Чому росіяни активно почали використовувати сексуальне насильство як зброю лише після початку повномасштабної війни, як фіксуються такі випадки, хто має їх розслідувати та чи можуть потерпілі претендувати на компенсації, в інтерв’ю NV розповідає урядова уповноважена з питань гендерної політики Катерина Левченко.
На початку травня 2022 року уряд в особі віцепрем’єрки з питань європейської та євроатлантичної інтеграції Ольги Стефанішиної та спеціальна представниця генерального секретаря ООН із питань сексуального насильства в умовах конфліктів Праміла Паттен підписали рамкову програму про співробітництво щодо запобігання та протидії сексуальному насильству в умовах війни.
Ця співпраця стала реакцією на десятки повідомлень про злочини сексуального насильства, скоєні росіянами на території України після початку повномасштабної війни у лютому 2022 року.
Читайте також на платформі «Повага»: «Товари, яких не існує»: як в Україні привертають увагу до теми сексуального насильства
Над реалізацією такої програми працює Міжвідомча робоча група, яка покриває п’ять ключових напрямків роботи: відстеження торгівлі людьми з метою сексуальної експлуатації в умовах конфлікту; комплексна допомога постраждалим від сексуального насильства, пов‘язаного із війною; доступ до правосуддя та притягнення до відповідальності; посилення спроможності сектору безпеки і оборони у запобіганні та протидії сексуальному насильству в умовах війни, а також — репарації та компенсації.
У інтерв’ю NV голова Міжвідомчої робочої групи, урядова уповноважена з питань гендерної політики Катерина Левченко пояснює, чому тема сексуального насильства як воєнних злочинів з боку рф стала такою помітною лише після початку повномасштабного вторгнення, як Україна працює над фіксацією таких злочинів та які зміни, спрямовані на найшвидше реагування на подібні випадки, уже відбулися у державних структурах.
Політичне керівництво Росії підтримало ці дії проти цивільного населення, підтримало те, що коїлося в Бучі та у інших населених пунктах
Міжвідомча робоча група з питань протидії сексуальному насильству, пов’язаному зі збройною агресією, з’явилася у 2022 році у відповідь на виклики, пов’язані з повномасштабною війною в Україні. Що саме передувало її створенню?
Повернемося у весну 2022 року. До 2 квітня [2022-го] українські військові відновили контроль над всією територією Київської, Чернігівської, Сумської областей, та вигнали російських загарбників за межі кордонів України в цій частині країни. Тоді ж стало відомо, що коли частини цих областей, а особливо населені пункти на Київщині та Чернігівщині перебували під окупацією, російські військові коїли по відношенню до цивільних жителів та військовополонених звірства, воєнні злочини.
Це і масові вбивства, як, наприклад, геноцид в Бучі, які супроводжувалися викраденнями, тортурами, зґвалтуваннями тощо. Тоді почала розповсюджуватися інформація про те, що сексуальне насильство, а точніше зґвалтування масово використовуються російськими військовими [як зброя]. Ба більше, той російський підрозділ, який навесні 2022 року знаходився в Бучі й потім вийшов звідти під натиском українських військових, при поверненні в росію отримав високе гвардійське звання — воно надається військовим підрозділам за якісь відзнаки.
Читайте також: У Раді зареєстрували законопроєкт про статус постраждалих від сексуального насильства через війну
Пов’язавши цей факт з реальними діями на території нашої держави, можна сказати, що таким чином вище політичне керівництво Росії підтримало ці дії проти цивільного [українського] населення, підтримало те, що коїлося в Бучі та у інших населених пунктах. Так стало зрозуміло, що сексуальне насильство використовується у цій війні як зброя, як стратегія залякування, спосіб тримання в страху, керування населенням.
У середині квітня 2022 року до нас приїхали представники відразу двох важливих міжнародних організацій. Це було дуже серйозною підтримкою
Отже, у середині квітня 2022 року до нас приїхали представники відразу двох важливих міжнародних організацій: Фонду Деніса Муквеге та Глобального фонду підтримки постраждалих від сексуального насильства, пов’язаного з конфліктом. Перша організація створена за ініціативи Нобелівського лауреата Деніса Муквеге — конголезького лікаря, і надає допомогу постраждалим від СНПК як безпосередньо в Конго, так і по всьому світові.
Друга організація з’явилася за участі Наді Мурад, ще однієї Нобелівської лауреатки премії миру 2018 року. Робота Глобального фонду підтримки постраждалих від сексуального насильства, пов’язаного з конфліктом, спрямована на те, щоб забезпечити надання репарацій, в тому числі проміжних, постраждалим від СНПК. Це було дуже серйозною підтримкою для нас — вони приїхали попри те, що подорожувати до України ще надто небезпечно.
Так само відгукнулася і пані Праміла Паттен, спеціальна представниця генерального секретаря ООН з питань протидії сексуального насильства в конфліктах. Вона відвідала Україну на початку травня 2022-го та провела зустрічі з керівництвом українського уряду, з громадськими організаціями. Тоді ж і була підписана рамкова програма співробітництва між урядом України та системою ООН щодо протидії сексуального насильства під час війни.
Рік роботи показав, що є потреба у координації проведення тренінгів і навчань для прокурорів, працівників поліції, слідчих
У МРГ працює п’ять підгруп, кожна з яких покриває окремий напрям роботи. Чому виокремили саме ці напрями?
Напрями, які були визначені як основні, є всеосяжними, холістичними, системними. Це протидія торгівлі людьми з метою сексуальної експлуатації, надання комплексної допомоги постраждалим від сексуального насильства, пов’язаного з конфліктом. Також — доступ до правосуддя та забезпечення відповідальності для тих, хто скоїв сексуальне насильство. Четверта група — посилення спроможностей фахівців сектору безпеки та оборони України реагувати на випадки СНПК. І п’ята група — це компенсації та репарації.
Роботу цих підгруп координують представники як уряду, так і міжнародних або [національних] громадських організацій, а також представники офісу Праміли Паттен, які тематично долучаються до всіх напрямків.
Рік роботи показав, що є потреба у координації проведення тренінгів і навчань для прокурорів, працівників поліції, зокрема і патрульної, для слідчих, для тих, хто є в мобільних бригадах, які заходять на звільнені з-під окупації території, для юристів. І нам дуже потрібно уніфікувати тренінгові підходи.
Ми обов’язково маємо враховувати інтереси і самих постраждалих
Яку роль відіграють міжнародні структури, організації, партнери в роботі цих підгруп?
Дуже важливо, щоб ця програма втілювалася в життя усіма суб’єктами: державними структурами, міжнародними і громадськими організаціями. Міжвідомча робоча група, яку я очолюю, була створена саме для координації цієї роботи. До складу МРГ входять представники всіх правоохоронних органів, профільних міністерств, як-от Міністерства юстиції, Мінсоцполітики, Національної соціальної сервісної служби, МОЗ, Міністерство реінтеграції.
З боку громадських організацій до процесу залучені також Український жіночий фонд, Ла Страда, Мережа постраждалих від сексуального насильства СЕМА — це дуже важливо, адже ми обов’язково маємо враховувати інтереси і самих постраждалих.
Налагоджена робота з Фондом народонаселення ООН, Міжнародною організацією з питань міграції, ООН Жінки, Управлінням Верховного Комісара ООН з питань біженців.
Крім того, рамкова програма співробітництва між урядом України та системою ООН базується на найкращому міжнародному досвіді. Пані Праміла Паттен як одна зі сторін підготовки цього документа, і її офіс вклали в нього досвід, який накопичений з інших регіонів та країн.
Ми здійснили декілька навчальних візитів до країн, які пережили насильство, війну, конфлікти: Боснія і Герцеговина, Хорватія, Колумбія, цікавилися досвідом Албанії та Косово. Їхній досвід потрібно вивчати: знати, що спрацювало, а що — ні. Так, наприклад, Балканська війна мала місце у 1990-ті роки. Минуло вже майже 30 років після її закінчення. І нам потрібно розуміти, який шлях ми маємо пройти за наступні роки, щоб не повторити помилок інших країн.
Масові звірства, розстріли цивільних, не вмотивовані абсолютно нічим, стали ознакою саме повномасштабного вторгнення з 2022 року
Війна в Україні триває з 2014 року, проте тільки після того, як вона перетворилася на повномасштабну в 2022-му, в інформпросторі почали багато говорити про сексуальне насильство як воєнні злочини. А що було до цього?
Факти сексуального насильства були відомі ще з 2014 року. Тоді багато хто, в тому числі й громадські організації, говорили про те, що такі випадки відомі. Проте на той момент сексуальне насильство з боку росіян не сприймалося як таке, що використовувалося як зброя у війні. Тож можна сказати, що в 2022-2023 роках ситуація кардинально змінилася.
Чому така сталося? Перш за все, бо змінилася тактика Росії — це однозначно, і ця тактика стала дуже жорсткою по відношенню до цивільного населення. Я не хочу сказати, що не було жорстокості в 2014-му [і далі до повномасштабного вторгнення], але масові звірства, розстріли цивільних, не вмотивовані абсолютно нічим, стали ознакою саме повномасштабного вторгнення з 2022 року.
Читайте також: Ольга Стефанішина: Сексуальне насильство під час війни — це воєнний злочин, що не має терміну давності
Говорячи про цю тему, важливо згадати і про слабкість нашого законодавства, в якому немає визначення «сексуальне насильство, пов’язане з конфліктом». А також слабкість міжнародного гуманітарного права як галузі права, яке маємо зараз, з моєї точки зору, є достатньо далеким від реалій і не враховує їх. Безпосередньо вплинула на швидке поширення інформації про сексуальне насильство, яке коїлося росіями, і готовність фахівців з правоохоронних органів документувати, ідентифікувати, розслідувати такі злочини. І прокуратура, і поліція, і СБУ від самого початку включилися в роботу. Відсутність навичок компенсувалася швидким напрацюванням досвіду, контактами і включенням міжнародних експертів, прокурорів Міжнародного кримінального суду, проведенням навчань та тренінгів для фахівців.
Проте з 2016-го по 2022-й в Україні відбулося багато змін, які стосувалися саме реагування на насильство, в тому числі, на сексуальне. І я маю на увазі не лише СНПК, а і домашнє насильство, гендерно зумовлене насильство.
Що це за зміни?
Це і робота щодо ратифікації Стамбульської конвенції, яка розпочалася не в 2022 році [коли було ратифіковано цей документ], а значно раніше, ще після його підписання Україною у 2011-му. Це і робота над законодавством, підготовка фахівців, створення умов для надання допомоги постраждалим — все зіграло важливу роль.
Можна згадати також про поліцію, про прокуратуру. В органах прокуратури, наприклад, є спеціальні підрозділи по боротьбі з домашнім насильством, планується і [відповідна] спеціалізація прокурорів. Це різні теми, але вони, без сумніву, пов’язані між собою.
Читайте також: Не нашкодити: як змінилися підходи до реагування на сексуальне насилля?
Збільшення кількості жінок і в поліції, і в прокуратурі, це, до речі, ще один фактор, який сприяє більш активному реагуванню на злочини сексуального насильства, пов’язаного з конфліктом. А ще — висока політична підтримка цієї роботи і з боку президента, першої леді, з боку віцепрем’єр-міністерки, генерального прокурора. Це також створення окремого департаменту розслідування воєнних злочинів, і окремого управління, пов’язаного з розслідуванням сексуального насильства в конфлікті, у Генпрокуратурі. Все це сприяє тому, що ці злочини фіксуються, розслідуються. Всі матеріали буде передано у Міжнародний кримінальний суд.
До розуміння таких злочинів ми йшли кілька років. Нам потрібно було сформувати ті кадри, які розуміються на питанні. Сьогодні ця робота потребує продовження, але ситуація позитивно відрізняється від 2014 та 2015 років.
Зміни в українському законодавстві щодо теми сексуального насильства
Які зміни в українському законодавстві необхідні або вже були зроблені для того, щоб робота по всіх цих п’яти напрямках успішно працювала?
2 червня 2023 року Кабмін затвердив Державну цільову соціальну програму протидії торгівлі людьми на період до 2025 року. Вона абсолютно корелюється з тим напрямком Імплементаційного плану, який спрямований на протидію торгівлі людьми з метою сексуальної експлуатації, та посилює сам план.
Наразі у Верховній Раді України також зареєстрований важливий законопроєкт Про статус осіб, постраждалих від сексуального насильства, пов’язаного зі збройною агресією рф проти України, членів сімей загиблих осіб та невідкладні проміжні репарації. Сама його назва говорить, що він пропонує встановлювати відповідний статус для постраждалих від сексуального насильства та створює правову рамку для можливості виплати невідкладних проміжних компенсацій. Український Уряд спільно з авторкою законопроєкту та її командою, а також спільно з громадськими організаціями розробляє правову базу для забезпечення проміжних репарацій для постраждалих від СНПК.
Ще один проєкт закону — Про облік осіб, які постраждали внаслідок збройної агресії рф проти України та відшкодування шкоди завданої життю і здоров’ю — підготовлений Міністерством соціальної політики за участі широкого кола експертів, офісу віцепрем’єрки з питань європейської та євроатлантичної інтеграції, апарату Урядового уповноваженого з питань гендерної політики, фонду Деніса Муквеге, ЮрФем, глобального фонду допомоги постраждалих та інших. Він — про необхідність реєстрації всіх осіб, які постраждали від будь-якого воєнного злочину. Серед них виділяється такий злочин як сексуальне насильство, пов’язане з конфліктом. Зараз ми з ВР працюємо над просуванням цих законопроєктів далі, щоб вони стали частиною нашого законодавства.
Має бути більше інформації щодо того, куди звертатися постраждалим, те, що таке сексуальне насильство, чому не потрібно боятися про це говорити
Ви говорили про важливість залучення самих постраждалих до цих процесів. Та не секрет, що існують певні складнощі з фіксацією випадків сексуального насильства, пов’язаного з конфліктом: неможливо зрозуміти, що відбувається на окупованих територіях, також люди можуть боятися про це говорити, не хочуть нікуди звертатися з тих чи інших причин. Як ви з цим працюєте?
Щоб постраждалі могли говорити про те, що з ними сталося, перш за все, має бути встановлена довіра між ними та фахівцями: працівниками правоохоронних органів, соціальних служб чи громадських організацій. Тож тут ми знову говоримо про важливість освіти, проведення відповідних тренінгів, навчань для таких фахівців. Інформаційні кампанії теж є частиною урядової політики. З одного боку, має бути більше інформації щодо того, куди звертатися постраждалим, а з іншого — про те, що таке сексуальне насильство, чому не потрібно боятися про це говорити. Потрібно пояснювати, що це — шлях до отримання допомоги, шлях до встановлення справедливості.
Важливим проєктом також стало створення мережі Центрів допомоги врятованим Сьогодні це — 11 центрів по всій Україні, які створені за ініціативи віцепрем’єр-міністерки з питань європейської та євроатлантичної інтеграції Ольги Стефанішиної, участі Урядової уповноваженої з питань гендерної політики та підтримці Фонду ООН у галузі народонаселення. Важливою є і сама назва: ми не говоримо про центри допомоги постраждалим від сексуального насильства для того, щоб не відштовхувати, не стигматизувати людей. Ми говоримо саме про допомогу врятованим.
Читайте також: У десятьох містах відкрили центри допомоги потерпілим від сексуального насилля
На сьогоднішній день до таких центрів звернулося більше 22,5 тисяч осіб. Це не означає, що всі вони — постраждалі саме від сексуального насильства. Серед них приблизно 1% — а це більше 200 осіб — які ідентифіковані як постраждалі від сексуального насильства. Більше людей ідентифікуються як постраждалі саме від гендерно зумовленого насильства.
Ми також працюємо з урядом Республіки Чехія для того, щоб створити центр допомоги врятованим у цій країні. Там — найвищий відсоток українських громадян, які виїхали після лютого 2022 року, порівняно з власним населенням. Тобто в Празі станом на зараз біля 10% мешканців — це українці й українки.
Ще один важливий крок — онлайн-платформа психотерапевтичної допомоги врятованим, яка називається Аврора. Через неї постраждалі можуть отримати допомогу кваліфікованого лікаря-психотерапевта. Ми не маємо забувати про необхідність надання допомоги тим, хто постраждав від цих злочинів. Всю інформацію про наявні послуги можна знайти на цьому сайті.
На сьогодні розкрито 66 фактів сексуального насильства
Чи можете ви назвати статистику щодо потерпілих від сексуального насильства, пов’язаного з війною в Україні? Скільки з них жінок, скільки чоловіків?
Я буду спиратися на статистику Офісу генерального прокурора. Станом на 1 жовтня 2023 року зафіксовано більше 240 фактів. І постраждали в цих фактах є жінки — 150 фактів, це приблизно дві третини, 91 факт — чоловіки.
На жаль, наявні всі можливі види сексуального насильства. Зґвалтування, каліцтво, насильство над статевими органами, примусове оголення, погрози та спроби зґвалтування, примус дивитися на сексуальну наругу над близькими особами.
На сьогодні розкрито 66 таких фактів, заочно повідомлено підозру про скоєння злочину 35 військовослужбовцям рф. Вже скеровані до суду обвинувальні акти щодо 20 осіб, двох засуджено до 12-ти та 10-ти років позбавлення волі. Найбільше таких випадків — там, де довго була окупація. В Херсонській області — 77, у Донецькій — 66, на Київщині — 52, на Харківщині — 21. Далі в цьому списку — Запорізька, Чернігівська, Луганська, Миколаївська, Сумська області. Тобто можна говорити про те, що це певні патерни, які використовують російські військові, і що сексуальне насильство є зброєю знищення українців, зброєю геноциду проти українського народу.
Розкажіть детальніше про напрямок роботи четвертої підгрупи: про що саме йдеться, коли ми говоримо про посилення спроможності сектору безпеки і оборони у запобіганні та протидії сексуальному насильству в умовах війни?
Основний вектор роботи четвертої підгрупи — про те, щоб українські військові не тільки самі не скоювали правопорушення і злочини, пов’язані з сексуальними домаганнями, домашнім, сексуальним насильством, але і вміли реагувати на такі випадки тоді, коли вони стикаються з цим серед цивільного населення.
Для нас важливо, щоб формування нульової толерантності до гендерно зумовленого насильства, як у мирний час, так і під час війни, було складовою просвітньої, психологічної і виховної роботи в ЗСУ. І це є частиною не тільки Імплементаційного плану до рамкової програми співробітництва, але також і частиною Національного плану дій 1325.
Можемо подивитися на те, що вже зроблено. Наприклад, у системі Міністерства внутрішніх справ внесені зміни до відомчих наказів, якими затверджувалися інструкції щодо розслідування правопорушень, і до них включені такі правопорушення як насильство і сексуальні домагання. Крім того, МВС розробило методику запобігання та протидії дискримінації за ознакою статі та сексуальним домаганням на робочому місці. Ще п’ять років тому було складно повірити в те, що міністерство, тим більше силове, буде самостійно проводити таку важливу роботу.
У Сухопутних військах ЗСУ та Територіальній обороні розповсюджено пам’ятку військовослужбовця щодо взаємодії з постраждалими від сексуального насильства, пов’язаного з конфліктом. Сподіваємося, що подальша співпраця з керівництвом Міністерства оборони буде посилюватися, в тому числі, й у співпраці з НАТО.
У Верховній Раді станом на сьогодні вже зареєстровано два законопроєкти про внесення змін до дисциплінарних статутів ЗСУ та служби цивільного захисту про запобігання та протидію дискримінації та сексуальним домаганням. Я дуже прошу депутатів підтримати ці законопроєкти.
Робота ведеться. Але чи достатньо цього? Однозначно ні. Потрібно більше тренінгів, навчань, і ми організовуємо їх разом із міжнародними партнерами. Потрібно посилення інституційної спроможності, в тому числі за допомогою помічників і радників з гендерних питань, і особливо в ЗСУ.
Я повернулася з відрядження до Брюсселю, де у штаб-квартирі НАТО зустрічалася з пані Ірен Фелін, спеціальною представницею генерального секретаря НАТО з питань порядку денного Жінки, мир, безпека. Протидія, сексуальному насильству під час конфліктів, реагування на такі випадки — це є одним з пріоритетів для НАТО. І ми обговорювали, яким чином можемо використовувати її участь у посиленні роботи саме на базі четвертої підгрупи МРГ.
Важливо, щоб було розуміння, що ця тема є своєчасною. Адже не може бути тема людської гідності, людської свободи неактуальною тоді, коли наші люди гинуть за свободу.
Олександра Горчинська, для NV
