Home Статті Марш жінок-2020: «Ісус би ратифікував!»

Марш жінок-2020: «Ісус би ратифікував!»

«Квіти — клумбам, права — жінкам», «Жінкам — владу, жінок — у місцеві ради», «Рівність —  традиційна цінність», «Прибираємо вулиці від сексизму», «За суспільство без насильства» — із такими гаслами понад три тисячі активісток та активістів взяли участь у Марші за права жінок, який відбувся у Києві 8 березня.

Цього року обійшлося без ексцесів і нападів, хоча колона рухалася від Михайлівської площі до Поштової у щільному кільці правоохоронців.

50% розповідає, як це було.

«Дєвушка, ви така красіва! З праздничком вас!». Привітання зі святом «весни і краси» довелося вислухати із уст правоохоронців щонайменше тричі. О 10 ранку на Михайлівській уже дуже людно. Площа оточена поліцією, через кордони треба пробиратися. Люди в бронежилетах відчутно нудьгують. З боку Трьохсвятительської чути регіт. Сюди закинули кінну поліцію.

За офіційною інформацією, Марш охороняли близько 500 правоохоронців.

«… Ми жінки, і ми різні, але рівні. І сьогодні, в 2020 році, ми чомусь маємо виходити в центр міста з такою «охороною», аби сказати, що ми проти насильства», — обурюється одна з організаторок Маршу Олена Шевченко.

Олена Шевченко

Пам’ятник княгині Ользі «окупували» учасники акції «Марш проти абортів» на чолі з Дмитром Корчинським. Закликають повністю заборонити аборти в Україні. Читають псалми і на ходу розмальовують плакати. Судячи з прапорів, вони представляють організації «Традиція і порядок», «Християнський фронт», «Правий сектор».

Ближче до 11 на іншу частину площі, відділену кордоном правоохоронців, починають підходити учасниці Маршу жінок.

Письменниця Інна Ковалишена з плакатом, який нагадує, що Ольга Кобилянська теж була феміністкою:

«Жінок половина людства і половина України, тож моя націоналістична точка зору говорить, що для того, щоб нація відбулася, була сильною, щасливою і незалежною, потрібно зважати на інтереси всіх. Я прийшла сюди говорити за себе, говорити від імені людини, яка є націоналісткою, християнкою, і якій фемінізм нічим не муляє», — говорить вона.

Дар’я усміхається, тримаючи плакат про те, щоІсус би ратифікував Стамбульську конвенцію.

«Я тут сьогодні тому, що вимагаю, щоб ця конвенція була ратифікована. Я не є представницею жодної організації – просто людина, просто жінка. Рівень насильства, зокрема й над жінками, в Україні дуже високий, а законодавчий захист дуже низький. Це неприйнятно», — каже дівчина.

Гендерна експертка Лариса Кобелянська крокує в колоні Громадського альянсу «Політична дія жінок». Вона принесла великий фіолетовий банер із написом «Рівність — традиційна цінність» і кілька державних прапорів:

«Мала сумніви, чи варто їх прасувати. А потім мені син сказав, що якби я жила в США, то мене б арештували. Виявляється, там в обов’язковому порядку тільки спеціальні хімчистки можуть чистити чи прасувати державні прапори. Тому я подивилася і вирішила, що піде дощик і вони самі вирівняються».

Дослідниця участі жінок у міжнародній політиці та дипломатії Ірина Тишко пригадує, що в Києві в 1914 році було вперше проведено політичний марш за права жінок, їхнє виборче право та за рівність в оплаті праці.

«Сьогоднішній марш має політичний характер. Громадський альянс «Політична дія жінок» вийшов зі своїм порядком денним. У нас є кілька основних вимог, вони стосуються економічної рівності, політичних прав і права жінок брати участь у прийнятті рішень. Особливо йдеться про миротворчі переговори. Тому що, як ми знаємо, майже немає жінок на найвищому рівні в переговорах у Нормандії та в Мінську», — говорить Ірина і раптом помічає дівчат у чорному з поминальним вінком.

Це так зване «консервативне жіноцтво» з руху «Срібна троянда». Вони прийшли на Марш, щоб поховати фемінізм.

«Тут збираються жінки, а не феміністки. Ми вважаємо, що у всіх різні точки зору. І ми, як жінки, маємо право брати участь у Марші жінок», — кажуть вони.

«Це не те місце, де варто ховати фемінізм, бо нас не поховати!», — радить їм Тишко.

«Консервативними» жінками опікувався народний депутат Святослав Юраш, відомий як лідер міжфракційного об’єднання «Цінності, Гідність, Родина». Каже, що взагалі не збирався приходити на Марш, однак у жінок виникли проблеми, тож довелося допомогти. Очевидно, йшлося про те, щоб пронести труну з написом «Фемінізм» через поліційний кордон.

Проте подробиць нардеп у коментарі уникає. Він розвиває іншу думку, протиставляючи «рівність можливостей» і «рівність результатів», яку цитуємо без купюр:

«Коли вони зранку сюди прийшли, виникли проблеми з Нацполіцією — у них забрали реквізит. Тож вони попросили про поміч, я приїхав, допоміг — ось і все. Я дуже хотів, щоб вони мали можливість розповісти свою історію. Це ті жінки, які розуміють, що ми маємо бути рівними, але різними…. Рівність – це наша мета. Рівність можливостей. Але рівність результату, на жаль, була випробувана нашим радянським режимом і призвела до жахливих результатів. Рівність можливостей ми, звичайно, підтримуємо, але рівність результатів ніколи не стає результатом рівності можливостей, тому що люди є різноманітні і дай… дай нам щастя за це».

«Вони не перші, хто його ховає, але фемінізм усе одно живіший від усіх живих, — сміється відома феміністка Марія Дмитрієва, — Сьогодні професійне свято феміністок, день боротьби жінок за свої права і день солідарності жінок. Якщо ми не вийдемо на вулиці, нам закидатимуть, що нас усе влаштовує. А це не так. Нас багато що не влаштовує, і тому ми сьогодні тут».

Марія Дмитрієва

Фемініст і експерт із комунікацій Микола Ябченко теж прокоментував появу «поховальної процесії»:

«Кожна людина має право на свою думку. Коли говоримо про права і можливості, то не кажемо, що всі зобов’язані йти воювати чи йти в шахти. Але в людини має бути така можливість. Якщо вона хоче бути в шахті або на передовій, вона повинна мати таку можливість. Якщо ж вона хоче сидіти вдома і присвятити себе вихованню дітей – це, знову ж таки, її право. Без різниці – чи то чоловік, чи то жінка. Головне – щоб це був її свідомий вибір, а не примус із боку суспільства», – резюмував експерт.

Ірина Тишко і Микола Ябченко

Тим часом по той бік кордону правоохоронців наростає напруга. За допомогою гучномовців учасники акції проти абортів намагаються перекричати «Бунтуй, кохай, права не віддавай!», раз по раз називаючи учасниць та учасників Маршу «збоченцями, покидьками й недолюдками» і лякаючи «карою божою» та «терором».

«Я можу сказати, що в абортах немає нічого гарного, але заборона – це в тисячу разів гірше, ніж сам аборт. Це ж не від щастя жінка робить аборт, а тому що потрапила в таку ситуацію», — пояснює урядова уповноважена з гендерної політики Катерина Левченко.

«Марш жінок — це голос людей, які розуміють, що фемінізм – це про права і можливості як для жінок, так і для чоловіків. Розуміють, що в суспільстві сьогодні ще багато проблем, які пов’язані з дискримінацією за ознакою статі. Тому мене, як і інших, непокоять різні спроби наступу на права жінок», — говорить вона, коментуючи вимоги учасників «антимаршу».

Інна Совсун

Народна депутатка Інна Совсун запевнила учасниць та учасників Маршу, що попри те, що в парламенті часом сміються із проблем гендерної рівності, там є люди, які усвідомлюють важливість цієї теми:

 «У новому уряді лише одна жінка. І коли прем’єр-міністра запитали, чому так, він відповів: «Тому що ми шукали за критерієм професійності». Це ганьба, коли в нашій країні, в 21 сторіччі, говорять про те, що якщо професійність, то це не про жінок. У нас є дуже багато фахових жінок, принаймні більше ніж одна».

Речник новопризначеного міністра закордонних справ Георгій Тихий пояснив, чому для нього було дуже важливим прийти на Марш.

«Я сьогодні тут, тому що нам потрібна країна і суспільство, в якому немає дискримінації. На жаль, тема прав жінок часто дуже хибно інтерпретується як якесь жіноче питання, як щось специфічне. А насправді тут немає нічого специфічного, бо йдеться про права людини. Про те, щоб людина незалежно від того, яка в неї стать, колір очей, волосся чи зріст, мала звичайні людські права, закріплені в декларації ООН та в інших документах. І тому я думаю, що нам ще треба пройти багато кроків, щоб позбутися дискримінації, яка досі притаманна нашому суспільству».

Правозахисниця і трансгендерна активістка Анастасія Єва Домані третій рік поспіль бере участь у Марші. Уперше була звичайною учасницею, в минулому році — волонтеркою безпеки, а цьогоріч працювала в оргкомітеті.

Анастасія Єва Домані

«Для мене це важливо, тому що я сама нещодавно стала жінкою. У мене новий досвід. І звісно, з деякими проблемами я зіткнулася вперше вже як жінка. Транс-жінці особливо важко – спочатку зробити перехід, а потім соціалізуватися, знайти роботу, мати гідну оплату праці, рівну з чоловіками, і не відчувати таких нападів, як були на цьому марші два роки тому. Це моє рідне місто, і ніхто не може відібрати в мене моє право на свободу зібрання і свободу слова. Тому я тут».

Народна депутатка Ради восьмого скликання Ірина Суслова зізнається, що її чоловік теж дуже хотів прийти на Марш.

«Круто, що ми бачимо тут багато молоді, і що тут є не тільки жінки, але й чоловіки. Це надихає, коли стає більше людей, які розуміють, у чому цінність, за що ми виступаємо. Бо весь світ уже зрозумів, що жінки мають бути представлені в політиці, що чим більше використовувати жінок, чим більше вони будуть залучені до всіх процесів, тим більше від того виграє держава».

Вікторія Кобиляцька, 50%

Фото Ельзи Жеребчук, Лесі Ганжі, Георгія Лук’янчука та Громадського Альянсу “Політична дія жінок”

Більше публікацій
Більше публікацій Вікторія Кобиляцька
Більше публікацій Статті