьми, які зробили набагато більше за нас. Це стимулює до розвитку», — впевнена Ірина Гудзь. 

Я ніколи не зупиняюся 

Посадовиця говорить, що їй цікаво на цій посаді. Головна її задача — щоб усі продукти, всі її плани були реалізовані, адже зараз заходять нові інвестори, а отже це той час, коли слід працювати над розвитком регіонів.  

«Мені тут цікаво, але я ніколи не зупиняюся. Я постійно навчаюся, слідкую за сучасними трендами. Я не прив’язана до цього місця. Якщо я зрозумію, що десь можу дати більше користі, або щось тут піде не так, то я легко можу змінити свій напрямок», — стверджує жінка.

Ірина Гудзь
Ірина Гудзь

Зараз міська рада разом із Радою Європи розробляє нову стратегію, спрямовану на розвиток громади, враховуючи ситуацію, коли в країні йде війна. Із проєктом USAID «Говерла» роблять план економічного розвитку. 

«Хочемо зробити такий послідовний чіткий план дій, як буде розвиватися наша громада з урахуванням думки всіх мешканців нашого міста», — ділиться заступниця міського голови.

Читайте також: Наталя Колобашкіна: Війна навчила нас сміливості, людяності та віри в перемогу

Щоб молодь розуміла, як відбуваються зміни, у Звягелі планують залучати її до стратегування на всіх етапах. У місті вже проводили муніципальний хакатон, куди запросили студентів та професорів із різних університетів країни. Найкращі підприємці ділилися досвідом. 

«Намагалися показати, що не обов’язково народитися в Лондоні, щоб стати успішним підприємцем або підприємицею. Багато вихідців зі Звягеля стали всесвітньовідомими. Наші підприємці входять до десятки кращих бізнесів у Європі. Наприклад, меблева фабрика «Мірт» постачає меблі для найдорожчих ресторанів, офісів та посольств у європейських містах. А на Звягельській фабриці «Lesya» шиють одяг під відомим у Європі брендом Brax. Тому ми закликаємо молодь подорожувати, але працювати і будувати успішну кар’єру можна і тут», — розповідає Ірина. 

Зараз у Звягелі планують зробити сучасний молодіжний центр, де молодь зможе реалізувати свої ідеї, велику надію покладають на освітній компонент. 

Будуємо житло для переселенців 

Коли Ірина Гудзь працювала в Києві в проєктах із енергоефективності, вони навчали енергоменеджерів. Одного з випускників таких програм Ірина запросила до Звягеля на посаду енергоменеджера. Тепер разом вони роблять багато проєктів у напрямку енергоефективності міста. 

«Зараз збудуємо житло у співпраці з «Нефко». Це реконструкція приміщення колишнього центру переливання крові. Планується, що в будинку буде близько 50 квартир. Для цього проєкту залучили 2,5 мільйонів євро інвестицій. Це буде сучасний термомодернізований будинок із джерелами альтернативної енергетики. Люди зайдуть у повністю облаштовані квартири. Ми плануємо таким чином підтримати переселенців, надавши їм житло. Але за умови, що вони працевлаштовані у нашій громаді», — розповідає Ірина Гудзь.

За словами посадовиці, вже запущений процес енергоаудиту, в місті робиться енергомоніторинг закладів комунальних установ. Запускаються пілотні проєкти з енергоефективності в навчальних закладах. 

«Ми в цьому році робимо пілотний проєкт зі встановлення сонячних батарей у дитячому садочку, в якому є басейн. Завдяки сонячним панелям вода грітиметься, діти вчитимуться плавати і популяризуватиметься здоровий спосіб життя», — говорить Ірина. 

У Звягелі народилися Леся Українка і Валерій Залужний

Пріоритетним напрямком у Звягелі є розвиток туристичного потенціалу. Перш за все привабливість міста у видатних особистостях. Тут народилася Леся Українка та Валерій Залужний. Туристів планують приваблювати, розкручуючи саме цю тематику.

Навесні цього року в центрі міста на проїжджій частині під час дорожніх робіт відкопали підземний хід. Кладка цегли схожа на старовинні кімнати. Можливо, цей хід вів до Звягельського замку. Зараз це провалля досліджують спеціалісти. Планується, що це стане туристичною перлинкою міста. 

Одним із найбільших фестивалів у Звягелі є Lesya Grand Fest, на який з’їжджаються відомі українські музичні гурти. 

«На жаль, ми вчили історію десь-інде, і оминали своє, рідне. Зараз є шанс показати привабливість нашого, автентичного. За рахунок збільшення попиту до всього українського маємо можливість розкручувати громади», — вважає Ірина Гудзь. 

До розвитку міста залучають і дітей. Наприклад, до Німеччини возили талановитих дітей, які співали там автентичних українських пісень у найстаріших соборах, відкривали ярмарки, розповідали про Україну та її культуру. Після того візиту Звягель уклав угоду з першим німецьким муніципалітетом, а головне, що діти зрозуміли, що теж дотичні до розвитку рідного міста, що можуть розповідати світові про Україну. 

Найбільше задоволення — від реалізації непростих проєктів

Ірина Гудзь говорить, що зміни не даються просто, адже люди чекають, що хтось розпочне першим і зробить за них. Тоді як кожен проєкт — маленька цеглинка в розбудові успішної громади. 

«До всіх проєктів ми дуже відповідально ставимося, — каже заступниця мера, — Наш девіз у громаді — сталий розвиток. Все, що ми декларуємо на початку проєкту, має бути обов’язково виконано, а краще трішечки більше».

За словами Ірини, найбільше задоволення вона отримує від реалізації непростих проєктів. 

«Ми думаємо про те, щоб наші ініціативи мали тривалу дію і не обмежувалися лише часовими рамками, коли проєкт втілюється. А щоб навпаки — поступово нарощувалися якимись додатковими опціями».

Ірина Гудзь
Ірина Гудзь

На думку заступниці міського голови Звягеля, війна дала можливість зрозуміти, хто ми такі. 

«І команда показала себе дуже гарно. І всі люди якось із перших хвилин були готові допомогти одне одному. І багато іноземців, які працювали з нашими бізнесами, не пішли від нас, сказали, що готові нам допомагати. І вся співпраця стала ще більш досконалою».

Ірина в себе вдома також розміщувала переселенців: 

«У нашому будинку жили зовсім незнайомі люди. Наприклад, жінка, дві її доньки і вісім котів. Переляканих тварин ловили по всьому будинку. Потім  жив американець, який не встиг доїхати до Києва до початку комендантської години. Ми всіх приймали і розміщували. Завжди намагаємося бути ближчими до людей і робити все, що в наших силах».

Ірина впевнена, що треба з оптимізмом дивитися в майбутнє: 

«Ми розуміємо, що якщо зараз не будемо дивитися вперед, то нічого доброго нас не чекає. Яка б ситуація не була, ми мусимо дивитися в майбутнє, повинні враховувати теперішню ситуацію, але намагатися бачити перспективи і заходити в планах набагато вперед. Ми точно не живемо сьогоднішнім днем».

А додаткових сил і поштовху для розвитку дають діти. Молодший син захопився живописом, написав уже чотири картини маслом. Ірина презентувала одну з них на форумі в Німеччині. Жінка теж шукає ресурс у малюванні. У неї поки що одна картина. Говорить, як з’явиться більше часу, то займеться живописом більш серйозно. 

«Мені подобається бути в компанії моїх дітей, бо в мене один син студентського віку, а другий — третьокласник. І мені цікаво з ними обома. Від них навчаєшся дуже багато, адже щоб бути цікавою для них, треба постійно розвиватися в різних напрямках», — каже Ірина Гудзь.

Олена Кущенко

Більше публікацій
Більше публікацій Олена Кущенко
Більше публікацій Статті