Наприкінці серпня Лілія Гриневич залишила Міністерство освіти, яке очолювала три роки і чотири місяці. Вона передала «ключі» від МОН людині з команди міністерства Ганні Новосад, яка пройшла в парламент за списками «Слуги народу». «Українська правда. Життя» зустрілася з уже екс-міністеркою, аби підсумувати її каденцію, а також проговорити виклики, які стоять перед новою командою Міносвіти і науки.
50% наводять окремі фрагменти інтерв’ю Лілії Гриневич, які стосуються її поглядів як політикині та жінки у владі щодо наступності влади в МОН, управління освітньою сферою та подальших планів.
– Із чим ви залишили міністерство Ганні?
– З перехідними книгами. Там ми докладно описали по кожній сфері, що досягнуто, що потрібно продовжувати, які є проблеми і виклики. Ганна Новосад була частиною колективу, який почав писати ці книги. У міністерстві є багато професійних людей, з якими вона може продовжувати працювати.
За ці більш як 3 роки ми меншою чи більшою мірою змінили кожну сферу. Найбільша трансформація торкнулася школи. «Нова українська школа» – біг на довгу дистанцію. Ця реформа практично незворотня, бо навколо неї об’єднано дуже багато людей, організацій, і вже є вчителі, учні і батьки, які відчули смак цих позитивних змін. Ми почали підготовку цієї реформи ще у парламенті, коли я в опозиції очолювала комітет науки та освіти, потім було дуже багато обговорень, зокрема, на майданчику Відкритого університету Майдану…
Важливим досягненням є започаткування змін у професійно-технічній освіті. Ця сфера була маргіналізованою, хоча вона може бути справжньою точкою росту. Є величезний запит на ринку праці. Роботодавці уже по-іншому дивляться на співпрацю з профтехосвітою, запроваджуються програми дуальної освіти.
Ми розпочали оновлювати матеріально-технічну базу, яка була зношена на 80%, і до кінця року по країні почнуть діяти 150 сучасних навчально-практичних центрів.
– Які ще виклики ви бачите для нового Міносвіти?
– Щоб робити перетворення, критично важливо мати підтримку в уряді та парламенті. Не всі наші ініціативи ми могли провести через парламент.
У «Слуги народу» є більшість, є уряд. Сподіваюсь, прем’єр теж підтримає міністра освіти і науки. Бо коли ви починаєте бюджетування, обов’язково стоятимете перед вибором, що ставити в пріоритет.
Ми ще задіюємо дешеве кредитування Світового банку. Ми зараз на стадії початку великого проекту зі Світовим банком по прискоренню НУШ та проекту з підвищення якості вищої освіти.
Сподіваюсь, уряд візьме на себе ці нові зобов’язання і це дуже допоможе Ганні. Це покриє частину інвестицій, які мають іти в шкільну освіту. Можна буде поширити зміни не лише на початкову, але й на базову і старшу профільну школу.
По НУШ я бачу тільки одну перспективу для вдосконалення: пришвидшити реформу, щоб більше дітей і вчителів зайшли в неї.
Читайте також: У новому уряді шість міністерств очолили жінки
– Ви спілкувалися з новою міністеркою. Чи вона продовжуватиме усе почате чи буде щось зупинено?
– Думаю, міністерство продовжуватиме усі зміни. Ганна була і є частиною цих змін. Головне, щоб ці зміни підтримав уряд і парламент.
Ще один виклик: щоб вона могла робити зміни разом зі спільнотами. Для міністра освіти і науки є дуже важливим лідерство в спільнотах, тому думаю, для неї це буде одним з найбільших завдань буде це лідерство забезпечити.
Від команди дуже багато залежить. В освітній реформі треба опиратися на кілька команд.
Перша – МОН розробляє нормативну базу, стратегічні документи, але поки воно імплементуються і доходить до вчителя у школі, проходить ще кілька рівнів управління. І сигнал (з МОН – УП) інколи може бути спотворений.
Тому на початку моєї каденції постав виклик, як збудувати ще й групу, здатну напрацювати нові змісти та доступно пояснювати іх суспільству.
Вдячна дуже своїм тодішнім радникам: Іванні Коберник, Михайлові Грищенку, Оксані Макаренко та іншим представникам громадянського суспільства, з якими ми працювали і які допомагали в цьому.
Наприклад, є «Батьки SOS», вони досить критично налаштовані, але здатні конструктивно генерувати пропозиції. Працівники МОН закладали ці ідеї в нормативно-правові акти.
Друга команда, на яку треба було впливати – обласні держадміністрації та органи місцевого самоврядування, через які ми мали втілювати зміни.
Їх треба було заразити ідеєю «Нової української школи». З кимось це спрацювало краще, з кимось – гірше, тут дуже багато суто людського фактору
Третя команда – агенти змін у вчительському середовищі. Вони зуміли трансформувати свої підходи до навчання, стали тренерами НУШ. Через онлайн-курс і очне навчання пройшли всі вчителі, які зараз навчають за новим стандартом.
– Чи є речі, про які ви шкодуєте за час своєї каденції міністром?
– Завжди хотілося б, щоб щось просувалося швидше. Нам довелося відбудовувати довіру Світового банку, бо колись він мав з МОН великий проект, і Табачник згорнув цю співпрацю. Тому тільки тепер стало можливим планувати пришвидшення реформи.
Коли ми прийшли в МОН, не мали підтримки на шкільні проекти. Навколо НУШ ми вперше консолідували таку велику екосистему міжнародної допомоги по шкільній освіті. Але на це пішов час.
Якби була така співпраця одразу, ми могли б одночасно почати перетворення не тільки в початковій школі, але й в базовій школі (5 клас).
Дуже складно ішли перетворення у науці. Багато процедур ми впроваджували вперше, наприклад, обрання членів Нацради з питань науки та технологійчерез Ідентифікаційний комітет з міжнародних визнаних вчених. Це складні довгі процедури, хотілося б швидше.
Однак, ми все ж запустили і Національну раду з питань науки та технологій, і Національний фонд досліджень. Хоча знову довго чекали, поки науковці нарешті визначилися з виконавчим директором Наукового фонду досліджень.
Спочатку всі переживали, що 200 мільйонів для фонду замало, хоча державний фонд фундаментальних досліджень мав лише 20 мільйонів. Зараз є ризик, що й ці 200 мільйонів не будуть використані.
Читайте також: Альона Глазкова: «Без гендерно збалансованої освіти не буде гендерної рівності в політиці»
– … Частина науковців ображається на вас через тему плагіату. Наприклад, Катерини Кириленко чи Руслана Гурака, чий плагіат доведений (керівник Держслужби якості освіти). Ви мовчали…
– Ні, не мовчали. Я завжди відкрито говорила, яка наша позиція. Те, що ви перерахували, це не все.
Розумію, що людям хочеться показових розправ. Але такі речі треба змінювати системно. Приклади, які ви привели – це дисертації, які були захищені в минулому.
Гляньте на роботу нашої атестаційної колегії зараз – скільки ми скасовували і повертали робіт, які нам подавали спеціалізовані вчені ради.
Наші працівники навіть змушені були займатися невластивою для них роботою, і самостійно перевіряти окремі роботи на плагіат. Проте чиновники МОН не можуть дати висновку по науковій складовій роботи, це мають робити спеціалізовані вчені ради.
Дисертацію Катерини Кириленко ми розглядали у різних спеціалізованих вчених радах – декілька разів надсилали на повторний розгляд. І якщо ці ради підтверджують цю дисертацію, не може один чиновник, а тим більш політик, раптом сказати, що ми все одно її скасуємо. Науковість можуть визначати лише науковці, інакше це спотворює систему наукового підтвердження ступеню…
За мого головування атестаційна комісія скасувала багато присвоєних наукових ступенів спецрадами на етапі, на якому ми мали право скасувати. Але тепер маємо інший прецедент. Ми скасовуємо, а суд повертає…
В деяких університетах ми закриваємо спеціалізовані вчені ради, якщо бачимо, що в кількох дисертаціях, захищених там, є плагіат і порушення процедури.
– Науковці чекали не лише конкретнтх процедур. Від вас, як міністра освіти та науки, вони хотіли хоча б публічної позиції по тих же конкретних персонажах.
– Я не можу подобатися всім. Це не є моя мета. Мають бути принципи і правила. Я біохімік, моя кандидатська праця стосується управління освітою. Чи можу я робити висновок про науковість роботи в різних галузях знань, тому що я міністр?
Я можу лише з’ясувати, чи була ця робота перевірена відповідно до правил чи ні. А також створити правила, які запобігатимуть зловживанням. І ми їх творили, вже найближчим часом вони мають запрацювати. Але зміни потребують часу.
– Чим ви займетеся далі?
– Потрібно трішки перезавантажитись, бо це були напружені 5 років. Я розумію, що виклики, про які ми говорили, уже є моїми життєвими завданнями, і я обов’язково продовжу далі працювати у сферах освіти і науки.
Роботи багато. Впевнена, її вистачить на всіх. Думаю, у якійсь якості я можу бути корисною і для шкільної реформи, і для педагогічної освіти, для підвищення кваліфікації педагогів і формування лідерських спільнот, які просуватимуть цю реформу надалі.
Ірина Андрейців, УП
Фото Дмитра Ларіна
