До Палати депутатів німецької столиці 34-річна Лілія Усік, уродженка Донецької області, пройшла за прямим мандатом від Християнсько-демократичного союзу на позачергових виборах у лютому цього року.
Про політичні перспективи та свою роботу в ХДС, про питання, з якими до неї звертаються українці, та проблеми, з якими стикаються власні рідні, які втекли від війни, про батька, який воює та плани на відбудову, Лілія Усік розповіла кореспонденці Укрінформу.
Від берлінського університету до берлінського парламенту
Лілю, ми з тобою познайомилися багато років тому, коли ти як стипендіатка Фонду Конрада Аденауера отримувала ступінь магістра у Берлінському університеті ім. Гумбольдта. Тепер —ти депутатка столичного парламенту, політикиня. Із 16 березня, коли ти розпочала виконувати свої обов’язки, пройшло вже достатньо часу, щоби підбити перші підсумки. Ти не пошкодувала, що пішла у велику політику?
Звичайно, ні! Це просто супер, такий стрибок, можливість обрати свою команду, займатися улюбленою справою 24/7, а не так, як раніше, коли я мала роботу і ще мусила встигати виконувати завдання як член районної ради, а також велику кількість партійних завдань.
Що надихнуло, підштовхнуло?
Я у 2011 році стала стипендіаткою Фонду Аденауера, який афілійований з ХДС, працювала у депутатів-консерваторів у Бундестазі, доєдналася до молодіжного крила ХДС — Junge Union, була його головою, допомагала проводити виборчі кампанії. І мені стало все це надзвичайно цікаво, до того ж ти настільки багато цим займаєшся, що це стає великою частиною життя.
У ХДС ти коли вступила?
У 2016-му році.
Тобто, в Німеччині можна вступити в політичну партію, не будучи громадянином держави?
Так. І це дуже важливо знати українцям. Зокрема, тому що якщо вони повернуться в Україну, для них це буде важливий та унікальний досвід.
Спочатку можна бути «гостем», а через 3 роки — «звичайним» членом партії, але не можна висувати свою кандидатуру на виборах, не можна голосувати та таке інше. Втім, можна проводити певну роботу в партії.
Я, приміром, посідала різні позиції: голови молодіжного крила, займалася комунікацією з новими членами партії, допомагала при підготовці до виборів тощо.
Але ж, як ти сказала, для того, щоби обирати та обиратися, треба бути громадянином ФРН.
Звісно. Не можна було з українським громадянством стати кандидатом.
Десь за три роки до виборів мене запитали, чи не хочу я вже подумати про те, щоби номінуватися. Для цього мені треба було змінювати громадянство, відмовлятися від українського (зараз це вже не обов’язково).
Громадянство змінювали дуже-дуже довго, нічого не допомагало, та ще й пандемія. Ми писали і Президенту особисто, і у Верховну Раду, і в Посольство, навіть до Європейського парламенту дійшли.
І ось тоді, коли залишився тиждень до номінації, президент підписав указ, але треба було тут, в Бюргерамті (відомство у справах громадян — ред.), чекати 2 тижні. Я кажу їм: «Ні, ні, ні, жодного через два тижні, я так довго за це все боролася!». І вони пішли назустріч. Коли я отримала громадянство, залишалося всього декілька днів до номінації. Було насправді дуже нервово.
Після того ми почали виборчу кампанію. Влітку 2021 році я не пройшла в палату депутатів, але пройшла в комунальний парламент — районну раду Ліхтенберга (район Берліна — ред.), де була членом ради півтора роки. І вже під час повторних виборів (результати попередніх скасували через порушення — авт.) я отримала депутатський мандат.
Надто мало вихідців із України йдуть у німецьку політику
Ти — єдина, наскільки мені відомо, політикиня з українським корінням, яка обралася у парламент земельного рівня. Чому з такою великою кількістю українців у Німеччині в політику майже не ідуть? Вихідці з Росії натомість присутні вже й у Бундестазі…
Мені теж здається, що дуже мало українців на сьогодні в німецькій політиці. Навіть ті ще не вирішили, чи хочуть йти в політику, хто опікуються громадянським суспільством чи якимись громадянськими ініціативами і живуть тривалий час у Німеччині.
Я всім завжди кажу, що українцям треба йти в політику, треба займатися політичною діяльністю. Чи вони приїхали на навчання, чи як шукачі притулку, чи з будь-яких інших причин.
Звісно, ти як німецький політик не можеш працювати тільки для України, але, звичайно, це дає інструменти бути «голосом» для українців тут, робити запити в Сенат тощо.
Ти нещодавно якраз і надсилала запит до Сенату, і саме стосовно українських шукачів притулку.
Так, мене цікавили два питання: скільки українських шукачів притулку зараз у Берліні та стосовно Українського дому.
Отже, у нас зараз більш-менш чітка ситуація станом на 11 червня 2023 року: наразі в Берліні зареєстровано 46 080 шукачів притулку з України відповідно до розділу 24 Закону про проживання (тимчасовий захист), з них 44 410 мають українське громадянство та 1 670 мають громадянство третьої країни. Щоправда, точна інформація про загальну кількість шукачів притулку з України, які проживають у Берліні, залишається невідомою, адже крім зазначених вище є й інші групи людей, наприклад, люди, які фактично втекли з України, але проживають у Берліні з іншим видом на проживання, прибулі в рамках 90-денного безвізу або шукачі притулку, які перебувають у закладі первинного прийому, такому як Україна-Центр прибуття в колишньому аеропорту Tegel, і ще не оформили документи.
Читайте також: Катерина Котельва: Суддя має залишатися незалежною за будь-яких обставин
Мене також цікавила ситуація з пошуком житла, визнанням кваліфікацій, з визнанням дипломів, щодо різних проєктів, якими займаються німці разом з українцями. Багато про які я знала, а про деякі ні. Це дуже важливо, що ми маємо інформацію про всі проєкти, тому що зараз починаються дебати щодо бюджету, тож для мене це можливість спитати у відповідних сенаторів, чи є можливість, щоб такі проєкти були профінансувані.
Влада не заохочує біженців виходити на роботу
Ти чудово розумієш ситуацію з біженцями на власному досвіді, тому що маєш рідних, які опинилися в цій категорії…
Так, у мене самої шість родичів приїхали: мої мама, сестра, двоюрідна сестра, тітка, а також батьки мого чоловіка. Причому в мене весь «зріз»: школярка, студентка та висококваліфіковані фахівці (вчителька, бухгалтер, судмедексперт і гінеколог).
Вони ходять на курси, вивчають німецьку. Ефективність мовних курсів не така гарна, як мені хотілося б. Мова вивчається краще в практиці, коли людині вона потрібна. А якщо вони сидять по чотири години на день, чотири дні на тиждень і просто вчать німецьку мову, вони взагалі іноді мало чого розуміють. До того ж, часто на курси в групу приходять люди, які вже іноді вісім років тут живуть, які вже добре знають мову.
Німецька влада заявила, що українці є в абсолютно винятковій ситуації серед усіх шукачів притулку або мігрантів, адже їм відразу відкрито доступ на ринок праці. Щоправда, я не чула багато «історій успіху», здебільшого цей ринок обмежується рівнем некваліфікованої праці. Це так?
Вони кажуть: не поспішайте, вивчайте мову, йдіть навчатися професії або підвищувати кваліфікацію (Weiterbildung). Але людей не заохочують робити цей крок, виходити на роботу.
Жоден з моїх родичів не зміг поки що знайти роботу. Наприклад, я думала, що моя тітка-вчителька молодших класів з української мови буде затребувана, адже зараз дуже багато дітей приїхало. Але ж ні.
То їм вигідніше роками платити допомогу? Чому??
Ну ось, у цьому і є проблема.
З одного боку, чудово, що у нас є можливість робити соціальні виплати на найвищому рівні в європейському порівнянні, що Німеччина дуже заможна держава. З іншого, система не заохочує, не дає людям поштовху, наприклад шляхом тандем-програм, коли людина йде працювати ще не з ідеальною мовою, але разом з німцями.
До речі, якщо людина з трьома дітьми піде працювати на якусь нормальну роботу, кваліфіковану (за виключенням, хіба що IT, лікаря чи юриста), то вона буде отримувати чистими, нетто, іноді навіть менше, ніж соціальні виплати. Тобто це не мотивує людей йти працювати, і вони можуть так сидіти роками, навіть якщо українці дуже працьовиті і дуже хочуть йти на роботу просто тому, що вони не знають, як жити по-іншому.
Я усім кажу: не йдіть працювати на некваліфіковані роботи, не йдіть працювати прибиральницями або бебісітерами. Ви можете працювати в будь-якій сфері і за кваліфікацією. Просто візьміть час і подумайте над цими питаннями. Ось я зараз хочу по цьому напрямку працювати, трошки прискорити процеси. Я вже була в Job-центрі в своєму районі Ліхтенберг і говорила з ними. У них таки є певні приклади успіху, коли, приміром, німецька фірма бере українців і дає їм гроші і час на те, щоб вони десь дві години на день вивчали німецьку, а після працювали із можливістю опісля залишатися в цій фірмі.
Український дім потребує концепції
Інше питання, яким ти переймаєшся і згадувала його в запиті до Сенату, це Український дім. Питання досі не вирішене, але ж ми знаємо, що в Німеччині все відбувається досить повільно…
Тут справа не в повільності. А в тому, що Сенат відповів мені, що в них немає концепту Українського дому.
Доми, які пов’язані з країнами, мають різні структури фінансування. Якщо Україна хоче, щоб наш Український дім фінансувався, наприклад, містом Берлін, а не власне Україною через брак грошей, то треба саме цю модель проштовхувати в бюджеті.
І взагалі проштовхувати концепцію і лобіювати питання. Повинна бути група людей або людина, яка буде займатися цим питанням постійно, розробляти концепт, бізнес-план, фінансування, бюджет і так далі.
Я всім кажу, що я буду підтримувати тему на політичному рівні, але я не можу цим займатися 24/7. Зараз відбуваються поодинокі розмови з людьми або з групами людей, які хочуть зробити цей перший крок, розробити концепцію.
Якщо план такий, щоби Український дім був місцем зустрічей, – це одне, якщо ти хочеш мати місце зустрічей, мовних курсів, психологічної допомоги, порад юристів, проводити там воркшопи та якісь круті заходи, мати бар і конференц-зал – це вже інше, і від цього треба відштовхуватись.
Наприклад, у «Кафе Київ» (на яке на кілька днів у лютому перетворився ресторан «Москва» – авт.) проводили заходи, на яких були представники не лише України, але й Європейського Союзу, спонсори, організації, різні фонди. Саме ось така концепція дає можливість для всіх зацікавлених груп.
Читайте також: Руслана Базалук: Уже норма, коли ти і депутатка, і військовослужбовиця, і волонтерка
Тобто, було б дуже добре, якби це була концепція, в якій ніхто не залежить від однієї політичної сили або від одного джерела фінансування, в якій Дім фінансувався би самим собою, це було би ідеально.
У мене в «підвідомчому» районі Карлсхорст зараз відкривається невеличке бюро від Червоного Хреста, яке буде надавати спочатку українцям (тому що вони отримали гроші саме для української групи) можливість приходити на кулінарні курси, на мовні курси, на курси ІТ. Я їм дала всі свої контакти людей, які приїхали з України і хочуть допомагати, або які живуть тут уже давно і яких я давно знаю.
Такий собі міні-Український дім районного масштабу…
Так. Але він буде згодом не тільки український. Згодом у них будуть і інші групи мігрантів.
Берлінська діаспора дуже різнобарвна
У Берліні завжди була чимала українська діаспора, але я не назвала би її дуже згуртованою, дуже дружньою, організованою. Ну, принаймні, мені так здалося. Зараз, з прибуттям шукачів притулку, ситуація змінюється. Як відчуваєш ти, чи стала наша громада більш згуртованою?
Тут є багато груп.
У мене була розмова з Павлом Ґродом, головою Світового Конгресу українців. І він розповідав, як у них в Канаді все це розбудовано, дуже структуровано, ієрархічно. Він бачить цю модель як успішну.
А тут, у Берліні, дійсно немає такого, щоб була одна структурована діаспора. У нас є діаспора, яка вже дуже багато років живе в Німеччині і робить традиційні заходи — дні Тараса Шевченка, Лесі Українки, дні пам’яті та подібне. І є дуже молода діаспора, яка хоче все це робити модерно, по-європейськи, іноді це щось типово українське, іноді суміш культур, форматів, такий собі ф’южн. І ця частина діаспори хоче, щоб було не тільки традиційне.
Ніхто не хоче бути взаємозалежними або не хоче дозволяти іншій групі якось диктувати свої умови.
Конкуренція?
Я б не говорила про конкуренцію, бо ми всі займаємося важливою для України та українців у Німеччині справою. Але формати насправді дуже різні. Є, наприклад, групи, які займаються передачею гуманітарки, групи, які займаються прийняттям солдатів. І це просто різні групи.
Але, наприклад, є Альянс українських організацій — це вже перший крок до згуртування.
Коли спілкуєшся з людьми, то бачиш дуже багато проросійських настроїв
Чи не від самого початку війни, а насправді вже після 2014 року в багатьох державах Європи розганяється наратив про «втому від України». Ти відчуваєш по своїх контактах, що рівень солідарності з Україною знижується, так само як і інтерес до України?
Якщо немає медійного фокусу, то, звичайно, падає й інтерес. І так було завжди: при Помаранчевій революції, Євромайдані. Спочатку новини кожного дня, кожного дня люди цим переймаються, думають про це. Зараз у німецьких новинах щодня є якась новина про Україну, але тим не менше, немає такого ажіотажу, як було на початку, коли люди тут жили в сім’ях (більшість з них вже знайшли квартири, деякі повернулися).
Читайте також: Світлана Фесянова: Хоч депутатство — це багато стресу, але воно дає можливості й певний кредит довіри
Для популістів зараз «зручний» момент, щоби сказати, що економіка страждає і треба сідати за стіл переговорів. Якщо зараз ліва політикиня Сара Ваґенкнехт заснує свою партію, вона перебере на себе багато прихильників як Лівої партії, так і «Альтернативи для Німеччини». Саме на хвилі повернення до добрих відносин з Росією, коли Україна розглядається як об’єкт, а не суб’єкт.
Коли спілкуєшся з людьми, то бачиш дуже багато проросійських настроїв. Вони є навіть у моїй партії ХДС.
Чи варто переконувати тих, хто залишається «путінферштеєрами», тими, хто думає, що розуміє Путіна? Чи є можливості і чи це потрібне?
Мені здається, що це треба робити, але це повинні бути люди, які знають, як. Це фахівці, які професійно цим мають займатися, вміють розвінчувати пропаганду і зможуть бути почутими тими, хто наразі сліпо повторює та розповсюджує пропаганду державних російських медіа каналів. Ти не можеш просто якимись аргументами, справами змінити погляди «путінферштеєрам».
Є такі, у кого є свої переконання, і з ними вже нічого не можна зробити.
Таких, напевно, найбільше за все в «Альтернативі для Німеччини» (АдН). Ця партія продовжує набирати популярність і має амбіції перемогти в кількох федеральних землях, стати сильнішою в Європарламенті. Наскільки загрозливою є ситуація, що популісти стануть настільки потужними, що зможуть дійсно впливати на політику?
У нас є вже декілька випадків, коли вони дійсно прийшли до влади. Ландрат (земельна рада) — це вже дуже високий рівень. Не дай Боже, будуть обербургермістри. Ми боремося за те, щоб такого не відбулося. Наприклад, у Берліні нам вдалося дуже добре зменшити їх представництво.
У них своя взагалі ідеологія, вони дуже далекі від нас, бо риторично це зовсім інший рівень. На рівні федеральної землі Берлін під час дебатів постійно якісь викрики, навіть образи, все дуже швидко переходить на емоційний рівень. Ми це знаємо і тому дуже обережні з ними, коли виступаємо, ми знаємо, як вони можуть реагувати, але звичайно залишаємося міцно на своїх позиціях і намагаємося переконати в наших точках зору.
Праві мають відреагувати на російський фейк
Ти, коли працювала в Бундестазі, займалася, в тому числі, й викриттям фейків. Нещодавно з’явився і став «вірусним» ролик про солдатів НАТО, які приходять до простої німецької родини та забирають у неї все, залишаючи натомість портрет Зеленського…Виявилося, що «зірками» кліпу є другорядні російські актори.
О, цей ролик для мене на другому місці після «хом’ячка» (відео, де нещасні голодні європейці їдять на Різдво домашнього улюбленця, бо нічого більше їсти через допомогу Україні, там теж засвітилися російські актори).
Відео було представлено так, ніби зроблено на замовлення АдН як «соціальна реклама». Чи можуть, на твою думку, тут і насправді стирчати вуха правих?
АдН написали, що вони не є авторами відео.
Тобто, якщо вони, наприклад, не дистанціювалися б, ніякої реакції не послідувало б, то це в принципі могло бути ознакою того, що вони, принаймні, це толерують, хоча я б не сказала, що це одразу свідчить, що вони цей ролик робили. Вони повинні були, звичайно, якось відреагувати. Якщо партія не хоче з цим бути пов’язана, то вона виступає проти. Наприклад, якщо б Росія сказала, що цей ролик зняла ХДС, то ми б зробили величезний розголос.
Чи побачили німці цей ролик і чи варто їм розповідати, що там до чого?
Обов’язково. Німцям обов’язково треба про це розповідати, тому що вони не цікавляться цим, скажімо так, самостійно.
Вони не бачать масштабів усієї пропаганди в Росії, коли вже можна проводити паралелі з Другою світовою війною, коли в країні відбувається така радикалізація суспільства, воєнізація і прийняття війни, прийняття того, що твоє життя і життя твоїх родичів нічого не вартує, як вони радіють вбивствам українців, злочинам росіян, усім трагедіям, які відбуваються в Україні. Це нівелювання всіх цінностей.
Рідна Костянтинівка під постійними обстрілами 9 років
У тебе маленька дитина, півтора рочки. Як вдається поєднувати роль мами з активною політичною діяльністю?
Тому що бабусі і дідусь тут, родичі тут. У нас позмінно, вони постійно допомагають з дитиною.
Моя двоюрідна сестра приїхала, коли я ще була вагітна. Потім решта приїхали через 2-3 дні після народження сина. Моя свекруха — гінеколог, дуже допомогла. (Я дійсно бачу, як вона хоче працювати, мені просто прикро, що вона не може це робити).
І скоро син піде в садочок.
Ти сама родом із Костянтинівки?
Так
А чоловік?
З Миколаївки, це 70-80 кілометрів від нас, теж Донецька область.
У тебе залишилися ще рідні там. Що розповідають?
Зараз дуже сильно бомблять, дуже багато руйнувань.
Костянтинівка — це сіра зона вже дуже тривалий час. У 2014-15 роках коротенький період була принаймні частково під контролем сепаратистів, потім вони всі разом з Гіркіним поїхали в Донецьк. З того часу в нас були солдати, солдати, солдати… Ми дуже близько до фронту, 15 км — Ясинувата, 10 кілометрів — Бахмут, 70 — Донецьк.
Коли почнеться відбудова, то я знаю точно, що я буду допомагати відбудовувати в Костянтинівці, тому що наша школа повністю розгромлена, житлові будинки, інші будівлі.
Твій батько на фронті?
Мій батько пішов зразу добровольцем на війну, з березня 2022 року він у лавах ЗСУ. У нього було вже багато ротацій, ми постійно на нервах. Не можна ментально звикнути до стану, коли що завгодно може постійно трапитися.
Ви маєте можливість спілкуватися?
Комунікація є.
Але батько не може говорити про те, де він знаходиться.
Сама коли була востаннє в Україні?
Ще на початку пандемії коронавірусу, в Одесі.
Потім почався коронавірус, потім я завагітніла, почалися виборчі кампанії… А потім почалася війна, а в мене маленька дитина.
Раніше, коли я їздила, я намагалася взяти з собою німецьких друзів та знайомих, налагоджувати обміни. Я намагалася сприяти тому, щоб німці і взагалі європейці більше їздили в Україну, щоб вони бачили все своїми очима.
Зміна політичних сил дає динаміку
Наступні вибори в Бундестаг в 2025 році. Твої політичні амбіції передбачають депутатство в найвищому законодавчому органі?
Номінує партія, ти сам не можеш таке питання ставити.
Зараз я дуже задоволена тим, що маю. Бути депутатом Берлінського парламенту — це величезна честь, і я вдячна моїм колегам по партії і виборцям за такий важливий шанс.
Читайте також: Україна після перемоги матиме жіноче обличчя
Які шанси у консерваторів повернутися до влади на федеральному рівні?
Подивимося, як буде розвиватися ситуація.
Звісно, я хочу, щоб моя партія знову прийшла до влади у Бундестазі, сформувала коаліцію, тому що я вважаю, що ми пропонуємо найкращу модель розвитку міст, сіл, містечок, федеральних земель та держави. Мені не подобається те, що відбувається зараз на рівні Бундестагу з деякими ініціативами.
А зазвичай, в принципі, іноді треба, щоб була якась зміна політичних сил, тому що вона призводить до певної динаміки.
Ангела Меркель 18 років очолювала ХДС. Зараз до «залізної канцлерки», в українців принаймні, багато претензій …
Можливо, згодом ми будемо мати кращу перспективу, аналіз істориків.
Зрозуміло, що людина не могла повністю все робити правильно, тому були критичні моменти. Тут виросло вже ціле покоління німців, які знали тільки її. Дуже багато вдячні їй, я теж дуже багато за що вдячна пані Меркель.
Ольга Танасійчук,
для Укрінформу
