Олександра Дем’яненко — українська політологиня, кандидатка політичних наук. У мирний час поєднувала теорію з практикою, одночасно викладаючи політологію в Черкаському національному університеті імені Богдана Хмельницького та працюючи консультанткою політичних проєктів і передвиборчих кампаній.
У березні минулого року Олександра виїхала до Австрії, рятуючись від війни. Продовжуючи дистанційно викладати в українському виші, вона використовує свої знання у боротьбі на інформаційному фронті. Каже, що Австрія багато в чому лишається під російським впливом. І тому дуже важливо багато говорити про війну в Україні — у ЗМІ та під час публічних заходів.
Важливо заявляти про себе, розповідати про свою діяльність, аби нас підтримували
Як свої вміння і навички ви застосовуєте задля наближення перемоги України, перебуваючи в Австрії?
Я приїхала до Австрії, не маючи тут ні родичів, ні знайомих — просто так склалися обставини, коли треба було рятуватися від війни. Але дуже швидко я познайомилася з іншими українцями й українками, і вже в квітні ми разом ініціювали такі заходи як Ukrainian Food Market — готували українські страви і в співпраці з одним австрійським рестораном продавали їх. А виручені кошти перераховували для ЗСУ. На жаль, цей захід ми провели тільки двічі, бо в бюрократичній Австрії треба багато дозволів оформляти для цього.
Згодом ми перейшли в формат роботи «українці для українців». Так я почала волонтерити у громадській організації, створеній українками для українок, «Домівка». Допомагаю з організацією заходів і зовнішніми комунікаціями. Останні дуже важливі, адже поки що організація працює за підтримки пересічних громадян. Згідно з австрійським законодавством, організація, якій ще не виповнилося року, не може претендувати на гранти чи іншу довгострокову фінансову підтримку. Тому важливо заявляти про себе, розповідати про свою діяльність, аби нас підтримували.
Читайте також: Наталія Шелестак: Депутатство допомагає ефективніше розв’язувати проблеми
Цікавий момент — тут дуже важливими є контакти. Те, що в Україні називають корупцією, тут називають нетворкінгом. Без потрібних зв’язків тобі мало що вдасться зробити. Тому я вдячна українкам, які давно тут живуть і рекомендують мене журналістам, аби я могла розповідати і про «Домівку», і про те, що насправді відбувається в Україні. Тут дуже популярними є друковані газети, телебачення, радіо — і я маю можливість із їхньою допомогою доносити важливі речі до австрійської аудиторії.
Політичний ландшафт дуже складний, тут непочатий край роботи
Які меседжі намагаєтеся донести австрійському суспільству насамперед?
Що це не війна проти НАТО, а війна проти української культури, війна авторитаризму проти демократії. Про це в Австрії треба говорити дуже часто. Поясню чому. Прем’єр австрійського уряду — єдиний лідер європейської держави, який під час повномасштабної війни їздив до Путіна на особистий прийом. Банк «Райффайзен» продовжує платити податки у російський бюджет.
Коли світ проводив заходи у зв’язку з роковинами війни, у Відні проводили бал за участю росіян. Цей бал організовується австрійською партією FPÖ з 2013 року. Тоді його перейменували на Віденський академічний бал. Але цього року його запланували саме на 24 лютого, і жодні публічні заклики перенести цю дату не були враховані. Піша хода українців у роковини початку повномасштабної війни була в обхід Хофбургу, де саме відбувався бал. Навколо чергували десятки поліцейських.
Таким чином, політичний ландшафт Австрії дуже складний, тут непочатий край роботи. Багато місцевих науковців упродовж певного періоду відстоювали позицію, що мовляв, якщо Україна і Росія не можуть домовитися на політичному рівні, то можуть домовитися на рівні науковому. Було кілька спроб садити в одну кімнату поруч українських і російських науковців. Однак українські науковці відмовляються перебувати з росіянами в одному просторі.
Наша позиція така, що якщо російські науковці не підтримують війну, вважають Україну суверенною державою, вважають нинішні події недемократичними, то де їхні публічні акції, під час яких вони б висловили цю позицію публічно? Чому десятки тисяч українців та українок виходять сказати світу, щоб зупинив війну, а росіяни не можуть цього зробити, бо, за їхніми словами, там їхні рідні? Якщо наше громадянське суспільство це може, а ви не можете, отже ми інші, ми різні.
Австрія намагається тримати ніс за вітром і маневрувати, зберігаючи власний інтерес
Українське громадянське суспільство в Австрії є дієвим інструментом для комунікації. Через нейтральний статус цієї держави і високий рівень негативного ставлення до НАТО серед населення питання підтримки України у вигляді публічної позиції не є легким завданням.
До повномасштабної війни в Австрії проживало 100 тисяч росіян і 5 тисяч українців. В елітних районах Відня живуть лише росіяни, багато російських грошей інвестовані в політичні проєкти. Так, скажімо, публічною стала так звана «Справа Ібіци». Це публікація відеозаписів, на яких лідер партії FPÖ Штрахе домовляється із родичкою російського олігарха про фінансування передвиборчої кампанії. Наступного дня після оприлюднення записів на вимогу тодішнього канцлера Себатьяна Курца Штрахе пішов у відставку з поста віце-канцлера Австрії, а також покинув пост лідера партії.
Читайте також: Людмила Кицак: Жінки посилюють голос України за кордоном
Скандал викликав розпад правлячої коаліції Австрії і призвів до призначення дострокових парламентських виборів у 2019 році. Але цікавий факт — саме FPÖ має найбільший рейтинг у Австрії серед усіх парламентських партій. Австрія дуже тісно була пов’язана з Росією завжди, і от нещодавно видала візи російським дипломатам на засідання ОБСЄ в обхід рішень інших держав. Австрія намагається тримати ніс за вітром і маневрувати, зберігаючи власний інтерес. Це, звичайно, не Угорщина, але й не Велика Британія.
Людський ресурс треба зберігати і повертати в Україну
Що б могла робити українська держава задля покращення становища українців та українок в Австрії?
На мою думку, держава має напрацювати стратегію комунікації з українцями та українками, які виїхали за кордон, рятуючись від війни. Абсолютна більшість цих людей прагне повернутися додому. Тому треба підтримувати з ними зв’язок, транслювати необхідні меседжі. Це важливо з огляду на різні аспекти, але найважливішим, прагматичним з точки зору держави є збереження людського ресурсу.
У всіх, хто виїхали, держава багато інвестувала — у народження, збереження здоров’я, освіту тощо. Це колосальний потенціал, людський ресурс, який треба зберегти і повернути. Саме з цієї причини я вважаю дуже доречним нарешті почати додавати до робочих поїздок наших народних депутатів за кордон зустрічі з українською спільнотою. Адже цього зв’язку дуже не вистачає. Ще однією перевагою таких зустрічей є більша поінформованість української влади про ініціативи українців за кордоном для об’єднання зусиль в просуванні та підтримці проукраїнської позиції в різних країнах світу. Це також один із напрямків моєї діяльності, який ми почали втілювати з нашою спільнотою.
Ще один аспект — пряма взаємодія з парламентарями та іншими представниками влади Австрії для обговорення різних сфер життя українських біженців у цій країні. Тут є ідеї і необхідні контакти, тому працюємо над їх втіленням. Крім того, через соціальні мережі та медіа ми спілкуємося з пересічними австрійцями, поширюємо наші меседжі, спілкуємося з місцевою пресою, щоб тема російської війни проти України не зникала з порядку денного, щоб меседжі про істинні цілі цієї війни та її значення для цивілізованого світу почули всі. Щоб важливість перемоги України в цій війні була зрозуміла для австрійського суспільства.
Нам варто рухатися до збереження мови як інструменту національної ідентичності
Про що вас найчастіше запитують журналісти?
Про особисту історію, про сім’ю (в мене в Україні лишився чоловік військовий), про плани на майбутнє. Але поза кадром питають, чому так багато українців та українок говорять російською. І такі питання ставлять не тільки журналісти.
Якось основного викладача німецької на мовних курсах заміняла вчителька з Польщі, яка давно живе в Австрії і викладає німецьку. І от вона питає: чому так? У таких випадках я розповідаю про те, що мова впродовж сотень років заборонялася і зневажалася, люди, які говорили українською, відчували приниження і цькування за мову. Багато вивчали російську у школі. Однак це важливе питання. Мій молодший син, коли чує російську мову, прислухається і питає: а це росіянці чи українці?
Читайте також: Дарина Подолян: Ми живемо у двох реальностях
Ви завжди розмовляли українською?
Я виросла в Сумській області, на кордоні з Російською Федерацією. У школі викладання було українською, але російську вивчали також, і я говорила російською. Коли вступила до Київського національного університету імені Тараса Шевченка, почала спілкуватися більше українською, оскільки наша група переважно україномовна була. Після університету переїхала до Черкас. Чоловік україномовний, тож уже говорила українською повністю. Зараз мені складно перейти на російську.
Як політологиня, як ви вважаєте, — мова має значення?
Мова мала значення завжди. А тим паче в такій кризовій складній ситуації, коли ми воюємо за свою ідентичність, і за те, щоб нас інші країни відрізняли від росіян (бо для них це роками був один пострадянський простір). Якщо ми хочемо в очах інших держав мати вигляд нації, то говорити українською для нас просто необхідно.
До прикладу, Австрія дуже принципова в цьому питанні. Якщо не знаєш німецької, всі двері для тебе зачинені. І це правильна державна політика. Якби в Україні була така мовна політика, то не було б стільки маніпуляцій із цим питанням. Німці, австрійці намагаються зберегти мову у світі, де домінує англійська. Вони таким чином відстоюють національну ідентичність. Тому все діловодство, органи влади, насамперед, — німецькою. Нам так само варто до цього рухатися — до збереження мови як інструменту національної ідентичності.
Юлія Фомічова