На початку XVII століття Київщина стала місцем конфлікту між двома самостійними пані. Це були femmes fatale — у повному сенсі цієї фрази. Жінки, які змінювали долі усіх, хто був у їхній орбіті. Це княгині, які постійно перебували в конкурентній боротьбі, їхньою метою — було укріплення влади своїх родів та збільшення землеволодінь. Ганна Гороженко для видання Район.Історія розповідає про видатних українок Софію Ружинську й Анну Корецьку та їхню роль в історії.
Жінки, які самостійно керували величезними латифундіями
Анна Корецька і Софія Ружинська. Перша була на півтора десятка років старша за другу, однак ця різниця у віці не відчувалася, коли мова заходила про військові кампанії. Це жінки, які керували величезними латифундіями самостійно — чоловіки обидвох постійно брали участь у війнах Речі Посполитої.
А їхні дружини активно судилися як одна з одною, так і з іншими шляхтичами, коли судові рішення їм не подобалися, застосували силу. Про таких відчайдушних жінок я й написала дилогію «У вогні плавильника. Срібло» і «У вогні плавильника. Золото».
Хоча слід зазначити, що ані Анна Корецька, ані Софія Ружинська не були унікальними для того часу й українських земель. Войовничість русинських (українських) шляхтянок потрапила в численні архіви.
Читайте також: «Жіночі історії лідерства»: в Україні повертають із небуття імена діячок жіночого руху
Софія Ружинська та відстоювання прав
І все ж є один епізод, який збурює уяву навіть досвідчених істориків, які в документах постійно стикаються з так званими «наїздами» — використовуванням сили в диспутах.
Княгиня Софія Ружинська представляла інтереси свої й свого чоловіка на судовому процесі проти Анни і Юхима Корецьких, звинувачуючи їх в привласненні маєтку Ружинських — Черемошки.
Точного місця, де могла розташовуватись Черемошка — вочевидь невелике містечко, наразі встановити неможливо. Є кілька версій того, де воно розташовувалось, але досі жодну з гіпотез не вдалось підтвердити.
Цей судовий процес затягнувся на роки, і в якийсь момент у Софії урвався терпець. За допомоги свого кузена Самійла Лаща — людини надзвичайно жорстокої, який кілька сотень разів звинувачувався у правопорушеннях, Софія Ружинська збирає армію для походу на Черемошку. Під проводом жінки військо рушило на місто.
«Съ великой арматой, с пищалями, пушками, ружьями, мушкетами, сагайдаками, съ копьями, рогатинами, и инымъ войнѣ надлежащимъ оружьемъ, конно и пѣшо, оружно съ знаменами, бубнами, трубами и литаврами, обычаем вражескимъ, на городъ и замокъ, силой, насильем, нежданно, негаданно, съ великими силами наступивъ и наѣхавъ, первѣе всего тѣмъ всѣмъ войскомъ замокъ и городъ вокругъ обступивши, пушки, пищали, армату на городъ и замокъ направивъ, а въ трубы, литавры и бубны ударивъ, и крикъ учинивши великій, из пушекъ, пищалей и ружей стрѣлять почали; а послѣ, ударивши штурмомъ на городъ и замокъ, до самого вечера, языческимъ вражескимъ свычаемъ, великой навальностью добывали.
А городъ и замокъ великою силою добывши, в мѣстечкѣ и замокѣ мужчинъ всѣх и женщинъ, беъ всякой пощады, безъ Божьяго страха, жестоко, безжалостоно, съ женами, с дѣтьми побили, стрѣляли, посѣкли, замучили и поранили; а город и замокъ розграбивъ, языческимъ, вражеским свычаемъ до корня спалили и ни во что повернули», – так історик та етнограф Іван Новицький в XIX столітті переклав прочитаний ним судовий акт XVII століття про знищення княгинею Софією Ружинською Черемошки — міста князів Корецьких.
Звісно, Новицький адаптував літературну русинську мову під тогочасну російську.
Софія Ружинська наказала повністю спалити місто, яке колись належало родині її чоловіка, принаймні, як стверджували самі князі Ружинські. Цікаво, що для такої жорстокої місії вона легко зібрала однодумців.
Із нею під знамена Ружинських стали князь Адам Григорович Ружинський Наримунтович, заможний шляхтич Адам Олізар, білоцерківський підстароста князь Іван Дмитрович Булига, київський гродський суддя Михайло-Сила Новицький, шляхтич Олбрехт Брестський.
Читайте також: (Не)знана Леся Українка: у Києві презентували виставку про життя письменниці
У цій, очевидно, незаконній кампанії брали участь суддя і підстароста, що насправді не дивина для того часу.
Спалення Черемошки викликало гнів Корецьких, які влаштували пограбування містечок князів Ружинських. Помстою керувала Анна Корецька. Обидві княгині зійшлися в бою за село Білилівку, де були копальні білої глини — нині це Житомирська область.
Перед походом Роман Ружинський набрався боргів, віддавала їх Софія
У той час, як пані воювали одна з одною, їхні чоловіки збройно захищали інтереси Речі Посполитої у війні з Московією. Юхим Корецький, чоловік Анни, і їхній син Самійло бились із московитами під Москвою.
Як і чоловік Софії — Роман Ружинський, він був гетьманом військ царя Дмитра і цариці із Самбора Марини Мнішек. Інтереси Дмитра, якого згодом в російській історіографії назвуть Лжедмитром, відстоювала, головно, русинська шляхта, що хотіла всадовити свою людину в Кремлі і таким чином усунути московську загрозу на східних кордонах.
Роман Ружинський провів у сідлі в битвах з боярською армією Московії дев’ять довгих років. Увесь цей час його дружина залагоджувала чоловікові фінансові справи — перед походом він набрався боргів, віддавала їх Софія.
Вона походила з роду Карабчиїв, порівняно із князями Ружинськими, це була незаможна родина. Однак, походження не завадило цій жінці фактично очолити рід.
Читайте також: «Жіночі обличчя перемоги»: громадські організації випустили календар до 8 Березня
Крок у дусі п’єс Шекспіра
Перед загибеллю князя Романа Ружинського в Московії, Європою ширились чутки, що гетьман військ Дмитра та Марини Мнішек нечемно поводиться із царицею і не дає їй проходу.
Про це писала сама Марина в листах королю Сигізмунду III Вазі та Папі Римському. Скарги були безрезультатні, й вагітна цариця втекла з табору, де її утримували Роман Ружинський та його соратник князь Сапіга.
Гетьман царициних військ на додачу перейшов у католицизм — саме на тлі цих чуток, чим не міг спровокувати підозри в дружини про його плани зближення з Мариною Мнішек.
Утім, Роман Ружинський нібито невдало послизнувся на ганку оселі, в якій квартирувався, і від того помер. Тіло жалобною ходою доправили в Київ, де Софія й поховала його на території Домініканського монастиря на Подолі.
Православна княгиня придбала двір, який межував із католицькою обителлю, оголосивши, що зробила це, аби відвідувати могилу свого коханого чоловіка. Погодьтесь, крок у дусі п’єс Шекспіра.
Читайте також: Створювали і розвивали: 8 політикинь, які були біля витоків ЄС
«Вілянувська пані», яка вчинила збройні наїзди на місцевих шляхтичів
Заткнувши пельки заздрісникам та пліткарям, Софія Ружинська стала знову ворогувати з Анною Корецькою, а також зі своїм колишнім соратником кузеном Самійлом Лащем, який став зазіхати на її маєтки.
У якийсь момент виявилося, що поласувати майном спочилого в бозі князя Ружинського хотіли настільки багато людей, що з усіма Софія одразу не впорається. І тут несподівано їй приходить на допомогу пропозиція ще одного русина Єроніма Ходкевича, вілянівського каштеляна.
Він пропонує їй шлюб і будинок у Вільно. Прикметно, що Єронім Ходкевич був троюрідним братом Анни Корецької, яка в дівоцтві Ходкевич. Несподіваний мезальянс, проте це не лякає Софію.
Ружинська радо погоджується на пропозицію, і вже у литовських хроніках в наступні роки з’являються записи про те, як «вілянувська пані» вирубала діброви надвірного підскарбія і вчинила збройні наїзди на інших місцевих шляхтичів.
Від’їзд суперниці у Вільно додав княгині Анні Корецькій більше простору для дій. Вона почувалася справжньою королевою Київщини — дарма, що не коронованою.
Ганна Гороженко,
