Із 15 до 23 зросла кількість керівниць посольств та представництв України за період від 2015 до 2023 року. Відповідно кількість чоловіків знизилася від 65 до 51. Такі дані озвучив під час онлайн-події «Чи готова Україна до феміністичної зовнішньої політики» директор департаменту міжнародних організацій МЗС України Валентин Скуратовський. Хоча МЗС активно працює над втіленням високих стандартів гендерної рівності, але на жаль, це не ті цифри, які б хотілося бачити жінкам. І проблема не лише у гендерному балансі, а й у гендерних стереотипах, із якими зіштовхуються дипломатки і амбасадорки.
Які досягнення і плани України у напрямку феміністичної зовнішньої політики? Наскільки українська система взагалі до цього готова? Які стратегії феміністичної зовнішньої політики вже затверджені в інших країнах, і який досвід ми можемо у них запозичити? Ці питання обговорювали під час онлайн-події, водночас презентуючи дослідження Ради зовнішньої політики «Українська призма» спільно з Представництвом Фонду ім. Ф. Еберта FES-Ukraine.
Досі є українські посольства, де немає жодної дипломатки
Приміром, у деяких країнах досі є українські посольства, де немає жодної дипломатки. Про це розповіла під час дискусії старша аналітикиня Центру дослідження сучасної Туреччини Євгенія Габер. За її словами, також зберігається тенденція, коли до умовно складних країн намагаються призначати більше чоловіків. А під час розподілення функціональних обов’язків існує стереотип, що жінка більше воліє займатися питаннями публічної і культурної дипломатії, а «серйозні» питання безпеки, політики, аналітики віддають чоловікам.
— Це не означає, що ці проблеми є критичними і немає позитивних зрушень, але все ж таки ці тенденції зберігаються. І це може бути одна з рекомендацій для МЗС при формуванні команд посольств, особливо закордоном — важливо звертати увагу на те, щоб цей баланс був дотриманий. Тому що досі є великі посольства, де немає жодної жінки-дипломатки, як приміром, Турецька республіка, якою я займаюся. Тут серед 15-20 дипломатів немає жодної дипломатки, що є сигналом про те, що це робиться свідомо або несвідомо, але тим не менше принаймні є певні прогалини, над якими потрібно працювати, — зазначає аналітикиня.
Читайте також: #ДипломаткиБезКраваток: МЗС України запустило проєкт про жінок у дипломатії
До речі, часто навіть серед чоловіків, які підтримують феміністичну зовнішню політику, спостерігається такий дещо опікунський підхід, додає директорка студії Ради зовнішньої політики «Українська призма» Ганна Шелест.
— Вважається, що жінок треба більше оберігати, хоча ми говоримо: «Дайте нам рівні права і вибори. Якщо я захочу бути домогосподаркою — це повинен бути мій вибір, і його ніхто не повинен засуджувати. Якщо я хочу бути послинею чи генералкою — це має бути мій вибір, а ви мені створіть умови».
Ганна Шелест наголошує на важливості залучення жінок у політичні процеси та мирні переговори, що теж є важливим для України, особливо у воєнний час.
— Багато досліджень демонструють, якщо немає жінок у переговорних командах, це негативно впливає на тривалість мирних домовленостей після і це дуже серйозно впливає на сам переговорний процес, — каже вона.
Підвищення гендерної компетенції потрібне і дипломатам, і дипломаткам
За словами Євгенії Габер, на жаль, досі існують певні стереотипи і стереотипне мислення серед чоловіків. Деякі з них вважають, що саме дипломати-чоловіки мають обіймати найвищі керівні посади.
— І як не під запис говорили деякі респондентки, є ситуації, коли чоловіки можуть дозволити собі сказати, мовляв, жінка у мене заступницею не буде, тому що я вважаю, що вона не буде ефективною або я вважаю, що вона буде відволікатися на дітей, родину, дитсадки і так далі. Тому в цьому сенсі необхідні тренінги і треба продовжувати практику, яка вже в принципі є: проводити аналіз навчальних програм дипломатичної академії при МЗС, проводити додаткові тренінги як для розвитку жіночого лідерства, так і для підвищення гендерної компетенції загалом серед усіх дипломатів — і чоловіків, і жінок, — переконана фахівчиня.
Багато амбасадорок, із якими спілкувалася Євгенія Габер, відзначили, що позитивний вплив мав гендерний аудит, який провела організація ООН-Жінки. Завдяки цьому були ухвалені позитивні рішення, які мають бути реалізовані на практиці
— І те, що в нас вже є стратегія у цій сфері, є створені жіночі клуби, асоціації, інститути менторства для дипломаток — це все важливо. У час війни пріоритети дещо можуть зміщуватися, але важливо про це не забувати, важливо проводити гендерні аудити регулярно, щоб ми могли відстежувати динаміку по цьому напрямку. Запроваджувати на практиці позитивні рішення і ділитися цим досвідом з нашими міжнародними партнерами. Тому що незважаючи на певні проблеми, Україна у цьому сенсі є прогресивною країною, і це теж відзначає багато хто із наших міжнародних партнерів, — каже Євгенія Габер.
Україні варто просувати і використовувати феміністичні наративи
Феміністична політика — не про жінок, вона про рівність, зауважує Євгенія Габер.
— Акцент на жіночому аспекті — це не означає, що не потрібно створювати умови, наприклад, для подружжя дипломатів. Це те, що залишається дещо поза увагою, коли при переїзді за кордон наприклад, не створюють умов для працевлаштування жінок чи чоловіків дипломатів і дипломаток. Коли не вітається практика відрядження до однієї країни подружжя, серед яких обоє дипломати.
Досліджуючи європейський досвід, фахівці побачили багато позитивних прикладів того, як збільшується ефективність роботи посольства, де працює подружжя.
— Я вже не кажу про збереження атмосфери в посольстві чи про фінансову економію, коли в разі відсутності конфлікту інтересів подружжя дипломатів відправляють на роботу до одного посольства. Скажімо хтось займається політичним напрямком, хтось економічним. І тут не йдеться про безпосереднє підпорядкування когось комусь. Приміром, така ситуація була у Великій Британії, і такий приклад показує позитивні наслідки і для збереження атмосфери в колективі, і відповідно в родинах, — розповідає експертка.
Читайте також: Як Мереф’янська ОТГ взяла на озброєння гендерні підходи, і що з цього вийшло
На думку Євгенії Габер, ключовим у розумінні феміністичної зовнішньої політики є те, що гендерний мейнстрімінг має бути наскрізним у всіх політиках, які проводить Україна.
— Це наша безпека, освітня політика, економічна — це в принципі та парадигма, в якій ми маємо функціонувати. І це саме ті позитивні меседжі та сигнали для нас і наших міжнародних партнерів про те, що Україна є демократичним інклюзивним суспільством. Я неодноразово чула від дипломаток, які працюють у Брюсселі у представництвах при Євросоюзі, НАТО, у країнах північної Європи — у Швеції, Данії, Норвегії, Британії, наскільки якісно відрізняється наша дипломатія, наші делегації. Наші жінки представлені на високому рівні, на відміну від інших країн регіону, особливо пострадянського простору. Я теж не люблю цей термін, але я його використовую спеціально для того, щоб підкреслити ментальність і присутність радянщини в головах. Коли здебільшого питаннями, скажімо оборони чи політики, займаються чоловіки.
Тому в усіх цих моментах Україні варто просувати і використовувати феміністичні наративи, бо це є частиною того, як Україна презентує себе як демократична, ліберальна, інклюзивна держава, яка показує приклад іншим.
Жінок потрібно просувати на посади у міжнародних структурах
Відповідаючи на питання, наскільки українська система загалом готова до феміністичної політики, урядова уповноважена з гендерної політики Катерина Левченко наголошує:
— Що таке система? Це в тому числі і ми з вами. І якщо ми бачимо необхідність змін, ми будемо лупати цю скалу, що в принципі Україна і робить, якщо говорити про гендерну політику з моменту здобуття незалежності. І наскільки ця скала вже пролупана, свідчить і сьогоднішня наша розмова. Тому давайте скажемо так: певну кількість років тому уявити таке дослідження і таке обговорення, з таким якісним підходом було тільки мрією. Ми мріяли, щоб гендерна складова стала частиною всієї політики. Тому важлива активність громадянського суспільства, політична підтримка держави, співпраця парламенту, уряду, президента, інших гілок влади. Ми маємо сьогодні унікальну можливість в Україні, яка з’явилася не в лютому 2022 року, вона з’явилася раніше, коли всі гілки влади думали і думають про забезпечення гендерної політики.
Як каже урядова уповноважена, не всі західні феміністки позитивно сприймають підтримку України, і в тому числі підтримку зброєю. І тому тема «фемінізм і війна» дуже актуальна в контексті дослідження, яке проведене.
— Адже на міжнародному рівні нам усім потрібно долати надумані, спровоковані Росією або власною інтелектуальною цілісністю аргументи з приводу того, що нам потрібен мир будь-якою ціною, виходячи з негативного концепту миру. Тому ця тема видається мені дуже важливою, — зауважує Катерина Левченко.
Досвід різних країн
Якщо говорити про досвід інших країн, то феміністичну зовнішню політику запровадили Швеція, Канада, Франція, Мексика, Іспанія, Люксембург, Німеччина, Чилі, Колумбія, Ліберія. А приміром, Велика Британія не оголосила всю зовнішню політику феміністичною, але заявила, що феміністичні підходи займатимуть значне місце у пріоритетах зовнішньої політики. Цікаво, що Швеція, яка була першою, хто оголосив феміністичну зовнішню політику, минулого року зробила крок назад, переглянувши занадто великі витрати по цьому напрямку.
— Тобто запровадження як основи феміністичної зовнішньої політики не обов’язково є незворотнім. Новий уряд Швеції відмінив це як офіційну політику, але якщо це не оголошено великою табличкою на ваших дверях, то це не означає, що це не є вашими принципами, — так про кейси різних країн каже Ганна Шелест.
Читайте також: Іспит на фемінізм: гендерний вимір виборів у Канаді
Вона також звертає увагу, що сформувалися дві групи країн — європейські і латино-американські, які підхопили такі підходи у сфері своєї зовнішньої політики.
— На сьогодні в Україні є достатньо обмежене розуміння того, що таке феміністична політика. І не лише в Україні, а в принципі у багатьох країнах. Особливо, коли говорять не експерти, є велика плутанина між гендером і феміністичними підходами. Всі звикли до першого — гендерної рівності. Всі звикли, що ці розмови ведуться із політичної сфери, квот у парламенті, кількості амбасадорок чи підходів до збільшення кількості жінок у бізнесі. Але для нас це лише частина, коли ми говоримо про феміністичну політику. Тому що гендерна рівність — це лише одне з питань, — наголошує експертка.
Освіта жінок і дівчат, емансипація жінок, коли ми говоримо про економічну складову, залучення жінок у політичні процеси, залучення у мирні переговори, що теж є важливим для України.
За її словами, якщо уніфікувати всі підходи країн, які на сьогодні запровадили зовнішню феміністичну політику, то все йде від феміністичних підходів. Де рівність — це не тільки про гендер, це і про расу чи про релігію. Це взагалі повага до прав людини як основа у всіх сферах життя.
— І тут можна виділити основні цілі феміністичної зовнішньої політики, які ми побачили, проаналізувавши європейські країни, що вже це запровадили. Це боротьба проти сексуального насильства та сексизму, в тому числі під час конфліктів — украй актуальна для України тема. Освіта жінок і дівчат, емансипація жінок, коли ми говоримо про економічну складову, залучення жінок у політичні процеси, залучення у мирні переговори, що теж є важливим для України. Просування прав людини і в першу чергу прав будь-яких меншин, взаємодія держави і громадянського суспільства. А також антимілітаристська політика і пріоритет співробітництва над домінуванням.
Гендерні аспекти важливі для донорської допомоги
Цікаво, що деякі країни, які офіційно оголошували курс на феміністичну зовнішню політику, не були на тому високому рівні внутрішніх процесів, а лише ставили собі це за мету, продовжує Ганна Шелест. Наприклад, Франція на той момент у себе в системі мала тільки 25% дипломаток високих рангів. Але за два роки ведення феміністичної зовнішньої політики цей коефіцієнт підвищився. Тобто недостатня кількість жінок всередині не пливала на підхід назовні.
— І тут ми будемо говорити про Європейський Союз, тому що він як інституція теж просуває цю концепцію, вже офіційно її оголосивши. Йдеться про те, що надання будь-якої допомоги країні визначається залежно від того, наскільки вона відповідає чи не відповідає цим принципам. Це не тільки оцінка принципів, що от, приміром, на сьогодні 30% жінок у парламенті чи 20%. Ні. Допомогу надають, керуючись тим, наскільки гендерні аспекти враховані у проєктній заявці, — каже Ганна Шелест.
Читайте також: Катерина Левченко: Неможливо відновити Україну, не врахувавши принцип гендерної рівності та інклюзії
За її словами, українське громадянське суспільство зіткнулося з цим давно. Навіть цього року є купа проєктів, де взагалі на перший погляд здається, що навіщо тут гендер. Але коли розумієш вимоги донорів, усе частіше обов’язковою умовою є акцент на тому, наскільки ви врахували гендерний аспект, чи провели гендерний аналіз, яким чином ваші дії чи ваш проєкт вплинуть або не вплинуть на подібні питання.
— Україна, яка зараз отримує великий обсяг допомоги і сподівається отримувати ще більше, вже зікнулася з цим на рівні громадянського суспільства і експертного середовища. Ми будемо очікувати, що теж саме буде з умовами на державному рівні. Відповідно Україна, як кандидатка на вступ до Євросоюзу, повинна враховувати дуже серйозно всі ці підходи. Не потім наздоганяти, а вже зараз дивитися, яка є дискусія, підключатися до цієї дискусії з нашими європейськими партнерами. Тому що навіть Євросоюз заявив, що 85% допомоги на розвиток буде йти саме з урахуванням цих принципів — це дійсно велика цифра, яку нам необхідно врахувати, — наголошує експертка.
Євгенія Цебрій
