Кого бракує українській політиці?
Останнім часом в Україні відбувається справжній ярмарок ідей, як змінити життя в країні на краще. І найчастіше, коренем усіх проблем визнаються політики і чиновники. Навіть економічні аргументи відходять на другий план, оскільки є припущення, що значна частина бюджету зникає під час тендерних закупівель і тому про справжню ефективність державних інвестицій можна лише здогадуватись. Точніше, про неї можна мріяти.
Як миттєво покращити якість політичного товариства достеменно невідомо, адже навіть політичні ідеології не можуть бути гарантом якісно нової політики, тим більше, що навіть в нових політичних партіях, постійно трапляються старі знайомі обличчя. І обличчя ці переважно чоловічі.
То чому б жінкам не спробувати свої сили у парламенті?
Першим зустрічним питанням нашого патріархального політикуму буде «Навіщо?»
Не секрет, що шлях яким йде Україна, вже подоланий західними демократіями кілька десятиріч тому і певний досвід і традиції, висновки зроблені й вже доступні.
Зокрема мова йде про те, що державна політика стає більш соціально-орієнтованою. А також більш продуктивною. Хоча в країнах ЄС депутати незалежно від статі постійно відвідують засідання парламенту і плідно працюють. Мабуть тут справа у політичних традиціях, політичній культурі суспільства.
Ще одним аргументом, є те, що жінки більше налаштовані на діалог та компроміс, що знову ж таки, більше налаштовує сесійну залу на конструктивну роботу. Погодьтеся, що вірогідність виникнення бійки у боксерському залі більша, аніж в оперному театрі. Тому тотальна маскулінність парламенту так часто призводить до нанесення парламентарями одне одному тілесних ушкоджень.
Наступне питання «Як?»
Цілком логічно, що для того, щоб жінку обрали, вона повинна бути серед кандидатів. Враховуючи, що мажоритарна система вважається недосконалою і неперспективною, будемо говорити про партійні списки. Нині у парламенті 10 % жінок. Що значно менше всім відомого співвідношення 70 до 30, коли представників однієї статі повинно бути не менше 30 % і, відповідно, не більше 70%. Як це відбувається у європейських демократіях. Існує таке поняття як квоти. Так, це примусове включення представників обох статей у списки у певних пропорціях. Втім у більшості країн, де діють квоти, ці нормативи є добровільними на рівні внутрішньопартійних правил.
Але, що важливо, нормативи стосуються представленості жінок і чоловіків у кожній десятці. І це працює. Партії самостійно вводять ці квоти і дотримуються їх. Значною мірою через те (і європейці це озвучують), що в країнах Європи населення вважається цінним трудовим та інтелектуальним ресурсом, тому відмовлятися від 50% потенціалу вони не готові, оскільки ефективна та результативна робота парламенту є запорукою добробуту всієї країни (а не вузьких політичних еліт, які є тимчасовими) на довгі часи. І ця логіка не викликає сумнівів.
Ви здивуєтесь, але квоти є і в Україні. З листопада минулого року Закон України «Про політичні партії» у статті 8 йдеться, що «розмір квот, що визначає мінімальний рівень представництва жінок і чоловіків у виборчому списку кандидатів у народні депутати України від партії у загальнодержавному окрузі і має становити не менше 30 відсотків загальної кількості кандидатів у виборчому списку».
Зверніть увагу, це не добровільна квота, це обов’язковий до виконання Закон. Однак, здається, більшість партій теж будуть здивовані, якщо дізнаються. Щоправда формулювання не говорить про те, в якій саме частині списку повинні бути ці 30%, тому ніщо не заважає поставити необхідну кількість жінок у непрохідну частину списку. Аналіз зареєстрованих списків тих партій, які мають шанси потрапити в парламент, показує, що вони включили 30% (або майже 30%) у свої списки. Але є один нюанс. У переважної більшості лідерів перегонів серед перших 50 прізвищ у списку жінок рідко коли більше за 7, а ось у останній (непрохідній) 50-ці – від 20 до 30 жіночих прізвищ. Тобто, фактично, що є закон, що його немає.
І це є ще одним аргументом на користь того, що час змінювати підходи комплексно, оскільки нинішні політики приймають такі Закони, які не мають на меті ніяких реальних змін.
Імітація законотворчості.
Це є черговим підтвердженням того, що у політику повинні прийти нові обличчя.
І було би цілком логічним, якщо це будуть дійсно нові обличчя.
Обличчя жінок.
Адже в Україні жінки це 50% потенціалу країни.
Спеціально для проекту “Жінки – 50% успіху України”:
Михайло Корюкалов, незалежний гендерний експерт
Микола Ябченко, експерт з гендерних комунікацій
