Оксана Піддубна – депутатка міської ради Кременчука. Вона часто блокує трибуну, використовує мегафон і надає перевагу червоним сукням – щоб її почули й побачили. Завдяки їй міськрада ухвалила мораторій на підвищення теплових тарифів у минулому році.
Багато інших ініціатив політикині спочатку називають безглуздими, а згодом виявляється, що котрийсь із можновладців починає їх реалізовувати, приписуючи собі.
Провладні місцеві ЗМІ замість того, щоб зосередитися на професійній діяльності Піддубної, вигадують їй образливі прізвиська, повсякчас обговорюючи вбрання, зачіски та манікюр депутатки.
50% спілкувалися з Оксаною Піддубною в рамках кампанії проти насильства щодо політично активних жінок #НеЦінаПолітики/#NotTheCost. Політикиня заповнила форму за посиланням, розповівши, як потерпала від сексистських коментарів та цькування (якщо ви зіткнулися із чимось подібним, ви теж можете написати про це – в анкеті є можливість обрати, чи вказувати повне ім’я, чи заповнити форму анонімно).
Ми говорили про те, як складно бути в опозиції до влади, навіщо давати відсіч сексистам, чи ефективно позиватися до ЗМІ, які псують твою репутацію, а також як реагувати, коли тебе звинувачують у… «насильстві за статевою ознакою».
Оксано, ви в політиці вже 10 років. Були депутаткою районної та міської рад, балотувалися до парламенту. З чого все починалося і що стало поштовхом?
Усе почалося в 2010 році, коли я стала депутаткою Автозаводської районної ради Кременчука. Не можу сказати, що тоді була дуже активною в політиці. Але відразу зрозуміла, що бути звичайною жителькою і усвідомлювати, що в нас корупція та свавілля – це одне, а коли потрапляєш у цю систему й бачиш її зсередини, починаєш розуміти, наскільки все гірше, ніж можна побачити очима звичайного виборця.
На першій же сесії я зауважила, що депутатам кажуть, як і за яке питання голосувати. Так у мене почалися непорозуміння з моїми однопартійцями (я тоді балотувалася від «Батьківщини»), бо для мене було дуже важливо голосувати по совісті.
А ось зайнятися політикою більш серйозно я вирішила вже після Майдану. Подумала, що якщо люди готові були своє життя віддати за майбутнє і за те, щоб країна поборола корупцію, то чому я маю шкодувати свій час, якщо вони не пошкодували життя.
Тоді вперше балотувалася до Верховної Ради. На той момент я вже пішла з «Батьківщини», не була членкинею жодної партії. Йшла по мажоритарці як самовисуванка. І з нуля, без бюджету набрала 4,5%. Вирішила, що це нормальний результат довіри, щоб іти далі. Тим паче, що деякі мої опоненти, які вклали до мільйона гривень, набрали хтось менше за мене, а хтось – не набагато більше. Тоді моя передвиборча кампанія обійшлася десь у 15 тисяч гривень, не враховуючи вступного внеску. Я оголосила збір коштів, і мені допомогли підприємці, скинулися. Цього вистачило на якісь мінімальні листівки й один-два білборди.
У 2015 році я висунула свою кандидатуру на мера міста і депутатку міської ради. На мера взяла 4 місце, а в міську раду зайшла від партії «УКРОП», була першим номером у списку. Щоправда, через пів року партія подружилася із владою, тому мені довелося звідти вийти.
У вас серйозний досвід проведення різних виборчих кампаній. Що найбільше запам’яталося і які висновки ви для себе зробили після виборів?
Наприклад, остання – це був липень 2019 року. Знову ж таки, це був майже нульовий бюджет. Цього разу близько 25 тисяч гривень. Мені допомагали лише дві довірені особи і кілька дітей. Зокрема, племінник, моя донька, яка на той момент перейшла у 11-й клас, її однокласник. Роздавали листівки, робили відеоролики, писали пости в соцмережах. Я йшла по мажоритарці, балотувалася сама, без партій, без будь-яких прізвищ, які можуть «підтягнути» рейтинг. І зрештою взяла близько 5%, хоча мала на виборах «клона» – ще одну Оксану Піддубну в бюлетені. Якщо порівняти мій результат із результатом тих людей, які розвісили білборди по всьому місту, а їхня реклама звучала скрізь і друкувалася у всіх газетах, то напевно, не все так погано. Але при цьому висновки дуже сумні. Адже я побачила підкуп виборців, дізналася, як діє «сітка» від влади (у нас вона має назву – «фіолетова»), яка працює ще з 2010 року…
Що ви маєте на увазі під «сіткою»?
Це коли по місту створюється така собі мережа, де є старший по будинку, старший по під’їзду чи старший по двох будинках. І вони працюють, вмовляючи виборців голосувати за кандидата, якого їм озвучили, за що цим виборцям сплачується певна сума (від 500 до 1000 грн). «Сітка» справді працює і може додати 10-15% голосів виборців. Цей інструмент продовжує бути дієвим при будь-якій владі, а всіх причетних постійно «підгодовують». Причому не лише перед виборами, а й у проміжках між ними. Іноді на це використовуються безпосередньо бюджетні кошти, іноді все робиться через відкати. Так і виходить, що без грошей складно перемогти.
Але мені хотілося показати, що політика може бути іншою. Бо є різниця між тим політиком, який украв і поділився, і політиком, який балотується не для того, щоб красти, а щоб усі були рівні перед законом, щоб у всіх були рівні можливості, щоб не було привілейованих чиновників чи депутатів, і людей, яких ті ж таки чиновники використовують для власного збагачення.
Я думала, що якщо продемонструю людям, що буває інший тип політика, то вони зрозуміють, що це більш вигідно для них – і тарифи будуть менші, і бюджет буде більш наповнений, після чого можна буде виділяти додаткові кошти на ту ж таки медицину, освіту і так далі.
Читайте також: Наталія Озерянська про конфлікт із головою Олександрівської ОТГ: «Він думає, що має конкурентку…»
Але, на жаль, адмінресурс працює, і влада, яка крім адмінресурсу має ще й гроші, володіє всіма засобами для знищення таких, як я. Тому я розумію звичайних людей, які не хочуть іти в політику. Бо тут дуже складно мати своє бачення, свою позицію, постійно її дотримуватися, а не йти на поступки й домовленості, що суперечать твоїй совісті.
Якщо ти це робиш, до тебе починають застосовувати різноманітні засоби впливу. Наприклад, я безробітна, бо мені складно знайти роботу в місті. На те чи інше підприємство, куди я влаштовуюся, починається тиск із боку влади. Проводяться якісь додаткові перевірки, виникають проблеми з орендою, із підписанням договорів… Я все це на собі відчула. Навіть дійшло до того, що зі мною часом уже бояться зустрічатися доволі близькі мені люди й друзі, тому що в них є свій бізнес.
Оксано, ви політикиня в червоному. Чому цей колір?
Бо він мій улюблений. Це колір, який мені пасує і подобається. І не через політику, як мені спочатку намагалися приписати. Говорили, що ніби то зі мною якісь іміджмейкери працюють. Насправді ж я цей колір люблю ще з дитинства. У мене мало не весь час одяг червоного кольору, тому якщо не впізнають обличчя, то точно впізнають за кольором сукні.
Ви досі розповідали про те, що в політиці мало приємного. А є щось, від чого ви отримуєте задоволення, щось, що вас надихає?
Якби були лише мінуси і тиск, то це було б дуже складно витримати. Коли приходиш додому і читаєш у соціальних мережах коментарі ботів про те, що «от Піддубна отримала 100 мільйонів від якогось олігарха»…. А сама така в одязі із секонд-хенду зазираєш в порожній холодильник і думаєш, де ж ці 100 мільйонів… Усі ми люди, і буває дуже складно не звертати увагу на такі коментарі. Так, із часом якась «загартованість» з’являється, але все одно це зачіпає.
Насправді мене в політиці тримає підтримка людей. От наприклад, Верховна Рада підвищила виборчу заставу. Щоб балотуватися в мери в нашому місті, потрібно було б понад 300 тисяч гривень. Для мене це непідйомна сума, тому відразу оголосила, що в мене таких грошей немає, а отже, моя політична кар’єра на цьому завершується. І підприємці через тиждень порадилися-поспілкувалися між собою і сказали мені, що знайдуть гроші. Такі моменти дають потужний заряд енергії. Коли люди приходять, дякують, просять не йти з політики, кажуть: «Ви нам потрібні».
Я часто спілкуюся із депутатками місцевих рад, і вони говорять, що немає сенсу бути в опозиції до влади, бо тоді складно ухвалювати будь-які рішення і просувати важливі для громади ініціативи…
У мене інша тактика. Звісно, певною мірою вони мають рацію – набагато простіше прийти до якогось компромісу, і тоді дійсно влада йде на зустріч і просуваються ті чи інші проекти, які важливо реалізувати. До мене навіть у 2016-2017 роках приходили й просили, щоб я десь поступилася, не виступала, замовчувала певну інформацію, і тоді мені не вставлятимуть палиці в колеса. Зазвичай я виступаю під час сесії і не те що не отримую підтримки, а взагалі відразу все відкидається, а мені кажуть, що з такими ініціативами може виступати лише безграмотна людина, що в мене навіть освіти відповідної немає, хоча я маю дві вищі освіти… Тобто починаються відверті образи, сексистські коментарі й так далі. А потім через якийсь час – через місяць-другий, а одного разу навіть через день, – моя ж таки ініціатива висувається місцевою владою, але вже від чийогось імені. Мене, звісно, тішить те, що ця ініціатива втілюється в життя, але це неприємно.
Наприклад, зниження порогу закупівель до 50 тисяч гривень. Я двічі подавала відповідний проект рішення, але чула від мера про свою некомпетентність і про те, що такою ініціативою можна заблокувати роботу міста. Проте в жовтні минулого року президент Зеленський підписав закон «Про публічні закупівлі», де одним із головних нововведень якраз стало те, що закупівлі за бюджетні кошти на суму від 50 тисяч гривень треба проводити через ProZorro, але за спрощеною процедурою (до цього поріг закупівель складав 200 тисяч гривень).
Читайте також: Дмитро Гордон дозволив собі сексистські репліки на адресу Ірини Геращенко
А скільки всього мені довелося про себе вислухати, коли я наполягала на проведенні незалежного аудиту на КП «Теплоенерго» та інших підприємствах! Хоча зрештою депутати таки проголосували за мій проект рішення про мораторій на підвищення теплових тарифів у Кременчуці.
Але є й такі ініціативи, які провладний депутатський корпус не підтримає в жодному разі, бо їм це невигідно. Наприклад, зменшити премії деяким високопосадовцям, адже з преміями їх зарплати сягають по 60-80 тисяч гривень, тоді як недофінансовуються медицина та освіта.
Давайте повернемося до питання про те, чи доцільно бути в опозиції…
Не знаю, чи доцільно, але точно знаю, що це складно і не всім під силу. Якось ми з одним депутатом спілкувалися у перерві між сесіями. Якраз розглядалося дуже резонансне питання. Я виступала проти фінансування місцевої газети. Бо в країні криза і карантин, на медицину не вистачає, а на газету, де піарять чиновників, виділяється 9 мільйонів. І от ми в перерві говоримо, і я запитую: «Не хочеш набратися сміливості й проголосувати проти?». А він так красиво відповів: «На жаль, голосувати по совісті – це дуже дороге задоволення».
Я практично сама залишилася в міській раді зі своєю опозиційністю. Бо хтось іде на компроміси, хтось домовляється, хтось навіть заробляє на цьому. Але мені здається, що не можна бути трішки крадієм. Або ти – крадій, або – ні. Мені пропонували гроші, компроміси, посади, причому досить високі посади, але на умовах, які суперечили моїм переконанням. Тому я не погоджувалася. Я обрала одяг із секонд-хенду. Краще десь я не доїм, але почуватимуся комфортно і в мене буде власна думка.
І потім – як можна погодитися голосувати за якийсь проект рішення, що призведе до збитків і наповнить кишені чиновників, тільки для того, щоб на моєму окрузі поставили дитячий майданчик? Як на мене, це неправильно. Тому що якщо я проголосую за цей проєкт, то за ці гроші можна буде поставити 10 дитячих майданчиків, а не один.
Я обрала іншу тактику. Коли зустрічаюся із людьми, які звертаються до мене по допомогу, пояснюю, що справді можна виділити кошти і вирішити питання, але для цього потрібна їхня участь. І ми разом ідемо в міськраду. Одного разу навіть дорогу нам довелося перекривати, щоб лікарню зберегти, яку на той момент хотіли закрити.
Так, десь могли б поставити той дитячий майданчик, і там би гарно пролунало моє ім’я. Що ось, мовляв, поставили завдяки їй. Але я не з цією метою йшла в політику, щоб десь гарно звучати. Я йшла, щоб змінити систему, щоб у нас у країні все почало працювати по-іншому, щоб у всіх були рівні можливості.
Я бачила про вас низку матеріалів в інтернеті із сексистськими репліками та заувагами. Як ви з цим боретеся?
Так, справді, я з цим зіткнулася. Деякі люди прагнуть нівелювати мої професійні здібності, ще й намагаються принижувати мене як жінку. Моїй доньці 17 років, вона все це чує і читає. Це дуже боляче, і дома через це бувають сльози-плачі.
Тому я намагалася боротися різними шляхами. Починала з того, що спробувала винести ці питання на регламентну комісію. Звісно, там більшість – депутати, які підтримують владу, тому це нічого не дало. Тоді я пішла в суди. Це було ще одне розчарування і підтвердження того, наскільки гнила в нас судова система. Рішення судів іноді були, на мою думку, просто таки маразматичними. Бо коли в рішенні написано, що я не змогла довести злого умислу того чи іншого принизливого слова на мою адресу, то інакше як маразмом я це назвати не можу. Наразі не бачу сенсу боротися через суди, тим паче, що це іноді може тривати по три-чотири роки.
Читайте також: Світлана Мораитес, Таїровська ОТГ: «Який із тебе депутат? Навари борщу і заспокойся!»
Знаю, що ви подавали до суду на одне з видань, яке поширювало про вас неправдиву інформацію. І зрештою виграли справу. Чи щось після того змінилося у ставленні журналістів до вас, чи зменшилася кількість відверто сексистських публікацій?
Суд зобов’язав ту провладну газету опублікувати спростування. Журналісти зробили з мене «відьму» – один із матеріалів був саме про те, що я «класична кременчуцька відьма», і що мене потрібно боятися. Писали навіть, що я психічно хвора, що є висновок спеціалістів. «Украла 200 тисяч, отримала 150 мільйонів, «обанкротила» якийсь банк…». І вся ця інформація мігрувала з номера в номер. Я подала до суду через одну з перших таких публікацій, яка вийшла наприкінці грудня 2015 року. Суд тривав близько 3,5 років, і весь цей час про мене продовжували писати всіляку гидоту.
Спростування надрукували в червні минулого року. І там було щось типу «суд зобов’язав наше видання спростувати інформацію, ми її спростовуємо, але зі свого боку вважаємо, що все те, що ми писали, це правда». І далі ще більше негативу й брехні. Тобто рішення суду нічого не змінило. Бо яка відповідальність? 6 тисяч гривень штрафу і спростування?..
А що це за позов проти вас через «насилля за статевою ознакою?
У жовтні 2019 року на одному із засідань депутатських комісій я поцікавилася у директора комунального підприємства, яка в нього заробітна плата. Це офіційна відкрита інформація, яка чомусь приховується. У відповідь доповідач почав мене ображати, а коли я зробила йому зауваження, що чоловіки не мають так себе поводити, він сказав: «Ви хочете перевірити, наскільки я мужчина? Мені є що показати!».
Я написала скаргу до регламентної комісії, а потім виступила на сесії з вимогою, щоб цього посадовця якось покарали – позбавили премії чи хоча б виписали догану. Але при цьому мер посміявся: мовляв, а вам що, не сподобалася така пропозиція? Тоді я заявила, що звертатимуся по допомогу до громадських організацій. І дуже здивувалася, коли цей чоловік написав заяву в поліцію і подав на мене до суду. Вирішив діяти на випередження і просив притягнути мене до адміністративної відповідальності, а також – щоб видали припис і заборонили мені до нього наближатися ближче, ніж на 30 метрів, бо я нібито його образила і принизила його чоловічу гідність.
Один із депутатів якось назвав вас «бабою базарною», а потім пошкодував. Можете розповісти про цей випадок детальніше.
Так, це був голова земельної комісії. Він намагався стати суддею Верховного Суду, але Громадська рада доброчесності оприлюднила висновок про його невідповідність критеріям доброчесності. Одним із аргументів стало якраз це висловлювання і його негідна поведінка під час засідання комісії. Я просто ставила питання, які для нього були незручними, і він вважав, що це затягує час, а депутати всі дуже зайняті. Я зі свого боку запропонувала, що як щось не подобається, то краще скласти мандат. У відповідь він і назвав мене «бабою базарною». Висновок Громадської ради доброчесності виявився ефективнішим, ніж усі суди. Відтоді з його уст я більше не чула подібних образ. Хоча до цього це часто траплялося.
Ви якось сказали, що будете балотуватися на мера в 2020 році. Не передумали?
Я зараз вивчаю це питання, думаю, прораховую, що потрібно зробити, щоб поламати «сітку» й перемогти нинішню владу. Хочу запропонувати всім опозиціонерам, які виступають проти нашої місцевої корумпованої влади, провести праймеріз і визначитися із єдиним кандидатом чи кандидаткою. Про мене кажуть, що я занадто амбіційна та егоїстична людина і нібито ніколи не поступлюся, але насправді я готова об’єднатися, і якщо праймеріз покажуть, що мої рейтинги занадто низькі, то знімуся на користь іншої кандидатури. Своїми амбіціями треба жертвувати заради того, щоб перемогти і подолати оцього корупційного змія, який пожирає наше місто. Тому поки планую участь у виборах, а далі буде видно.
Вікторія Кобиляцька, 50%
