Оксана Дрюк — депутатка Полтавської міської ради. Після початку повномасштабної війни вона змістила фокус своєї уваги на волонтерську діяльність.
Про свої доброчинні проєкти й поїздки до зони бойових дій політикиня розповіла в інтерв’ю для платформи «Жінки — це 50% успіху України».
Мені здавалося, що коли я прийду, то зверну гори
Чому ви вирішили піти в депутатки? Чи не було розчарування, що щось працює не так, коли вас обрали?
Мабуть, мене мотивувало, що я вже трохи вела політичну діяльність кілька років до того, як балотуватися в депутатки. І спілкуючись зі своїми сусідами та ровесниками, розуміла, що є багато проблем, які не зрушили з місця за стільки років. Звичайно, мені б хотілося бути в чомусь кориснішою громаді.
Насправді перші півроку, навіть трішки більше, було певне розчарування. Адже мені здавалося, що коли я прийду, то зверну гори, зроблю те, що планувала, дуже швидко. А потім з’ясувалося, що одноосібно ти не можеш ухвалювати жодних рішень, що потрібна підтримка колег, депутатського корпусу. Навіть справи з моєї передвиборчої програми було складно «протягувати». Окрім того, що мала їх відстоювати на комісіях, я розуміла: те, що планувала, — нереально втілити. Тому що люди бачать це зовсім по-іншому. Але зараз ситуація змінилася: ти вже розумієш процеси в міській раді, усвідомлюєш, що не все так просто, і працюєш далі.
Читайте також: Ірина Гудзь: Війна дала можливість зрозуміти, хто ми такі
Ви пройшли до Полтавської міської ради 2020 року й можете оцінити її роботу до й після початку повномасштабної війни. Що змінилося? Які складнощі були спочатку?
2022 рік, безперечно, змінив усіх. Але він, мабуть, і об’єднав, зокрема всі фракції депутатського корпусу. Ми домовилися діяти спільно, як одна масштабна політична сила. І всі без винятку почали працювати задля наближення перемоги. Хтось допомагає переселенцям, хтось пішов служити в ЗСУ, хтось працює медиком чи медикинею. Ми швидко адаптувалися до подій у країні й перше, що робили, — це шукали правильні рішення для нашої громади. Звичайно, змінилося все, тому що після повномасштабного вторгнення політика відійшла на друге місце. Потрібно було об’єднуватися й працювати.
Треба працювати й насамперед вирішувати питання, які стосуються громади
Чи з’явився якийсь конструктив у міській раді після звільнення Олександра Мамая з посади (2 березня 2023 року за корупційний злочин колишній міський голова Полтави Олександр Мамай отримав п’ять років умовно, а також заборону протягом року обіймати керівні посади — авт.)?
Напевне, ще минуло мало часу. Думаю, всі вміють аналізувати й розуміють, що відбувається. Наприклад, за заборону церков Московського патріархату так і не проголосували. Також невідома доля звернення про повернення скасованих доплат військовослужбовцям. Чомусь такі питання здаються депутатському корпусу занадто політичними. Не знаю, у чому тут політика, коли робимо єдину справу для своєї країни. Треба працювати й насамперед вирішувати питання, які стосуються громади, військовослужбовців, а також господарські, без яких місто просто не зможе функціонувати. Тому моя позиція — винятково за конструктив. Неважливо, з якою партією, а просто більшістю голосувати за те, що потрібно військовим і полтавській громаді.
Уже 25 лютого я почала координувати роботу волонтерського штабу
Де вас застала повномасштабна війна і якими були ваші перші дії?
24 зранку я прокинулася від телефонного дзвінка своєї куми. Готувалася до того, що це може статися, тому в мене був зібраний рюкзак. Тож швидко зібралася й хотіла вирушати до батьків у село, але був дуже великий затор у напрямку Сумської області. І дорогою я розуміла, що навіть не зможу заправити собі авто, щоб туди доїхати. Тож розвернулася й попрямувала додому.
Ми з сусідами вирішили насамперед подивитися, куди ховатимемося. Відкрили підвал у будинку, почали туди зносити речі, тоді ще не розуміючи, що то не укриття й воно не відповідає жодним нормам та вимогам. На той час ми вважали, що робимо правильно. Уже ввечері я зателефонувала своєму колезі Андрію Карпову й кажу: «Треба робити якийсь волонтерський штаб». Потім сконтактувала з іншим колегою Ігорем Процаєм й запропонувала створити штаб. Мене всі підтримали, і вже 25 лютого я почала координувати роботу волонтерського штабу.
Як починалася «Шафа добра»
На якому етапі з’явилася ідея проєкту «Шафа добра»? Розкажіть про цю ініціативу докладніше.
Коли розпочав роботу волонтерський штаб, усі усвідомлювали, що до нас прибуватимуть внутрішньо переміщені особи, які потребуватимуть речей. Але куди все нести, було незрозуміло. Я це все обдумувала, а потім поспілкувалася з київською колегою із громадської організації «Солідарна молодь». І вона мені говорить: «Я маю великий вантаж, і можу його тобі віддати. Там багато речей: подушки, ковдри…» Я, звісно, відповіла: «Вези, шукатиму приміщення, де це роздавати». На той час вже працювала «Тепла кофта» (інший волонтерський пункт у Полтаві — авт.), і я думала, чи відвезти цей вантаж туди, чи відкрити щось своє. Але бачила великі черги, тому що це неподалік від мого дому. І ми з моєю невеликою командою вирішили, що спробуємо зробити це самостійно.
Буквально за кілька днів зібрали речі й контакти, із ким працюватимемо. Попередньо знайшли невеличке приміщення. За допомогою колег закупили все потрібне, облаштували полички, придбали вішаки для одягу і запустили цей проєкт. Хвилювалися, що нічого не вийде, але першого дня було дуже багато людей. Ми зрозуміли, що речей на складі замало. Був острах, що їх не вистачить.
Читайте також: Юлія Костенко, Полтавська міськрада: Третина складу кожної ротації бойових медиків — це жінки
Ми почали оголошувати збір серед полтавців. Потім через особисті й родинні зв’язки мені передали великий вантаж із Польщі. Перший час «Шафа добра» й трималася на тих двох вантажах. І звичайно, завдяки небайдужим мешканцям міста, які приносили все.
Загалом спочатку була ідея створити волонтерський пункт саме для матері й дитини, роздавати там дитячий та жіночий одяг, забезпечували засобами гігієни тощо. Але коли ми зрозуміли, що в людей немає нічого, навіть каструль та сковорідок, то оголосили збір на все, починаючи від постільної білизни й закінчуючи ковдрами, тарілками, дитячими іграшками.
«СвятоБокс» і «МілітаріБокс»
«Шафа добра» працювала протягом семи місяців. Відкрили ми її в квітні, а закрили в жовтні минулого року, бо працювали не від свого благодійного фонду. Але роботу з ВПО я все одно не залишаю, продовжую допомагати. Є понад десять сімей, із якими ми на зв’язку, яких я постійно підтримую, коли йдеться про продукти, ліки тощо.
Нещодавно ми створили новий фонд «Доброчас», який працюватиме за двома основними напрямками: допомога ЗСУ та переселенцям і переселенкам. Але акцент ми хочемо робити все-таки на молодь, тому що я очолюю молодіжну громадську організацію «Солідарна молодь Полтавщини». Хотілося б більше уваги приділяти саме юному поколінню з ВПО.
Ми організували масштабний проєкт «СвятоБокс» для дітей ВПО, які живуть у шелтерах. До Дня святого Миколая придбали понад 300 подарунків та презентували їх малечі. У тих подарунках насправді є великий вклад полтавців, адже ми збирали кошти навіть на вулицях. І так само на Великдень ми реалізували проєкт «МілітаріБокс». Відвозили військовослужбовцям моторні човни, пікапи, тепловізори, старлінки, планшети. Окрім цього, зробили понад 300 мілітарі-боксів. У кожному була пасочка, енергетичний батончик, окопна свічка, різні смаколики й дитячі малюнки. Тобто індивідуальний подарунок для кожного військового.
Якщо говорять, що треба 10 бензопил, шукаємо 10 бензопил
Ви здійснили чимало волонтерських поїздок до зони бойових дій. Куди відвозили допомогу?
Уперше, здається, у березні 2022, я поїхала зі своєю колежанкою Наталією Костіною на сумський напрямок. І тоді зрозуміла, що коли везу допомогу на передову, я себе не картаю за те, що мало роблю.
Усвідомила, що це моє, що я точно займатимуся «волонтеркою» не тільки для ВПО, а й для ЗСУ. Дуже шкода, що в Полтаві немає єдиного волонтерського руху, який би допомагав не лише полтавським військовим. Адже це купа доброчинців, які між собою навіть інколи не знайомі, розумієте. Але все-таки на Полтавщині надпотужний волонтерський рух, якщо порівнювати з усією Україною.
Це працює, як і в усіх інших волонтерів: якщо є запит від військових, ти сидиш і думаєш, де взяти гроші на те, що вони просять. Купуєш, відвозиш. Якщо хлопці телефонують і кажуть: «Нам потрібна бензопила», ми швидко шукаємо її. Якщо говорять, що треба 10 бензопил, шукаємо 10 бензопил. Звісно, хотілося завжди вчасно і в належній кількості діставати те, що їм потрібно. Але, на жаль, не завжди це можливо.
Читайте також: Полтавський спротив: як депутатки міської ради дають відсіч ворогу
За цей час я раз була на сумському напрямку, всі інші наші виїзди — винятково в Донецьку область.
Одного разу ми під’їхали надто близько до так званої червоної лінії. Це була зима, ніч, темно навкруги. Військові, які вивантажували допомогу, не дозволили нам умикати ліхтарики, використовували лише один неяскравий, щоб замаскуватися, і кричали, що ми приїхали надто близько. Розповідали страшні історії про волонтерів, які потрапили під обстріл дорогою додому. І тут ми почули вибух. Хлопці сказали, що то грім, заспокоюючи нас.
Робота в міській раді на другому місці
Станом на початок повномасштабної війни ви були директоркою міського духового оркестру «Полтава». Коли відновили роботу? Чи організовували доброчинні виступи?
Із початку повномасштабного вторгнення колектив кілька місяців працював дистанційно. Після того, як вийшли на роботу, ми поспілкувалися з художньою радою й вирішили, що культурний фронт — надважлива складова перемоги в цій війні. Тож почали організовувати безкоштовні концерти для вимушено переміщених осіб, їздили по селах громади, де жило найбільше людей, які були змушені рятуватися від війни.
А згодом вирішили, що можемо допомагати ЗСУ, збирати кошти. Створили програму «Мистецтво заради миру». Коли я ще була директоркою музичного колективу, у межах цієї ініціативи ми реалізували чотири благодійні програми на підтримку військових.
Із полтавським батальйоном небайдужих ми організували концерт «Крила», де збирали кошти на квадрокоптер для однієї з військових частин.
Місяць чи два тому духовий оркестр «Полтава» відіграв благодійний концерт для ЗСУ і збирав кошти для нашого фонду «Доброчас». За ці гроші ми придбали планшет і передали його військовим. То була невелика сума — близько 25 тисяч гривень. Загалом концертами вдавалося назбирати до 60 тисяч гривень.
Із початком повномасштабної війни багато депутатів і депутаток почали активно вести волонтерську діяльність. Скільки вашого часу зараз припадає на роботу в міській раді, а скільки – на волонтерство?
Робота в міській раді на другому місці, однозначно. Звісно, ходжу на сесії й втілюю проєкти, як-то інтерактивна дошка на Алеї слави загиблих захисників чи якісь освітні ініціативи. Все одно хочеться допомагати розв’язувати нинішні проблеми містян. Тому стараюся не забувати про них, але й допомагати військовим і вимушено переміщеним особам. Окрім того, бажано б мати час, щоб чогось навчатися, щоб бути ще кориснішою в депутатській та волонтерській справі.
Наталка Сіробаб
