Ненсі Пелоcі, спікерка Палати Представників Конґресу США, у 2019 році увірвалася в український та світовий медійний простір як найефектніша та найефективніша політична опонентка чинного президента США Дональда Трампа. На внутрішньополітичній же арені вона є однією з найбільш знакових американських політикинь, ключовим обличчям Демократичної партії останніх десятиліть.
Уперше обрана до Конгресу в 1987 році, Пелосі пройшла через різні щаблі внутрішньопартійної ієрархії: від відповідальної за дисципліну голосувань у фракції, лідерки демократичної меншості й зрештою вперше – для себе і для жінок в історії США – стала спікеркою Палати представників (2007), безпрецедентно переобравшись на цю посаду й у 2018 році.
Шлях Ненсі Пелосі до високої політики визначили її сімейна історія, епоха її становлення та особисті якості. Вона походить із родини балтиморських італоамериканців, усе життя якої пронизувала політична діяльність. І її батько, і брат у 40-60-х роках обіймали посаду мера Балтимора, а сама вона разом із п’ятьма братам, змалку була залучена до щоденної праці на місцевій політичній кухні. Це дало їй безцінні практичні навички політичного життя, відточені за десятиліття у Конгресі до досконалості.
На становлення Пелосі як політикині ліволіберального спрямування в 60-80-х роках вплинув вітер свободи, що сколихнув немало сфер суспільного життя, передовсім у Каліфорнії, куди вона з родиною переїхала, і яку репрезентує усе життя. Йдеться і про осучаснення католицької церкви після Другого Ватиканського собору, і про другу хвилю фемінізму, що по-новому поставила питання прав жінок, і про апогей боротьби за права чорношкірих американців під проводом Мартіна Лютера Кінґа, і про масовий рух проти війни у В’єтнамі.
Щодо особистих якостей, то йдеться про ефективну, жорстку, але водночас принципову людину з залізною волею, неймовірною працездатністю, досконалим знанням закулісних механізмів політичного впливу, яка не цурається рутинної праці і має недоброзичливців чи не більше, ніж фанів.
Такий перетин сімейного, історичного і особистого неуникно породжував конфлікти. Як поєднати католицьку релігійність та відданість ліберальним принципам? Пелосі вирішила цю дилему наступним чином: у своїй політичній діяльності вона робить наголос передовсім на соціальній доктрині католицизму, яка вимагає дбати про інтереси та потреби знедолених. Тому вона послідовно підтримує максимально можливий соціальний захист, боротьбу з бідністю, доступність медичної допомоги та захист прав іммігрантів.
Водночас Пелосі увійшла в багаторічний жорсткий конфлікт із католицькою церквою як одна з найбільш послідовних захисниць безумовного права на аборт та прав сексуальних меншин, що різко розходиться з церковним вченням. Для себе вона це пояснює особистою відповідальністю віруючого перед Богом та власною совістю за прийняті рішення, і не вважає, що ці рішення повинні приймати політики. Церковні ієрархи, а також виборці-католики у своїй масі таку логіку не підтримали, тож у 1990-2000-х роках трапився великий відтік підтримки католицького електорату до республіканців.
Складно також класифікувати Пелосі в рамках жіночого руху. Ненсі здобула католицьку освіту, а самостійне життя розпочала з заміжжя, народивши за шість років п’ятеро дітей. Вона поєднувала догляд за ними з волонтерською роботою на користь Демократичної партії, та не висувалася на виборну посаду аж до 47 років, коли найменша з її доньок закінчила школу. Пелосі ніколи не цуралася використання образу багатодітної мами і бабусі в політичних чи іміджевих цілях, рутинно згадуючи майбутнє американських дітей, як основне натхнення своєї праці.
Згубивши під час форс-мажорної ситуації у Конгресі одну туфлю, Пелосі пожартувала, що найбільший привілей чоловіків в цій організації – те, що їхнє взуття міцно прив’язане до ніг, одначе трактує будь-які розмови про те, що їй пора на політичну пенсію як суто сексистські інсинуації. Пелосі наполягає, що стала спікеркою передовсім завдяки власному професіоналізму, а не статі, однак визнає величезне практичне та символічне значення свого досягнення для всіх жінок США, назвавши його «розбиванням мармурової стелі». Вона також відома активним сприянням розширенню представництва жінок у Демократичній партії, Конгресі та політиці загалом.
Зрештою, сьогодні Ненсі Пелосі є уособленням істеблішменту Демократичної партії, людиною, яка тримає її у залізному кулаці, забезпечує результативні голосування з принципових питань, залишається надзвичайно ефективним фандрейзером для потреб партії та навіть спромоглася увірватися у традиційну парафію Дональда Трампа, спровокувавши кілька яскравих та вірусних мемів. Пелосі з тих людей, хто завжди готовий «випити» (у її випадку – з’їсти трохи шоколаду) за успіх безнадійної справи, якщо ця справа відповідає її принципам і цінностям.
Ще у 1989 році, після кривавого придушення протестів на площі Тяньаньмінь, Пелосі протистояла намаганням президента Джорджа Буша-старшого розвивати торгівельні стосунки з Китаєм, зокрема надати йому режим найбільшого сприяння у двосторонній торгівлі, а згодом намагалася перешкодити входженню авторитарного Китаю до СОТ. Пелосі також була однією з найголосніших нечисельних критикинь війни США з Іраком у той час, коли у 2001-2003 роках американське суспільство і політичний клас демонстрували єдність і підтримку ініціативи президента Буша-молодшого.
Втім, її принциповість не конче є дорогою до програшу. На старті своєї політичної кар’єри Ненсі Пелосі вдалося винести на національний рівень проблему СНІДу, яку адміністрація Рейгана ігнорувала як маловажливу і надалі займалася питаннями лікування та забезпечення прав хворих. Серед її здобутків постійна турбота про розширення прав ЛГБТ, зокрема відміна закону «Не питай – не кажи», який перешкоджав служити в армії США відкритим гомосексуалам, послідовні дії на розширення доступу до абортів та блокування намагань президента Буша послабити соціальний захист.
Та золотим часом перемог Ненсі Пелосі стало її перше спікерство і особливо перші два роки президентства Барака Обами. Передовсім ідеться про прийняття масштабної медичної реформи у США (яка без її наполегливості могла бути вихолощена, як тільки захиталися позиції демократів у Сенаті), амбітної реформи фінансового регулювання Волл-стріт та впровадження пакету стимулювання економіки після кризи 2008 року, а також законодавства щодо зміни клімату. Втім як вправний політик Пелосі знає, що ні поразки, ні перемоги ніколи не є остаточними: здобуте завжди треба захищати (наприклад, медичну реформу Обами від Трампа), а до бажаного методично прямувати малими і великими кроками.
Одначе поточне протистояння з Дональдом Трампом піднімає її завдання захисту базових принципів на геть новий рівень. На початку 2019 року Пелосі спромоглася завершити найдовше в історії призупинення діяльності публічних установ США, за допомогою якого Трамп сподівався отримати від Конґресу гроші на побудову знаменитої антиімігрантської стіни на кордоні з Мексикою. А вже восени ставки піднялися до максимуму: Ненсі Пелоcі розпочала проти Дональда Трампа процедуру імпічменту і забезпечила успішне голосування з цього питання у Палаті Представників.
Її битва за імпічмент президента Трампа така ж відчайдушна, як вимушена і безнадійна – провал голосування в Сенаті 5 лютого, де, по суті, виправдали Трампа, був запрограмований наперед. Усвідомлюючи це, Пелосі певний час намагалася уникнути долі та затягувала з ініціюванням імпічменту. Колись вона вже поховала ідею імпічменту президентові Бушу-молодшому через неправдиві дані про наявність в Іраку зброї масового знищення, накликавши на себе гнів пацифістських представників партії. Втім, послухавши телефонну розмову Трампа із Зеленським, вирішила, що «президент не залишив нам іншого вибору».
Для Республіканської партії ідеологічно непримиренна та вбивчо ефективна Ненсі Пелосі давно перетворилася на жупел і улюблену ціль демонізації. Вони цілеспрямовано вибудовували їй імідж ультраліберального ляльковода Демократичної партії, намагаючись відтягнути на користь республіканців більш центристськи налаштованих політичних діячів та виборців. Колеги-демократи нерідко визнають, що демонізація Пелосі є несправедливою, але однак ефективною, а тому останніми роками все частіше порушують питання щодо того, чи не час їй піти, давши дорогу новому поколінню демократів.
Сьогодні, у час популістського розвороту американського суспільства і політики, переваги простих рішень над складними компромісами і нюансами, майже 80-річна Ненсі Пелосі тримає останню оборону.
Надія Коваль, для 50%
Фото: Andrew Harnik/AP, (а також звідси), Jim Lo Scalzo/EPA, SAUL LOEB/AFP/GETTY, www.businessinsider.in, DOUG MILLS/THE NEW YORK TIMES VIA AP
