«Колись я вважала високі посади суто чоловічою справою. Тепер розумію, що освічена, компетентна жінка з бажанням діяти може досягати найвищих результатів», — впевнена Леся Дзюбак, староста Жоравського старостинського округу на Київщині.
Її політичний шлях розпочався з посади помічниці народного депутата. Сьогодні вона має досвід роботи депутаткою міської ради, керує старостинським округом та реалізовує важливі проєкти для громади. Її історія — це історія про наполегливість, відданість людей і готовність ламати стереотипи.
У розмові Леся Дзюбак ділиться своїм досвідом у політиці, розповідає про виклики в роботі з громадою та розмірковує про роль жінок у місцевому самоврядуванні.
«Політика — це завжди командна робота»
Із дитинства Леся була рішучою і прагнула знань. Активна участь у шкільному житті та наполеглива праця допомогли їй вступити до Міжрегіональної академії управління персоналом і відкрити нові перспективи.
Перший крок у політичній кар’єрі стався 2010 року. Це було сміливе рішення — узяти участь у конкурсі на посаду помічниці народного депутата. Попри відсутність політичного досвіду, Леся заповнила анкету й успішно пройшла співбесіду, лишивши позаду більш досвідчених кандидатів.
«Конкуренти були досвідченими професіоналами за 45, тоді як я працювала аналітикинею й не мала багато досвіду», — пригадує Леся.
Попри сумніви, вона отримала роботу, хоч і з випробувальним терміном. Це стало стартом для тривалої політичної діяльності — три з половиною каденції в команді народного депутата, що представляв у Раді кілька районів Київщини.
«У нашій команді було порівну чоловіків і жінок. Саме там я зрозуміла головний принцип політики. Це завжди командна робота. Головне — разом іти до мети», — підкреслює Леся.
«Я люблю працювати з людьми, це мене надихає»
Для Лесі Дзюбак досвід роботи помічницею народного депутата став чимось більшим, ніж кар’єра — а саме покликанням.
«Моя робота — це моє хобі. Я люблю працювати з людьми, і саме це надихає мене», — розповідає вона.
Прагнення допомагати людям привело Лесю 2015 року до Яготинської міської ради. Як депутатка VII скликання, вона працювала в комісії з соціального захисту, культури, спорту та молодіжної політики.
«Я вирішила балотуватися, бо знала, що можу бути корисною своїй громаді. Депутат чи депутатка мають не лише знати проблеми людей, а й брати на себе відповідальність за їхнє вирішення», — пояснює Леся.
Паралельно вона працювала помічницею народного депутата, що допомагало краще розуміти виклики громади. Ключовим завданням її каденції стало впровадження реформи децентралізації.
Читайте також: Алла Шлапак: Гендерна рівність — це про свободу
«Наше місто та район планували розділити за новим законом. Проте завдяки співпраці міського голови та депутатів удалося цього уникнути. Наразі Яготинська територіальна громада об’єднує 43 населених пункти, серед яких місто та 42 села».
Щоб працювати ефективніше, Леся постійно вдосконалювала свої знання.
«Я не знала, як розробляти проєкти, тому одразу вступила до школи місцевого самоврядування. Часто бачу, як люди роблять гучні заяви, але згодом кидають справу. Це не для мене. Якщо я взялася за щось, ми розробляємо план і доводимо його до результату», — каже Леся Дзюбак.
«Чужа», яка стала своєю
2020 року Леся Дзюбак стала старостою Жоравського старостинського округу, до якого входили села Жоравка та Лебедівка. У 2024 році до округу приєднали ще й село Годунівку.
«Навички та знання я мала, а посада старости стала для мене новим викликом і важливим етапом», — розповідає вона.
Початок виявився непростим — занедбані села та недовіра місцевих жителів до нової очільниці, яка не мешкала в жодному з населених пунктів старостату.
«Мені відверто казали, що я не працюватиму для села через те, що не місцева. Проте за чотири роки зміни помітні вже на в’їзді до сіл».
Перетворення розпочалися із благоустрою — масштабного прибирання за участі мешканців і фермерів. Об’єднавши зусилля міської влади, бізнесу та громади, вдалося реалізувати важливі проєкти — модернізувати школу в межах програми «Велике будівництво», встановити дитячий майданчик, впорядкувати пам’ятник загиблим захисникам і відкрити кабінет дільничного офіцера.
«Старостати не мають власного бюджету. Їхнє фінансування здійснюється з державного та місцевого рівнів. Зараз, коли значна частина коштів громади спрямовується на підтримку ЗСУ, ми шукаємо додаткові джерела: гранти, спонсорів, співфінансування», — пояснює староста.
Попри виклики воєнного часу, вдалося покращити транспортне сполучення. Замість одного щоденного рейсу тепер автобуси курсують тричі на день, зокрема до столиці.
Загалом, як зазначає посадовиця, робота старости потребує не тільки організаторських, а й менеджерських навичок.
«У громаді багато літніх людей. Хоча оформлення субсидій не входить до моїх повноважень, я перевіряю документи та консультую. Це економить час і кошти мешканців — 99% заяв затверджують із першого подання», — розповідає Леся Дзюбак.
Вона впевнена, що успіх громади залежить не лише від влади, а й від активності мешканців.
«Один із місцевих жителів безплатно вивозить сміття своїм транспортом, інший ремонтує освітлення. Без таких людей села не можуть розвиватися. Для кожної проблеми існує рішення. Якщо щось не вдається одразу — шукаємо інші підходи. Це завжди спрацьовує».
«Стереотипи про жіноче «призначення» давно застаріли»
Успішна реалізація проєктів у громаді спонукала Лесю Дзюбак переосмислити традиційні уявлення про роль жінки в управлінні.
«Колись я вважала високі посади суто чоловічою справою. Тепер розумію, що освічена, компетентна жінка з бажанням діяти може досягати найвищих результатів. Стереотипи про жіноче «призначення» — винятково материнство та господарство — давно застаріли. До того ж, і родина потребує командної роботи».
Яготинська громада демонструє гендерний баланс. Головою вже друге скликання поспіль є жінка, а жіноче представництво серед депутатів ради та виконкому становить 50%.
Утім, для системних змін потрібні нові правила у виборчому процесі.
«Виборчі списки мають формуватися за принципом рівного представництва. Важливо закріпити це законодавчо, щоб жінок не могли замінювати у списках. Це розширить їхні можливості бути обраними».
Читайте також: Ольга Олексик: Ми маємо вірити у свій потенціал і не боятися викликів
Воєнний час посилив роль жіночого лідерства.
«Поки більшість чоловіків на фронті, їхні обов’язки виконують жінки, доводячи здатність брати на себе відповідальність у найскладніших умовах».
Особливу гордість у Лесі Дзюбак викликає її участь у першій в Україні школі операторів будівельної техніки для жінок. Вона стала однією з п’ятнадцяти учасниць другого набору цього проєкту, що реалізується компанією «АЛЕФ СТРОЙ» спільно з Немішаївським фаховим коледжем за сприяння USAID та Міністерства економіки.
«Літо й початок осені 2024 року стали для мене часом випробувань і перемог. Дев’ять тижнів, починаючи з першого серпня, ми навчалися в тренувальному таборі: спочатку вивчали теорію, а потім відпрацьовували навички на спеціалізованому тренувальному майданчику під Києвом. Освоїти керування п’ятнадцятьма видами спецтехніки, зокрема екскаватором, виявилося непростим завданням. Було чимало скептиків, які не вірили в серйозність наших намірів, вважаючи все це піаром. Але завдяки наполегливій праці я досягла мети та отримала свідоцтво категорії D1 державного зразка», — згадує Леся.
Вона переконана, що сучасна жінка здатна стати надійною опорою для родини, громади, команди.
«Війна змінила наше життя, і якби не вона, можливо, я б ніколи не наважилася сісти за кермо важкої техніки. Але коли наші чоловіки захищають країну на фронті, ми, жінки, маємо бути готові до будь-яких викликів. «Кам’яною стіною» можу бути і я.
«Щоб бути компетентною депутаткою, потрібно вчитися»
Досвід керівної роботи переконав Лесю Дзюбак, що ефективне лідерство потребує не лише природних здібностей, а й ґрунтовної підготовки.Вона впевнена: для ефективної роботи в органах місцевого самоврядування важливі не лише життєвий досвід і професійні досягнення, а й фахова освіта. Щоб краще зрозуміти специфіку своєї діяльності, вона пішла навчатися до Київського національного університету імені Тараса Шевченка на факультет місцевого адміністрування. Попри складнощі через пандемію та війну, завершила навчання з відзнакою.
«Освіта не закінчується після отримання диплома», — переконана Леся. Вона постійно розширює свої компетенції через спеціалізовані освітні програми. Серед них — Комунікаційна школа лідерок, Вишкіл для політикинь та міжнародні тренінги на гендерну тематику. Зараз бере участь у програмі «Я — експертка».
«Кожен такий освітній проєкт змінює світогляд, додає впевненості та нових інструментів для роботи. Це неоціненний досвід, який допомагає і в політиці, і в щоденній роботі з громадою», — ділиться вона.
«Для роботи в органах самоврядування важливо не просто розуміти потреби громади, а й мати знання, які дозволяють ухвалювати ефективні рішення, діяти відповідно до законодавства».
Читайте також: Марина Завгородня: Я вірю в партнерство, а не в конкуренцію
Леся наголошує, що депутатів часто обирають за їхню репутацію чи професійні успіхи, але цього недостатньо.
«Хороша людина — це не посада. Щоб бути компетентною депутаткою, потрібно вчитися, вміти визначати проблему та запропонувати конкретний план її вирішення», — підкреслює вона.
Шлях у політиці потребує постійного розвитку та сміливості брати на себе відповідальність.
«Лідерство — це не лише внутрішнє відчуття, а й щоденна робота над собою. Нереалізований потенціал — це втрачені можливості для всієї громади. Коли жінка поєднує фахові знання з природною здатністю об’єднувати людей, вона стає справжньою рушійною силою змін. Саме такі лідерки сьогодні потрібні нашим громадам», — підсумовує Леся Дзюбак.
Ольга Тарантіна
