Простіше пробити гору і нейтралізувати стихії, ніж боротись із гендерними упередженнями і протистояти кримінальному бізнесу. Жінки, про яких сьогодні піде мова, чудово розуміють що і хто є їхніми опонентами. Вони взяли на себе складну задачу протистояти стереотипам і криміналу, і… перемагають. Чого їм тільки не закидали: і що чиїсь права хочуть обмежити, і що держава стає «поліцейською», і що гранти їм затьмарили розум. Політикиням до такого не звикати, вони відкидають пусті звинувачення, як торішнє листя, і працюють далі. Їхньої сили і впевненості вистачає, щоб змінювати політику своїх країн, а часом – і цілих континентів. Вони рухають світ далі від насильства і ближче до рівності прав жінок і чоловіків, незважаючи на перешкоди, упередження і наклепи.
2017 рік: Ірландія вимикає червоні ліхтарі
«Якби мені хтось 20 років тому сказав, що в маленьких містечках Ірландії, Англії, та й по всьому Євросоюзу експлуатуватимуть жінок в проституції, я би просто не повірила. Я не думала, що це можливо. Але це – реальність», – говорить Френсіс Фітцджеральд, яка з 2019 року є депутаткою Європарламенту від Ірландії.
За свою багаторічну політичну кар’єру Френсіс була міністеркою юстиції в Ірландії, заступницею прем’єр-міністра, міністеркою бізнесу, підприємництва і інновацій, міністеркою у справах дітей та молоді, а перед тим – багато років займалася правами жінок. Такий досвід дав їй можливість поглянути на проблему секс-торгівлі як зі сторони бізнесу, так і зі сторони правоохоронної системи, і зі сторони інтересів вразливих груп. «Стежте за грошима», – радить Фітцжеральд, звертаючи увагу на те, що основну вигоду від сексуальної експлуатації отримують кримінальні структури.
Коли Френсіс Фітцджеральд була на посаді міністерки юстиції, то зосередила свої зусилля на змінах у законодавстві.
«Потрібно було змінювати сприйняття проституції, але без роботи громадянського суспільства і без тих хоробрих жінок, які вийшли і розповіли, як на них вплинула проституція… Без об’єднання зусиль НГО, які запросили парламентаріїв і без створення комітету, який зібрав докази і надав рекомендації міністрам, ми не могли б впоратись з цим», – говорить вона.
Саме в цей період, у 2017 році, в Ірландії розгорнулась кампанія «Вимкни червоні ліхтарі». Тоді завдяки спільним зусиллями політичних кіл, постраждалих жінок і активісток в країні запровадили інший підхід боротьби з проституцією – протидію попиту на сексуальну експлуатацію.
Штрафи з клієнтів замість звинувачень жінок в аморалці
Протидія попиту більш відома в Україні як Шведська модель. Оскільки вперше її запровадила саме Швеція, і це було більше 20 років тому.
Запровадження далося Швеції непросто, оскільки поєднання ідеї «вільного вибору» із звинуваченнями самих жінок у «аморальній поведінці» дуже розповсюджене у більшості країн. Проте Швеція провела дослідження, яке виявило досить очевидну річ: переважна більшість жінок в проституції є вразливими групами, які потребують захисту, а не покарання. І щоб захистити жінок, потрібно протидіяти попиту на проституцію.
Із того часу таких досліджень було проведено чимало, і поступово почали відкриватись жахливі факти.
Наприклад, такий: жінки і дівчата, незалежно від способу потрапляння у проституцію (відсутність чи наявність примусу) мають вищий ризик отримати посттравматичний стресовий розлад (ПТСР) ніж люди, які зазнали тортур, або були учасниками бойових дій.
Розкривались й інші речі: зв’язки секс-бізнесу з кримінальним світом, дитячий вік залучення у проституцію, відсутність більшого захисту жінок у випадку легалізації проституції (на який багато хто сподівався), марні надії на подолання чорного ринку у випадку узаконення проституції, та багато інших.
Під егідою Європарламенту в 2014 році було проведене масштабне дослідження, результатом якого стала Резолюція ЄС про вплив проституції на гендерну рівність.
Читайте також: Секс-робота чи рабство: яким чином проституція розколює феміністичний рух
Разом з Резолюцією Ради Європи, яка прямо рекомендує шведський підхід як найбільш ефективний інструмент для запобігання торгівлі людьми, Резолюція ЄС стала ключовою для подальших змін. Оскільки фактично підтвердила дані про «стримуючий вплив шведської моделі на торгівлю людьми у Швеції, де проституція та торгівля сексом не зросли. І що ця модель все більше підтримується населенням, особливо молоддю, демонструючи, що законодавство спричинило зміну в сприйнятті».
Згадаємо, саме про зміну в сприйнятті говорила і депутатка Європарламенту Френсіс Фітцджеральд.
На сьогодні все більше країн імплементували підхід протидії попиту, який нині називають «моделлю рівності».
Цей підхід перейняли не лише скандинавські країни, але й інші країни, зокрема Канада, Франція, Норвегія, Ісландія, Ізраїль, Ірландія. Усе більше країн (зокрема, Німеччина) офіційно заявляють, що будуть змінювати свої підходи, орієнтуючись саме на концепцію протидії попиту.
Неочікуваною для багатьох, хто захищає проституцію як «вільний бізнес», стала позиція ООН Жінки, яку озвучила виконавча директорка Пумзіле Мламбо-Нгука у 2020 році. «Ключовим переконанням ООН Жінки є те, що всі жінки, залучені у проституцію, є постраждалими. Незалежно від того, називають вони себе «секс-працівницями» чи ні, незалежно від того, чи вважають вони це роботою, – ми вважаємо їх постраждалими. А тих, хто купує такі «послуги» вважаємо тими, хто здійснює насильство проти жінок. Тому що ми не вважаємо, що проституція – це те, що жінки обирають через «любов до професії». Це найбільш безнадійне, найбільш нездорове та принизливе, що може трапитись з будь-якою жінкою. Це наша позиція».
Купують – чоловіки, експлуатовані – жінки і діти
То чому Швеція стала першою країною, де запровадили модель протидії попиту на проституцію?
Можливо тому, що на той час, кінець 90-х, у Швеції була рекордна кількість жінок у парламенті? Через велику активність місцевих жіночих організацій? А можливо через дослідження, які були тоді ініційовані?
«Ми бачимо нерозривний зв’язок між проституцією, сексуальною експлуатацією і торгівлею людьми», – заявила Анна Екстедт, яка у квітні 2021 року була призначена на посаду спеціального уповноваженого посла Королівства Швеції з питань протидії торгівлі людьми.
«Причому ми вважаємо проституцію саму по собі формою експлуатації, незалежно від того, чи мала місце торгівля людьми», – додала пані посол.
Анна Екстедт знає, про що каже, адже має великий досвід роботи з проблемами торгівлі людьми. І, серед іншого, працювала в Європейській комісії в Брюсселі, у Міжнародній організації з міграції, Раді держав Балтійського моря, шведській Агенції з питань гендерної рівності, Шведській міграційній комісії, Міністерстві юстиції та Міністерстві закордонних справ Швеції. Цікаво, що її попередник на цій посаді пан Пер-Андерс Сунессон вже відвідував Україну, щоб розповісти про шведський досвід протидії сексуальній експлуатації представникам влади та громадянського суспільства.
Читайте також: У Чехії планують змінити визначення «зґвалтування»: «секс без згоди»
«Проституція та торгівля людьми чітко розділена за статтю: покупці в основному чоловіки, а експлуатовані – в основному жінки і діти», – продовжує пані Екстед. Тому, на її думку, боротьба з проституцією – це також історія про баланс влади між жінками і чоловіками.
За її словами, зараз вулична проституція в Швеції майже відсутня, як і торгівля людьми з метою сексуальної експлуатації.
Це є неабияким здобутком, якщо згадати, що останні роки експерти б’ють на сполох через загальне зростання рівня торгівлі людьми у світі. Виходить, що запровадженням штрафу за купівлю проституції, Швеція змогла протистояти загальносвітовим негативним тенденціям у цій сфері.
Самих змін до законодавства недостатньо
Між тим Анна Екстедт наполягає: самих лише змін до законодавства недостатньо. «Проституція – соціальна проблема, і законодавство може бути лише допоміжним інструментом поряд із створенням потужної системи із виходу з проституції, загальною сексуальною освітою», – переконана вона.
Анна розповіла, що в Швеції є спеціальні регіональні координатори, які підтримують постраждалих від проституції на місцевому рівні. А також діють добровільні програми терапії для чоловіків, які не можуть припинити користуватись проституцією.
Важливим є методичний збір інформації: з моменту прийняття закону в Швеції діє агенція, яка відслідковує ситуацію, а до кінця 2021 року буде підготовано звіт щодо того, що Швеції зрештою вдалось, а що – ні. «У нас ще багато роботи, зокрема у питаннях згоди», – зазначає пані посол, – адже торгівля людьми – міжнародний бізнес, і ми маємо протистояти йому всі разом».
Політика держав може змінюватись і завдяки активним діям зі сторони громадського сектору.
Ізраїль: від закриття стріп-клубів до заборони проституції
«Я сама іноді не вірю, що ми змогли досягти цих змін», – зізнається Ніцан Кахана, ізраїльська адвокатка. Вона очолювала Спеціальну групу з протидії торгівлі людьми та проституції, і у співпраці з державною владою лобіювала у країні прийняття моделі протидії попиту.
Ніцан також вела боротьбу за затвердження оновленої державної програми проти торгівлі людьми та сприяла зміні підходу державних органів до стріп-клубів в Ізраїлі, що закінчилося закриттям всіх стріп-клубів у Тель-Авіві.
«Уряд Ізраїлю не цікавився проституцією, це не вважалось важливою темою, поки в 2003 році не вийшов звіт Держдепартаменту США. У звіті Ізраїль опинився серед країн, чиї уряди не до кінця дотримуються навіть мінімальних стандартів протидії торгівлі людьми», – розповідає Ніцан.
Тоді ж Ізраїль ухвалив низку зміни в законодавство з торгівлі людьми, які дали свої результати.
Проте разом зі скасуваннями віз із деяких країн колишнього СРСР у 2012 році проблема повернулась. За даними пані Ніцан, лише за 2014-2018 роки в проституції в Ізраїлі перебувало 14 000 осіб (лише місцевих), із них 3 000 – малолітні. Середній вік залучення у проституцію становив 13 років, а середня тривалість життя осіб в проституції – 40 років. Ці цифри дуже вплинули на законодавців, оскільки в Ізраїлі теж було багато розмов про «вільний вибір».
«Ми чули багато заперечень що це надто швидко, надто категорично, надто різкі формулювання, – згадує адвокатка, – зрештою нам знадобилось 10 років з моменту першого законопроекту в 2007-му, до прийняття закону в першому читанні в 2017 році».
Читайте також: Ізраїльський закон про боротьбу з проституцією криміналізував не повію, а клієнта
А в 2020 році в Ізраїлі ухвалили закон, згідно з яким отримання послуг інтимного характеру є кримінальним злочином. Він передбачає покарання за втягнення у проститутцію і споживання інтимних послуг у вигляді штрафу в розмірі до 4000 шекелів. Також порушники можуть бути притягнуті до кримінальної відповідальності і штрафу до 75 000 шекелів (загальний діапазон штрафів – від 500 до 22000 доларів США). Закон містить програму реабілітації для осіб, які були в проституції. Уряд виділив на це 30 мільйонів шекелів.
За словами Ніцан, секрет успіху у комплексному підході: демонстрації і лекції, інформаційна кампанія у співпраці з чоловіками, залучення відомих осіб і засобів масової інформації (щотижневі виступи на радіо і телебаченні), просування змін в законодавство, представлення інтересів постраждалих в судах тощо.
Зокрема адвокатка розповіла про три ізраїльських ноу-хау: блокування телефонних номерів, які використовуються для реклами проституції; блокування веб сайтів, які використовуються для реклами проституції; заборона оголошень про проституцію.«Що ми чітко зрозуміли в Ізраїлі: ви ніколи не зупините проституцію, поки ви не будете прямо говорити про те, що це великий бізнес і що користуватись проституцією – злочин», – стверджує Ніцан Кахана.
Франція: Проституція – це насамперед насильство
«Дані нашої організації дозволяють заявити, що проституція – це насамперед насильство, більшість осіб в проституції зазнали насильства до потрапляння у проституцію або протягом заняття проституцією», – заявляє Хема Сібі, координаторка правозахисної діяльності Коаліції за ліквідацію проституції /CAP International (Франція). Хема спеціалізується на міжнародному праві та європейських законах про права людини. Вона працювала із жертвами торгівлі людьми з метою сексуальної експлуатації, займалась питаннями, що стосуються прав біженців, переміщених осіб та осіб, що шукають політичного притулку через Комісара ООН з питань біженців. Також проводила правозахисну роботу для організації ONE, що бореться з крайньою бідністю, є авторкою численних публікацій про насильство щодо жінок.
«Визнання проституції насильством стало базовим для Франції, щоб почати боротись із цим явищем», – розповідає Хема.
У 2011 році французький парламент одноголосно визнав, що проституція є насильством, і що проституція є перепоною до рівності жінок і чоловіків.
Читайте також: Віцепрем’єрка Іспанії просуватиме заборону проституції
Ключовим для прийняття змін в законодавство став політичний консенсус (окрім правих партій, які утримались від заяв). У 2012 році була створена коаліція різних організацій, які об’єднались заради просування концепції протидії попиту та допомоги виходу з проституції. Завдяки діям коаліції, у 2016 році у Франції було скасовано відповідальність за проституцію і встановлено відповідальність покупців (штраф або ув’язнення). Також були започатковані програми виходу з проституції (включаючи іноземок, оскільки 90% осіб в проституції у Франції є іноземками).
«Проституція існує, тому що досі є попит чоловіків на жінок і дівчат. І тільки через це», – заявляє Хема Сібі.
Цікаво, що у Франції покупці проституції можуть обрати альтернативу штрафу – пройти корекційну програму, яку проводять ті, хто мав досвід проституції.
Також у Франції діє програма сексуальної просвіти населення, висвітлення реалій проституції, поняття згоди на секс. «За 5 років після впровадження, наш закон демонструє досить обнадійливі результати», – переконана Хема.
Проституція як суспільний атавізм
Чітку позицію в темі секс-індустрії останнім часом заявляють і найавторитетніші представниці українського громадянського суспільства, відомі багаторічним захистом прав жінок.
«Використання жінок у проституції – це насильство. Це несумісно з цінностями XXI століття, – заявляє Лариса Кобелянська, кандидатка філософських наук, координаторка Громадської ради з гендерних питань при парламентському МФО «Рівні можливості».
Науковиця нагадує, що Україна приєдналась до Конвенції Організації Об’єднаних Націй про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок. А цей документ вимагає від держав припинення всіх видів торгівлі жінками та використання жінок у проституції.
Коли в Україні вирішується питання, як реагувати на секс-торгівлю, чи сприймати сурогатні форми регулювання, які фактично направлені на збереження насильства, експертка пропонує пам’ятати про міжнародні зобов’язання та напрямок розвитку, який обрала Україна.
«У нас існують речі, які не просто є архаїчними атавізмами, а принижують гідність людей, що несумісно з тим європейським вектором, який обрала Україна», – стверджує Лариса Кобелянська.
Обмін думками і досвідом політикинь відбувся на експертній дискусії «Законодавство: кращі практики для впровадження моделі рівності» (Шведська модель)». Що відбувся в рамках інформаційної кампанії про Модель рівності, організованої НГО «Центр «Розвиток демократії» за підтримки Громадської ради з гендерних питань при парламентському МФО «Рівні можливості», МБФ «Українська фундація громадського здоров`я», БО «Всеукраїнська Ліга Легалайф», CAP International, Національної ради жінок України.
Олена Зайцева, юристка, експертка з оцінки гендерного впливу, для Жінки:50%