Оксана Савчук – народна депутатка України та єдина представниця партії «Свобода» у Верховній Раді України. Перед обранням вона двічі була депутаткою Івано-Франківської міської ради, а в останній каденції обіймала посаду секретаря ради, де втілила низку соціальних та медичних проєктів.
В інтерв’ю для 50%, Оксана Савчук розповіла, чому вирішила балотуватися до Верховної Ради, як працювати жінці у комітеті з питань транспорту та інфраструктури, чи можливо робити зміни, не маючи фракції, та чому жінок у радах має бути більше.
Для участі у виборах народних депутатів, ви пройшли ще внутрішні вибори. Міський голова оголосив праймеріз і містяни обрали вас, як кандидатку в народні депутати по 83 округу. Чи готові ви були до участі у виборах до ВРУ?
Коли я працювала секретарем міської ради, у мене не було самоціллю саме Верховна Рада. Я просто хотіла якісно виконувати свою роботу і бути ефективним секретарем міської ради. Тому в місті долучалася не тільки до проєктів у межах своїх обов’язків, а й ініціювала багато медичних, освітніх, соціальних, інфраструктурних змін.
І коли оголосили праймеріз, нам було цікаво, кого з наших депутатів оберуть мешканці міста. Виставили депутатів міської ради на голосування перед громадою, і дійсно моя кандидатура здобула найбільшу підтримку.
Це стало для мене головним аргументом щодо участі у виборах до Верховної Ради: я зрозуміла, що люди готові довіряти мені, що маю підтримку, що повинна рухатись далі – на Київ.
Читайте також: Оксана Савчук, Івано-Франківська міськрада: «Жінка може бути дуже продуктивною на посаді секретаря ради»
Як сприйняла такий вибір громади ваша родина? Чи були суперечки, сумніви щодо балотування до Верховної Ради?
Їм спочатку було трошки лячно, найбільш лячно було тоді, коли ЦВК оголосила результати виборів, і з’ясувалося, що від цілого об’єднаного націоналістичного руху єдиним депутатом стала Оксана Савчук із Івано-Франківська. От тоді вони трошечки захвилювалися, як буду одна справлятися в Києві.
А потім ми почали все планувати. І мама моя сказала: «Якщо ти змогла в місті Івано-Франківськ стільки всього зробити, то, я думаю, що в Києві зможеш теж себе знайти».
І звичайно мене підтримав чоловік. Він завжди мене підтримує, це насправді дуже важливо в житті будь-якої людини, і не тільки політика, коли в тебе є підтримка сім’ї.
Також важлива команда. Мене підтримала команда івано-франківської міської партії «Свобода», молодіжна структура партії, міський голова і наші колеги депутати, які допомагали на тих округах, де вони обиралися.
Тому в нас сформувався великий волонтерський штаб. Наша унікальність у тому, що ми дуже багато ходили до людей, спілкувались на вулицях, на зупинках, у дворах, біля церков. Люди знали, що вони завжди можуть нас зустріти. Була довіра.
І коли по Україні була масова підтримка «Слуги народу», то в Івано-Франківську в мене було 46,67% голосів, в за представника «Слуги народу» – 23,28%.
Які емоції відчули, коли дізналися про перемогу?
Коли я прийшла до ВРУ у мене не було страху. Я 10 років пропрацювала в місцевому самоврядуванні і спочатку очолювала депутатську комісію, а після 2015 року вдруге стала депутаткою, і була обрана секретарем ради. Тож досвід у мене був.
Я розуміла, що таке засідання, законопроєкти, регламент, ознайомилася із усіма документами. А ще, оскільки я була одна без фракції, я і всюди ходила сама: відділ кадрів, установи апарату Верховної Ради. Тому була спокійна, бо знала, як мені пересуватися і що мені робити.
Найбільше хвилювання було під час мого першого засідання, коли складали присягу. Для мене дуже важливим є цей момент. Я присягалась у Пласті на вірність Богові та Україні. І коли я прийшла у Верховну Раду, то присяга – це для мене теж була обітниця.
Читайте також: Акторка Алла Доманська про похід у політику: «Я обрала нову роль»
У міській раді ви очолювали комісію з питань духовного відродження, освіти, науки, культури, молодіжної політики та спорту. Ви є головою підкомітету з питань безпеки дорожнього руху та безпеки на транспорті Комітету Верховної Ради України з питань транспорту та інфраструктури. Чому відбулась така кардинальна зміна галузі?
Я дуже багато проєктів робила у традиційних «жіночих» сферах – в освіті й медицині. Тому вирішила, що маю розширити знання. Спочатку хотіла в комітет місцевого самоврядування, я мала бачення змін в контексті реформи децентралізації. Натомість мені запропонували на вибір три комітети: комітет з державної безпеки, екології, інфраструктури і транспорту. Із цих трьох я зрозуміла, що останній мені близький, тому що в Івано-Франківську ми розпочали багато змін щодо безпеки руху, правильної побудови доріг і тротуарів.
У вас в комітеті лише дві жінки. Чи важко працювати там, де превалюють чоловіки?
У нас справді лише дві жінки – це Юлія Клименко, заступниця голови комітету, і я – голова підкомітету. Але ми «зубаті» жінки і не даємо себе образити. На сьогодні можу сказати, що ми не відчуваємо дискримінації, відчуваємо тільки повагу, нас сприймають як рівних учасниць.
Хоча на початку роботи один із членів комітету дозволив собі висловитися приблизно так: «якби не дві особи, то ми могли би засідання проводити у бані з таранькою». На щастя, голова комітету чітко тоді висловився, що в комітеті всі рівні і такі глузування недоречні.
Читайте також: Олена Сотник: «У політиці мене надихають події, масштаб та люди»
А взагалі у роботі ви стикалися з дискримінацією?
У міській раді я не відчувала цього, може, тому що мені пощастило працювати з далекоглядними чоловіками, які ніколи не дозволяли собі сказати такого чогось дурного. Але у Верховній Раді я зараз перебуваю в секторі, де мажоритарники, там дійсно є категорія депутатів, яка намагається якимось чином принизити жінок. Наприклад, коли ті виступають з трибуни, можуть дозволити собі принизливі сексистські викрики. І саме тут я відчула, що такі ситуації дискримінації трапляються.
Саме жінки у парламенті часто першими проявляють ініціативи, висловлюють сміливі пропозиції. Гадаю, якби жінок у Раді було ще більше, ми б бачили якісну політику і нарешті позбулися всіх оціночних образливих висловлювань на свою адресу.
Нове законодавство якраз має на меті збільшити кількість жінок у владі. А як ви взагалі ставитесь до змін у Виборчому кодексі?
Найбільша проблема виборчих кодексів – що вони пишуться під конкретні політичні сили. Але, безперечно, впровадження гендерної квоти – це позитив. За це передовсім маємо подякувати тим депутаткам, які працювали у минулому скликанні. А тепер багато політичних партій роблять ставки на жінок. Це дуже добре, бо означає, що частина жінок, які пів життя працювали в апаратах, і фактично були незамінними помічницями депутатів-чоловіків, нарешті зможуть стати самостійними політичними фігурами.
Зменшення виборчої застави, яку я ініціювала, і, на щастя, нам вдалося її суттєво зменшити у 9 разів, теж відкриє шлюзи для жінок у політиці. Дозволить жінкам не залежати від босів, які б їм дали гроші на цю заставу. Дівчата зможуть знайти цю суму, вона буде в кожному місті іншою, але досить посильною для жінок.
Як вважаєте, чи достатньо лише виборчої квоти і зменшення застави, щоб жінки активніше пішли у політику?
У нас у країні вважається, що жінка повинна опікуватися більше сім’єю й чоловіком, ніж громадою. А це і є найпершою перешкодою для участі у політиці.
Я багато говорила з жінками, і найперше, що їх хвилює під час ухвалення рішення про балотування, – це сім’я. Тобто наскільки сім’я зможе пережити те, що мама буде частіше на роботі, а батькові доведеться взяти на себе частину хатніх обов’язків. І там, де чоловіки готові взяти на себе ці справи, у жінки є шанс досягти успіху в політиці. Багато з тих, котрі не мали підтримки в сім’ї, теж збудували кар’єру, але їм важче було це зробити. Тому найперше – має бути підтримка сім’ї.
Друге – це команда. Наскільки жінка зможе знайти підтримку та допомогу в політичній партії. Якщо в партійному осередку є чоловіки, які не сприймають жінок, вони будуть максимально докладати зусиль, щоб вибити жінку із політичних перегонів. Буде дуже велика конкуренція, і складна дорога до перемоги. У тих осередках, де є підтримка, жінка може займатися своєю кампанією, не витрачаючи сили на внутрішню боротьбу
Правда життя така: жінці в політиці потрібно робити всього вдвічі більше, ніж чоловікові, щоб її помітили і почали розуміти, що вона сильна політикиня.
Саме тому на всіх зустрічах ми говорили із жінками, щоб вони не боялися починати свій шлях із місцевих рад. Тому що саме на місцевому рівні людина буде робити максимум і робитиме те, що корисно. Якщо їй не подобається щось у поліклініці, медичних закладах, вона зможе спробувати змінити цю ситуацію, будучи обраною на місцях. І на місцях здобути досвіду, щоби в майбутньому йти чи до обласних рад, чи до Верховної Ради.
Коли жінка має знання та досвід, прийшовши до Верховної Ради, вона швидко адаптується і зможе себе проявити.
Читайте також: В Одесі демонтували білборди кандидатки в мери від «Голосу»
Маючи рік досвіду роботи у парламенті, як можете його підсумувати? Чи був він успішним для вас? Чи виправдались очікування?
Я б його охарактеризувала, як рік випробувань й набуття досвіду. Але точно не розчарування.
У Києві я ще більше утвердилась в тому, що політики, які є у парламенті, повинні мати базові цінності й переконання, тому що коли ти приймаєш багато законів і не маєш внутрішніх переконань, дуже легко звернути в хибному напрямку й потягти за собою країну.
Політиком із переконаннями бути складніше, але такі політики мусять бути. Я переконалася, що не потрібно боятися бути «білою вороною». Якщо навколо тебе 30 людей говорять «ні», а ти говориш «так», то не потрібно цього соромитися, а потрібно говорити голосніше. І за це тебе спочатку не сприймають, потім – насміхаються, а в підсумку починають поважати.
У парламенті ви єдина представниця «Свободи», водночас, не належите до жодної фракції чи групи. Ви авторка понад 40 законопроєктів, більшість з яких не рухаються далі реєстрації. Чому не приєднуєтесь до депутатських груп, щоб мати можливість зробити більше?
Я є представницею націоналістичних сил парламенті, і я несу відповідальність за всіх людей, які голосували за цей рух. Я не вступала в жодну групу, хоча пропонували й пропонують: якщо так сталося, що я єдина представниця – значить, я маю пройти цей шлях.
Щоби ви побажали жінкам, які планують участь у виборах?
Має бути мета – чітка, практична і для людей. Бо якщо мотивація – це кар’єрне зростання, посада, бізнес, то я вважаю, що краще в політику не йти. Саме такі люди псують політику і створюють політикам негативний імідж. І не боятися. Люди завжди підтримують людей, які впевнені в собі, мають свою ідею й готові її відстоювати.
Інна Наливайко, для 50%
