Депутатка Рівненської обласної ради Людмила Мариніна вперше пройшла до ради в 2015 році по списку «Батьківщини». Вона директорка найбільшої сільської школи на Рівненщині. Щоб залучати кошти на свій округ та побудувати у селі нову школу, вирішила працювати в бюджетній комісії. Жінка планує балотуватися на наступний термін, тому що відчуває підтримку виборців і має команду.
У 2015 році склалася така практика, що партії, щоб дотриматися 30-відсоткової квоти жіночого представництва, шукали жінок на місцях. Партія «Батьківщина» запропонувала вам балотуватися чи ви висловили свій інтерес?
У мене взагалі не було планів балотуватися. Це була пропозиція від голови «Батьківщини» у Рівненській області. Він бачив мої досягнення, мою позицію, знав про мій авторитет не лише в нашому селі, а й у районі, зрозумів, що я можу привести більше голосів. Мій округ сільський. Там дуже багато різних проблем. Та він часто чомусь був обділений увагою депутатів. Я обдумувала цю пропозицію декілька разів і зрозуміла, що будучи депутаткою, зможу щось змінити. На велике здивування багатьох представників влади, я пройшла до обласної ради. Я тоді була на другому місці у нашій фракції.
Які питання ви як депутатка для себе визначили найважливішими?
Головна проблема, яка для мене була і залишається актуальною, – це будівництво нової школи в селі Цепцевичі, в якій я працюю. У нас навчається 720 дітей, а школа розрахована на 240 учнів. Уже 15 років ми намагаємося вирішити проблему будівництва школи, тому що діти навчаються у три зміни – з 8-ї ранку до 9-ї вечора, не мають ані актової, ані спортивної зали. За ці роки значно покращили матеріально-технічну базу школи. За рахунок грантів вдалося замінити всі вікна і двері на енергозберігаючі. Також на гранти відкрили сімейний центр у співпраці з проектом ЮНІСЕФ й інформаційно-комп`ютерний центр. Двічі діти побували на оздоровленні у Швеції. Сьогодні основна родзинка нашої роботи – це інклюзія.
А чому ви визначили для себе пріоритетними освітні питання, а працювати вирішили в бюджетній комісії?
Так сталося, що в радy зайшло троє представників освітньої галузі з нашої фракції, і всі думали, що я потраплю в освітню комісію. Але я мала велике бажання працювати в бюджетній. Я чітко розуміла, що це мені може допомогти вирішити питання зі школою. Власне, так і сталося. Якби я не потрапила в бюджетну комісію, то навряд чи б ми розпочали будівництво.
Мільйон гривень минулоріч було виділено з бюджету області на початок будівництва. І цього року – понад мільйон. І ще 10,9 мільйонів виділив Державний фонд регіонального розвитку. Я дуже радію, що нарешті нова школа у Цепцевичах будується, уже видно перший поверх.
Мені також вдалося залучити кошти на реконструкцію дороги і на закупівлю чотирьох шкільних автобусів, на влаштування вбиралень та покращення інтернету. І, звичайно, я ще регулярно просуваю надання дотацій на оплату праці працівників бюджетних установ… Зверталися також до Міністерства освіти і науки України з вимогою щодо підвищення заробітної плати працівникам дошкільних навчальних закладів, де працюють в основному жінки.
У нас нетипова ситуація. Бо в той час, коли в деяких регіонах закриваються школи, то в західних районах Полісся навпаки спостерігається сплеск народжуваності.
У 2015 році в нашому селі народилося найбільше дітей в Україні.
Тож я ініціювала звернення до Кабінету міністрів і Верховної Ради на підтримку материнства й дитинства саме в тих депресивних населених пунктах, де народжується багато дітей. Розподіл на соціально-економічний розвиток регіону, особливо на будівництво дитячих садочків, шкіл.
Моє звернення депутати обласної ради підтримали.
Також у нас була ідея щодо створення депутатської групи «Жінки» в облраді. Але чомусь її не підтримали…
А хто був проти створення такої групи?
Чоловіки. Вони не надто хочуть, щоб ми проявляли активну позицію. Ви ж розумієте, що є партійна дисципліна. Як голова партії сказав, так має бути.
Я не завжди це розумію. Є питання, які суперечать моїм поглядам. Весь депутатський корпус знає, що у мене є свої принципи і своя думка, тому інколи просто за певні питання я не голосую або голосую «проти». Бо я, перш за все, в цих голосуваннях відстоюю інтереси своїх виборців.
Багато хто дивується, чому я так прагну підтримувати сільських жителів. Я живу в місті, але мені хочеться, щоб людина, незалежно від того, де проживає, відчувала комфорт і не була в чомусь обмежена. В селах такі самі діти, люди, як і в містах. А то в нас так, що в містах є все, а в селі – що залишилося. І щодня потрібно за це боротися.
Як ви гадаєте, чи змогли б ви потрапити в раду без «Батьківщини»? Чи відчуваєте підтримку партії, фракції зараз?
Я не можу сказати однозначно. В 2015 році я сподівалась, що мені в партії розкажуть, що і як повинно відбуватися під час виборів, що я отримаю певну підтримку. Натомість довелося в усьому розбиратися самій. Переконана, що у випадку моєї перемоги спрацював більше мій авторитет і моя впізнаваність. І тому на місцевих виборах я підтримую мажоритарку, бо тоді ти не прив`язана до партії, ти можеш відстоювати інтереси виборців та не зраджувати своїм принципам.
Щодо роботи в обласній раді, хочу сказати, що в мене є багато однодумців, друзів. Колеги-депутати мене підтримують і поважають.
Сьогодні багато жінок не йде в політику, тому що мають подвійне навантаження і часто не мають підтримки. Чому така ситуація виникла і як можна це змінити?
Багато жінок боїться йти в політику. І це правда. Самі ж говорять, що це чоловіча справа. У моєму колі спілкування більшість жінок – активістки. І ми вже домовилися на місцеві вибори, хто куди йде: хтось буде йти в одну місцеву раду, хтось в іншу, тому що потрібно відстоювати наші інтереси.
Я вважаю, що там, де жінка – керівник, там порядок.
Щодо змін, то сьогодні більшість живе своїм побутом. От, мовляв, сім’я – це моя маленька країна. Так, хочеться змін, але не кожна жінка готова приділяти цим змінам свій час і ресурси.
Чи плануєте балотуватися вдруге?
Так, бо маю ще нові задуми й незавершені проекти. Я бачу довіру й підтримку людей. Для багатьох виборців, які підтримують мене, переконливим аргументом є те, що я не належу до впливових бізнесменів, які мають великі фінансові та інші ресурси, що я не вирішую у владі власних проблем, а прагну змінити на краще життя своїх земляків.
Ще досі багато хто не вірить, як так просто вчителька стала депутаткою обласної ради. Та і я часто ставлю собі це питання.
Коли йшла, я навіть до кінця не розуміла, як провести виборчу кампанію. Я дуже рада, що тоді мені допомагали мої друзі й рідні. Зараз я вже розумію, що потрібно працювати і до виборів, щоб потім отримати перемогу, знаю про помилки під час минулої кампанії. І моя команда постійно працює. Бо команда на виборах, і у владі, і в місцевому самоврядуванні – це понад усе.
Аріна Крапка, для 50%